8. Розвиток музично-театрального жанру в Україні у другій половині хіх ст.

Музично-театральне мистецтво українських композиторів другої половини ХІХ ст. розвивалось на традиціях українського народного театру, драматичних і музично-драматичних зразках ХУІІІ – першої половини ХІХ ст., вбираючи творчий досвід російської й світової оперної літератури.

Розвиток українського оперного жанру гальмувався відсутністю на Україні оперного театру, де б могла звучати опера. Тому, поширеним був музично-драматичний жанр, який найбільш відповідав репертуарним вимогам драматичного театру і виконавським можливостям акторів.

В музично-драматичному жанрі останніх десятиліть ХІХ ст. переважали п’єси, що поєднували закінчені музичні номери з розмовними діалогами (традиції І.Котляревського). Роль музики, яка грунтується на народних мелодіях, в них настільки помітна, що часом важко встановити межу між музичною драмою і драматичним спектаклем, оперетою чи водевілем. Тому, ці твори мали різні назви: мелодрама, оперета, співогра, музична комедія.

Перший етап оперного процесу на Україні позначений жанровим розмаїттям – створенням художніх зразків історико-героїчної, лірико-комедійної, народно-побутової, фантастичної, дитячої опери.

Автор першої української лірико-комедійної опери «Запорожець за Дунаєм» Семен Семенович Гулак-Артемовський (4.02. 1813 року в м. Городищі Черкаської обл. в сім’ї священика) відомий оперний співак і актор, що володів яскравим композиторським талантом, вчився у великого класика російської музики М.І.Глінки і сприйняв від нього принципи реалізму і народності, що стали основою його творчої діяльності.

Прем’єра опери відбулася 1 квітня 1863 року на сцені Маріїнського театру в Петербурзі. Сам автор виконував роль Карася. Опера мала великий успіх і ставилась у Петербурзі і Москві протягом 1863-1865 років. Лібретто, яке створив сам композитор переносить слухача в часи козацьких переселень із Запорожської Січі. Сюжетна лінія “Запорожця за Дунаєм” подана за традиціями романтичного мистецтва середини ХІХст.: кохання юнака і дівчини на чужині, мрія повернутися в рідний край і характерний романтичний хід – зговір про втечу.

Сила опери – в її реалістичному змалюванні життя простих людей, в патріотичній темі. Широко використовується українська пісенність. У цьому, зокрема, виявився синтез усталених форм західноєвропейської опери з традиціями українського музичного театру. Відтворенням традицій українського музично-драматичного театру в опері є: поєднання розмовних діалогів з музичними номерами, присутність популярних ритмоінтонацій побутового романсу (романс Оксани “Місяцю ясний”); розширення народної образної сфери опери.

Поруч з цим, в творчості укр композиторів П.Сокальського, А.Вахнянина, М.Аркаса в цей час з’являються перші оперні твори без розмовних діалогів.

Одним з провідних жанрів стає історико-героїчна опера. Опери П.Сокальського “Облога Дубна” та А. Вахнянина “Купало” написані на історичну тематику з переважанням у її втіленні любовно-ліричної лінії.

В музично-театральному мистецтві цього часу домінують п’єси з любовно-ліричною тематикою, в яких розкривається побутовий або соціальний конфлікт. Це відбувається в операх “Майська ніч” П.Сокальського, “Катерина” М.Аркаса, в «Вечорницях» П.Ніщинського.

Петро Іванович Ніщинський (1832-1896) талановитий співак і композитор, в найбільш плодотворний період своєї творчості написав свій кращий твір – “Вечорниці” – вставну музично-драматичну картину до другої дії п’єси Т.Шевченка “Назар Стодоля”. Вперше “Вечорниці” прозвучали в 1875 році в Єлисаветграді у виконанні акторів музично-драматичного гуртка, керівником якого був М.Кропивницький. З того часу “Вечорниці” міцно увійшли в репертуар укр театру і часто стали виконуватися як самостійний музично-сценічний твір.

“Вечорниці” написані для мішаного хору, солістів і симфонічного оркестру.

