61. Наруга над могилою. Види дій.

Ст.297“Наруга над могилою”:

Наруга над могилою, іншим місцем поховання, над трупом або урною з прахом покійного, а також викрадення предметів, що знаходяться в місці поховання або на трупі.

1. Об’єкт злочину – моральні засади суспільства в частині поваги до померлих та місць їхнього поховання. Цей злочин заподіює моральну шкоду насамперед рідним і близьким померлих, порушує громадський спокій, може викликати міжетнічні та міжконфесійні конфлікти, негативно впливає на виховання підлітків. Ставлення до померлих чи не найбільш яскраво показує різницю між цивілізацією і дикістю, в ньому відображається і ставлення особи до інших соціальних цінностей.

Предметами злочинує:

1) могила; 2) інше місце поховання; 3) труп; 4) урна з прахом; 5) предмети, що знаходяться в місці поховання або на трупі.

2. Об’єктивна сторона злочину проявляється у:

1) нарузі над могилою, іншим місцем поховання, над трупом або урною з прахом покійного;

2) викраденні предметів, що знаходяться в місці поховання або на трупі.

Наруга– це образливе ставлення, грубе знущання, демонстрація зневаги до місця поховання чи праху покійного.

Викрадення відповідних предметів – це протиправне їх вилучення і звернення на свою користь чи користь інших осіб.

Момент закінчення злочину визначається з врахуванням змісту вчинюваного діяння. Якщо воно полягає у нарузі, то закінченим цей злочин є відтоді, коли виконане діяння достатньо вказує на наявність її об’єктивних і суб’єктивних ознак. Коли ж діяння виражається у викраденні, то злочин закінчений з моменту набуття винним можливості розпорядитися викраденим на власний розсуд (сховати, продати, подарувати тощо).

3. Суб’єкт злочину загальний.

4. Суб’єктивна сторона аналізованого злочину характеризується умислом.

62. Нищення, руйнування чи псування памяток історії або культури. Стаття 298. Нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури

1. Умисне нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або куль­тури —караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені щодо об'єктів, які є особливою історичною або культурною цінністю, —караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчи­нені службовою особою з використанням службового становища, — караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

 1. Історичні і культурні цінності — це надбання всього народу. Без їх збе­реження, вивчення і врахування минулого народу, нації неможливий цивілізований розвиток суспільства, нормальне формування (становлення) кожного громадянина нашої країни. Тому відповідно до Конституції Ук­раїни «культурна спадщина України охороняється законом. Держава забез­печує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність» (ч. 5 ст. 54 Конституції). Держава зобов'язує кожного не завдавати шкоди природі, культурній спадщині та відшкодовувати за­вдані ним збитки (ст. 66 Конституції).

Згідно з цими конституційними положеннями, вирішене це питання і в законі про кримінальну відповідальність. Стаття 298 КК передбачає відпо­відальність за умисне нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури.

2. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що дії, які його утворюють, посягають на суспільні відносини, що забезпечують установле­ний порядок поводження з пам'ятками історії або культури, які впливають на формування національної самосвідомості народу та основних принципів морального і духовного життя суспільства.

3. Предметом злочину, передбаченого ст. 298 КК, є виключно об'єкти історичної та культурної спадщини національного або місцевого значення, до яких віднесені:

пам'ятки історії і культури:місце, споруда (витвір), комплекс (ан­самбль), їхні частини, пов'язані з ними території і зони їх охорони, в межах яких діє спеціальний режим; історичні населенімісця, які зберегли історичний ареал і занесені до спи­ску історичних населених місць; інші природні,природно-антропогенні або створені людиною об'єкти не­залежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з ант­ропологічного, археологічного, історичного, етнографічного, мистецького, наукового чи художнього погляду, і які занесені до «Державного реєстру не­рухомих пам'яток України» (статті 1 і 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р. № 1805-ІІІ).

До них також належать документи Національного архівного фонду, що зберігаються на території України, які відображають історію духовного і ма­теріального життя її народу та інших народів, мають наукову, історико-куль-турну цінність, визнані такими відповідною експертизою і зареєстровані як складова Національного архівного фонду. Отже, пам'ятки історії і культури та інші об'єкти культурної спадщини як предмет цього злочину характеризуються трьома ознаками:

це об'єкти, предмети чи документи, що визнані складовими культурної спадщини;

вони є надбанням народу і мають істотну історичну, культурну, археологічну, естетичну, етнографічну, мистецьку чи наукову цінність;

вони проходять державну реєстрацію і перебувають під спеціальною охо­роною держави.

Об'єкти і цінності іншого характеру не можуть бути предметом цього зло­чину. Тому, наприклад, відповідальність за знищення або пошкодження те­риторії чи інших об'єктів природно-заповідного фонду є одним із злочинів проти довкілля (див. коментар до ст. 252 КК).

