3.Класифікація податків.

Класифікація податків дає можливість більш повно висвітлити сутність та функції податків, показати їх роль у податковій полі­тиці держави, напрям і характер впливу на соціально-економічну сферу. Податки класифікують за кількома ознаками. За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поді­ляються на податки на доходи, податки на споживання, пода­тки на майно. Залежно від рівня державних структур, які встановлюють по­датки, вони поділяються на загальнодержавні і місцеві, які від­повідно встановлюються вищими або місцевими органами влади. За способом стягнення розрізняють два види податків — роз­кладні і окладні. Розкладні податки встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб в доходах, а потім цю суму розклада­ють (розподіляють) по окремих територіальних одиницях або платниках. Окладні За формою оподаткування розрізняють прямі і непрямі по­датки. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо плат­ників, їх розмір прямо залежить від масштабів об'єкта оподатку­вання. В свою чергу, прямі податки поділяються на дві групи: особисті та реальні. Особисті податки встановлюються персо­нально для конкретного платника. Видами особистих податків є прибутковий, майновий, на спадщину та дарування, подуш­ний. Реальні податки передбачають оподаткування майна за зов­нішніми ознаками. До них належать земельний, домовий, про­мисловий, на грошовий капітал. Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, а їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. У світовій практиці існують три види непрямих податків: ак­цизи, фіскальна монополія і мито.

Порядок сплатиподатку на доходиЗ метою належного адміністрування податку на прибуток та здійснення організаційних заходів в частині приймання податкової звітності Державна податкова служба України щодо форм податкової звітності з податку на прибуток підприємств, які мають подаватися платниками податку на прибуток до органів державної податкової служби у 2012 р., повідомляє таке.

Відповідно до абзацу другого п. 46.6 ст. 46 Податкового кодексу України (далі — Кодекс) до визначення нових форм декларацій (розрахунків), які набирають чинності для складання звітності з податкового періоду, що настає за податковим періодом, у якому відбулося їх оприлюднення, чинними є форми декларацій (розрахунків), чинні до такого визначення.

Отже, платники податку, які підпадають під дію пунктів 15, 17 — 19 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу, складають Звіт про використання платниками податку на прибуток підприємств вивільнених коштів за формою, затвердженою наказом Мінфіну України від 21.12.2011 р. № 1685, зареєстрованим у Мін’юсті України 27.12.2011 р. за № 1529/20267 та оприлюдненим 30.12.2011 р., за І квартал 2012 р.

Що стосується страховиків, то оскільки станом на 20.03.2012 р. не оприлюднено відповідну податкову декларацію, проект якої розроблено у зв’язку з прийняттям Верховною Радою України 17 листопада 2011 р. Закону України № 5057 «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо стимулювання інвестицій у вітчизняну економіку», положеннями якого на 2012 р. продовжено діючий у 2011 р. порядок оподаткування страховиків, то страховим компаніям до введення в дію нової форми податкової декларації пропонується подавати до органів ДПС за звітні (податкові) періоди 2012 р. Податкову декларацію з податку на доходи (прибуток) страховика за формою, затвердженою наказом ДПА України від 21.02.2011 р. № 97, зареєстрованим у Мін’юсті України 21.03.2011 р. за № 376/19114 (далі — Податкова декларація № 97).

Єдиний податок Справляння єдиного податку здійснюється в Україні на основі Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 3 липня 1998 р. № 727 в редакції від 26 червня 1999 р. № 746/99. Спрощена система оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва може застосовуватися поряд з чинною системою оподаткування, обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва. Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів); - податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 %; - податку на прибуток підприємств; - податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва); - плати (податку) за землю; - збору на спеціальне використання природних ресурсів; - збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; - збору до Державного інноваційного фонду; - збору на обов'язкове соціальне страхування; - відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України; - комунального податку; - податку на промисел; - збору на обов'язкове державне пенсійне страхування; - збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; - внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів; - внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення; - плати за патенти згідно із Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності". Платниками єдиного податку можуть бути: - фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн.; - юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. грн. Не мають права переходити на спрощену систему оподаткування: - суб'єкти підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" в частині придбання спеціального патенту; - довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи; - суб'єкти підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам - учасникам та засновникам даних суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25 %; - фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами; - особи, що здійснюють спільну діяльність без створення юридичної особи, оподаткування якої регулюється Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств". Суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку. Об'єктом оподаткування є виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), під якою розуміється сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на поточний рахунок або/та в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг). Ставку єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва фізичних осіб встановлюють місцеві ради за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності, і вона не може становити менше 20 грн. та більше 200 грн. за місяць. При здійсненні кількох видів діяльності придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки. У разі коли платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім'ї, ставка єдиного податку збільшується на 50 % за кожну особу. Юридична особа самостійно обирає одну з таких ставок єдиного податку: - 6 % суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору - у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України "Про податок на додану вартість"; - 10 % суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, - у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку. Чинним законодавством також затверджений Порядок ведення Книги обліку доходів і видатків суб'єкта малого підприємництва- юридичної особи, що застосовує спрощену систему оподаткування, обліку та звітності. Форма та порядок видачі свідоцтва про право сплати єдиного податку встановлюються Державною податковою адміністрацією України і є єдиними на всій території України. Для переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єкт малого підприємництва подає письмову заяву до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації. При цьому підприємство зазначає, яку ставку єдиного податку ним обрано. Заява подається не пізніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) за умови сплати всіх установлених податків та обов'язкових платежів за попередній звітний (податковий) період. Рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності може бути прийняте не більше одного разу за календарний рік. Орган державної податкової служби зобов'язаний протягом десяти робочих днів видати безоплатно свідоцтво про право сплати єдиного податку або надати письмову мотивовану відмову. За результатами господарської діяльності за звітний (податковий) період (квартал) суб'єкти малого підприємництва - юридичні особи подають до органу державної податкової служби до 20 числа місяця, що настає за звітним (податковим) періодом, розрахунки про сплату єдиного податку, акцизного збору і в разі обрання ними єдиного податку за ставкою 6 % - розрахунок про сплату податку на додану вартість, а також платіжні доручення на сплату єдиного податку за звітний період з позначкою банку про зарахування коштів. Суб'єкти підприємницької діяльності - фізичні особи - платники єдиного податку мають право не застосовувати електронні контрольно-касові апарати для проведення розрахунків зі споживачами.

