№1 Поняття кримінальний процес вживається в 4 значеннях:

1.дія-сть органів та осіб щодо порушення, розслідування, судового розгляду і винесення рішення по крим справі;

2.галузь права(крим-процесуал), яке регулює цю діяльність;

3.правова наука, яка вивчає цю дія-сть, і галузь права, що її регулює

4.наукова дисципліна.

Кримінальний процес—це діяльність органів дізнання,досудового слідства,прокурора і суду з порушення справи,досудового розслідування,судового розгляду, перегляду і виконанні судових рішень.

У визначення поняття «Кримінальний процес» необхідно завжди включати дві істотні ознаки: 1) діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду по збудженню, розслідуванню, розгляду і дозволу кримінальних справ (у цьому якраз і полягає суть кримінального процесу); 2) правовідносини, які складаються між різними суб'єктами карно-процесуальної діяльності.Забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб що кожен скоїв злочин притягав до відповідальності і жоден невинний не був покараний.Завдання кримінального процесу закріплені в КПК України Охорона прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, що беруть участь в кримінальному судочинстві. Швидке і повне розкриття злочинів. Викривання винних. Виявивши ознаки злочину, уповноважені на те законом державні органи (органи дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду) зобов'язані порушити кримінальну справу, розслідувати обставини досконалого суспільно небезпечного діяння, викрити винних і піддати їх справедливому покаранню, а також захистити невинних від притягання до кримінальної відповідальності. Вказана діяльність може здійснюватися тільки в рамках кримінального процесу, оскільки він є засобом реалізації норм кримінального права, формою життя кримінального закону.

№2 З принципу розподілу державної влади на три незалежні гілки: законодавчу, виконавчу і судову та механізму стримувань і противаг. Судова влада – діяльність всіх утворених у державі судів(КСУ і СЗЮ), яка реаліз. за допомогою притаманних їй законодавчо засобів з метою впиливу на поведінку суб»єктів права та сусп відносини за участю цих суб»єктів.

Завдання судової влади: вирішення віднесених законодавством до її компетенції правових конфліктів, які виникають у суспільстві.

Засади Судової влади: незалежності, самостійності, відокремленості, виключності, підзаконності. Судовий розгляд являє-ся стадією крим процесу-у якій суддя однособово чи колегією суддів розгл-є і виршує справу по суті. Здійснення правосуддя в крим. справах спрямовано на викриття осіб, винних у вчиненні злочину, притягненні їх до відповідальності та їх справедливого покарання; захист осіб від безпідставного притягення до КВ і засудження невинуватих; охорону прав і законних інтересів громадян, ю.о., суспільства, держави, яким злочином заподіяно шкоди.

Судова влада тісно повязана з крим. Проц. Судова діяльність є різновид. юрисдикційної дія-сті, якій притаманні універ-ні ознаки як правоохорони так і правозахисту. Суди самостійні та незалежні в своїй дія-сті. Вони нікому не підзвітні й мають свої повноваження. Основним завд-ям судової дія-сті є здійснення правосуддя.Судам належить центральне місце в системі правового зах-ту констит-х та ін. правових цінностей. Судову владу представляють незалежні суди які від імені держави в порядку встановленому законом здійснюють правосуддя наділені владними повноваженнями завданням яких є забезп. захисту гарантованих КУ та ЗУ прав і свобод людиниі громадянина інтересів суспіл-ва і держави.Здійснення суд-ї влади за змістом є значно ширшим ніж відправлення правосуддя. Судову владу реалізують у діях суду які не повязані з розглядом справ. Правосуддя це держ-на дія-ть яку проводить суд шляхом виріш. і розгляду у суд-х засіданнях у особ-й процес-й формі цив-х, крим-х,господарських, адмін-х справ.справ про адмін прав.

№3 Історична форма кримінального процесу — це форма організації процесу, що обумовлює джерело руху кримінальної справи та основи процесуального статусу її учасників.

Критерії, що впливають на форму кримінального процесу:

— державно-політичний режим (саме ним визначається ступінь свободи особи);

—рівень правової культури у суспільстві;

—ступінь зрілості суспільства.

Зазвичай, у теорії кримінального процесу йдеться про три його історичних форми, які іноді в літературі називають ідеальними типами або моделями .

1. Інквізиційний (розшуковий, слідчий, слідчо-розшуковий) кримінальний процес має такі основні ознаки:

•застосування переважно імперативного методу правового регулювання кримінально-процесуальних відносин;

•функції обвинувачення, захисту і вирішення кримінальної справи зосереджено в одному державному органі;

•суд має право досліджувати кримінальну справу повно і всебічно, незважаючи на межі, визначені обвинувачем щодо осіб і вчинених ними діянь ("принцип неподільності обвинувачення", що випливає із завдання суду з'ясувати істину);

•суду належить право змінювати обвинувачення в значних межах;

•джерелом руху процесу є воля держави;

•поняття обвинувачення замінюють приводи до порушення кримінальної справи;

•замість оскарження судових рішень існує ревізійний порядок їх перегляду;

•всі учасники процесу зобов'язуються прагнути встановити матеріальну істину;

•обвинувачений є об'єктом дослідження;

•самостійних сторін немає, тож немає і потреби у змагальності процесу (процес не є судовим спором, перетворюється на безособове дослідження);

•обвинувачений має певні права, однак їх реалізація цілком залежить від державних органів, які ведуть процес;

•доказування перебуває в зародковому стані або діє система формальних доказів;

•визнання обвинуваченим своєї вини;

•до обвинуваченого застосовують тортури, підслідне затримання;

•таємність провадження;

•фіксується у письмовій формі.

2. Змагальний процес(Обвинувальний процес) поділяють на два види., для якого притаманними є:

•наявність кримінально-правового спору;

•наявність сторін із різними за змістом інтересами;

•залежність вироку суду від змагання сторін.

Змагання сторін є формальним, оскільки істину встановлюють не за допомогою доказів, а шляхом ордалій (випробування отрутою, вогнем тощо), судового поєдинку або поручительства.

Обвинувальний процес був за часів раннього європейського Середньовіччя і класичного феодалізму.

приватно-позовний, в якому передбачено:

•пред'явлення обвинувачення приватною особою;

•формальну рівність сторін, що полягає в однакових стартових можливостях;

•розподіл тягаря доказування між сторонами;

•збирання стороною обвинувачення тільки обвинувальних, а стороною захисту — тільки виправдувальних доказів;

•пасивність суду в доказуванні;

•закінчення процесу в разі визнання обвинуваченим (відповідачем) вини (презумпція істинності визнання).

2)Публічно-позовний процес, що має такі ознаки:

•здійснення функції обвинувачення постійно діючим державним органом (прокуратурою, поліцією тощо), який керується не власним розсудом, а службовим обов'язком;

•активність публічного позивача — обвинувача;

•диспозитивність у розпорядженні предметом позову, тобто обвинуваченням;

•надання процесуальної допомоги потерпілому, а іноді й заміна його в процесі (домінування публічних інтересів над приватними);

•рівноправність сторін протягом всього періоду провадження у справі.

Питання про те, яка із історичних форм кримінального процесу виникла першою, до цього часу однозначно не вирішено.

3. Змішаний (слідчо-судовий, континентальний) кримінальний процес.

У жодній із сучасних держав кримінальний процес у "чистій" історичний формі (інквізиційна, змагальна) не існує. Інквізиційні елементи "змішуються" в різних пропорціях зі змагальними, що дає підставу назвати його процесом змішаної форми.

В юридичній літературі розрізняють два види змішаного кримі¬нального процесу.

1.Процес, в якому досудове (попереднє) розслідування побудовано суто на інквізиційних, а судові стадії — на змагальних засадах. Основні риси:

•в досудовому провадженні не допускається захисник;

•обвинувачений та інші учасники мають змогу ознайомитися з матеріалами кримінальної справи тільки по завершенні досудового розслідування;

•заборонено судове оскарження учасниками досудового розслідування дій і рішень органів і посадових осіб, які ведуть процес.

2.Процес, у досудовому провадженні якого є елементи змагальності,а саме:

•допускається захисник (із моменту ознайомлення з матеріалами закінченої розслідуванням кримінальної справи або пред'явлення обвинувачення, або затримання, або порушення кримінальної справи щодо особи);

•заінтересованим учасникам досудового розслідування за їх клопотанням ще до закінчення розслідування може бути надано певні матеріали (наприклад, ті, якими обґрунтовується затримання чи пред'явлення обвинувачення);

•всім учасниками досудового розслідування надано право на оскарження до суду дій і рішень органів досудового розслідування.

Саме така форма кримінального процесу діє тепер в Україні.

№4

Мета кримінального процесу — це бажаний результат провадження у кримінальній справі. Оскільки процес здійснюється в інтересах всіх його суб'єктів, його мету слід визначати як охорону прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь.

Завдання кримінального процесу :

1)швидке і повне розкриття злочинів;

2)викриття винних;

3)забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.Виконання всіх цих завдань покладено на державні органи, які ведуть процес. Причому суд зобов'язаний виконувати тільки останнє завдання.

№5Кримінально-процесуальна діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду неоднорідна за своїм змістом і здійснюється по декількох напрямах. Основні напрями діяльності суб'єктів кримінального судочинства, обумовлені їх роллю і призначенням в процесі, називаються карно-процесуальними функціями.

Для характеристики процесуальних функцiй iстотно важливим є те, що вони:

- закрiпленi у законi певними видами, напрямками процесуальної дiяльностi;

- видiляються з усiєї процесуальної дiяльностi як основнi, оскiльки кожна з них безпосередньо пов'язана з реалiзацiєю завдань кримiнального судочинства;

- здiйснюються суб'єктами, якi уповноваженi на провадження у справi або мають у нiй процесуальний iнтерес.

Отже, процесуальнi функцiї - це вираженi у законi основнi напрямки процесуальної дiяльностi, що здiйснюються з метою реалiзацiї завдань кримiнального судочинства суб'єктами, уповноваженими на ведення процесу або надiленими правами для активної участi у справi з метою захисту своїх законних iнтересiв

До функцій кримінального процесу належать: 1) функція кримінального переслідування; 2) функція захисту; 3) функція правосуддя; 4) допоміжна функція.

Кримінальне обвинувачення — це основний напрям кримінально-процесуальної діяльності, змістом якого є:

• порушення кримінальної справи щодо конкретної особи;

• викриття особи у вчиненні злочину;

• вжиття до підозрюваних і обвинувачених заходів процесуального примусу;

• формулювання підозри у вчиненні злочину;

• пред'явлення слідчим обвинувачення;

• порушення державного обвинувачення;

• підтримання державного обвинувачення перед судом.

Функція захисту — це основний напрям кримінально-процесуальної діяльності, зміст якого становлять:

• заперечення по суті підозри та обвинувачення в цілому;

• заперечення окремих пунктів підозри та обвинувачення;

• заперечення кваліфікації;

• інше трактування дій підзахисного, що не заперечує обвинувачення;

• врахування органами досудового розслідування, прокуратури і суду обставин, що пом'якшують вину;

• наполягання на недостатності доказів, якими обґрунтовується обвинувачення.

Функція правосуддя (вирішення кримінальної справи, або юрисдикційна функція) — це основний напрям кримінально-проце¬суальної діяльності, пов'язаний із прийняттям у кримінальній справі остаточного рішення щодо доведеності вчинення суспільно небезпечного діяння конкретною особою і призначенням їй у зв'язку з цим покарання. Єдиним органом в Україні, який має право приймати такі рішення, є суд.

Функції кримінального переслідування і захисту від самого початку їх здійснення підпорядковано функції правосуддя. Вони виконуються під контролем суду від моменту порушення кримі¬нальної справи. Будь-які рішення і дії органу дізнання, слідчого і прокурора може бути оскаржено до суду. У такий спосіб забезпечу¬ється вільний доступ громадян до правосуддя.

Прийняття ж органами досудового слідства і прокурором рішень про відмову в порушенні кримінальної справи та про закриття справи є відмовою цих органів від кримінального переслідування у зв'язку з наявністю певних обставин.

Допоміжна функція — це напрям кримінально-процесуальної діяльності, зміст якого утворюють дії незаінтересованих у результа¬тах вирішення справи суб'єктів. Наприклад, давання показань як свідок, засвідчення підписом відповідності записів у протоколі вико¬наним діям, ведення протоколу судового засідання тощо. Функції кримінального процесу завжди виконують певні учас¬ники. Один учасник не може виконувати одночасно дві й більше функцій.

№6 Стадія кримінального процесу—це відносно відособлена його частина, що характеризується конкретними завданнями, особливим довкола учасників, специфікою карно-процесуальних дій і правовідносин, а також довкола процесуальних рішень.Кожна попередня стадія відділяється від подальшої підсумковим процесуальним рішенням, що завершує цикл процесуальних дій і відносин і що робить перехід справи на новий ступінь.

Діяльність уповноважених державою органів здійснюється у певній послідовності і може бути поділена на певні частини, або етапи, які прийнято йменувати стадіями кримінального процесу.

Особливостями кожної стадії є: своєрідне коло завдань; певне коло учасників; специфічний процесуальний порядок діяльності суб'єктів та їх правовідносин; зміст та форма підсумкових рішень, які приймаються на відповідному етапі процесуального провадження.

Кримінальний процес складається з семи основних стадій .

Основні стадії:

1) порушення кримінальної справи;( винесенням постанови про порушення кримінальної справи або постанови про відмову в порушенні кримінальної справи)

2) досудове розслідування (дізнання та досудове слідство);( . Рішення по розгляду справи по суті або про закриття розслідування,обвинувальний висновок)

3) попередній розгляд справи;( рішення про призначення справи до судового розгляду, про повернення справи на додаткове розслідування або про закриття справи)

4) судовий розгляд;(винесенням вироку (обвинувального чи виправдувального), або закриттям справи, або направленням справи на додаткове розслідування)

5) контрольні стадії(апеляція,касація)

6) виконання вироку;

7) перегляд судових рішень в порядку виключного провадження(нововиявленні обставини, неправильне застосування кримінального закону)

Перша стадія — порушення кримінальної справи — починається з моменту надходження до органу дізнання, слідчого, прокурора або суду вказаних у законі як приводи до порушення кримінальної справи заяви або повідомлення про злочин або з моменту безпосереднього виявлення ознак злочину.Такі заяви або повідомлення, а також і безпосереднє виявлення ознак злочину є юридичними фактами, які породжують кримі-нально-процесуальні відносини. З їх наявністю пов'язані виникнення кримінального процесу взагалі та початок його першої стадії — порушення кримінальної справи — зокрема.Стадія порушення кримінальної справи закінчується винесенням постанови про порушення кримінальної справи або постанови про відмову в порушенні кримінальної справи.