4. Об'єктивна сторона цього злочину полягає у нищенні, руйнуванні чи псуванні пам'яток історії або культури, що може бути результатом ме­ханічного, термічного, біологічного, хімічного та інших способів впливу на них.

Нищення предметів — це коли вчинене діяння призводить до їх повної не­придатності і вони не підлягають відновленню.

Руйнування —істотне пошкодження предметів, результатом якого є част­кова втрата їх властивостей та цінності, що вимагає значного реставраційно­го ремонту.

Псування —це заподіяння зазначеним предметам таких пошкоджень,за яких вони не втрачають своїх властивостей, але дещо знижують їх історич­ну, культурну чи наукову цінність.

Злочин визнається закінченим з моменту настання будь-якого з названих наслідків.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим чи непрямим умислом. Особа усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння, передбачає, що воно може призвести до нищення, руйнування чи псування названих предметів, і бажає чи свідомо допускає їх настання. Мотиви зло­чину на кваліфікацію не впливають, але якщо він вчинений з хуліганських спонукань, або його вчинення супроводжується крадіжкою, насильством чи опором представникові влади або представникові громадськості, то такі дії повинні бути кваліфіковані додатково за відповідними статтями цього ко­дексу.

6. Суб'єктом злочину, передбаченого частинами 1 і 2 ст. 298, можуть бу­ти будь-які особи, які досягли 16-річного віку, а за ч. З — тільки службова особа.

7. У частині 2 ст. 298 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчи­нені щодо об'єктів, які мають особливу історичну або культурну цінність. Такими об'єктами можуть бути особливо цінні пам'ятники, унікальні спору­ди, храми, будинки, споруджені за проектами відомих архітекторів, давні ру­кописи, книжки, шедеври мистецтва, інші унікальні пам'ятки, що мають особливе національне значення, про що повинно бути зазначено в держав­ному реєстрі пам'яток України чи у висновках експертизи при реєстрації до­кумента чи іншого предмета в Національному архівному фонді. Якщо такі дані відсутні, питання про особливу історичну чи культурну цінність пред­мета вирішується на підставі обґрунтованого висновку фахівців.

8. У частині 3 ст. 298 КК передбачена відповідальність за дії, зазначені в частинах 1 та 2 цієї статті, що вчинені службовою особою з використанням свого службового становища (про поняття та ознаки службової особи див. коментар до п. 1 примітки до ст. 364 КК). При цьому не має значення місце роботи службової особи, важливо те, що діяння вчинене нею з використан­нямсвого службового становища.

63. Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність.

Стаття 304. Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність

Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом, азартними іграми — карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

 1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що дії, які його утворюють, посягають на суспільні відносини, що забезпечують основні принципи суспільної моральності у сфері належного інтелектуального, мо­рального та фізичного розвитку і виховання неповнолітніх.

2. Об'єктивну сторонузлочину, передбаченого ст. 304 КК, утворює втяг­нення неповнолітніх у зазначені в диспозиції цієї статті види діяльності. Слід мати на увазі, що застосоване в законі словосполучення «втягпення не­повнолітніх у злочинну діяльність...» не означає обов'язковості втягнення кількох неповнолітніх у вчинення певного злочину, і тим більше не свідчить про необхідність втягнення у множинність таких дій. Воно означає лише різноманітність видів злочинної та інших різновидів діяльності і охоплює втягнення як одного, так і кількох неповнолітніх (неповнолітній — це осо­ба, яка не досягла 18-річного віку).

Втягнення неповнолітнього в таку діяльність — це психічний чи фізич­ний вплив на нього, вчинений дорослою особою з метою схилити його до вчинення злочину або до участі в ньому в ролі співвиконавця або пособни-ка чи в інших антигромадських діях. Таке втягнення пов'язане з безпосе­реднім впливом на неповнолітнього і може бути вчинене способом погрози, шантажу, обману, переконання, поради, обіцянки тощо. Погроза полягає в залякуванні заподіянням неповнолітньому або його близьким будь-якої шкоди. За своїм характером вона має бути реальною, тобто такою, що здат­на достатньо вплинути на підлітка. Шантаж полягає в загрозі поширення про потерпілого відомостей, які він вважає за необхідне зберегти в таємниці. При цьому не має значення достовірність чи недостовірність фактів, поши­ренням яких загрожує винний. Обманом визнається навмисне перекручення обставин або приховання істини для того, щоб ввести підлітка в оману і тим самим спонукати його до вчинення злочину чи участі в ньому. Обіцянка як спосіб втягнення означає прийняття суб'єктом на себе певних зобов'язань, незалежно від того, чи має він намір виконати (навчити керувати мотоцик­лом або прийомам спортивної боротьби, обіцяти дружбу, захист від інших підлітків тощо). Втягнення може бути вчинене і будь-яким іншим способом, як, наприклад, порадою шляхом участі у вчиненні злочину вирішити свою проблему, розмовами з підлітками про романтику і «переваги» злочинного чи іншого антигромадського образу життя, його підкупом різними подарун­ками тощо.

