11.Етапи розвитку розвитку економіки і економічної думки середньовіччя

Після падіння Римської імперії (V ст.) починається так звана доба середньовіччя, що триває аж до XVII ст. Економіка цього періоду була переважно аграрною, панувало натуральне господарство. Мислення середньовічної людини мало теологічний характер. Економічна думка ще не відокремилась у самостійну галузь знань. Цей процес почався лише в період пізнього середньовіччя (XVI — XVII ст.). Те, що можна розглядати як прояви економічної думки, просякнуто духом практицизму. Середньовічні трактати містять численні конкретні господарські поради, різноманітні практичні рекомендації, але надто мало теоретичних узагальнень і спроб осмислення економічних процесів та явищ. У добу не лише раннього (V — X ст.), а й навіть класичного середньовіччя (XI — XV ст.) так і не з’явилося жодних теоретичних творів з економічних питань. Основними джерелами економічної думки середньовічного суспільства є юридичні кодекси й церковні пам’ятки. Економічні уявлення народних мас відбилися в різних «єресях» та економічних вимогах селянських повстань. Джерелами економічної думки Середньовіччя стали:

o в арабських країнах: Коран (610-632); вчення Ібн-Хальдуна (1332-1406);

o у Західній Європі: ідеї Августина Блаженного (354- 430); Фоми Аквінського (Аквіната) (1225-1274);

o у Росії та Україні: "Руська правда" (XII-XIII ст.) - збірка законів Київської держави; ідеї І.С. Пересвєтова (кінець XV - початок XVI ст.); М. Ваш кін (XVI ст.).

12. Утопічний соціалізм. Перший етап його розвитку

Утопічний соціалізм - це сукупність теоретичних учень, змістом яких є критика існуючого суспільно-економічного устрою і обґрунтування докорінних змін з метою побудови соціалістичного суспільства на засадах колективної власності, соціальної справедливості та рівності, відсутності експлуатації, безгрошового господарства. Утопічний соціалізм формувався і розвивався як гетеродоксія панівним ортодоксальним течіям, у XVI-XVII ст. - меркантилістичним поглядам, ХУЛІ-XIX ст., - класичній політичній економії.

ранній утопічний соціалізм видатних мислителів XV- XVII ст. Т. Мора, Т. Кампанелли, Ш. Мельє, Т. Мюнцера, Дж. Вінстенлі та ін. Він виник в умовах розкладу феодального і генезису ринкового господарства, первісного нагромадження капіталу. У творах ранніх соціалістів-утопістів відображена ідеологія антифеодального протесту, прагнення до ліквідації феодальних привілеїв та залежностей, утвердження справедливого і щасливого суспільства. Ідеї раннього утопічного соціалізму були прагматичними, переважно досліджували господарські реалії та матеріальні умови економічної діяльності, критикували існуючий устрій з позиції моралі, ідеалізували примітивний суспільний устрій на засадах рівності потреб і здібностей;

13.Економіка і економічна думка епохи відродження

Епоха Великих географічних відкриттів і первісного нагромадження капіталу — це приблизно 300-річний період від кінця XV (початок епохи Великих відкриттів) до кінця XVIII ст. (промислова революція в Англії). Він охоплює так зване Високе Відродження (1450—1650) і Століття Просвітництва (1650—1785).

Загалом охарактеризувати цю епоху можна словами динаміка і гроші. Усе починає рухатися, змінюватися: люди, ідеї, державні кордони, суспільні інститути. Гроші обслуговують ці зміни

Після відкриття морських шляхів у Індію, Америку, Південно-Східну Азію грошовий "голод" у Європі змінюється могутнім припливом золота й срібла і починається так звана революція цін — загальне зростання цін майже в чотири рази порівняно з XVI ст.

Використовуючи свою перевагу в озброєнні й організації, європейські держави захоплюють і колоніально освоюють великі регіони в Азії, Африці, обох Америках. Грабіж та експлуатація колоніальних і залежних територій — одне з головних джерел первісного нагромадження капіталу і ресурсів для промислового перевороту, який започаткував індустріальне суспільство.

