3.1 Основні теоретичні відомості

Для проектування і розпланування на місцевості великих підприємств доцільно мати таку будівельну сітку , фактичні координати вершин якої з очікуваною точністю можуть бути прийняті рівними проектним кратним сотням метрів. ( У випадку необхідності окремі лінії сітки можна зміщувати в ту або іншу сторону на величину , кратну 10 м .)

Для цього необхідно переносити проекти будівельної сітки в натуру і закріпляти її з такою точністю , щоб різницею фактичних координат від проектних можна було знехтувати . Таку побудову сітки виконують способом редукування . Основна ідея цього способу полягає в наступному : виносять в натуру початковий напрямок з точністю 1 : 1000 , 1 : 2000 і від нього розплановують згідно проекту на всьому майданчику будівельну сітку. Закріплюють її тимчасовими знаками . Ця сітка буде розпланована наближено . Після цього створюють на майданчику планове і висотне геодезичне обгрунтування і визначають координати всіх вузлів сітки . Порівнюючи ці координати з проектними ,знаходять величини редукції , на які і зміщують кожний пункт розпланованої сітки . Після редукування пункти сітки закріплюють постійними залізобетонними знаками .

3.2 Проектування по карті будівельної сітки

У вказаному районі на карті вибираємо ділянку під будівництво і наносимо лінії будівельної сітки (див. рис 3.1 ). Одну з вершин сітки приймають за початок координат. Потрібно прагнути поєднати початок координат сітки з яким – небудь існуючим пунктом ДГМ. Координати ліній сітки підписують способом, вказаним на малюнку. По карті знаходять всі пункти ДГМ, розміщені поблизу ділянки і намічають початкові напрямки таким чином, щоб їх було простіше розпланувати. Для розпланування початкових напрямків використовують 3 пункти : А , В , С , розміщених приблизно по кутах майданчика так , щоб між пунктами А і В ,

Рисунок 18 – Схема проектування будівельної стіки

В і С була пряма видимість ( див. рис 3.1 ). Потім графічним шляхом по карті визначають їх координати, а також координати пунктів, що використовуються в якості початкових. По координатах пунктів сітки і пунктів ДГМ шляхом рішення ОГЗ , вираховують полярні координати β i S, за якими і знаходять положення на місцевості початкових напрямків сітки. Розрахунок ведуть при допомозі створеного шаблону електронних таблиць Excel ( див. додаток Д). Для того , щоб вилучити грубі помилки, які можуть бути викликані невірним визначенням по карті координат точок А , В , і С , вирішують для контролю ОГЗ між пунктами В і А , а також В і С . Очевидно , різниця дирекційних кутів цих сторін, знайдених в результаті рішення , повинна бути близька до 90. Вирахувані значення дирекційних кутів сторін, а також довжини ліній і полярні кути, що використовуються для виносу в натуру основних осей, що розплановуються, виписують на схемі розпланування будівельної сітки

Після детального наближеного розпланування сітки приступають до створення планового–геодезичного обгрунтування. Застосовуємо для створення планового– геодезичного обгрунтування схему розвитку в три ступені, як найбільш типову для великих і складних майданчиків .

І ступінь – опорна мережа тріангуляції .

Пункти необхідно прагнути розміщувати по кутах майданчика. На майданчику з рівним рельєфом, коли місцевість проглядається з землі в напрямку сторін і діагоналей, ці пункти розміщують по кутах майданчика, утворюючи геодезичний чотирикутник . Якщо точки посередині ділянки, мають більш високі відмітки і видимість по діагоналях відсутня, то в середній частині вибирають додатковий пункт, отримуючи мережу у вигляді центральної системи або ряду трикутників. Тріангуляційні пункти суміщують із закріпленими на місцевості тимчасовими точками, причому один з пунктів приймають за початок системи координат. Дві протилежні сторони сітки , розміщені в найбільш сприятливих умовах , вибирають в якості базисів . Дирекційний кут одного з базисів приймають рівними 00 або 90⁰. До пунктів опорної сітки прив’язують полігонометричні ходи ІІ ступеня, які прокладають по периметру будівельної сітки. Координати заповнюючих пунктів сітки визначають шляхом розвитку полігонометричних ходів ІІІ ступеня. Помилка в положенні пункту будівельної сітки відносно головної основи ( точок І ступеня ) в середньому не повинна перевищувати 10 см.

Розв’яжемо обернені геодезичні задачі, необхідні для знаходження елементів для виносу в натуру основних пунктів, що закріплюють будівельну сітку на місцевості (результати наведені в таблиці 2)

Таблиця 2

Підрахунок даних для виносу основних осей будівельної сітки

Формули	Лінія 1-А	Лінія А-В	Лінія A-C
Хкінцеве	5391400	5393395	5391395
Хпочаткове	5393385	5391400	5391400
ΔХ	-1985	1995	-5
Укінцеве	4695385	4695530	4693380
Упочаткове	4696625	4695385	4695385
ΔУ	-1240	145	-2005
tg r = ΔУ/ΔX	0,624685139	0,072681704	401
r = arctg ΔУ/ΔX	31°59'32"	4°9'25"	89°51'25"
α	211°59'32"	4°9'25"	269°51'25"
S=(ΔУ2+ΔX2)0,5	2340,475 м	2000,262 м	2005,006 м

Перевірка: <АВС=αВС-αВА=364°9'25"-269°51'25"=94°17'59"

У випадку триступеневої системи знімального обгрунтування при одному і тому ж значенні коефіцієнта підвищення точності К, пункти І ступеня необхідно визначати з середніми квадратичними похибками не більшими тих, що визначаються за формулою :

m 1 = m / K²Q , (3.1)

де

Q = 1/K⁴ + 1/K² + 1 (3.2)

Якщо К = 1,5 , то Q =1,28 ;

К = 2 , то Q = 1,15 .

Задаючись К = 1,5 і m = 10 см, отримаємо за (3.1), що m = 3,5 см .

У нашому випадку найбільша сторона будівельної сітки складає 2 км. Звідси

ms/S =3,5 см/2 км = 1 / 57000 .

Допустимі середньо-квадратичні похибки пунктів у середині ходів 2-ї ступені знаходять за формулою

M2 = m / KQ = 5,2 см . (3.3)

Отже, допустима величина в кінці ходe може скласти 10,4 см. (середнє зміщення точки ходу). Виходячи з цього, гранична нев’язка ходу повинна бути прийнята 20,8 см . Найбільша довжина сторони ходу 2-ї ступені рівна в нашому випадку 2 км . Звідси відносна допустима похибка складе 21 см / 2 км = 1/9500 .

Помилки пунктів 3-ї ступені знаходять за формулами

M3 = m/Q = 7,8 см, (3.4)

Звідси середнє зміщення точок в кінці ходу може скласти 15,6 см, а граничні нев’язки можуть доходити до 31 см. Приймаючи максимальну довжину ходу в заповнюючих сітках рівною 2 км , знаходимо:

2 ( км ) / 31 см = 1 / 6500 .

Виходячи з цих значень, встановлюємо вимоги до методики інструментальних спостережень. Аналіз даних по точності вимірів сучасними електронними тахеометрами ( див. таблиця 3.1 )показує, що при їх застосуванні потрібна точність визначення координат пунктів легко забезпечується. При їх відсутності доводиться застосовувати традиційні методи тріангуляції і полігонометрії. Обгрунтуєм методику робіт у цьому випадку.