Друга стадія — досудове розслідування. Вона полягає у провадженні органами дізнання та досудового слідства передбачених законом слідчих та інших процесуальних дій, спрямованих на отримання доказів, попередження, припинення, швидке та повне розкриття злочину, всебічне дослідження обставин справи та викриття винних, виявлення та усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, відшкодування завданої злочином шкоди, забезпечення невідворотності відповідальності осіб, які вчинили злочин, і правильне застосування закону. Рішення по розгляду справи по суті або про закриття розслідування,обвинувальний висновок.

Третя стадія - попередній розгляд справи суддею. Після закінчення розслідування справа з обвинувальним висновком, затвердженим прокурором, передається до суду, де вона вивчається і вирішується питання про можливість призначення справи до судового розгляду (віддання обвинуваченого до суду) та організації судового розгляду. Підсумковими рішеннями у даній стадії кримінального процесу є рішення про призначення справи до судового розгляду, про повернення справи на додаткове розслідування або про закриття справи.

Четверта стадія — судовий розгляд. Ця стадія передбачає розгляд у судовому засіданні із додержанням принципів гласності, змагальності, усності та безпосередності дослідження доказів і всіх інших принципів правосуддя, за активної участі всіх заінтересованих учасників процесу, матеріалів кримінальної справи, дослідження всіх її обставин та розв'язання справи по суті.

У цій стадії вирішується питання про винність або невинність обвинуваченого, виноситься вирок і призначається справедливе покарання особі, яка вчинила злочин. Завершується ця стадія або винесенням вироку (обвинувального чи виправдувального), або закриттям справи, або направленням справи на додаткове розслідування.

П'ята стадія —контрольна- апеляційне провадження — полягає у перегляді апеляційним судом або Апеляційним судом України, у зв'язку з поданою учасником процесу апеляцією, рішень суду першої інстанції.

Апеляція може бути подана: на вироки, які не набрали законної сили, постановлені судами першої інстанції (місцевим судом, або апеляційним судом, який виступав як суд першої інстанції); на постанови про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру, постановлені місцевим судом; на ухвали (постанови), постановлені місцевим судом, про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування; на окремі ухвали (постанови), постановлені місцевим судом; на інші постанови місцевих судів у випадках, передбачених законом.

Апеляція може бути подана потерпілим, засудженим, його захисником, прокурором та іншими зазначеними в ст. 348 КПК України особами протягом 15 діб з моменту проголошення вироку (ухвали чи постанови) суду першої інстанції, а засудженим, який перебував під вартою, — протягом цього само строку з моменту вручення йому копії вироку.

Касаційне провадження. Касаційне провадження — стадія кримінального процесу, в якій суд касаційної інстанції, Верховний Суд України, за поданням прокурора або скаргою інших учасників процесу переглядає вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, що не набули законної сили, постановлені ним як судом першої інстанції, вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку, а також вироки, що набули законної сили, міських судів, ухвали апеляційного суду, постановлені щодо цих вироків; з'ясовує об'єктивну істину і вирішує питання про законність, обґрунтованість і справедливість вироку суду, виправляє допущені помилки і порушення.

Шоста стадія — виконання вироку — полягає в реалізації вироку, що набрав законної сили, та виконанні рішень суду.

До виключної стадії належать перегляд судових рішень у порядку виключного провадження, а саме: відновлення справ у зв'язку з нововиявленими обставинами; відновлення справи і провадження в зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотного порушення кримінально-процесуального закону, які суттєво вплинули на правильність судового рішення.Цю стадію прийнято називати виключною тому, що кримінальна справа перебуває в ній в особливій, виключній ситуації, коли переглядається законність та обгрунтованість вироку, ухвали або постанови суду, що набрали законної сили. Відбувається перегляд вироку, що виконується.

№7 Усі дії учасників процесу здійснюються у визначеному законом порядку, з додержанням передбачених законом умов і послідовності, тобто згідно з процесуальною формою.Процесуальна форма — це відповідні змісту й принципам кримінального процесу, передбачені кримінально-процесуальним правом умови, послідовність та порядок діяльності учасників процесу, засоби реалізації ними своїх прав, свобод і обов'язків, процедура здійснення окремих процесуальних дій та прийняття юридичних рішень, а також режим документування процесуальної діяльності, покликані забезпечити розв'язання завдань і досягнення мети кримінального процесу.Процесуальна форма покликана забезпечити встановлення об'єктивної істини у справі та правильне застосування закону.Процесуальна форма створює детально врегульований, обов'язковий, стабільний та захищений державою правовий режим провадження у кримінальних справах, який покликаний забезпечувати істину, свободу і справедливість.Процесуальна форма повинна відповідати вимогам: доцільності (забезпечувати швидке, безпомилкове й ефективне правосуддя); простоти (бути вільною від непотрібних бюрократичних формальностей); надійності (гарантувати досягнення істини й справедливості); толерантності (забезпечувати повагу до прав і свобод людини), ясності, моральності та етичності. Вона повинна бути пронизана духом поваги до честі і гідності особи, захисту прав і свобод людини. Значення процесуальної форми полягає в тому, що вона:

• визначає стабільну та юридично доцільну процедуру судочинства;

• оптимізує й активізує діяльність щодо розв'язання завдань кримінального процесу;

• надає правове поле для встановлення єдиної для всіх законності;

• створює систему необхідних гарантій встановлення істини,захисту прав і свобод людини та забезпечення справедливості;

№8 Процесуальні гарантії, на думку М. М. Михеєнка, — це передбачені кримінально-процесуальним законом засоби забезпечення завдань кримінального судочинства й охорони прав і законних інтересів осіб, які беруть у ньому участь. Але процесуальні гарантії не окремі розрізнені засоби, а цілісна система таких засобів, які в сукупності і забезпечують правосуддя. По суті, процесуальна форма і створює систему таких гарантій.Процесуальні гарантії, які багато вчених розглядають як засоби забезпе¬чення досягнення мети кримінального процесу взагалі, так і прав учасників процесу зокрема, відіграють важливу роль у забезпеченні законності і справедливості кримінального судочинства. В зв'язку з цим виділяють процесуальні гарантії прав окремих суб'єктів і правосуддя в цілому, між якими існують співвідношення цілого і частини.

Процесуальні гарантії — система правових засобів, які забезпечують встановлення об'єктивної істини й справедливість правосуддя, можливість усіма суб'єктами кримінального процесу реалізувати свої права, свободи й обов'язки, досягнення мети й виконання завдань кримінального судочинства.

Кримінально-процесуальні гарантії — це визначені процесуальним законом засоби забезпечення ефективного функціонування кримінального процесу.

Систему кримінально-процесуальних гарантій становлять:

- достатній ступінь урегульованості кримінально-процесуальної діяльності;

- кримінально-процесуальна форма;

- принципи кримінального процесу;

- процесуальний статус учасників кримінального процесу;

- можливість застосування заходів кримінально-процесуального примусу (запобіжних та інших заходів);

- судовий контроль;

- прокурорський нагляд;

- відомчий контроль;

- обґрунтування процесуальних рішень і ускладнений порядок прийняття деяких із них (про обшук в житлі особи, про взяття особи під варту тощо);

- право на оскарження дій і рішень органів та посадових осіб, які ведуть процес;

- юридична відповідальність.

№9 Наука кримінального процесу — юридична наука, яка являє собою сукупність правових ідей і уявлень щодо правосуддя, аналізує, розробляє і розвиває теорію кримінального процесу, вивчає систему кримінально-процесуального права, його окремі інститути і норми, аналізує практику застосування процесуальних норм на різних стадіях кримінального процесу, визначає та досліджує актуальні проблеми вдосконалення процесуального права, теорії і практики кримінального процесу та вносить пропозиції і рекомендації щодо їх розв'язання, вивчає історичний шлях та тенденції розвитку кримінального процесу України і зарубіжних держав. У науці кримінального процесу об'єктом дослідження виступає певна сукупність процесуальних правовідносин, система й окремі інститути процесуального права та певні аспекти юридичної практики.

Предметом науки кримінального процесу є закономірності процесуального права, процесуальної діяльності та процесуальних правовідносин, особливості теорії та істоaрії кримінального процесу. Кримінально-процесуальна наука вивчає закономірності розвитку кримшального процесу, систему його принципів, ефективність процесуальної форми і процесуальних гарантій правосуддя, особливості статусу окремих учасників процесу, проблеми вдосконалення їх правовідносин та процесуальної діяльності в цілому, проблеми забезпечення прав і свобод людини при здійсненні судочинства. Особливе значення в кримінально-процесуальній науці має теорія доказів, яка досліджує поняття та джерела доказів, критерії їх допустимості, засоби збирання і дослідження доказів, особливості судового доказування. Методи науки кримінального процесу являють собою систему логічних і спеціальних пізнавальних засобів і прийомів, застосовуваних в необхідно доцільному порядку для проведення дослідження. Вони включають загальнонаукові методи дослідження, застосовувані в суспільних науках.Спеціально-юридичний метод — метод обробки й аналізу стану законодавства Порівняльно-правовий метод .Статистичний метод — метод емпіричного дослідження, Формально-логічний метод

До 1917 р. істотний внесок у теорію кримінального процесу зробили такі вчені: С. І. Вікторський, М. В. Духовськой, А. Ф. Коні, М. В. Муравйов, Б. П. Ніконов, П. К. Скорделі, В. Л. Случевський, Д. Г. Тальберг, Г. С. Фельдштейн, І. Я. Фойницький', В. О. Чайков-ський, О. І. Люблінський. У радянський період розвитку теорії кримінального процесу відзначались глибиною досліджень праці вчених-росіян: В. П. Бож'єва, Т. М. Добровольської, П. С. Елькінд, О. М. Ларіна, В. 3. Лукашевича, Я. О. Мотовіловкера, В. П. Нажимова, М. М. Полянського, В. М. Савицького, М. С. Строговича". В Україні як за радянських часів, так І після набуття незалежності найвідомішими є праці вчених таких наукових шкіл: харківської (професори С. А. Альперт, М. І. Бажанов, М. М. Гродзинський, Ю. М. Грошевий, В. С. Зеленецький); київської (професори А. Я. Дубинський, В. Т. Маляренко, О. Р. Михайленко, М. М. Михеєнко, 3. Д. Смітієнко, Т. В. Варфоломєєва); львівської (професор В. Т. Нор); одеської (професор Ю. П. Аденін).

№10 Кримінальний процес як вид юридичної діяльності, галузь права і юридична наука має широкі зв'язки з іншими видами юридичної діяльності, галузями права, науками і навчальними дисциплінами. Найбільш глибокі зв'язки кримінальний процес має з конституційним правом, судоустроєм, прокурорським наглядом та адвокатурою, кримінальним правом, цивільним, трудовим, екологічним та цивільно-процесуальним правом, міжнародним правом, а також експертологією, криміналістикою, оперативно-роз-шуковою діяльністю, судовою психологією і психіатрією, судовою медициною та кримінологією. норми Конституції мають фундаментальний і концептуальний характер для всього кримінально-процесуального права; Тісний взаємозв 'язок кримінальний процес має з законодавством про судоустрій, прокурорський нагляд і адвокатуру, в якому закладені принципи організації і діяльності суду, адвокатури, та органів попереднього розслідування, гарантії незалежності і недоторканності суддів, як важливої умови їх об'єктивності і неупередженості покарання, порядок притягнення винного до кримінальної відповідальності. Кримінальний процес є засобом реалізації, формою застосування норм кримшального права.Кримінально-процесуальне право визначає порядок встановлення як підстав кримінальної відповідальності, так і підстав звільнення від кримшального Кримінальне право визначає поняття злочину, юридичний склад злочину як підставу кримінальної відповідальності У процесуальних нормах втілюються міжнародні правові акти щодо захисту прав і свобод людини, правила поведінки посадових осіб щодо затриманих та арештованих. Міжнародні угоди про взаємодопомогу держав у сфері кримшального судочинства, по суті, створюють окремий шститут процесуального права України.У процесуальних нормах втілюються міжнародні правові акти щодо захисту прав і свобод людини, правила поведінки посадових осіб щодо затриманих та арештованих. Міжнародні угоди про взаємодопомогу держав у сфері кримшального судочинства, по суті, створюють окремий шститут процесуального права України.досягнення криміналістики можуть застосовуватись тільки в рамках кримінально-процесуального законодавства, з дотриманням процесуальної форми. Взаємодія кримінального процесу і судової психології вбачається в тому, що судова психологія виконує функцію надання допомоги

У кримінальному процесі застосовуються Загальна декларація прав людини; Європейська конвенція з прав людини ; Європейська конвенція про взаємодопомогу у кримінальних справах.Виходячи з положення ст. 9 Конституції України про те, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, при здійсненні процесуальної діяльності міжнародні договори застосовуються, якщо вони не суперечать Конституції України.

Зв'язки кримінального процесу з щвільним, трудовим, екологічним, земельним та цивільно-процесуальним правом. Держава гарантує захист будь-яких прав, свобод і законних інтересів людини. Наприклад, якщо злочином заподіяна майнова шкода, то відповідно до законодавства про власність та цивільного права,керуючись цивільно-процесуальним законодавством, слідчий і суд вживають заходи по відшкодуванню шкоди: надають право подання цивільного позову в рамках кримінального судочинства, доказують фактичні обставини заподіяння шкоди і її розмір, накладають арешт на майно і вклади обвинувачуваного тощо. По суті, при розслідуванні чи судовому розгляді будь-яких справ, якщо будуть з'ясовані факти порушення будь-яких прав людини, передбачених чи то трудовим, земельним, екологічним правом, правом власності чи законодавством про освіту або іншими законодавчими актами, слідчий, прокурор і суд повинні вживати заходів по усуненню негативних наслідків, відновленню порушених прав і відшкодуванню моральної і матеріальної шкоди, керуючись відповідними нормами галузевого законодавства. Інститут цивільного позову став складовою частиною кримінально-процесуального законодавства.

