3. Західноєвропейська музика на межі хіх –хх ст. (к.Дебюссі, м.Равель, г.Малер).

Епоха на межі ХІХ –ХХ століть – один з так званих переломних моментів в історії зарубіжної музики.

З одного боку (1), наприкінці XIX сторіччя продовжувалася творчість композиторів, що спиралися на традиції музичного мистецтва і були тісно пов'язані зі спадщиною своїх попередників. Такими композиторами були італієць Джакомо Пуччіні, німець Макс Регер, англієць Воан-Уільямс, чех Леош Яначек, норвежець Едвард Гріг, фін Ян Сібеліус, датчанин Карл Нільсен... Спираючись на традиції великих попередників, ці композитори продовжували лінію національно-романтичну, тісно пов'язану з новим перетворенням фольклору, народного епосу.

З іншого боку (2), у ті ж самі роки висуваються невідомі досі молоді музиканти, і завдяки їм часто виникають нові, незвичайні художні течії, що започатковуються саме на рубежі сторіч. У Франції такими музикантами були Клод Дебюссі й Моріс Равель, у Німеччині - Ріхард Штраус, в Австрії - Густав Малер, у Польщі - Кароль Шимановський, в Іспанії - Мануель де Фалья. Новизна й свіжість думки породжували нову систему образів, підкреслено, навіть демонстративно нові форми й засоби музичного вираження розширювали колористичну палітру.

Багато композиторів тієї пори, подібно до своїх колег - живописців, поетів, боролися за нове мистецтво. Вони спрямовувалися на пошуки свіжих, самобутніх, незвіданих досі засобів художнього вираження, стверджуючи ідеали своєї національної музичної школи.

Важливим фактором в еволюції музичної культури виявилися найбільші завоювання технічного прогресу. Деякі з новинок - радіо, кіно, грамзапис - відкрили широкі можливості для розвитку мистецтва і його широкого поширення в суспільстві.

Філософські погляди німецьких філософів Артура Шопенгауера, Фрідріха Ніцше, Едмунда Гуссерля, італійського вченого Бенедетто Кроче впливали на творчість письменників, художників, музикантів і сприяли виникненню на рубежі століть різних художніх течій, що зараховуються до модернізму.

Термін цей походить від французького слова moderne - новий, сучасний. З часом нові напрями в мистецтві кінця XIX - початку XX століття називали декадентством (від французького слова decadence - занепад), у чому відбивалося негативне ставлення до них.

Нові напрями - символізм, імпресіонізм, експресіонізм виникали спочатку в літературі або образотворчому мистецтві, а потім знаходили своєрідне переломлення в музиці. Самим впливовим серед нових напрямів рубежу століть виявився імпресіонізм, батьківщиною якого стала Франція. Назва «імпресіонізм» походить від французького слова impression - враження. Датою його виникнення вважають 1874 рік, коли відбулася перша виставка групи художників, що відкрито протиставили себе Академії живопису й скульптури в Парижі. У цю групу входили Едуар Мане, Едгар Дега, Камілл Піссаро, Огюст Ренуар, Поль Сезанн, Жорж Сьора, Вінсент Ван-Гог, Альфред Сіслей, Поль Гоген і Анрі Тулуз-Лотрек. Але назву свою новий напрям одержав завдяки картині Клода Моне «Враження».

Ці живописці прагнули відобразити навколишній світ у всій його первісності, мінливості, рухливості та передати свої безпосередні враження й відчуття від нього.

У музичному мистецтві першим яскравим представником цього напряму став Клод Дебюссі (1862-1918). Безсумнівно, величезний вплив на нього зробили художники - імпресіоністи, які із чудовою майстерністю відтворили на своїх полотнах дивні пейзажі, рух хмар, гру світла й тіні, переливи води.

Його захопили вірші французьких символістів - Шарля Бодлера, Поля Верлена, Стефана Малларме. На вірші Верлена написаний вокальний цикл Дебюссі «Забуті арієтти» з підзаголовком, що підкреслює зв'язок музики цього композитора не тільки з поезією, але й з живописом: «Пісеньки, бельгійські пейзажі й акварелі». У ті ж 80-і роки ним створені «П'ять віршів» на вірші Шарля Бодлера: «Балкон», «Вечірня гармонія», «Гра води», «Замисленість» і «Смерть закоханих».