Види, порядок проведення та строки податкових перевірок.

Фраза «податкова перевірка» у мене викликає такі самі відчуття як у школяра, коли батько просить показати щоденник: є великі шанси бути наказаним як не за двійку з російської мови , то точно за неохайно заповнений щоденник.

Порядок проведення податкових перевірок регулюється Главою 8 Податкового кодексу України ( статті 75 – 86).

Види перевірок.

Законодавець встановив, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків. Камеральна перевірка проводиться без будь-якого спеціального рішення керівника податкової та направлення на її проведення, без присутності платника. Їй підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється органом державної податкової служби щодо дотримання порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі свідоцтв про державну реєстрацію, виробництва та обігу підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з п Податкової звітності

Нарахування і сплата будь-якого виду податку чи збору (обов’язкового платежу) припускають здійснення належним чином обліку і розрахунку, результати яких відображаються у відповідній формі податкової звітності.

Податкова звітність являє собою сукупність дій платника податків (або особи, що його представляє) і податкового органу зі складання, ведення і здачі документів установленої форми, що містять відомості про результати діяльності платника по­датку, його майнове становище і фіксують процес обчислення податку, а також суму, що підлягає сплаті до бюджету. Податкову звітність може здійснювати як платник податку самостійно, так і його представник або податковий агент.

На платника податку покладається обов'язок з податкової звітності у разі, якщо відповідним податковим законом на нього покладено обов'язок зі сплати податку. Наприклад, усі фізичні особи згідно зі ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»2 зобов'язані сплачувати прибутковий податок, причому обов'язок з податкової звітності таких осіб закріплений ст. 12 цього нормативного акта, відповідно до якої громадяни, крім тих, які одержували доходи тільки за місцем основної роботи, зобов'язані до 1 березня наступного року надати в податковий орган за місцем проживання декларацію про суму сукупного доходу, отриманого як за основним, так і не за основним місцем роботи.

Визначення суми податкових зобовязень платника податку

Для визначення сум податкових зобов’язань за непрямими методами податковий орган може використовувати інформацію та документи, одержані в установленому законом порядку.

Для визначення податкових зобов’язань за непрямими методами в установленому порядку можуть залучатися фахівці, експерти, що мають спеціальні знання, професійні навики та не є заінтересованими особами щодо результатів застосування непрямих методів визначення податкових зобов’язань.

На підставі встановлених за непрямими методами об’єктів оподаткування, інших елементів податкових баз, які приймаються для розрахунку податкового зобов’язання щодо конкретного податку, збору (обов’язкового платежу) відповідно до закону, підтвердження чи скасування пільг з оподаткування, визначається сума податкового зобов’язання із застосуванням ставок, механізмів справляння податків, зборів (обов’язкових платежів), встановлених законами з питань оподаткування.

При визначенні сум податкових зобов’язань за непрямими методами пільги, встановлені окремими законодавчими актами з питань оподаткування, до платників податків не застосовуються, крім пільг для фізичних осіб, що не є суб’єктами підприємницької діяльності.

Податкові зобов’язання платника податків визначаються такими непрямими методами, як:

-метод економічного аналізу;

- метод розрахунку грошових надходжень;

- метод аналогії;

- метод контролю витрат та доходів фізичних осіб, у тому числі підприємців.

Податкові консультації

Глава 3 Податкового кодексу присвячена податковим консультаціям, які в найближчому майбутньому замінять податкові роз’яснення. Податковий кодекс визначає податкову консультацію як допомогу контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган (ст. 14.1.172).

Податкова консультація буде надаватися платникові на його вибір в усній чи письмовій формі. Згідно зі ст. 52.2. Податкового кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію. Платник податків не може бути притягнутим до відповідальності, якщо він діяв в рамках наданої йому консультації (ст. 53.1). Крім того, згідно зі ст. 53.3. платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи зб