У XVI ст. відбувся розкол у католицькій церкві - Реформація. Країни, що прийняли нову ідеологію - протестантизм, отримують додатковий імпульс для економічного розвитку. Реформація і революція цін прискорювали процес розмежування європейських держав на економічно розвинуті (Англія, Голландія, Швеція, Швейцарія) і відсталі (Іспанія, Австрія, південнонімецькі землі, Польща, Османська імперія). Лм . ш„ а

Із винаходом техніки друкарства процес накопичення знань став надкумулятивним, а освіта істотно розвинулась. Зростає потреба в нових знаннях і навичках, необхідних для успішної діяльності у світі, що ускладнюється. Це призводить до створення поряд із церковними (початковими і вищими) світських шкіл: муніципальних, торгових, ремісничих — так званих середніх спеціальних навчальних закладів.

Зміна структури харчування — збільшення частки м'яса і молочних продуктів, з одного боку, і зростання потреб у шкірі та вовні, з іншого, зумовлюють зміну структури сільського господарства. Зменшується частка земель, на яких вирощують переважно зернові культури, і збільшується частка територій для пасовищ. В Англії такий процес назвали обгороджування. Методи, якими його здійснювали, вважали жорстокими.

Поліпшення структури харчування, поява нових для європейців продуктів, насамперед картоплі, сприяли стійкій позитивній динаміці населення. Між 1500 і 1800 pp. чисельність населення Європи, як мінімум, подвоїлася і становила 150 млн осіб (без урахування Росії й Туреччини), хоча смертність, особливо дітей, залишалася дуже високою, середня очікувана тривалість життя досягала 35 років. Почалася поступова міграція європейців у колонії.

Зміни відбувалися також в інституті шлюбу. Формувався так званий європейський, чи буржуазний, тип шлюбу, для якого характерні такі особливості:

— більш пізній, порівняно з католицьким, середній вік одруження (28—36 років для чоловіків і 22—28 — для жінок);

— відносно велика частка осіб, котрі взагалі не одружуються (9—15 % для чоловіків ill—18 — для жінок);

— Істотно менша кількість дітей (у середньому 5—7), котрих народили зі значною різницею у ві ці (2—4 роки).

Для епохи властиві також соціальні зрушення. Розглянемо їх детальніше.

По-перше, з 85 до 75— 70 % скоротилася частка селян у загальній чисельності населення. Усередині власне селянства відбувся поділ на заможних (фригольдери, гросбауери та ін., які становили 10—15% селян) і безземельних (батраки, поденники, здольники, котери тощо — 20—25 %).

По-друге, такий процес торкнувся і дворянства, з якого виокремилася служива частина, що стала потім основою адміністративних та управлінських структур, як внутрішньодержавних, так і колоніальних.

По-третє, істотно збільшилася абсолютна й відносна чисельність міського населення. Воно диференціювалося на такі верстви:

1) верхня частина — купці, заможні ремісники, мануфактурники та ін. — основа для формування буржуазії, що домоглася у найрозвинутіших країнах політичної рівноправності з дворянством;

2) середня частина — службовці, юристи, лікарі, вчителі, крамарі та ін., — на якій ґрунтувався міський середній стан;

3) нижня частина — поденники, підмайстри, наймані робітники, слуги, зубожілі ремісники та ін., — котрі стали основою для становлення промислового пролетаріату.

Соціальні зміни супроводжувалися запеклою міжгруповою боротьбою і призвели до значного розшарування за рівнем та умовами життя. Унаслідок цього верхні соціальні верстви домоглися поліпшення якості життя, тоді як для частини нижніх соціальних груп такі умови погіршилися навіть порівняно з середньовіччям. Проте особливо несправедливою була відмінність між рівнями життя верхів і низів.

Усе викладене стосується переважно країн Західної Європи, та й то не всіх. В інших регіонах цивілізованого світу тривала епоха класичного Середньовіччя.