Зв'язок кримінального процесу з криміналістикою. Криміналістика — наука, яка вивчає засоби і методи встановлення об'єктивної істини, відштовхуючись від слідів злочину чи іншої події. Іншими словами, це наука про злочини, сліди злочинів та їх взаємозв'язок.Вона вивчає особливості окремих слідів, методику їх виявлення, збирання, фіксації та дослідження, розробляє рекомендації щодо провадження криміналістичної експертизи.Головним завданням криміналістичної експертизи є ідентифікація, встановлення тотожності осіб та предметів і речовин по їх слідах. Відповідно об'єкти експертного дослідження поділяють на ідентифіковані та ідентифікуючі. Поряд з цим за допомогою криміналістичної експертизи встановлюється групова належність об'єктів та вирішуються діагностичні завдання.

Водночас слід зауважити, що всі досягнення криміналістики можуть застосовуватись тільки в рамках кримінально-процесуального законодавства, з дотриманням процесуальної форми. Здобуті фактичні дані можуть бути використані в судовому доказуванні тільки, якщо вони відповідають встановленим процесуальним законом правилам допустимості доказів.

Взаємодія кримінального процесу і судової психології вбачається в тому, що судова психологія виконує функцію надання допомоги в забезпеченні найбільш ефективного здійснення слідчих та інших процесуальних дій. Вона розробляє, на основі спеціальних знань, пропозиції і рекомендації щодо встановлення психологічного контакту з учасниками, тактики проведення слідчих дій, організації судових дебатів, проголошення судових промов, наукової організації праці. Передбачена можливість проведення судово-психологічної експертизи, об'єктами дослідження якої є психічно здорові люди. Використання досягнень судової психології можливе тільки з дотриманням процесуальної форми. Кримінальний процес надає правову базу для застосування методів і прийомів судової психології.

У кримінальному процесі широко використовуються досягнення судової медицини та судової психіатрії.

Судова медицина — галузь науки, яка вирішує питання з застосуванням спеціальних знань медичного, медико-біологічного та медико-криміналістичного характеру в сфері правосуддя.

Щодо співвідношення кримінального процесу і ОРД слід зазна¬чити таке:

1) ОРД, хоча і має ті самі цілі, що й кримінальний процес (вста¬новлення обставин злочину), до структури останнього не входить;

2) кримінально-процесуальні дії та олеративно-розшукові заходи врегульовано різними джерелами права;

3) кримінальний процес гарантує вищий, ніж ОРД, рівень забез¬печення прав і законних інтересів громадян;

4) на відміну від кримінального процесу, ОРД може мати неглас¬ний характер.

.

№11 Вся робота митних органів з провадження дізнання ґрунтується на положеннях Конституції України, Кримінального, Кримінально-процесуального, Митного кодексів України і виконується практично співробітниками відділу по боротьбі з контрабандою та порушення митних правил. Дізнавачі митної системи фактично ведуть розслідування в справах про злочин, що є тяжким, і несуть повну відповідальність за обґрунтованість своїх рішень, за законність та якість слідчих дій, що ними проводяться під час проведення досудового слідства у формі дізнання в справах про контрабанди. працівники митних органів досить часто стикаються з проблемами як організаційного, так і процесуального характеру. Митні органи, повною мірою є суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності.Тому важливі є знання з крим-го процесу.

№12 Кримінально-процесуальне право є самостійною галуззю в системі права України, що відрізняється від інших галузей права властивим тільки йому предметом і методом правового регулювання.Кримінально-процесуальне право — це одна із галузей права Укра¬їни, яка становить сукупність правових норм, що регулюють діяль¬ність суду, прокуратури, органів дізнання і досудового слідства під час провадження у кримінальних справах.

Як самостійна галузь права України, кримінально-процесуальне право має специфічні предмет та метод правового регулювання. Однак, як елемент системи права України, воно тісно пов'язане з іншими галузями права та галузями знань.

КПП належить до галузей публічного права. Держава в особі уповноважених органів виступає як один з основних суб»єктів КПП.

КПП спрямовано на реалізацію і захист основних прав і свобод людини і громадянина, прав та законних інтересів ф. та ю.о., суспільства, держави.

Предметом КПП виступають особливий вид суспільних відносин, які виникають внаслідок здійснення крим.процесу у вигляді діяльності уповноважених органів.Крим-проц відносини мають фактичний та юридичний зміст. Фактичний зміст-це реально здійснювані їх учасниками дії,спрямовані на реалізацію своїх суб прав та юр обов., що визн інтересами у крим справі. Юр зміст зафіксаваний в нормах крим-проц права суб права і юр обов їх учасників.

Метод КПП-категорія права,завдяки якій здійснюється юр вплив держави на суб крим процесу,що виникають,розвиваються і припиняються в крим процесі, а такоє їх суб один на одного. Імперативний (встановлення зобов»язань, заборон і застосування примусу) Домінуючим у сфері кримінально-процесуального регулювання є метод влади — підпорядкування.(слідчий-підозрюваний) Диспозитивний (дозвіл на активну поведінку суб»єктів КПВ – можливість вільно обирати характер своїх дій),наприклад, примирення потерпілого з обвинуваченим у справах приватного звинувачення зобов'язує суддю припинити провадження у кримінальній справі, оскільки доля цієї категорії кримінальних справ залежить від волевиявлення потерпілого).

Цінність КПП виявляється у :

- соціальному вимірі – втілює інтереси громадян у вільному від злочинності суспільному середовищі;

- інструментальноу вимірі – є регулятором суспільних відносин, що виникають у зв»язку з вчиненням злочину, інструментом вирішення кримінально-правових конфліктів;

№13 Сукупність прийнятих Верховною Радою України нормативних актів, що містять у головешці-процесу альные норми, утворює систему законодавства про кримінальне судочинство. Вона включає Конституцію України, Кримінально-процесуальний кодекс, Закони України, міжнародні договори.Конституція є юридичною базою для кримінально— процесуального законодавства. У ній закріплені початкові основоположні початки кримінального процесу. Відповідно до ч. 3 ст. 8 Основного закону конституційні норми є нормами прямої дії, а значить, можуть безпосередньо застосовуватися в процесі провадженя по кримінальних справах. Пленум Верховного Суду України в ухвалі №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 року роз'яснив:»...суди при розгляді конкретних справ повинні оцінювати зміст будь-якого закону або іншого нормативно—правового акту з погляду його відповідності Конституції і у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії»..Так, наприклад, ч. 1 ст. 63 Конституції, що надала імунітет свідка близьким родичам обвинуваченого, повинна застосовуватися безпосередньо, оскільки до УПК не внесені відповідні зміни.

Конституція України визначила пріоритетні напрямки розвитку правової системи, основні соціальні цінності і головні завдання та обов'язки держави. Згідно зі ст. З Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави в усіх сферах діяльності.Так, у новій Конституції України (1996 року) викладено основні принципи правосуддя. Зокрема, в ній (ст. 62) вперше отримав належне юридичне оформлення та законодавче закріплення принцип презумпції невинності обвинуваченого: особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Всі сумніви у справі тлумачаться і розв'язуються на! користь обвинуваченого.Згідно зі ст. .8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, а норми є нормами прямої дії. Із цього випливає, що: норми Конституції мають фундаментальний і концептуальний характер для всього кримінально-процесуального права; норми кримінально-процесуального права не повинні суперечити Конституції України і прийматись відповідно до її положень; при розв'язанні проблемних ситуацій і конкуренції правових норм перевагу слід надавати нормам конституційного права: нормативні акти, які суперечать Конституції України, не мають юридичної сили і не підлягають застосуванню; норми конституційного права є нормами прямої дії і безпосередньо застосовуються в випадках неурегулювання якихось відносин галузевим законодавством.

Згідно зі ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинного Законодавства, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини. Для кримінального процесу це вихідне і визначальне положення означає можливість розвитку законодавства тільки в напрямку зміцнення гарантій прав і свобод людини, недопустимість звуження прав учасників кримінального процесу. Особливого значення набувають Проблеми забезпечення недоторканності особи, особистого життя, житла людини. Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом; коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй; коли правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовані; коли нормативно-правовий акт, прийнятий !Кабінетом Міністрів, суперечить Конституції України; коли укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового харак­теру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції Укриши. Суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй. Основними засадами судочинства є:1) законність;2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;3) забезпечення доведеності вини;4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;6) забезпечення обвинуваченому права на захист;7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; 9) обов'язковість рішень суду.

№14 Система кримінально-процесуального права — це його внутрішня будова, яку можна виразити схемою:норма — інститут — галузь.

Кримінально-процесуальна норма — це встановлене державою загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності, забезпечене на випадок порушення силою державного примушення.Як і будь-яка норма має рацію, крим-но-процесуальна норма має тричленну структуру (гіпотеза, диспозиція, санкція). Крим-но-процесуальні норми підрозділяються на тих, що зобов'язують (імперативні) (наприклад, ч. 2 ст. 21, ст. 22, ст. 53 УПК), диспозитивні (наприклад, ст.ст. 7, 43, ч. 3 ст. 49 УПК), що забороняють (наприклад, ч. 3 ст. 22 УПК). Карно-процесуальні норми об'єднуються в процесуальні інститути.

Крим-но-процесуальний інститут — це сукупність крим-но-процесуальних норм, регулюючих певний вид однорідних суспільних відносин в межах галузі права (інститут мір пресечения-ст.ст. 148-165 УПК; інститут защиты-ст.ст. 44-48 УПК; інститут слідчих действий-ст.ст. 166-205 УПК) Кримінально-процесуальні інститути в цілому і складають галузь крим-но-процесуального права.

Кримінально-процесуальне право — це одна із галузей права Укра¬їни, яка становить сукупність правових норм, що регулюють діяль¬ність суду, прокуратури, органів дізнання і досудового слідства під час провадження у кримінальних справах. Кримінально-процесуальна діяльність за своїм змістом являє собою систему передбачених законом процесуальний дій і рішень органів попереднього розслідування, прокурора, судді, суду та інших суб‘єктів кримінального процесу. Ці процесуальні дії і рішення породжують процесуальні правовідносини або виступають їх наслідком.

Система (структура) КПП – розміщення в логічній послідовності чи за предметом правового регулювання структурні елементи кримінально-процесуальної галузі права.

Структуру КПП утворюють норми Загальної та Особливої частини, в рамках яких можуть виділятися окремі процесуальні інститути. Основним структурним елементом є норма КПП.

Загальну частину КПП складають норми, які визначають задачі крим.процесу, статус окремих учасників крим.процесу, загальні норми доказового процесу; інші норми, що визначають найбільш загальні та важливі процесуальні гарантії правосуддя у кримінальних справах.

До Особливої частини входять норми, які регулюють кримінально-процесуальні відносини на різних стадіях КП.

№15 Крим-но-процесуальна норма — це встановлене державою загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності, забезпечене на випадок порушення силою державного примушення.

Як і будь-яка норма має рацію, крим-но-процесуальна норма має тричленну структуру (гіпотеза, диспозиція, санкція). Гіпотеза-містить підстави для здійснення проц дій та проц р-нь;диспозиція-відображення проц елементів діяльності; санкції-містяться в більшості випадків в крим праві,встановлюють відповідальність не тільки за порушення норми,що міститься в диспозиціїї,а й в гіпотезі. Крим-но-процесуальні норми підрозділяються на тих, що зобов'язують (імперативні) (наприклад, ч. 2 ст. 21, ст. 22, ст. 53 УПК), (диспозитивні) (наприклад, ст.ст. 7, 43, ч. 3 ст. 49 УПК), що забороняють (наприклад, ч. 3 ст. 22 УПК

Особливості нормп:є вихідними від норм матеріального права,відображають динамічний характер проц відносин,адресатом норм є пос особа органів дізнання,прокуратури,суду,характер спец структурою.

За ступенем категоричності вимог: 1) норми, що забороняють певну дію; 2) норми, що передбачають певний спосіб дії; 3) норми, що передбачають певний спосіб дії при встановленні тих чи інших обставин справи; 4) норми, що встановлюють певну поведінку залежно від наявності згоди іншого учасника відносин; 5) норми, що дають можливість певної дії на розсуд уповноваженого.

Також виділяють резолютивні і технічні норми.Резолютивні мають характер визначень або нездійснення бажаної дії. До технічних відносять правила провадження слідчих дій.

Кримінально-процесуальні норми об'єднуються в процесуальні інститути.

№16 Сукупність прийнятих Верховною Радою України нормативних актів, що містять кримін-процесуальні норми, утворює систему законодавства про кримінальне судочинство. Вона включає Конституцію України, Кримінально-процесуальний кодекс, Закони України, міжнародні договори. Конституція є юридичною базою для кримінально— процесуального законодавства. У ній закріплені початкові основоположні початки кримінального процесу. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду. Основні розділи»Права,свободи,обовязки»,»Правосуддя»,»Прокуратура»

Кримінально-процесуальний кодекс України—це НПА, ухвалений і ратифікований вищим представницьким органом державної влади (ВРУ), що регулює порядок порушення КС і здійсненя у них провадження. Затвердж. 28.12.1960 року.1 квітня 1961 вступив вдію. Складається з 9 розділів, 37 глав, 470 статей.

Закони України, що містять кримінально-процесуальні норми, можна підрозділити на дві групи:1) закони, що вносять зміни і доповнення в КПК; 2) комплексні закони.Закони, що вносять зміни і доповнення в УПК, після набуття чинності «зливаються» з Кримінально-процесуальним кодексом і самостійного значення не мають. У комплексному Законі містяться норми декількох галузей права, у тому числі і карно-процесуального. До таких законів можна віднести закони «Про судоустрій та статус суддів», «Про прокуратуру», «Про адвокатуру»

Міжнародні договори, що діють, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України

№17 При проваджені у кримінальній справі застосовується крим-но—процессуальный закон, що діє відповідно під час дізнання, попереднього слідства або судового розгляду справи .Положення норми кПК характеризує дія крим-но-процесуального закону в часі. Якщо під час розслідування або розгляду справи в суді крим-но-процесуальний закон змінюється, доповнюється новими нормами, то після набуття чинності його застосовуються нові процесуальні норми, незалежно від того, коли було здійснено злочин і збуджена кримінальна справа. Таким чином, крим-но-процесуальний закон має зворотну силу, тобто розповсюджується на ті кримінальні справи, які виникли до його ухвалення. Проте, якщо новий закон відміняє або обмежує те або інше процесуальне право учасника процесу у справах, які вже знаходяться у проваджені, це право зберігається за ним до закінчення провадженя у даній справі.Мінська конфенція»Про правову допомогу в цивільних,крим і сімейних справах» 1993р

Новий крим-но-процесуальний закон набуває чинності через 10 днів після його публікації в «Відомостях Верховної Ради України» або в газеті «Голос України», якщо інший термін не вказаний в самому законі або в ухвалі Верховної Ради про порядок введення його в дію.

