5. Роль «Могутньої купки» у розвитку російської композиторської школи в середині хіх ст.

У художнім житті 60-х років багато передових починань були пов'язані з художніми гуртками, наприклад із гуртком Н.Л.Шаповалова, у якому ставилися п'єси А.Н.Островського й сам Островський читав у ньому свої п'єси, а іноді виступав у них.

В 1863 році група вихованців Академії мистецтв - чотирнадцять чоловік на чолі з И.Н.Крамським організували художню артіль. Пізніше (в 1870 р.) навколо Крамського організувалася група - Товариство пересувних художніх виставок. Імена передвижників тепер відомі кожному: В.Г.Перов, В.И.Суриков, И.Е.Рєпін, И.И.Шишкін, В.М.Васнецов, И.И.Левітан і ін. У своїй творчості передвижники керувалися методом критичного реалізму й прагнули до правдивого зображення життя й історії народу, природи; картини передвижників відрізнялися психологізмом.

Як діяльність передвижників ознаменувала собою нову епоху в російському живописі, так у музиці гурток «Могутня купка» зіграв по суті ту ж саму роль. Гурток склали п'ять композиторів: М.А.Балакірєв, М.П.Мусоргський, А.П.Бородін, Н.А. Римський-Корсаков, Ц.А.Кюі. Головою гуртка був Мілій Олексійович Балакірєв, на квартирі якого щотижня, щосуботи, протягом зими 1861-1862 року влаштовувалися музичні збори. Крім п'яти композиторів у них брали участь музичний критик В.В.Стасов, художник Т.Т.Мясоєдов, сестри Пургольд, співак А.П.Арсеньєв і інші.

Назва гуртка виникла із фрази в статті Стасова: «Скільки поезії, почуття, таланта й вміння є в маленької, але вже могутньої купки російських музикантів». Поступова назва «Могутня купка» стала звучати все частіше й закріпилася в масовій свідомості, затьмарюючи інше, також досить стійке - Балакірєвський гурток.

Балакірєвський гурток виник як природне продовження традиції музикування, що існувало в російському суспільстві. Ще навколо М.И.Глінки сформувалося коло людей, у числі яких були і музичний критик композитор А.Н.Сєров, брати Стасови й О.С.Даргомижський.

Балакірєвський гурток формувався поступово й остаточно склався в 1862 році, коли до Балакірєва, Кюі, Мусоргського й Римського-Корсакова приєднався молодий учений - Бородін. Творча співдружність «Могутня купка» із самого початку відрізнялася від всіх салонів і навіть гуртка Даргомижського, найбільш близького йому по типу. Ця відмінність полягала в тому, що вся увага членів «Могутньої купки» була спрямована на творчий процес, на відкриття нових шляхів у мистецтві, на надбання професійних навичок і збереження творчої індивідуальності кожного з п'яти композиторів. 1861 рік, переломний для російської історії, був роком «визрівання» гуртка. Балакірєву здійснилося 24 роки, Кюї - 26, Мусоргському - 22, Римському-Корсакову - 17, Бородіну - 28. З усією гарячністю молодості вони кинулися до створення нової музики.Що вимагали «кучкісти» від музики? Їхню позицію, можна визначити наступними словами: художня правда, народність, яскравість, краса й національна основа.

Ці свої устремління вони втілювали у творчості й у концертній діяльності, особливо в концертах відкритої в 1862 році Балакірєвим і Ломакіним Безкоштовної музичної школи. У цих концертах звучало багато російської музики, як і в концертах Російської музичної спілки, де тепер постійно виконувалися твори Глінки, Даргомижського й самих «кучкістів». Крім того, «кучкістам» постійно доводилося відстоювати свої погляди на творчість і свою музику у важкій боротьбі з рутинерами-консерваторами.

Розквіт діяльності гуртка «Могутня купка» припадає на 1862-1867 роки. Молоді музиканти збиралися часто, вони були повні творчих задумів і енергії.

Хоча «кучкістів» поєднували погляди на мистецтво і їхню творчість, кожний з них був великою індивідуальністю, створив власний стиль і рано або пізно пішов своїм шляхом. Серед «кучкистів» Балакірєв виділяється своєю прихильністю до симфонічної музики, а не до опери. Зразком, якому він наслідував у творчості, була «Камаринська» Глінки, де Балакірєв почерпнув ідеї програмного жанрового симфонізму. Вплив глінкінского симфонізму позначається в перших симфонічних творах Балакірєва - Увертюра на тему іспанського маршу і Увертюра на теми трьох російських пісень («Во поле береза стояла», «Во пиру была», «Что не белая береза к земле клонится»). Окрилений успіхом виконання цих творів, Балакірєв в 1858 р. пробує свої сили в більш складній сфері симфонічної музики - за порадою В.В. Стасова він складає увертюру і чотири антракти до трагедії Шекспіра «Король Лір» (для постановки в Олександрінському театрі).

 Найбільш яскраве враження залишає увертюра, де композитору вдалося лаконічно втілити основну ідею шекспірівської трагедії, передати її гуманістичний пафос. Увертюра до трагедії «Король Лір» є прикладом відтворення в російській музиці принципів узагальненого програмного симфонізму, що отримали подальший розвиток у творчості Чайковського.

Задум симфонічної поеми «Тамара» народився під враженням віршів Лермонтова. Музика поеми насичена поетичними і яскравими образами, що навіяні кавказькими враженнями Балакірєва. У «Тамарі» Балакірєву вдалося втілити найбільш сильні сторони свого обдарування: вміння почути музику Сходу і відтворити барвистий кавказький світ у мальовничих музичних образах.