5. Страховий фонд: принципи формування і використання.

Необхідність формування страхового фонду пов’язана з потребою в страховому захисті, яка може бути задоволена завдяки коштам, нагромадженим у страхових фондах (резервах). Ця потреба має природну, економічну, соціальну та глобалізацій ну зумовленість.

Відшкодування збитків потерпілим здійснюється зі страхових (резервних) фондів.

Страховий (резервний) фонд – це резерв грошових чи матеріальних засобів, який має строго цільове призначення: відшкодування збитків потерпілим від страхових подій; покриття незапланованих витрат; вирівнювання добробуту за умов кон’юнктурних коливань, стихійних природних лих тощо.

Організаційні форми страхового фонду:

• централізовані страхові фонди держави;

• децентралізовані фонди самострахування домогосподарств та підприємств, установ, організацій;

• фонд страхових організацій.

Принципи формування та використання страхового фонду страховика.

1. Цільове призначення страхового фонду на виплату страхових сум та відшкодування збитків потерпілим від настання страхового випадку.

2. Визначення обсягу страхового фонду на сонові математичної статистики, теорії ймовірності та законів великих чисел.

3.Необхідність урахування випадковості та закономірності при розрахунку ймовірності збитків.

4. Розкладання збитків серед широкого кола учасників страхування.

5. Страховий фонд – це форма поєднання інтересів індивіда і суспільства.

6. Обопільна сумлінність страховика і страхувальника, зміст якої полягає у своєчасній сплаті премій страхувальником, наданні достовірної інформації страховику про застрахований об’єкт та зміни рівня ринку тощо та обумовлений договором чи законом відповідальності страховика.

7. Використання франшизи, зміст якої полягає у розподілі відповідальності за збитки, спричинені страховою подією, між страховиком і страхувальником.

Франшиза – звільнення страховика від покриття збитків – передбачена підписаним страховим договором. Вона може бути встановлена у відсотках або в абсолютних розмірах стосовно страхової суми, вартісної оцінки об’єкта або розміру збитків.

8. Застосування під час використання страхового фонду суброгації, тобто передачі страхувальником права здійснити страховику відшкодування винуватцем страхової події заподіяної страхувальнику шкоди в обсязі виплаченої страховиком суми.

9. Право страховика звертатись до інших страховиків з приводу розподілу збитків пропорційно страховій сумі за умови, що один об’єкт страхувальник застрахував у різних страховиків. Цей принцип називається контрибуцією, що й означає повернення збитків потерпілому винуватцем.

6. Роль страхування в ринковій економіці.

Значення страхування в міру розвитку ринкового господарства дедалі зростає. Це пояснюється появою в процесі соціально-економічного розвитку все нових ризиків, руйнівна сила яких може сягати таких збитків, протистояти одноосібно яким подекуди не може ніхто. Наприклад, такими ризиками є надзвичайні ситуації, пов’язані зі стихійними лихами, такими як торнадо, землетруси, повені, довготривалі засухи тощо, а також техногенні аварії, пов’язані з використанням атомної енергії (Чорнобильська катастрофа), аварії, пов’язані з реалізацією космічних програм.

Завдяки страховій природі формування резервних фондів для покриття можливих збитків багато потерпілих від зазначених вище страхових подій можуть вижити й продовжувати свою діяльність у майбутньому.

Це означає, що, по-перше, страхування є надійною запорукою економічної безпеки.

По-друге, страхування є надійним засобом забезпечення безперебійного відтворення національного виробництва. Наприклад, страхування депозитів юридичних і фізичних осіб є дієвим засобом забезпечення стабільності грошової системи, яка має надзвичайно важливе значення для стабільності національної економіки в цілому. Крім того, страхування підприємницьких ризиків, пов’язаних з інвестуванням, кредитуванням, поставками, перевезеннями, довірчим управлінням за іпотечного кредитування та житлового будівництва, дає досить вагомі гарантії щодо того, що збитки, спричинені настанням страхової події, обумовленої договором чи законом, будуть відшкодовані, що теж сприяє значному зменшенню перебоїв у процесі суспільного виробництва.

По-третє, зі сказаного вище випливає, що страхування є засобом забезпечення індивідуальної участі економічних суб’єктів у створенні умов безпеки та стабільності як окремих (індивідуальних) учасників страхування, так і всієї спільноти.

По-четверте, завдяки персоніфікації учасників соціальних видів страхування забезпечується значно справедливі ший механізм соціального захисту, про який дбають як окремі фізичні, так і юридичні особи, що значно послаблює тиск на державний бюджет і водночас розширює обсяги соціальних гарантій.

По-п’яте, страхування є важливим джерелом інвестиційних ресурсів, серед яких найважливішими є резерви, що формуються під час здійснення довгострокового страхування життя.

По-шосте, уніфікація механізмів формування страхових фондів та способів і форм захисту інтересів застрахованих в умовах глобалізованої економіки формує нову страхову культуру, впливаючи на економічну поведінку суб’єктів незалежно від їх національної чи державної незалежності.