Витонченість, поетичність, вишуканість, завуальованість емоційного тонусу, при якій щиросердечна схвильованість скоріше вгадується, чим чується, - ось основні риси стилю Дебюссі. Недарма його називають майстром півтонів.

Дебюссі прийшов до створення оригінального, самобутнього стилю. У своїх оркестрових творах - «Післяполудневий відпочинок фавна», «Ноктюрни», «Образи», «Море», в опері «Пеллеас і Мелізанда» (за драмою М.Метерлінка), у фортепіанних п'єсах (два зошити прелюдій), піснях і романсах композитор виступив як яскравий новатор, що відобразив світ найтонших відтінків звукових фарб, несподіваних гармонійних «плям», приголомшливих тембрових знахідок, природної вокальної декламації.

Продовжувачем напряму, відкритого Дебюссі, став Моріс Равель (1875-1937), який знайшов свою індивідуальну манеру, яка ще більше розширила виразні й колористичні можливості музики. Найвідоміші твори Равеля - «Іспанська рапсодія», хореографічна поема «Вальс», геніальне «Болеро», балет «Дафніс і Хлоя», чудовий фортепіанний цикл «Відображення» і п'єсу «Гра води».

Равеля відрізняє й особлива любов до іспанської музики, що не випадково, адже за походженням він був наполовину французом, наполовину баском і народився в містечку Сібурі, на кордоні Іспанії. Недарма в його спадщині й уже названа нами «Іспанська рапсодія» для оркестру, і опера «Іспанська година», і п'єса для двох фортепіано «Хабанера», і вокальний цикл «Дон Кіхот Дульцінеї».

Разом з тим, Равель відчував вплив і російської музики - творчості Мусоргського, Балакірєва, Бородіна й, можливо, особливо Римського-Корсакова. Серед тих, з ким спілкувався композитор, були Стравінський і Дягілєв, Ніжинський і Фокін. Саме Фокін спонукав Равеля до створення балету на античну тему. Так виник балет «Дафнис і Хлоя», що став одним з вищих досягнень геніального композитора.

У австрійського композитора і диригента Г.Малера риси романтизму, успадковані ними від Р.Вагнера, знайшли надзвичайно цікавий і плідний розвиток.

Про великого австрійського композитора й диригента Густава Малера Д.Д.Шостакович писав: «Що зачаровує в його музиці? Насамперед - глибока людяність. Малер розумів високе етичне значення музики. Він проникнув у самі таємні схованки людської свідомості, його хвилювали найвищі світові ідеали.

Гуманізм, неприборканий темперамент, гаряча любов до людей у поєднанні з дивною композиторською обдарованістю допомогли Малеру створити його симфонії, «Пісні мандрівного підмайстра», «Пісні про померлих дітей», грандіозну «Пісню про землю».

Життя Малера - вихідця з бідної єврейської родини - було сповнене виснажливою працею, нескінченними приниженнями й тяжкою боротьбою за високі ідеали справжнього мистецтва. Як геніальний диригент, він очолював придворну оперу у Відні, а пізніше - «Метрополітен-Опера» у Нью-Йорку.

Трагічне світовідчуття, типове для Малера, тривожне передчуття катастроф, що насуваються, наклало відбиток на всю творчість композитора. Але його переповнювала віра у велич розуму людини, у силу її духу, у властиву йому спрагу добра й краси. Крім того, Малер обожнював природу, вона займала колосальне місце і у його житті, і в його творах. Погляди композитора були близькі до того напряму у філософії, що одержав назву пантеїзму й розглядало природу як втілення божества.

Замолоду Малер пробував себе в різних жанрах, але в зрілі роки в його творчості безроздільно панують вокальні цикли й симфонії.

Малер – видатний симфоніст, автор монументальних оркестрових творів. Його творчість складають 9 симфоній, вокально-симфонічний твір «Пісня про землю», вокально-симфонічні цикли - «Пісні мандрівного підмайстра», «Пісні про померлих дітей», «Чарівний ріг хлопчика».

Симфонії Малера відрізняються філософським змістом, багатством виразних засобів. Образи глибокої скорботи в них змінюються бурхливою радістю, трагічність – святковим гімном на честь прекрасної природи.