Вся музика написана на текст самого Ніщинського. Інтонаційним джерелом цього твору є історичні пісні, думи, плачі, а також побутові, ліричні, танцювальні, жартівливі пісні. “Вечорниці ”складаються з оркестрової інтродукції та семи сольних та хорових номерів, зіставлених за принципом контрастного чергування. Кульмінація твору – хор “Закувала та сива зозуля”(№5) у виконанні чоловічого хору. В ньому з великою художньою силою змальовуються героїчні образи запорізьких козаків, яскраво розкривається історичний колорит п’єси Шевченка.

В цей час найпоширенішою формою стають аматорські і напів професіональні гуртки і трупи. Вони існували в великих містах – Києві, Одесі, Харкові, Полтаві, Ніжині та ін. Кращі з них перетворилися на високохудожні творчі колективи, очолюваних корифеями української сцени – М.Кропивницьким, М.Старицьким, П.Саксаганським, М.Садовським. Театр корифеїв значною мірою виконував функції відсутньої на той час української оперної сцени, був активним пропагандистом творчості українських композиторів, відігравав істотну роль у розвитку музично-драматичних жанрів.

Літопис українського театру корифеїв почався з 1882 р., коли Кропивницький організував в Єлисаветграді професіональну драматичну трупу на базі російсько- української групи Г.Ашкаренка. У 1883 році була організована музично-драматична трупа під керівництвом М.Старицького. Важливу роль в історії українського театру відіграла трупа М.Садовського, на базі якої виник перший в Україні стаціонарний національний театр (1906-1920). Найвидатніші діячі українського театру, його корифеї – М.Л.Кропивницький, брати Тобілевичі – П.Саксаганський, І.Карпенко-Карий, М.Садовський, М.Заньковецька та інші були не тільки драматичними акторами, але й прекрасними співаками, вони самовіддано боролися за справжнє народне мистецтво.

Марко Лукич Кропивницький (1840-1910) – талановитий актор і режисер, увійшов в історію українського мистецтва водночас як обдарований музикант – виконавець (грав на скрипці, гітарі, фісгармонії, бандурі) і композитор. Свої перші кроки як актор-професіонал він зробив в Одесі на сцені Народного театру, де іноді виступав у ролі хормейстера, або як соліст-співак. Улітку 1874 р. Кропивницький організовує у Петербурзі невелику українську трупу і чоловічий хор, які ставили уривки п’єс, водевілей та виконували українські нар. пісні, обробки Лисенка, а також твори російських та західноєвропейських композиторів. Добру практичну школу сценічного вокального виконавства пройшов Кропивницький, працюючи у 1876-1877 режисером і актором в оперетній трупі Л.Яковлева (Симферополь) та музично-драматичному колективі Г.Ашкаренка в Єлисаветграді.

Кропивницький був також музикантом, автором мелодій найпопулярніших пісень-романсів, наприклад "Соловейка“; добирав музику до п’єс використовуючи народні мелодії і складаючи власні. За таким принципом ним створено музичні спектаклі “Пісні в лицеях”, “Невольник” (за Т.Шевченком), “Вій” (за Гоголем).

Прекрасно володіли мистецтвом співу П.Саксаганський, М.Садовський, М.Заньковецька, Г.Затиркевич-Карпинська. Видатною співачкою була М.Садовська-Барілотті, яку називали “укр. соловейком”. У трупі Садовського починала свій шлях видатна оперна артистка М. Литвиненко-Вольгемут.

До репертуару українського театру незмінно входили п’єси Котляревського, особливо “Наталка Полтавка”, інсценізації повістей Гоголя, “Назар Стодоля” Шевченка, драматичні твори Кропивницького, Старицького, Карпенко-Карого. Музика до спектаклів звичайно складалася з селянських пісень і танців та міських романсів. Автори, які писали музику спеціально для театру, теж звертались до народної музичної творчості. До п’єси “Назар Стодоля” П.Ніщинський створив “Вечорниці” з їх безсмертним хором “Закувала та сива зозуля ”.

Відсутність національних оперних театрів пояснювало те, що укр опери часто починали своє життя в постановках укр драматичних труп: колективами Кропивницького, Саксаганського, Садовського ставились опери “Запорожець за Дунаєм” Гулака-Артемовського, “Різдвяна ніч” Лисенка, “Катерина” Аркаса, “Роксолана” Січинського. Спеціально для укр театру були написані опери “Купало” Вахнянина, “Енеїда” Лисенка.