№18 Дія крим-но-процесуального закону в просторі полягає в тому, що провадження по кримінальних справах на території України здійснюється по нормах КПК України незалежно від місця скоєння злочину

При виконанні на території України доручень судових і слідчих органів іноземних держав, з якими поміщені договори про правову допомогу по кримінальних справах, застосовується крим-но-процесуальне законодавство України. Проте на прохання запрошуючої сторони при виконанні доручення можуть застосовуватися процесуальні норми відповідної іноземної держави, якщо вони не противоречат законодавству України (ч.1 ст. 8 Конвенцій про правову допомогу і правові відносини по цивільних, сімейних і кримінальних справах, ратифікованою Верховною Радою України 10 листопада 1994 року).

Дія КПЗ в просторі може бути територіальною та екстериторіальною. Територіальна дія КПЗ окреслена територією держави і визначається державним суверенітетом.

Екстериторіальна дія КПЗ регулюється міжнародними договорами і передбачає поширення законодавства держави-сторони договору за межами її території. Право екстериторіальності держав – порядок, відповідно до якого ф.о. або установи, що знаходяться на території іншої держави, розглядаються як такі, що перебувають на власній національній території і підвладні законам та юрисдикції власної держави. Правом екстериторіальності користуються військові кораблі та літаки, які з дозволу держави-перебування знаходяться на її території, але розглядаються як частина території держави-прапора або розпізнавальних знаків. Право екстериторіальності використовують для обгрунтування дипломатичних привілеїв, якими наділяються дипломати, консули та члени їх сімей.

Чинність кримінально-процесуального закону в просторі означає, що порушення, розслідування і розгляд судом кримінальних справ на території України здійснюються за нормами КПК незалежно від місця вчинення злочину.

Провадження в кримінальних справах про злочини, вчинені на повітряному, морському чи річковому судні, яке перебуває поза межами України під прапором або з розпізнавальними знаками України, здійснюється за кримінально-процесуальним законодавством України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами

№19 Міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ч. 1 ст. 9 Конституцій). В Законі України “Про міжнародні договори” від 29 червня 2006 року вказується : ”якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.”

Відповідно до п.4 ухвали Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»міжнародні договори застосовуються, якщо вони не протиречат Конституції.

Міжнародний договір України -- укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).Згода України на обов'язковість для неї міжнародного договору може надаватися шляхом підписання, ратифікації, затвердження, прийняття договору, приєднання до договору.Згода України на обов'язковість для неї міжнародного договору може надаватися й іншим шляхом, про який домовилися сторони.Чиннi мiжнароднi договори, згода на обов'язковiсть яких надана Верховною Радою України, є частиною нацiонального законодавства України'.

Серед мiжнародно-правових актiв, що регулюють кримiнальнопроцесуальну дiяльнiсть, можуть бути видiленi окремi групи:

а) мiжнароднi конвенцiї, що визначають становище особи у сферi кримiнального процесу та вимоги, що пред'являються до кримiнально-процесуальних механiзмiв, якi забезпечують охорону прав i свобод

громадян у кримiнальному судочинствi. Зокрема, Верховною Радою України ратифiкованi: Конвенцiя про захист прав та основних свобод людини; Європейська конвенцiя про видачу правопорушникiв

б) двостороннi договори України про надання правової допомоги з кримiнальних справ, ратифiкованi Верховною Радою: Договiр мiж Україною i Китайською Народною Республiкою про правову допомо-

гу у цивiльних та кримiнальних справах; Договiр мiж Україною i Республiкою Польща про правову допомогу та правовi вiдносини у цивiльних i кримiнальних справах; Договiр мiж Україною i Литовською Республiкою про правову допомогу та правовi вiдносини у цивiльних,сiмейних i кримiнальних справах; Договiр мiж Україною i Республiкою Молдова про правову допомогу та правовi вiдносини у цивiльних i кримiнальних справах; Договiр мiж Україною i Республiкою Грузiя про правову допомогу та правовi вiдносини у цивiльних та кримiнальних справах; Договiр мiж Україною i Естонською Республiкою про правову допомогу та правовi вiдносини у цивiльних та кримiнальних справах; Договiр мiж Україною i Латвiйською Республiкою про правову допомогу та правовi вiдносини у цивiльних, сiмейних та кримiнальних справах; Договiр мiж Україною i Монголiєю про правову допомогу у цивiльних та кримiнальних справах; Договiр мiж Україною i Канадою про взаємну правову допомогу у кримiнальних справах;

в) мiжнароднi договори, вiдносно яких Україна виступає правонаступником: Договiр мiж СРСР i Угорською Народною Республiкою про надання правової допомоги у цивiльних, сiмейних та кримiналь-

них справах; Договiр мiж СРСР i Фiнляндською Республiкою про правовий захист та правову допомогу у цивiльних, сiмейних i кримiнальних справах; Договiр мiж СРСР i Алжирською Народною Демократичною Республiкою про взаємне надання правової допомоги; Договiр мiж СРСР i Республiкою Кiпр про правову допомогу у цивiльних та кримiнальних справах.

У цих двостороннiх договорах визначається порядок надання правової допомоги у кримiнальних справах - провадження слiдчих дiй, порядок видачi осiб, що вчинили злочин, та iншi питання, пов'язанi з провадженням у кримiнальнiй справi.

У рамках кримінального процесу варто було б особливо виділяти серед міжнародних документів (договорів) Загальну декларацію прав людини, прийняту 10 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю ООН, і Міжнародний пакт про цивільні і політичні права людини, що був ратифікований 19 жовтня 1973 року і набрав сили 23 березня 1976 року.

Значне практичне значення для регулювання кримінального судочинства мають договори про правову допомогу. У них вирішується багато питань співробітництва правоохоронних органів при розслідуванні і здійсненні правосуддя по кримінальних справах. У свій час договори були укладені з усіма східноєвропейськими країнами, що входили в так званий соціалістичний табір, а також деякими іншими. У наші дні серед міжнародних документів такого роду видне місце приділяється розробленої державами-членами СНД Конвенції про правову допомогу і правові відносини по цивільним, сімейним і кримінальним справам. Вона була схвалена в Мінську 22 грудня 1993 року і набрала сили 10 листопада 1994 року . У ній мається Розділ IV «Правова допомога по кримінальних справах», у якому встановлені погоджені правила про видачу осіб, що скоїли злочини, кримінального переслідування на прохання держав-членів Конвенції, про взаємне надання інформації, а також здійснення деяких інших дій, пов'язаних з провадженням по кримінальних справах.

Варто також мати на увазі, що для провадження по кримінальних справах можуть мати значення консульські конвенції, що укладаються на двосторонній основі, договори про торгове судноплавство й інші. У консульських конвенціях і договорах про торгове судноплавство можна знайти так звані юрисдикційні норми, у яких встановлюються умови, що дають підставу для застосування українських законів, у тому числі кримінально-процесуальних.

№20 Єдиним джерелом карно-процесуального права є закон, тобто прийнятий найвищим законодавчим органом держави нормативний акт. Вирішення Верховного Суду України по конкретних кримінальних справах, керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, відомчі нормативні акти МВС і Генеральної прокуратури України не є джерелами карно-процесуального права, оскільки вони містять не нові норми, а лише роз'яснення правових норм, що діють, містяться в законах.щодо їх правильного застосування. В практиці їх називають керівними розясненнями.

Роз'яснення Пленуму Верховного Суду України із питань судової практики.

При прийнятті рішень у кримінальному судочинстві широко застосовуються роз'яснення Пленуму Верховного Суду України із питань судової практики.У відповідності зі ст. 47 Закону про судоустрій Верховний Суд України “дає судам роз'яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики; у разі необхідності визнає нечинними роз'яснення Пленуму вищого спеціалізованого суду”Керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України обов'язкові для судів, інших органів і посадових осіб, що застосовують закон, по якому дане роз'яснення. Роз'яснення такого роду оформляються постановами, і публікуються в «Відомостях Верховного Суду України» .До числа постанов Пленуму Верховного Суду України, пов'язаних з цими подіями, можна було б віднести, наприклад:

“Про застосування судами законів України про внесення змін до чинного законодавства у зв'язку із закінченням дії “Перехідних положень Конституції України” від 6 липня 2001 року № 6;

“Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства” від 25 квітня 2003 року № 4;

“Про застосування Конституції при здійснення правосуддя” від 01 листопада 1996 року № 9 ;

6. Нормативні акти міністерств і відомств.При вирішенні питань, що виникають у зв'язку з провадженням по кримінальних справах, істотну роль можуть виконувати і нормативні акти міністерств і відомств. Їхня головна особливість -- вони не повинні суперечити закону чи коректувати його і видаються керівниками міністерств або відомств у межах наданих їм повноважень. Повноваження ці звичайно закріплюються в актах, що визначають основи організації і діяльності конкретного міністерства або відомства.Зрозуміло, найчастіше таку роль грають нормативні акти, що видаються керівниками правоохоронних органів. У відповідності зі ст. 15 Закону про прокуратуру Генеральний прокурор України відповідно до законів України видає накази, розпорядження, затверджує положення та інструкції, обов'язкові для всіх органів прокуратури , до яких відносяться, як відомо, і прокурори, що підтримують державне обвинувачення, що виносять протести на судові рішення, що дають висновки у вищих інстанціях, і слідчі, що розслідують кримінальні справи.

По Положенню про Міністерство юстиції України нормативні акти, видавані цим міністерством, обов'язкові для широкого кола осіб у випадках, передбачених законодавством, нормативно-правові акти Міністерства є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності та громадянами. Приміром, великою популярністю використовуються видавані ним інструкції з діловодства в судах, що містять чимало розпоряджень, що повинні виконуватися в зв'язку з підготовкою судових засідань, звертанням до виконання вироків і т.д.

Аналогічне повноваження надане і міністру внутрішніх справ України. Відповідно до Положення про Міністерство внутрішніх справ УКРАЇНИ, затвердженому Урядом УКРАЇНИ 22 жовтня 1991 року (див. п. 8), МВС України у межах своїх повноважень видає на основі та на виконання актів законодавства накази, інструкції й інші правові акти, у тому числі з питань, що тісно стикаються з кримінальним судочинством. До їхнього числа можна віднести, наприклад, нормативні акти, якими регламентується порядок розшуку особи, що переховується від слідства. Кожен слідчий добре знає, що оголошення розшуку особи, притягненої в якості обвинуваченої, можливо, коли дотримуються розпорядження нормативних актів такого роду. А потреба в розшуці на практиці виникає по багатьох кримінальних справах.

№21 в) функціональні, тобто суто кримінально-процесуальні, наприклад, презумпція невинуватості, змагальність. Принципи кримінального процесу — це закріплені в законі основоположні ідеї, засади, найзагальніші положення, що визначають сутність, зміст і направленість діяльності суб'єктів процесу, спосіб і процесуальну форму їх діяльності та здійснення правосуддя, створюють систему гарантій встановлення істини, захисту прав і свобод людини та забезпечення справедливості правосуддя, засади, від яких не відступають, а їх порушення веде до скасування вироку та інших прийнятих за таких умов рішень у справі. Значення принципів кримінального процесу полягає в тому, що вони:

• є першоджерелом і становлять основу окремих інститутів кримінально-процесуального права;

• являють собою суттєві гарантії правосуддя, забезпечення прав і свобод людини, законних інтересів фізичних і юридичних осіб;

• синхронізують всю систему процесуальних норм і забезпечують узгодженість кримінально-процесуальних інститутів та єдність процесуальної форми;

• дають юридичну базу для тлумачення конкретних кримінально-процесуальних норм та вирішення суперечливих питань, "сприяють правильному пізнанню та застосуванню норм права";

• служать основою й вихідним положенням для вдосконалення окремих кримінально-процесуальних інститутів і правових норм, розвитку процесуальної форми й процесуальних гарантій правосуддя.

За визначенням М. М. Михеєнка, система засад кримінального процесу охоплює: конституційні засади: 1) законність; 2) державна мова судочинства; 3) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судомз'ясування істини

презумпція невинуватості;участь народу у здійсненні правосуддя;гласність судового процесу;обов'язковість рішень суду; усність процесу. Всі принципи нерозривно зв'язані між собою в рамках цілісної системи, де порушення будь-якого принципу приводить зазвичай до порушення інших принципів і тим самим до порушення законності при виробництві у справі в цілому. Тому недотримання хоч би одне з принципів кримінального процесу спричиняє за собою відміну ухвалених у справі рішень.

Поняття принципів кримінального процесу, їх система.

Критерії визначення певного положення як принципу крим. процесу:

1) найбільш загальні вихідні положення та ідеї в організації судочинства в крим. справах;

2) нормативне визначення;

3) дія принципів в одній або кількох стадіях крим. процесу і обов’язково на стадії судового розгляду;

4) звернення до всіх учасників процесу;

5) забезпечення державним примусом.

Принципи (засади) крим. процесу – закріплені в законі визначальні найбільш загальні положення, які обумовлюють його сутність, спрямованість та побудову, а також зміст діяльності суб’єктів процесу.

Принципи тісно пов’язані між собою і утворюють систему. Визначений механізм процесуальної діяльності.

Значення принципів кримінального процесу полягає в тому, що вони:

• є першоджерелом і становлять основу окремих інститутів кримінально-процесуального права;

• являють собою суттєві гарантії правосуддя, забезпечення прав і свобод людини, законних інтересів фізичних і юридичних осіб;

• синхронізують всю систему процесуальних норм і забезпечують узгодженість кримшально-процесуальних інститутів та єдність процесуальної форми;

• дають юридичну базу для тлумачення конкретних кримінально-процесуальних норм та вирішення суперечливих питань, "сприяють правильному пізнанню та застосуванню норм права";

• служать основою й вихідним положенням для вдосконалення окремих кримшально-процесуальних інститутів і правових норм, розвитку процесуальної форми й процесуальних гарантій правосуддя.

