4. М.І.Глінка – засновник російської класичної музики.

Творчість Михайла Івановича Глінки (1804 - 1857) стоїть біля витоків російської композиторської школи, а його твори, методи роботи, ставлення до музичних жанрів і традицій сприймалися в XIX сторіччі як зразкові. Отримавши серйозну музичну освіту в Європі, Глинка зумів першим глибоко усвідомити особливості російської національної музики, і завдяки йому європейські жанри отримали в Росії оригінальне трактування.

Своїм головним завданням М. И. Глінка вважав розвиток традицій національного мистецтва. До нього російські композитори, звертаючись до фольклору, залишалися на рівні простого наслідування народним пісням. Глінці ж удалося відчути й відтворити дух народної музики, показати типи російських людей.

Ідеалом краси була для нього народна пісня. Мабуть, самою крилатою фразою композитора стали слова (пізніше записані А.Н. Сєровим): «Створює музику народ, а ми, художники, її тільки аранжуємо». У його музику органічно увійшли інтонації російського побутового міського романсу, і, що особливо важливо, стародавньої селянської пісні. Прекрасний вокальний педагог, він виховав багатьох талановитих співаків, серед яких С.С. Гулак-Артемовський, - автор класичної української опери «Запорожець за Дунаєм».

М. И. Глінці були властиві основні риси художнього мислення європейських романтиків: прагнення до сміливих експериментів, тонкий літературний смак, гострий інтерес до вітчизняної історії, любов до народної музики (причому не тільки російської). З однаковим блиском композиторові вдавалися як опера, так і вокальна мініатюра, що в Європі XIX в. зустрічалося досить рідко. І ця особливість Глінки зближує його музику зі спадщиною віденських класиків, особливо із творами Моцарта. Опери Глінки поклали початок розвитку в російській музиці двох жанрів: історичної опери-драми й епічної опери-казки. Російська історія й російський епос, втілені в музичному театрі, стають найважливішою сферою наснаги творчих сил для наступних поколінь російських композиторів. Глінка передбачив духовні потреби й естетичні ідеали музичної культури прийдешніх десятиліть, відкрив дорогу композиторам «Могутньої кучки», Даргомижському, Чайковському. М. И. Глінка народився в селі Новоспаське Смоленської губернії. Дитячі роки композитора пройшли в сільській садибі батьків. Ранні музичні враження пов'язані з невеликим оркестром кріпацьких музикантів, що належав дядькові Глінки. В 1817 р. батьки привезли сина в Петербург і відправили в Шляхетний пансіон при Головному педагогічному інституті. Майбутній композитор почав серйозно займатися музикою, брав уроки у відомого ірландського піаніста, педагога й композитора Джона Фільда (1782- 1837; жив у Росії з 1802р.).

По закінченні пансіону (1822 р.) Глинка вирішив присвятити себе музиці й вже до кінця 20-х рр. став відомий у музичних колах Петербурга. Він брав участь у популярних тоді аматорських концертах і вечорах як піаніст і співак (за свідченням сучасників, Глинка мав прекрасний баритон), а як композитор пробував свої сили в романсах і камерно-інструментальних творах.

В 1830 р. Глінка відправився за кордон. Він побував у найбільших музичних центрах - Мілані, Неаполі, Венеції, Римі, Відні, Дрездені, зустрічався з видатними композиторами тої епохи - Белліні, Доніцетті, Мендельсоном, Берліозом.

В 1834 р. Глінка повернувся в Петербург. Тут були створені основні твори в жанрах оперної, симфонічної й камерно-вокальної музики, найвідоміші - опери «Життя за царя» (прем'єра 27 листопада 1836 р. лібретист - барон фон Г.Ф. Розен); «Руслан і Людмила» (27 листопада 1842 р. за поемою А.Пушкіна).

Останні дев'ять років свого життя Глінка живе в різних місцях - у Петербурзі, Варшаві, Парижі, Берліні. В 1848 р. він складає своє знамените «російське скерцо» - «Камаринську»; починає працювати над новими великими творами - симфонією «Тарас Бульба» (по повісті Н.В. Гоголя), оперою «Двомужниця» (по однойменній драмі А.А. Шаховського). Навесні 1856 р. відбулася остання закордонна поїздка Глінки в Берлін.

Помер Глінка 3 лютого 1857 р. у Берліні. 24 травня того ж року труна з тілом композитора була похована на цвинтарі Олександро-Невської лаври у Петербурзі. Творча спадщина Глінки охоплює всі основні музичні жанри: оперу, симфонічну музику, фортепіанні п'єси, музику для драматичного спектаклю, романси, камерні ансамблі. Композиторська майстерність Глінки яскравіше всього виявилася у двох операх - "Життя за царя" і "Руслан і Людмила". Опера "Життя за царя" ("Іван Сусанін"; 1836 р.) написана на історико-патріотичний сюжет, за жанром - героїко-епічна опера. Композитор звернувся до подій початку XVII в. - боротьбі російського народу проти польських завойовників. Сюжет твору - подвиг Івана Сусаніна - запропонував Глинці поет Василь Андрійович Жуковський.

"Життя за царя" - перша російська опера без розмовних діалогів; вона заснована на безперервному музичному розвитку. Музичну тканину твору пронизують хорові сцени. Зокрема, вони відкривають (хор "Батьківщина моя") і завершують твір (заключний радісний переможний хор "Слався"),

У центрі опери - образ російського селянина Івана Сусаніна. Композитор підкреслює моральну силу героя. Для його музичної характеристики використані інтонації народних мелодій. Антоніда, дочка Сусаніна, - світлий і поетичний ("ніжнограціозний", по визначенню самого Глінки) образ російської дівчини. Собінін, наречений Антоніди, - ополченець, відважна, безстрашна людина Ваня, прийомний син Сусаніна, - хлопчик тринадцяти років. Образи молодих членів родини Сусаніна - Вані, Антоніди, Собініна намальовані в традиціях і інтонаціях побутової пісні-романсу.

Опера "Життя за царя" мала великий успіх. Високу оцінку дали цьому твору Пушкін і Жуковський.

Свідомість творчої перемоги надихнула композитора на нові задуми, і через кілька років з'явилася опера-казка "Руслан і Людмила" (1842 р.). Вона написана на сюжет однойменної поеми А. С. Пушкіна. Неквапливість розвитку музичної дії нагадує древні билини й сказання. В опері є й народні обрядові сцени, і барвисті картини природи, і фантастичні образи.

Цікаві роботи Глінки в області симфонічної й камерно-вокальної музики. Для оркестру Глінка писав одночастинні симфонічні увертюри-фантазії. Кращі його твори в цьому жанрі - "Камаринська" (1848 р.), "Арагонська хота" (1845 р.) і "Ніч у Мадриді" (1851 р.). "Камаринська", поклала початок вітчизняній симфонічній музиці. "Іспанські" увертюри "Арагонська хота" і "Ніч у Мадриді" - блискучий приклад освоєння Глінкою інтонацій і стилю іспанської музики. П'єса для оркестру "Вальс-фантазія" (1856 р.) підготувала появу симфонічних вальсів П. И. Чайковського.

Романси композитора - досконалі зразки вокальної лірики. У них слухач знаходить і відбиття щиросердечних переживань автора, і картини природи, і побутові замальовки. Багато відомих романсів, , написані на вірші А. С. Пушкіна ("Я тут, Інезілья", "Я помню чудное мгновенье"), В. А. Жуковського, А. А. Дельвіга, Н.В.Кукольника (цикл із дванадцяти романсів "Прощання з Петербургом" (1838 р.), а також романс "Сумнів").