У разі, коли втягнення неповнолітнього до злочинного або інших видів антигромадської діяльності вчиняється способом фізичного впливу, який супроводжується причиненням йому тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження або вчиненням іншого більш тяжкого злочину, дії винного не­обхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів.

3. У тих випадках, коли доросла особа залучає до вчинення злочину підлітка, який не досяг віку, з якого настає кримінальна відповідальність, він (незалежно від характеру його дій) визнається виконавцем цього злочи­ну і вчинене ним повинне бути кваліфіковане за ст. 304 і за тією стат­тею КК, яка передбачає відповідальність за вчинене підлітком діяння (див. коментар до ч. 2 ст. 27 КК). А доросла особа, яка залучила до вчинення зло­чину неповнолітнього, який досяг віку кримінальної відповідальності, по­винна відповідати за ст. 304 і за тією статтею КК, що передбачає відпові­дальність за вчинений спільно з підлітком злочин.

4. Якщо неповнолітній вчинив лише готування до злочину чи замах на злочин або на цьому етапі добровільно відмовився від його подальшого вчи­нення, доросла особа має відповідати за ст. 304 КК і відповідно за готуван­ня (крім готування до злочину невеликої тяжкості) або замах на вчинення злочину. У випадку невдалого підмовництва неповнолітнього до вчинення злочину дії дорослої особи також мають бути кваліфіковані за ст. 304 КК і за готування до злочину, до вчинення якого він невдало підбурював під­літка.

5. Об'єктивна сторонацього злочину має місце і при втягненні не­повнолітнього у пияцтво, у заняття жебрацтвом або азартними іграми. Зміст поняття втягнення в ці види антигромадської діяльності нічим не відрізняється від втягнення у злочинну діяльність.

6. Втягненням у пияцтво визнаються умисні дії дорослої особи, безпосе­редньо спрямовані на збудження (появу) у неповнолітнього бажання систе­матично вживати спиртні напої, частіше — це спільне з неповнолітнім вжи­вання таких напоїв. Однак систематичність утворюють не тільки епізоди безпосереднього втягнення підлітка до вживання спиртних напоїв, а й залу­чення до вживання таких напоїв шляхом їх придбання, дарування і вчинен­ня інших дій, спрямованих на спонукання, або саме його примушування до вживання спиртних напоїв (наприклад, розрахунок самогоном чи іншими напоями за виконану неповнолітнім роботу).

Спиртними напоягтвизнаються горілка, спирт, коньяк, бренді, лікер, са­могон, вино тощо. Обов'язковою умовою визнання таких дій злочинними має бути систематичність їх вчинення, тобтоне менше трьох разів, при цьому щодо одного і того самого чи одних і тих самих підлітків. Тому од­норазова (і навіть дворазова) дія, у тому числі разове вживання спиртних напоїв з кількома підлітками, не утворюють систематичності. За такі дії до­росла особа підлягає адміністративній відповідальності. Слід враховувати, що результативність залучення неповнолітнього до пияцтва, як і ступінь його сп'яніння, в кожному разі вживання напоїв на кваліфікацію дій винної особи не впливають.

7. Втягнення у заняття жебрацтвом полягає в умисному схиленні непо­внолітнього до систематичного (не менше трьох разів) жебракування у сто­ронніх осіб грошей або інших матеріальних цінностей. Воно має місце як у разі схилен­ня підлітка будь-яким із названих раніше способів до самостійного жеб­рацтва, так і при залученні його до участі в такій діяльності спільно з до­рослою особою.

8. Втягнення неповнолітнього в азартні ігри теж означає умисне схилен­ня такої особи до систематичної (не менше трьох разів) гри на гроші або інші матеріальні цінності (п. 5 зазначеної постанови ПВСУ). Азартні ігри — це ігри на матеріальний інтерес у карти, рулетку, «наперсток» тощо.

Залучення до участі в різного роду лотереях не утворює складу цього злочину, тому що лотереї не належать до азартних ігор.

9. Злочин визнається закінченим з моменту вчинення винною особою дії, спрямованої на втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність. Втягнен­ня неповнолітнього у пияцтво, заняття жебрацтвом або в азартні ігри виз­нається закінченим за наявності доведеної систематичності вчинення відповідних дій.

10.Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умис­лом, поєднаним з метою втягнення підлітка в злочинну або інші названі в законі види антигромадської діяльності. Особа розуміє неповнолітній вік по­терпілого, усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння і бажає втягнути неповнолітнього в злочинну діяльність або інші види антигро­мадської діяльності.

11.Суб'єктом злочину може бути лише особа, яка до моменту втягнення підлітка в злочинну діяльність або до вчинення всіх епізодів, що утворюють систематичність втягнення в інші види антигромадської діяльності, досягла 18-річного віку.