Усі принципи поділяються на:

1) конституційні;

2) міжгалузеві (спеціальні).

Конституційні принципи:

1) законності;

2) рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3) забезпечення доведеності вини;

4) змагальність сторін та свобода в наданні ними своїх доказів;

5) підтримання держ. обвинувачення в суді прокурором;

6) забезпечення обвинуваченому права на захист;

7) гласність судового процесу та його повна фіксація технічними засобами;

8) забезпечення апеляційного та касаційного рішень суду;

9) обов’язковість рішень суду;

10) незалежність і недоторканість суддів і підкореність їх тільки закону;

11) держ. мова судочинства;;

12) повага до гідності особи, невтручання в її особисте та сімейне життя;

13) право на свободу та особисту недоторканість, недоторканість житла;

14) презумпція невинуватості.

Спеціальні принципи:

1) всебічне, повне і об’єктивне дослідження обставин справи;

2) публічність;

диспозитивність.

№22 Традиційно в юридичній літературі всі принципи кримінального процесу поділяють на конституційні (закріплені в Конституції держави), міжгалузеві та галузеві. На думку М.М. Михеєнка, слід розрізняти такі принципи:а) суто організаційні, наприклад, назначуваність слідчих; б) організаційно-функціональні, наприклад, колегіальність; в) функціональні, тобто суто кримінально-процесуальні, наприклад, презумпція невинуватості, змагальність

Конституційні засади: 1) законність; 2) державна мова судочинства; 3) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 4) повага до гідності особи, невтручання в її особисте і сімейне життя; 5) право людини на свободу та особисту недоторканність; 6) недоторканність житла; 7) таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; 8) з'ясування істини; 9) свобода від самовикриття, викриття членів сім'ї чи близьких родичів; 12) здійснення правосуддя виключно судами; 13) участь народу у здійсненні правосуддя; 14) незалежність і недоторканність суддів, підкорення їх лише законові; 16) гласність судового процесу; 17) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судових рішень; 18) обов'язковість рішень суду;

міжгалузеві: 1) змагальність сторін,;;2)диспозитивність

галузеві 1)принцип публічності;2)презумції невинуватості;3)забезпечення підозрюваному,обвинуваченому,підсудному права на захист

Основними засадами судочинства є(КУ)1) законність;2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;3) забезпечення доведеності вини;4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;6) забезпечення обвинуваченому права на захист;7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;9) обов'язковість рішень суду.

№23 Принцип публічності (ст. 4 КПК України) полягає в обов'язку суду, прокурора, слідчого та органу дізнання в межах своєї компетенції порушити кримшальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину та вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у його вчиненні, та до їх покарання.Дія принципу публічності полягає в офіційності процесуальних дій оргашв дізнання, слідчого, прокурора та суду й обов'язку здійснювати їх за кожним фактом вчиненого злочину, спираючись на силу державного примусу, незалежно від волевиявлення приватних осіб. Зміст принципу публічності розкривається в наступних положеннях:1. Таким чином, збудження, розслідування і дозвіл переважної більшості кримінальних справ за загальним правилом не залежить від волі потерпілого. Такі кримінальні справи відносяться до категорії справ публічного звинувачення.2. Слідчий, прокурор при розслідуванні кримінальної справи зобов'язані встановити всі істотні для справи обстоятельства, зібрати і перевірити всі необхідні докази3. Розглядаючи кримінальну справу по суті, суд не повинен обмежуватися дослідженням доказів, зібраних на до-судебном слідстві, а за власною ініціативою зобов'язаний збирати і досліджувати додаткові докази для встановлення істини у справі, виголошення законного і обгрунтованого вироку або іншого рішення.Принцип публічності пронизує все провадж. у справі і забезпечує як досягнення загальних цілей процесу, так і виконання безпосередніх завдань в кожній окремій його стадії.

№24 Конституцій України до основних початків кримінального судочинства віднесена змагальність сторін і свобода надання ними суду своїх доказів, доведення перед судом їх переконливості.Принцип змагальності найяскравіше виявляється у стадії судового розгляду, особливо в такій його частини як судові дебати. У досудових стадіях його дія обмежена.Змагальність — це така побудова судового розгляду, в якому функції звинувачення і захисту відокремлені від суду, вирішального справу, і здійснюються сторонами, наділеними рівними процесуальними правами для відстоювання своїх інтересів, а суд керує процесом і 'вирішує кримінальну справу по суті.Основними елементами змагальності є:

1) відділення функцій звинувачення і захисту від функції правосуддя і здійснення їх незалежними один від одного суб'єктами;

2) наділ сторін рівними процесуальними правами для здійснення своїх функцій (ст. 261 УПК);3) керівне положення суду в процесі і надання тільки суду має рацію ухвалювати у справі рішення.Одним з напрямів судово-правової реформи в Україні є подальший розвиток змагального початку в кримінальному судочинстві, усунення звинувачувального ухилу в діяльності суду.

Порушення принципу змагальності є істотним порушенням карно-процесуального закону, що вабить відміну вироку

№25 Гласність кримінального процесу полягає в тому, що, за загальним правилом, суд розглядає справи у відкритих засіданнях у присутності громадян, що не є учасниками процесу, представників засобів масової інформації, які мають вільний доступ в зал судового засідання. Кожен громадянин України, що досяг 16—річного віку, має право бути присутнім при слуханні справи. Хід судового розгляду і його результати можуть освітлювати в пресі, по радіо, телебаченню. В цілях підвищення виховної ролі судових процесів і попередження злочинів суди в необхідних випадках повідомляють громадян за місцем роботи або мешкання підсудних про майбутні судові процеси, а також після вступу вироку до законної сили повідомляють про результати розгляди кримінальної справи.кПК передбачає можливість проведення виїзних судових засідань за місцем роботи, навчання, мешкання підсудного або такого, що потерпів або по місцю скоєння злочину. Це — так звана, зовнішня гласність. Проте, навіть коли справа слухається в закритому судовому засіданні, принцип гласності повністю не виключається, оскільки діє так звана внутрішня гласність у вигляді присутності в судовому засіданні прокурора, потерпілого, підсудного, захисника і інших учасників судового розгляду, а також свідків, експерта, фахівця, перекладача. Крім того, вироки судів у всіх випадках проголошуються публічно. виключення з принципу гласності. Слухання кримінальної справи, в якій зачіпаються інтереси державної таємниці, завжди проводиться в закритому судовому засіданн; в) якщо цього вимагають інтереси забезпечення безпеки потерпілого, свідка або інших осіб, які беруть участь в справі, а також членів їх сімей і близьких родичів б) у справах про статеві злочини, а також по інших справах в цілях запобігання розголошуванню відомостей про інтимні сторони життя осіб, що беруть участь в справі закрите судове засідання допускається:

а) у справах про злочини осіб, що не досягли 16-річного віку;

№26 Принцип забезпечення доведеності вини – це конституційно-правове положення, згідно з яким рішення або вирок суду повинно грунтуватися не на припущеннях, а на доказовій базі.

Судове слідство і досудовий розслідування кримінальної справи спрямований на виявленні та дослідження всіх обставин справи задля прийняття справедливого рішення по кримінальній справі.

Даний принцип тісно пов»язаний з принципом презумції невинуватості.

Основне положення: особа, яка вчинила правоворушення, яке відповідно до закону визнається злочином, має бути притягнута до відповідальності лише за умови доведеності її вини в судовому засіданні і встановленної вироком суду.Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Визначити особу винуватою може лише суд, повинно виражати не особисту думку посадової особи,а грунтуватися на об’єктивних правових положеннях. Тягар доказування покладається на органи дізнання,досудового слідства,прокуратури та суду,відсутність доказів про винність особи не є підставої притягнення до крим відпов,ненадання винним доказів своєї невинуватості,не є доказами його вини,обвинувачення не може грунтуватися на припущеннях та доказах одержаних незаконним шляхом,усі сумніви щодо доведеності вини тлумачаться на її користь,недовндена винність=юр.невинуватість,застосування до особи запобіжних заходів,або примусових заходів е є визначенням її вини.

№27 Законність є методом діяльності держави і принципом її взаємовідносин з громадянами. Будь-які відступи від приписів закону запобігаються заходами державного примусу. Додержання законів — гарант правосуддя. У правовій державі діє принцип верховенства закону: органи влади утворюються і функціонують на підставі закону; закон являє собою зведену в норми права волю народу. Всі рівні перед законом та судом. Громадянин та держава рівною мірою відповідальні один перед одним за порушення приписів закону. Через принцип законності в кримінальному процесі реалізується принцип правової держави — обмеження влади правом. Зокрема, якщо громадянину дозволено все, що не заборонено законом, то влада, а в кримінальному процесу ті суб'єкти, що наділені владно-розпорядчими повноваженнями, мають робити тільки те, що їм продиктовано і тільки в такій формі, яка продиктована законом. Такий принцип обмеження влади правом — основа основ правової держави, повинен неухильно і точно дотримуватися в кримінальному процесі. У принципі законності реалізується свята святих юридичної науки — захист і зміцнення принципу неприпустимості звуження існуючих прав і свобод людини. Це компас юридичної науки і законодавчої практики. Зміст принципу законності розкривається і в ст. 5 УПК України, відповідно до якої ніхто не може бути привернутий як обвинуваченого інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Уголовно-процес-суальная діяльність зв'язана з серйозними правоограни-чениями для осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності, тому в ході її здійснення повинен строгим чином дотримуватися закон.

є підставами для відміни або зміни вироку. Механізмами забезпечення законності в кримінальному процесі служать судовий контроль і прокурорський нагляд.Істотні порушення карно-процесуального закону (ст. 370 УПК) і неправильне застосування кримінального закону .

№28 Принцип презумпції невинуватості обвинуваченого закріплений у ст. 62 Конституції України, а також знайшов відображення в окремих нормах КПК України.

Презумпція невинуватості — це об'єктивне правове положення, згідно з яким встановлюється таке.Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду і згідно з законом.Обвинувачений (підслідчий, підсудний) не вважається винним, доки його вину не буде доведено в передбаченому законом порядку і встановлено вироком суду, що набрав законної сили. Обов'язок встановлення об'єктивної істини у справі покладається на орган дізнання, слідчого, прокурора, суд (суддю). Особа, що знаходиться під слідством, не повинна доводити свою невинуватість, Ненадання нею доказів своєї невинуватості ні за яких обставин не може бута витлумачено як доказ вини. Постанова про притягнення особи як обвинуваченого та про обрання запобіжного заходу, обвинувальний висновок та обвинувальний вирок повинні грунтуватися на сукупності неспростовних та достовірних доказів.

Усі сумніви у справі, в тому числі сумніви щодо допустимості та достовірності наявних або наданих для використання фактичних даних, якщо вичерпані всі способи для їх усунення, повинні тлумачитись та розв'язуватися на користь обвинуваченого чи особи, що знаходиться під слідством.

Недоведена вина дорівнює доведеній невинуватості. Суд проголошує виправдувальний вирок, а орган дізнання, слідчий та прокурор закривають кримінальну справу за відсутністю складу злочину, якщо вину обвинуваченого або особи, що знаходиться під слідством, у вчиненні злочину не доведено.

№29Підозрюваний, звинувачений або підсудний має право на захист (ч.2 ст. 63 Конституції України) Під правом на захист розуміється сукупність процесуальних прав, які закон надає підозрюваному і звинуваченому для заперечувань висунутої проти них підозри або звинувачення в скоєнні злочину, надання доказів, реабілітовуючих їх і пом'якшувальних відповідальність, а також для захисту інших законних інтересів в кримінальній справі полягає в тому, що: а) підозрюваний і звинувачений як суб'єкти кримінального судочинства в кожній його стадії наділяються такою сукупністю процесуальних прав, яка дозволяє їм особисто захищатися від висунутої проти них підозри або звинувачення в скоєнні злочину і відстоювати свої законні інтереси в кримінальній справі. закон надає вказаним особам право скористатися допомогою професійного захисника, а у ряді випадків визнає неможливим здійснення виробництва у справі без його участі .Для забезпечення права на захист від звинувачення і надання правовій допомозі при вирішенні справ в судах і інших органах в Україні діє адвокатура а також безумовну відміну вироку. Обвинувачений є суб'єктом права на захист у всіх стадіях кримінального процесу. Право на захист — не тільки гарантія інтересів особи, але і гарантія інтересів правосуддя. Тому обмеження має рацію підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист є істотним порушенням карно-процесуального закону, що вабить повернення кримінальної справи на додаткове розслідування.

№30 Рівність людей перед законом і судом Відповідно КУ усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Громадяни мають рівні конституційні права та свободи і є рівними перед законом і судом КУ.Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження; майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками(КУ). Зазначені положення Конституції, відтворені в КПК, не створюють ніяких привілеїв або підстав для дискримінації жодній особі, яка бере участь у справі. Ці вимоги поширюються на все провадження справи, а не тільки на судові стадії.

Всі суб'єкти кримінального судочинства, які займають однакове процесуальне положення, рівні перед законом і судом, прокурором і органами попереднього розслідування. Кожний з них в рамках свого процесуального положення має рівну можливість користуватися передбаченими законом процесуальними правами і в рівній мірі виконувати покладені на них обов'язки. Щодо підозрюваних і обвинувачених це виявляється в їх рівному праві на кваліфіковану юридичну допомогу з боку захисника у всіх, без винятку, кримінальних справах.

Рівність громадян перед судом і законом виявляється і в тому, що при порушенні , розслідуванні, розгляді, вирішенні кримінальних справ щодо, всіх громадян застосовується одне й те ж кримінальне і і(кримінально- процесуальне законодавство. Всі громадяни несуть рівну відповідальність перед судами, не маючи при цьому ніяких привілеїв і не .зазнаючи ніяких обмежень. Наявність правил про підслідність і підсудність кримінальних справ не суперечить принципу рівності громадян перед законом і судом. Громадяни не отримують ніяких привілеїв,у тих випадках, наприклад, коли кримінальна справа розглядається по суті вищестоящим судом. Щодо всіх справ встановлений єдиний і обов'язковий для всіх судів, органів прокуратури і попереднього розслідування порядок кримінально- процесуального провадження.

