46. Страхування ренти (ануїтетів).

Страхування життя поділяється на страхування капіталів і страхування рент. Відмінність між ними полягає в тому, що при страхуванні капіталів метою є створення нових капіталів, а при страхуванні рент ідеться про використання вже існуючих капіталів зверненням їх у річні ренти.

При страхуванні рент (ануїтетів) страхова компанія пов'язує, як правило, виконання своїх обов'язків із дожиттям страхувальника (застрахованого) до певного віку або строку, визначеного в договорі страхування.

Страхування ренти передбачає, що страхувальник вносить до страхової компанії за один раз або розстроченими платежами певну суму, яку вона використовує для цілей інвестування. Після визначеного в договорі страхування часу (віку) страхувальник одержує певні виплати сам (якщо живий) або їх одержує особа, на користь якої був укладений договір страхування (чи спадкоємці).

Договір страхування ренти може бути укладений як фізичною, так і юридичною особою. Фізичні особи можуть укласти договори страхування щодо себе або іншої особи. Основна вимога до фізичних осіб — це їх дієздатність. Стан здоров'я не оговорюється, і медичне засвідчення при укладенні договору страхування не проводиться.

Юридичні особи (підприємства, організації, установи) можуть укладати договори страхування стосовно своїх працівників. Страхування ренти має на меті забезпечити страхувальникові звичний для нього матеріальний стан незалежно від змін, які пов'язані зі станом здоров'я, зменшенням або втратою працездатності, старістю. За допомогою різнобічних послуг, які можуть бути запропоновані страховиком у галузі страхування ренти, страхувальник (фізична особа) може забезпечити звичний матеріальний стан для рідних і близьких на випадок своєї смерті.

Договори страхування ренти відрізняються від інших договорів страхування тим, що страхова сума являє собою ту суму, яку виплачуватиме страховик страхувальнику (застрахованому) частками і періодично після настання певного часу (віку). Крім цього, страховик має виконувати свої обов'язки перед страхувальником (застрахованим) лише тоді, коли останній згідно з договором страхування сплатить усю суму внесків і не раніш як, наприклад, у разі змішаного страхування життя. При цьому обов'язок почати виплату певних сум може бути пов'язаний із моментом закінчення виплати всіх обумовлених внесків. Але може бути встановлений і якийсь період між закінченням виплати внесків і початком виплати ренти.

Укладаючи договори страхування, сторони узгоджують питання про періодичність сплати страхових внесків. Страхувальникові може бути надане право сплатити внески за один раз або частками. При сплаті частками (періодичними платежами) — щомісячно, щоквартально або щорічно. Розмір страхових внесків залежить від багатьох факторів, і це ускладнює роботу страхової компанії з їх визначення. До факторів, які при цьому необхідно врахувати, належить вік страхувальника (застрахованого), стать, періодичність сплати внесків тощо.

47. Страхування додаткової пенсії.

У більшості розвинених країн світу пенсійне забезпечення громадян здійснюється із трьох джерел:-державної пенсійної системи (в межах соціального страхування);

-пенсійних фондів підприємств, професійних спілок та міжнародних організацій;-страховими компаніями та іншими фінансовими організаціями.

При такій структурі системи пенсійного забезпечення страхування додаткової пенсії здійснюється страховими компаніями та пенсійними фондами, а гарантована (основна) пенсія виплачується державою і залежить від здатності держави акумулювати необхідні для цієї мети грошові засоби.

Пенсійні недержавні фонди за економічною природою є ощадними інституціями. Вони акумулюють грошові засоби у формі пенсійних внесків учасників фонду, інвестують їх, а дохід від інвестування розподіляють на потреби самого фонду (підприємницький дохід) та між його учасниками пропорційно до суми внесків. Вважається, що цих засобів має вистачити і до кінця життя застрахованого.

Із усього розмаїття страхового забезпечення пенсійними фондами виділяють три головних напрямки:

1. індивідуальне страхування пенсій, коли клієнт страхує ("купує") пенсію певного розміру;

2. індивідуальне страхування пенсії в страховій компанії чи пенсійному фонді, яке ґрунтується на нагромадженні індивідуальних засобів у страховій організації і отриманні пенсії, адекватної нагромадженій сумі;

3. групове страхування, коли пенсії учасників адекватні загальній сумі.

Найпоширенішим є другий варіант страхового забезпечення громадян. Засади, на яких цей варіант j ґрунтується, мають бути покладені в основу реформування пенсійної системи України в цілому. Передбачається, що пенсійне страхування в Україні має базуватися на системі персональних пенсійних рахунків громадян. Вона акумулюватиме грошові засоби й інвестуватиме їх у спеціальні державні облігації які будуть індексуватися відповідно до рівня інфляції.

Засоби, отримувані від продажу їх і доповнювані надходженнями від податків, передбачається використовувати для фінансування поточних державних пенсійних витрат. З часом вони спрямовуватимуться для інвестування в економіку (спочатку в державний, а потім і в приватний сектор). Очікується, що така система в перспективі дасть змогу громадянам України отримувати трудові пенсії виключно за рахунок засобів, нагромаджених шляхом відрахувань із заробітної плати на персональні пенсійні рахунки.

Власне система страхування додаткової пенсії ґрунтується на таких засадах. Термін страхування визначається як різниця між пенсійним віком та віком страхувальника на момент укладення договору. Для страхувальників, котрі досягли 60 років (жінки) та 65 років (чоловіки), встановлюється строк страхування 5 років. Після закінчення строку страхового договору пенсія виплачується довічно, якщо договір повністю оплачено страховими внесками.

Дискредитація створених недержавних пенсійних фондів України в перші роки її незалежності зумовлена такими причинами:

• фонди рекламують себе через обіцянки надмірно низьких внесків та досить високих пенсій;

• деякі з них починали здійснювати пенсійні виплати через кілька місяців після одержання внесків, що прирікало їх на банкрутство;

• фонди значною мірою будувались за принципом "піраміди", що забезпечувало їм саморекламу в період їхнього становлення та позбавляло їх перспективи.