Як виняток, з принципу рівності громадян перед судом і законом можна розглядатиправила про недоторканість Президента України, кандидатів у Президенти, депутатів та кандидатів у депутати до ВРУ, суддів.Такий виняток необхідний для забезпечення належного виконання вказаними особами функцій, незалежно від незаконних впливів. Стосовно деяких категорій суб'єктів все ж передбачається імунітет від кримінальної відповідальності і встановлюється статус недоторканності. Співробітники адміністративно-технічного персоналу представництв і члени їх сімей; Дипломатичні агенти Обмеженим імунітетом користуються співробітники консульсь-ких установ Офіційна кореспонденція недоторканна.

Стосовно всіх громадян кримінально-процесуальне провадження здійснюється однаковим чином. Ніхто не може бути наділений додатковими правами або звільнений від будь-яких обов'язків.

Сторона обвинувачення (прокурор, а також потерпілий, цивільний позивач та їхні представники) і сторона захисту (підсудний, захисник і законний представник, цивільний відповідач і його представник) користуються рівними правами на заявлення відводів і клопотань, подання доказів, участь в їх дослідженні та доведенні їх переконливості, виступ в судових дебатах, оскарження процесуальних рішень суду.Іноземці й особи без громадянства, що перебувають на території України, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть ті самі обов'язки, що і громадяни України.

Порушення принципу рівності громадян перед законом і судом тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 66 КК України.

№31 Особа, що проводить дізнання, слідчий, прокурор, суд встановлюють всі факти за допомогою доказів. Всі обставини кримінальної справи повинні бути досліджені всесторонньо, повно і об'єктивно, що є гарантією встановлення істини у справі. Особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд, прокурор не може спостерігати досліджуєму ними подію, а встановлюють всі факти за допомогою доказів.

Всі обставини справи повинні бути досліджені повно, об'єктивно, всебічно, що гарантією встановлення істини у справі. Ч.1.22 КПК покладає на суд, прокурора, слідчого, особу, яка провадить дізнання, обов'язок вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити, як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність.

. Вимога всебічності дослідження означає, що у кримінальній справі повинні бути висунуті і ретельно перевірені всі реально можливі версії про подію злочину, осіб, що його зробили, мотивах злочину і тому подібне Така перевірка визначає напрям доказовій діяльності, запобігає однобічності і суб'єктивізму, забезпечує правильний хід доведення. Повнота дослідження полягає в з'ясуванні всіх обставин, що входять в предмет доведення і мають значення для правильного дозволу справи. Об'єктивність означає неупереджене дослідження посадовими особами всіх обставин справи. Виробництво у кримінальній справі повинне бути позбавлене як звинувачувального, так і виправдувального ухилу. про визнання незаконними зважаючи на однобічність і неповноту попереднього або судового наслідку винесених у справі ухвал Принцип всебічності, повноти і об'єктивності забезпечується поряд процесуальних гарантій, зокрема правилами про відведення зацікавлених в результаті справи осіб.

Злочин, який є предметом дослідження по кримінальній справі, завжди є подією минулого щодо діяльності слідства і суду. Діючи на всіх стадіях процесу, вказаний принцип забезпечує законність і обґрунтованість всіх слідчих і судових актів. Його вимоги лежать в основі вимог правил про об'єднання і виділення кримінальних справ, притягнення особи як обвинуваченої, складання і затвердження обвинувального висновку, постановлення вироку. Принцип всебічності, повноти і об'єктивності забезпечується рядом процесуальних гарантій, в тому числі правилами про відводи зацікавлених у результаті справи осіб (ст.ст.54-63 КПК), про визнання незаконними внаслідок однобічності і неповноти попереднього або судового слідства винесених по справі рішень (ст.ст. 246,281,368 КПК).

№32 Суб'єкти кримінального процесу — державні органи та їх посадові особи,громадські об’єднання, громадянитадій порушення, досудового розслідування, судового розгляду кримінальних справ та постановлення рішень в них, встановлюють між собою певні відносини і вступають в них, здійснюючи певну конкретно визначену функцію.

Тепмін «суб’єкт» не є універсальним, оскільки в законі використовуються й інші позначення: особи, які беруть участь у справі, учасники судового розгляду, учасники процесу. Але поняття «суб’єкт» є певним чином узагальнюючим.

На сьогодні, беручи до розгляду нині діюче кримінально-процесуальне законодавство варто замітити, що чіткого визначення кола суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності» не існує. Але досить актуально розрізняється певний поділ, який можна виділити з статей кримінально-процесуального кодексу. По-перше: зустрічається поняття «особи, які беруть участь у справі»- це видно зі статей 19,20,22,53,87 КПК України. Наступна група називається «учасники процесу», що закріплюється в главі З КПК України. І останнє поняття, що міститься в кримінально-процесуальному кодексі це - «учасники судового розгляду», суть якого розкривається в ст. 261,265,441,442,443 КПК України.

Ознаки суб'єктів кримінально-процесуального права:

1) їх участь у справі передбачено кримінально-процесуальнимзаконом;

2) вони є суб'єктами певних процесуальних прав і обов'язків;

3) діють у кримінальному процесі відповідно до своїх прав іобов'язків;

4) вступають у процесуальні правовідносини.

Учасники кримінального процесу розрізняються за своїм процесуальним станом, виконанням кримінально-процесуальних функцій і завдань. У кожного з них своя мета, вони вступають між собою у різноманітні правовідносини. Це створює передумови для їх класифікації — в наукових, навчальних і правозастосовних цілях.Усі особи, які вступають у процесуальні правовідносини, незалежно від підстав обсягу їх прав, повноважень чи обов'язків, стадії кримшального процесу, в котрій вони берутьучасть, чи тривалості їх участі в процесі, є суб'єктами (учасниками)1 кримінального процесу. У кримінально-процесуальні відносини окремі особи вступають по-різному залежно від їх ставлення до факту, стосовно якого здійснюється процесуальне провадження. Перші — в силу необхідності захищати свої права і законні інтереси (потерпілий, цивільний позивач та інші); другі — в силу своїх посадових обов'язків щодо встановлення істини та забезпечення правосуддя (слідчий, прокурор, суддя і тд.); треті — за дорученням чи угодою (представник цивільного позивача, захисник і т,д.); четверті — притягаються до участі в процесі в примусовому порядку (обвинувачуваний, підозрюваний, підсудний).

Усі суб'єкти (учасники) процесу характеризуються тим вони:

а) беруть участь у справі на підставах і в порядку’, передбачених кримінально-процесуальним законом, за умови, що відсутні обставини, за яких закон виключає можливість їх участі у справі; б) мають визначені в законі права та обов’язки (закон визначає порядок їх реалізації); в) діють у кримінальному судочинстві відповідно до своїх прав та обов’язків у встановленому порядку; г) зобов’язані дотримуватись чинного законодавства; д) мають проявляти толерантність, поважати честь і гідність інших учасників процесу; є) мають право на забезпечення особистої безпеки; є) вступають у процесуальні правовідносини; ж) несуть відповідальність за невиконання своїх обов’язків або порушення прав інших учасників.

Варто зазначити, що суть поняття суб’єкти кримінально-процесуальної діяльності в теоретичному плані має встановлювати теорія кримінального процесу, але в даному випадку зрозуміло, що воно має відповідати виключно поняттям, які закладені в КПК. В свою чергу ряд спеціалістів та фахівців в теорії кримінального процесу –М.М.Михеєнко, В.Т.Нор, В.П.Шибіко, сформулювали таке визначення даного поняття – це всі державні органи, посадові і приватні особи, які ведуть кримінальний процес або залучаються до нього, вступають між собою у процесуальні правовідносини. Набуваючи процесуальних прав і виконуючи процесуальні обов’язки. Пояснюючи дане визначення вони говорять, що для визнання особи суб’єктом кримінально-процесуальної діяльності необхідно, щоб однією із сторін правовідношення були орган влади або посадова особа, яка веде процес.

№33 За характером виконуваних функцій, завдань і свого процесуального статусу вони можуть бути поділені на чотири групи. 1. Органи та посадові особи, які ведуть та безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальне провадження: слідчий, начальник слідчого відділу, орган дізнання, особа, яка провадить дізнання, суд (суддя), прокурор, обвинувач. Загальним для них є охорона державних інтересів та виконання функцій, спрямованих на досягнення завдань кримшального процесу. Вони наділені владно-розпорядчими повноваженнями та повинні бути не заінтересовані в результатах справи. Закон гарантує державний захист названих осіб та встановлює відповідальність за втручання в діяльність, здійснення будь-якого впливу з метою перешкодити їх юридичній діяльності.

2. Особи, які мають та відстоюють самостійний інтерес: потерпілий, підозрюваний, обвинувачений, правопорушник у справах протокольної форми досудової підготовки матеріалів,цизільний позивач, цивільний відповідач. За слушною думкою деяких учених, сюди слід відносити і жертву злочину — особу, яка постраждала від злочину але до порушення кримінальної справи ще не визнана потерпілим.

3. Особи, які захищають та представляють інтереси «третіхосіб»: захисник, представник цивільного позивача, представник цивільного відповідача. Спільним для них є те, що вони сприяють захисту прав осіб, які мають свої інтереси. Вони не можуть бути допитані про обставини справи, що стали відомі їм у зв’язку з виконуваною ними функцією.4. Особи, які сприяють кримінальному судочинству: свідок, заявник про злочин, поняті, перекладач, експерт, спеціаліст, секретар судового засідання.

За інтересом,відповідно до якого той чи інший суб виступають у справі: дер органи та прс ос,які ведуть процес: суддя,суд,прокурор,нач слідчого,особа,яка веде судове засідання

Суб,які мають власний інтерес:д,о,п,з,цив позивач,відповідач

Суб,які захищать або представляють права ін осіб:захисник,предтавник цив позивача,відповідача,законний представник.

Ін суб(не мають інтересу у справі)-особа,яка заявляє про злочин,свідок,перекладеч...

№34 ознаки субєкти крим-процесу:

1) їх участь у справі передбачено кримінально-процесуальнимзаконом;

2) вони є суб’єктами певних процесуальних прав і обов’язків;

3) діють у кримінальному процесі відповідно до своїх прав іобов’язків;

4) вступають у процесуальні правовідносини.

5) несуть відповідальність за невиконання своїх обов’язків або порушення прав інших учасників;

6) кожен суб’єкт КПП переслідує власну мету кримінально-процесуальної діяльності

7) відмінні один від одного за свої правовим становищенм

8) виконують визначені кримінально-процесуальні функції і завдання

• Суб,які виконують функцію правосуддя(суд,суддя)

• Виконують функцію кримінального переслідування(прокурор,слідчий,дізнавач,потерпілий,цивільний позивач)

• Суб,які виконують функції захисту(підозрюваний,обвинувачий,захисник,свідок,спеціаліст)

№35 Суддя (суд) — суб'єкт кримінального процесу, який виконує функцію правосуддя. Згідно зі ст, 124-129 Конституції України судочинство здійснюється Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції. Правосуддя здійснюють професійні судді, а у визначених законом випадках — народні засідателі та присяжні. Вироки та рішення суду виносяться іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території держави. Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачена можливість призначення покарання у виді довічного позбавлення волі, в суді першої інстанції розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді Суд має право самостійно та незалежно здійснювати судове слідство та судовий розгляд, визнати особу винною у вчиненні злочину та призначити їй покарання. Під час судового розгляду суд має владно-розпорядчі повноваження та керує процесом За результатами розгляду справи суд має право: винести вирок (обвинувальний або виправдувальний), закрити справу, направити справу на додаткове розслідування. До складу суду, що розглядає кримінальну справу, не можуть ^ходити особи, які є родичами між собою.

Під час розгляду кримінальної справи суд не пов'язаний висновками органів досудового слідства, а також думками учасників процесу

Відповідно до КПК України суд, виявизши в процесі судового слідства в діях обвинуваченого наявність більш тяжкого злочину або злочину, за яким обвинувачення йому не було | пред'явлено, повідомляє про це прокурора, який вправі змінити обвинувачення.Суд (суддя) має встановити об'єктивну істину та вирішити справу по суті, вживши заходів до захисту прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб та до усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину.

У КПК України закріплюються терміни, суть яких розкриваються в ст. 32. В ній термін "суд" розглядається: ВСУ,Вищий спец суд України з розгляду крим та цив справ,Апеляційний суд АРК,апеляційні суди обл,міст Києва і Севастополя,р-н,р-н у містах,міські та міськрайонні,суддя,який одноособово розглядає справу.

Розглядаючи справу по першій інстанції, суд діє у складі судді одноособове у трьох стадіях: відання обвинуваченого до суду, судового розгляду та виконання вироку. Вже після розгляду справи, він має право віддати обвинуваченого до суду, постановити обвинувальний або виправдувальний вирок чи винести постанову про закриття справи або направлення її дії на додаткове розслідування, які є його компетенцією.

Що стосується судів касаційної та наглядової інстанції, то справи розглядають лише професійні судді, які мають право залишити в силі, змінити або скасувати рішення нижчестоящих судів, закрити кримінальну справу, повернути її на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд в іншому суді і складі. Важливо зазначити, що з усіх органів, які ведуть процес, лише суд є колегіальним органом.

Діяльність судді та суду визначається крім КПК України ще й Законами про судоустрій та про статус суддів.

На посаду судді згідно Конституції України може бути рекомендований кваліфікаційною комісією судців громадянин України, не молодший 25 років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі не менш як 3 роки, проживає в Україні не менш як 10 років і володіє державною мовою (17). Необхідна умова - складання кваліфікаційного екзамену, що приймається кваліфікаційними комісіями суддів судів загальної юрисдикції. Якщо суддя вперше призначається на посаду, то він приносить присягу.

Законодавство дає право судді: віддати обвинуваченого до суду, вирішувати питання, пов'язані з підготовкою справи до розгляду в судовому засіданні, голосувати в судовому засіданні; бути доповідачем при розгляді справи в розпорядчому засіданні, в касаційній і наглядній інстанціях, керувати обговоренням питань у нарядній кімнаті; підписувати судові рішення і протокол судового засідання; викладати письмово свою окрему думку в справі при незгоді з рішенням більшості суддів; розглядати зауваження на протокол судового засідання, у випадках передбачених законом, розглядати справу одноособове. "Судді та залучені до здійснення правосуддя представники народу є носіями судової влади, які здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади."(19)

Судді мають ряд процесуальних обов'язків, зокрема не розголошувати відомості, що становлять державну, службову, комерційну, банківську, військову таємницю, відомості про особисте життя громадян та інші відомості, про які вони дізналися під час розгляду справи в судовому засіданні, не допускати вчинків, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та статус суддів.

Для громадського контролю та участі безпосередньо народу в судовому розгляді існує інститут народних засідателів і присяжних, які користуються всіма правами судді. Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України "головуючий не вправі зняти запитання поставлене допитуваній особі народним засідателем" (20).

Вимога, що підлягає обов'язковому дотриманню професійними суддями полягає: забороняється належати до політичних партій, обіймати оплачувані посади, мати представницький мандат, дозволяється займатися лише викладацькою, науковою і творчою діяльністю.

№36 Прокурор-це суб КП,який виконує ф-цію кримінального переслідування осіб,обвинувачених у вчинені злочину,шляхом давання у досудовому слідстві вказівок орг дізнання і досудового слідства щодо викриття виних і підтримання в суді державного обвинувачення.

На посаді прокурорів призначаються громадяни України, що мають вищу юридичну освіту, у віці не молодше 25 років, із стажем роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше трьох років

Відповідно до ч. 2 ст. 25 УПК прокурор зобов'язаний у всіх стадіях кримінального судочинства своєчасно приймати передбачені законом заходи до усунення всяких порушень закону, від кого б ці порушення не виходили.

Свої повноваження в кримінальному процесі прокурор здійснює незалежно від яких би то не було органів і посадових осіб, підкоряючись тільки закону і керуючись вказівками Генерального прокурора України

Прокурор «кримінальному судочинстві:

1) порушує кримінальні справи про будь-які злочини;2) здійснює нагляд за законністю і обгрунтованістю порушення кримінальної справи і відмови в збудженні кримінальної справи.3) здійснює нагляд за дотриманням законів органами дізнання і досудового слідства.4) бере участь в розпорядливому засіданні суду при дозволі питання про переказ обвинуваченого суду висловлює свою думку по клопотаннях учасників процесу; 5) є учасником судового розгляду при розгляді кримінальної справи по суті, підтримує перед судом державне звинувачення, представляє свої міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання відносно підсудного; 6) вносить касаційні подання на вирок, що не вступив в законну силу, бере участь в розгляді справи судом касаційної інстанції, підтримує доводи касаційного подання і дає свій висновок у справі бере участь в дозволі питань, пов'язаних з виконання вироку, і висловлює суду свою думку приносить протест в порядку нагляду на вирок, що вступив в законну силу, бере участь в розгляді справи в порядку судового нагляду, підтримує принесений ним протест приносить протест про відновлення кримінальних справ по обставинах, що знов відкрилися.Діяльність прокурора в кримінальному судочинстві зводиться до виконання двох функцій: а) здійснення нагляду за дотриманням законів при

виробництві у кримінальній справі; б) підтримка державного звинувачення. Ухвали прокурора, винесені відповідно до закону, обов'язкові для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами .

№37 Слідчий — суб'єкт кримінального процесу, уповноважений провадити досудове слідство. Досудове слідство у кримінальних справах провадиться слідчими прокуратури, слідчими органів внутрішніх справ, слідчими податкової міліції, слідчими органів Служби безпеки України. На посаді слідчих призначаються громадяни України, що мають вищу юридичну освіту, пройшли стажування і що проявили при цьому професійну придатність до слідчої роботи.Слідчий зобов'язаний у кожному випадку виявлення ознак злочину порушити справу та прийняти її до свого провадження, провести об'єктивне розслідування та вжити заходів до розкриття злочину, встановлення об'єктивної істини, захисту прав та законних інтересів громадян, відшкодування заподіяної злочином шкоди, виявлення й усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину, забезпечення правильного застосування закону. Під час провадження досудового слідства всі рішення про напрям слідства та проведення слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли щодо цього законом передбачено рішення суду чи отримання санкції прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне та своєчасне проведення. Слідчий повинен негайно приступити до провадження слідства у порушеній або^ прийнятій ним до свого провадження справі. Слідчий має право давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукових та слідчих дій і вимагати від органів дізнання сприяння під час провадження окремих слідчих дій. Постанови слідчого, винесені відповідно до закону у кримінальній справі, що перебуває в його провадженні, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами. Слідчий не може брати участі у розслідуванні справи та підлягає відводу в таких випадках: 1) якщо він є потерпілим, свідком, цивільним позивачем,цивільним відповідачем або родичем будь-кого з них, а також родичем обвинуваченого; 2) якщо він брав участь у спразі як експерт, спеціаліст, перекладач, захисник або був представником інтересів потерпілого,цивільного позивача або цивільного відповідача; 3) якщо він або його родичі заінтересовані в результатах справи;

4) за наявності інших обставин, які викликають сумніви в його об'єктивності. За наявності вказаних підстав для відводу слідчий повинен заявити самовідвід.

№38 начальник слідчого відділу має право перевіряти крим справи, давати вказівки слідчому про провадження досудового слідства, про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинуваченім, про направлення справи, про провадження окремих слідчих дій, передавати спразу від одного слідчого іншому, доручати розслідування справи декільком слідчим, а також брати участь у провадженні досудового слідства та особисто провадити досудове слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.

Вказівки начальника слідчого відділу в кримінальній справі даються у письмовій формі і є обов'язковими для виконання.

№39 На органи дізнання покладається вживання необхідних оперативно-розшукових заходів в цілях виявлення ознак злочину і осіб, що його зробили.Характерною особливістю повноважень органів дізнання є те, що тільки їм надано право здійснювати оперативно-розшукову діяльність.Органами дізнання є:

1) міліція;2) податкова міліція ; органи безпеки

командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ; митні органи — у справах про контрабанду ;органи державного пожежного нагляду

органи прикордонної охорони; капітани морських судів, що знаходяться в дальньому.

Міліція ж є основним органом дізнання, що здійснює дізнання постійно через специфіку своєї діяльності по охороні громадського порядку і виявленню злочинів.Органи дізнання здійснюють досудову підготовку матеріалів по протокольній формі, порушують кримінальні справи, проводять слідчі дії і оперативно-розшукові заходи щодо виявлення ознак злочину і осіб, що їх зробили, виконують вказівки і доручення слідчих про виробництво розшукових і слідчих дій у справах, що знаходиться в їх виробництві. Всі вирішення особи, що проводить дізнання, по найважливіших процесуальних питаннях (наприклад, про порушення кримінальної справи, про припинення виробництва дізнання і тому подібне) повинні бути затверджені органом дізнання (відповідним начальником), оскільки він несе відповідальність за діяльність особи, якій доручив виробництво дізнання. Орган дізнання може давати вказівки особі, що проводить дізнання, які обов'язкові для виконання. Закон розрізняє поняття і компетенцію органів дізнання і особи, що проводить дізнання. Орган дізнання представляє його начальник, який призначає осіб для виробництва дізнання, керує ними, несе повну відповідальність за якість проведення дізнання. Особа, що проводить дізнання, — це посадова особа уповноважене органом дізнання на виробництво дізнання (оперуповноважений кримінального розшуку, штатний дознава-тель, дільничний інспектор і

№40 Обвинуваченим є особа, відносно якої у встановленому законом порядку винесена ухвала про притягнення як обвинуваченого .Відповідно до КПК ухвала про притягнення як обвинуваченого може бути винесене, якщо є достатньо доказів, вказуючих на скоєння злочину певною особою. Після віддання під суд обвинувачений іменується підсудним. Притягнення як обвинуваченого особи ще не означає визнання його винним. Обвинувачений має право: •знати, в чому він звинувачується; •надавати свідчення по пред'явленому йому звинуваченню; •відмовитися надавати свідчення і відповідати на питання; •представляти докази;

•заявляти клопотання; •заявляти відведення;

•з дозволу слідчого бути присутнім при виконанні окремих слідчих дій; •знайомитися зі всіма матеріалами справи після закінчення до-судебного слідства; •мати захисника і побачення з ним до першого допиту; •подавати скарги на дії і вирішення слідчого і прокурора; •оскаржити до суду санкцію прокурора на арешт. Про роз'яснення обвинуваченому його прав на досудовому слідстві робиться відмітка в ухвалі про притягнення як обвинуваченого, що засвідчує своїм підписом обвинувачений

У разі порушення порядку судового засідання підсудний за визначенням суду може бути видалений із залу засідання тимчасово або на весь час судового розгляду справи Обвинувачений зобов'язаний: •бути по виклику слідчого, прокурора, суду; •не ухилятися від слідства і суду; •не перешкоджати встановленню істини у справі; •дотримувати вибраний відносно нього запобіжний захід; •підкорятися винесеною відповідно до закону ухвалою осіб, ведучих розслідування; •дотримувати порядок в судовому засіданні і підкорятися вимогам головуючого. У разі нез'явлення без поважних причин обвинувачений підлягає приводу . Обвинувачений не несе ніякої відповідальності за відмову від давання показань або* за давання хибних показань. Давання показань — його право, а не обов'язок.

№41 Підозрюваним визнається: 1) особа, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину; 2) особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягйення її як обвинуваченого.Підозрюваний мас право: знати, в чому він підозрюється; давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника і конфіденційне побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання і відводи; вимагати перевірки прокурором правомірності затримання; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить оперативно-розшукові дії та дізнання, слідчого і прокурора, користуватись рідною мовою та безплатною допомогою перекладача, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки. Відповідно ДО принципу презумпції невинуватості підозрюваний має право на поводження з ним як невинним у вчиненні злочину, на повагу до його честі і гідності. Про роз'яснення прав підозрюваному вказується в протоколі затримання або постаною про застосування запобіжного заходу. Давання підозрюваним показань не може розглядатися як його процесуальний обов'язок. У цьому аспекті підозрюваний повністю прирівнюється до обвинуваченого.Підозрюваний не несе кримінальної відповідальності за відмову від давання показань та за давання завідомо неправдивих показань Підозрюваному закон надає право мати захисника Допит підозрюваного про обставини справи та про обставини, пов'язані з його затриманням, провадиться негайно, а якщо це неможливо, то не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання. Підозрюваний зобов'раний:

з'являтися за викликом органів дізнання та досудового слідства. У разі нез'явлення без поважних" причин він може бути доставлений у порядку приводу; 2) не чинити перешкоди нормальному ходу розслідування про тизаконними методами. У разі, коли підозрюваний вдається до таких дій, до нього можуть бути застосовані більш суворі запобіжні заходи.

№57 Предмет доказування — це сукупність передбаченихкрим-ноі-процесуальним законом обставин, встановлення яких необхідне для правильного вирішення кримінальної справи. Предмет доведення характеризує якісну сторону процесу доведення. При провадженні дізнання, досудового слідства, розгляди кримінальної справи в суді підлягають доказуванню:1) подія злочину (час, місце, спосіб і інші обставини скоєння злочину);

2) винність звинуваченого в здійсненні злочину і мотиви злочину; 3) обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого, а також інші обставини, що характеризують особу обвинуваченого; 4) характер і розмір збитку, заподіяного злочином, а також розмір витрат установи охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння При провадженні у кримінальній справі орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані виявляти причини і умови, що сприяли скоєнню злочину. Предмет доведення є єдиним для всіх кримінальних справ, незалежно від характеру злочину. Виняток становлять лише деякі категорії справ (наприклад, про злочини неповнолітніх), для яких законом встановлений специфічний предмет доведення .

№42 Потерпілий — це особа, якій злочином завдано моральної, фізичної або матеріальної шкоди і яка визнана потерпілою мотивованим рішенням особи, в провадженні якої знаходиться справа. Надання особі правового статусу потерпілого є способом кримінально-процесуального захисту його" прав. Про визнання громадянина потерпшим або про відмову в цьому слідчий, особа, яка провадить дізнання, та суддя виносять постанову, а суд — ухвалу. Потерпілий має право: давати показання у справі або відмовитись від давання показань; подавати докази; заявляти клопотання і відводи; знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не провадилося,— після віддання обвинуваченого до суду; брати участь у судовому розгляді: заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду, а також подавати скарги на вирок або ухвалу суду та постанову судці, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки.Особисто або через представника підтримувати обвинувачення,може брати участь у судових дебатах.

Потерпілий вправі користуватись рідною мовою, тобто давати показання і заявляти відводи і клопотання та задавати питання і здійснювати промови в судових дебатах рідною мовою, а в необхідних випадках безкоштовно користуватись допомогою перекладача. Потерпілим у кримінальній справі може бути визнано тільки фізична особа, тобто громадянин. У справах про злочини, в результаті яких наступила смерть потерпілого, має право мають його близькі родичі

Потерпілий зобов'язаний: •бути по виклику особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора і судна ;•надавати правдиві свідчення (якщо погодився їх давати); •не розголошувати даних попереднього розслідування ;•на вимогу осіб, ведучих розслідування, пред'являти предмети, що є у нього, і документи, мають значення для справи ); •у разі потреби представляти зразки для порівняльного дослідження і піддаватися огляду ;•дотримувати порядок судового розгляду .За злісне ухилення від явки до суду, в орган досудового слідства або дізнання потерпілий несе відповідальність про адміністративні правопорушення України.За непокору порядку під час судового засідання потерпілий несе відповідальність про адміністративні правопорушення, а за дачу свідомо помилкових свідчень — по статті 178 УК України. За розголошування потерпілим даних досудового слідства наступає кримінальна відповідальність.

№43 Цивільний позивач — це громадянин, підприємство, установа або організація, що потерпіли матеріальний збиток від злочину та висунули вимогу про його відшкодування до обвин або ос яка його представляє.

Заява про цивільний позов подається тому органу, у провадженні якого перебуває справа. Органи розслідування, прокурор, суд повинні перевірити наявність підстав для одночасного розгляду позову і кримінальної справи.

Про визнання цивільним позивачем або про відмову в такому визнанні особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор та суддя виносять мотивовану постанову, а суд — ухвалу.

Цивільний позивач має право: подавати докази; заявляти клопотання; брати участь у судовому розгляді; просити органи дізнання, слідчого та суд про вжиття заходів щодо забезпечення заявленого позову; підтримувати цивільний позов; ознайомлюватися з матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду, а також подавати скарги на вирок або ухвалу суду в частині, що стосується цивільного позову. •дотримувати порядок під час судового засідання і підкорятися розпорядженням головуючого Цивільний позивач зобов'язаний:•виконувати винесені відповідно до закону ухвали слідчого ; ).•не розголошувати без відома слідчого або прокурора дані досудового слідства -.зобов'язаний за вимогою органу дізнання, слідчого, прокурора і суду надавати документи, які вінє у своєму розпорядженні, пов'язані з заявленим позовом, У разі, коли цивільний позивач не з'явиться у судове засідання, позов не розглядається, якщо суд вважає за неможливе розглядати його за відсутності цивільного позивача.

№44 Цивільний відповідач. Майнову відповідальність за цивільним позовом у кримінальному процесі звичайно несе особа, яка вчинила лочин,— обвинувачений. Проте у деяких випадках ця відповідальність покладається не на обвинуваченого, а на інших осіб, які йменуються цивільними відповідачами. Як цивільні відповідачі можуть бути притягнуті батьки, опікуни, піклувальники та інші особи, а також підприємства, установи й організації, які в силу закону несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану діями обвинуваченого За майнову шкоду, заподіяну неповнолітнім у віці від 14 до 15 років, відповідають батьки (усиновителі) або опікуни. За майнову шкоду, заподіяну неповнолітнім у віці від 15 до 18 років, відповідає він сам. Якщо у нього немає майна або заробітку, достатнього для відшкодування заподіяної ним шкоди, остання має бути відшкодована його батьками. Про притягнення як цивільного відповідача особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу. Цивільний відповідач має право: заперечувати проти пред'явленого позову; подавати докази; заявляти клопотання, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки; знайомитися з матеріалами справи, що стосуються цивільного позову, з моменту закінчення досудового .Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор та суд повинні роз'яснити цивільному відповідачеві його процесуальні права та забезпечити можливість їх здійснення. слідства, а у справах, в яких до-судове слідство не провадилося,— після віддання обвинуваченого до суду; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду, а також подавати скарги на вирок та ухвалу суду в частиш, що стосується цивільного позову.

№45 Захисником є особа, яка в порядку, встановленому законом, уповноважена здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого та надання їм необхідної юридичної допомоги при провадженні у кримінальній справі. Як захисники допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. У випадках і в порядку, передбачених цим Кодексом, як захисники допускаються близькі родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, його опікуни або піклувальники. Повноваження захисника на участь у справі стверджується: 1) адвоката - ордером відповідного адвокатського об'єднання; 2) адвоката, який не є членом адвокатського об'єднання - угодою, інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи або дорученням юридичної особи - угодою або дорученням юридичної особи; 3) близьких родичів, опікунів або піклувальників – заявою обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого про їх допуск до участі в справі як захисників.

Підозрюваний,обвинувачений і підсудний мають право в будь-який момент відмовитись від захисника. Відмова лише з іх ініціативи,в подальшому запрошувати захисника можна. Складається протокол з мотивами відмови,суд-протокол судового засідання. У разі обовязкової участі захисника,п,о,п може відмовитись від захисника,у разі,якщо він приведе для цього достатньо доказів,які заслугують на увагу суду. У цьому випадку відбувається заміна захисника:в стадії розслідування-не меньше доби,в стадії судового розгляду3 доби. У разі,якщо п,о,п протягом цього строку не запросять захисника,це зроботь ор.дізнання,прокурор-постановою,сд-ухвалою.

Захисник запрошується п,о,п,з,їх законними представниками,а також іншими особами за проханням чи згодою о,п,п,з. В праві запросити кількох захисників. Призначення орг.дізнання,прокурором судом захисника через адвокаться обєднання:обовязкова участь захисника,відсутність коштів у п,о,п,з.

З моменту допуску до участі у справі захисник має право:

1) до першого допиту підозрюваного чи обвинуваченого мати з ним конфіденційне побачення, а після першого допиту - такі ж побачення без обмеження їх кількості та тривалості;

2) мати побачення з засудженим чи з особою, до якої застосовано примусові заходи медичного чи виховного характеру;

3) ознайомлюватися з матеріалами, якими обгрунтовується затримання підозрюваного чи обрання запобіжного заходу або пред'явлення обвинувачення, а після закінчення досудового слідства - з усіма матеріалами справи;

4) бути присутнім на допитах підозрюваного, обвинуваченого та при виконанні інших слідчих дій, виконуваних з їх участю або за їх клопотанням чи клопотанням самого захисника, а при виконанні інших слідчих дій - з дозволу дізнавача, слідчого;

5) застосовувати науково-технічні засоби при провадженні тих слідчих дій, в яких бере участь захисник, а також при ознайомленні з матеріалами справи - з дозволу особи, яка провадить дізнання, чи слідчого, а у суді, якщо справа розглядається у відкритому судовому засіданні, - з дозволу судді чи суду;

6) брати участь в судових засіданнях;

7) ставити в судовому засіданні питання підсудним, потерпілому, свідкам, експерту, спеціалісту, позивачу і відповідачу, брати участь у дослідженні інших доказів;

8) подавати докази, заявляти клопотання і відводи, висловлювати в судовому засіданні свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду, оскаржувати дії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду;

9) виступати в судових дебатах;

10) знайомитися з протоколом судового засідання та подавати на нього зауваження;

11) знати про принесені в справі подання прокурора, апеляції, подавати на них заперечення;

12) брати участь в засіданнях суду при апеляційному розгляді справи;

13) збирати відомості про факти, що можуть використовуватися як докази в справі, в тому числі запитувати і одержувати документи чи їх копії від громадян та юридичних осіб, знайомитися на підприємствах, в установах, організаціях, об'єднаннях громадян з необхідними документами, крім тих, таємниця яких охороняється законом, одержувати письмові висновки фахівців з питань, що вимагають спеціальних знань, опитувати громадян.

Захисник зобов'язаний з'являтися для участі у виконанні процесуальних дій, в яких його участь є обов'язковою. У разі неможливості з'явитися у призначений строк, захисник зобов'язаний заздалегідь повідомити про це та про причини неможливості явки дізнавачу, слідчому, прокурору, суду.

Захисник не вправі розголошувати дані, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням його обов'язків.

Після допуску до участі в справі захисник - адвокат вправі відмовитися від виконання своїх обов'язків лише у випадках:

1) коли є обставини, які виключають його участь у справі;

2) коли він свою відмову мотивує недостатніми знаннями чи некомпетентністю.

Документи, пов'язані з виконанням захисником його обов'язків при участі в справі не підлягають огляду, розголошенню чи вилученню дізнавачем, слідчим, прокурором чи судом без його згоди.

Захисником не може бути особа, яка має судимість, яка брала участь у даній справі як слідчий, як особа, що провадила дізнання, як прокурор, громадський обвинувач, суддя,адвокат не може брати участі у справі як захисник також і тоді, коли він у даній справі надає або раніше надавав юридичну допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка звернулася з проханням про ведення справи, або коли вона брала участь у справі як перекладач Одна й та сама особа не може бути захисником двох або кількох підозрюваних, обвинувачених і підсудних, якщо інтереси захисту одного з них суперечать інтересам захисту іншого.,брала участь у справі як дізнавач,слідчий,прокурор,суддя,понятий,представник,свідок,родич особи,яка провадить дізнання,слідчого,прокурора,судді. Особа щодо якої порушено крим справу,особа,яка є недієздатною чи обмеженою в дієздатності,зупинення дії свідотства на право зайняття адвокатською діяльнітю.

№46 Про допуск захисника до участі в справі особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд - ухвалу. Захисник допускається до участі в справі в будь-якій стадії процесу. Близькі родичі обвинуваченого, його опікуни або піклувальники в якості захисників допускаються до участі в справі з моменту пред'явлення обвинуваченому для ознайомлення матеріалів досудового слідства. У випадках, коли відповідно до вимог статті 45 цього Кодексу участь захисника є обов'язковою, близькі родичі обвинуваченого, його опікуни або піклувальники в якості захисників можуть брати участь у справі лише одночасно з захисником -адвокатом чи іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Крім того, захисник може бути допущений до участі в справі з моменту пред'явлення обвинуваченому для ознайомлення всіх матеріалів кримінальної справи

Відповідно до УПК у справах про суспільно-небезпечні діяння, здійснені неосудними, а також про злочини осіб, хворих душевною хворобою після скоєння злочину, захисник допускається до участі в справі з моменту отримання доказів про душевне захворювання особи. У справах про суспільно небезпечні діяння, здійснені неповнолітніми, які не досягли віку кримінальної відповідальності, захисник допускається до участі в справі з моменту ознайомлення неповнолітнього і його батьків або осіб, замінюючих їх, з ухвалою про припинення справи і з матеріалами справи, а у разі приміщення неповнолітнього в приймач-розподільник — не пізніше за 24 години з моменту приміщення.

№47 Участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов'язковою: 1) у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років, - з моменту визнання особипідозрюваною чи пред'явлення їй обвинувачення; 2) у справах про злочини осіб, які через свої фізичні абопсихічні вади (німі, глухі, сліпі тощо) не можуть самі реалізуватисвоє право на захист, - з моменту затримання особи чи пред'явленняїй обвинувачення або з моменту встановлення цих вад; 3) у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство - з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення; 4) коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув'язнення - з моменту затримання особи чипред'явлення їй обвинувачення; 5) при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру - з моменту встановлення факту наявності у

особи душевної хвороби; 6) при провадженні справи про застосування примусових заходів

виховного характеру - з моменту першого допиту неповнолітнього або з моменту поміщення його до приймальника-розподільника; У суді апеляційної інстанції участь захисника у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, є обов'язковою, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення становища засудженого чи виправданого.

№48 Представниками потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача можуть бути адвокати, близькі родичі, законні представники, а також інші особи за постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, судді або за ухвалою суду. Коли цивільним позивачем або цивільним відповідачем є підприємство, установа чи організація, то представниками їх інтересів можуть бути спеціально уповноважені ними на те особи. Зазначені в цій статті представники користуються процесуальними правами осіб, інтереси яких вони представляють. Фізична або юридична особа може мати представника в кримінальному процесі тільки з моменту визнання його потерпілим, цивільним позивачем або залучення як цивільний відповідач. Підставою для допуску особи як представник є: для адвоката — ордер, виданий адвокатським об'єднанням; для законного представника — документ, підтверджуючий його відношення до потерпілому, цивільному позивачеві або цивільному відповідачеві; для близьких родичів і інших осіб — належним чином оформлена довіреність.Представник не має права використовувати свої повноваження на шкоду інтересам особи, яку він представляє. Повнолітній і дієздатний потерпілий, цивільний позивач і цивільний відповідач у будь-який час може відмовитися від представника і продовжити захист своїх інтересів самостійно.Особа, що допитана або підлягає допиту як свідок, не може бути представником у справі.Представниками потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача не може бути особа, що брала участь в цій справі як слідчий або особа, що проводила дізнання, прокурор, суспільний обвинувач, суддя.двокат не може брати участь в справі як представник, коли він у цій справі надає або раніше надавав юридичну допомогу особі, інтереси якої противоречат інтересам особи, що поводиться з проханням про ведення справи.

№49 законними представниками неповнолітнього потерпілого і обвинуваченого є їх батьки, опікуни,пікл,представники тих установ і організацій, під опікою або опікуванням яких вони знаходяться. Слідчі і судові органи не мають права допускати до участі в справі як законні представники інших осіб. Законні представники залучаються до кримінального судочинства для відстоювання прав і законних інтересів потерпілого, який є неповнолітнім або недієздатним через душевне захворювання або недоумство, а також неповнолітнього обвинуваченого. Законні представники потерпілого допускаються до участі в справі тільки по ухвалі особи, що проводить дізнання, слідчого, судді або за визначенням суду. Законний представник повинен пред'являти документ, який підтверджує його відношення до потерпілому. Законним представником потерпілого не може бути особа, яка допитувалася або підлягає допиту як свідок у даній справі Законний представник потерпілого користується тими ж правами, що і потерпілий. Законні представники неповнолітнього обвинуваченого також допускаються до участі в справі по ухвалі особи, що проводить дізнання, слідчого, судді або за визначенням суду. Через законних представників, як правило, здійснюється виклик неповнолітнього обвинуваченого до слідчого, прокурора, до суду. Відносно неповнолітнього обвинуваченого може застосовуватися запобіжний захід у вигляді передачі його під нагляд законних представників законні представники неповнолітнього обвинуваченого можуть брати участь в судовому розгляді Законний представник підсудного має право заявляти відведення і клопотання, представляти докази, брати участь в дослідженні доказів.

При необхідності допитати батьків або інших законних представників неповнолітнього підсудного як свідки суд заслуховує їх свідчення. Законні представники знаходяться в залі судового засідання протягом всього судового розгляду.

№51 Спеціаліст, використовуючи свої спеціальні знання, надає допомогу слідчому в провадженні слідчих дій, а саме: в пошуку, виявленні, фіксації, вилученні та огляді доказових матеріалів, застосуванні для цього необхідних технічних засобів Спеціалістом у кримінальному процесі визнається будь-яка не заінтересована в результаті справи особа, яка має необхідні спеціальні знання в науці, техніці, мистецтві чи ремеслі або володіє вміннями, навиками у певній галузі діяльності і відповідно до ст, 128-1 КПК України залучається до участі у проведенні слідчої дії для сприяння слідчому в збиранні та дослідженні доказів. У необхідних випадках для участі у проведенні слідчої дії

може бути залучений спеціаліст, який не заінтересований в результатах справи. Виклик слідчим спеціаліста є обов'язковим для керівника підприємства, установи чи організації, де працює спеціаліст. Спеціаліст зобов'язаний: з'явитися на виклик; брати участь у проведенні слідчої дії, використовуючи свої спеціальні знання і навики для сприяння слідчому у виявленні, закріпленні та вилученні

доказів; звертати увагу слідчого на обставини, пов'язані з виявленням та закріпленням доказів; давати пояснення з приводу спеціальних питань, які виникають при проведенні слідчої дії. Спеціаліст вправі: звертатися з дозволу слідчого із запитаннями до осіб, які беруть участь у проведенні слідчої дії; робити заяви, пов'язані з виявленням, закріпленням і вилученням доказів. Спеціаліст за наявності відповідних підстав має право на

забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законами України.

Перед початком слідчої дії, в якій бере участь спеціаліст, слідчий пересвідчується в особі та компетентності спеціаліста, з'ясовує його стосунки з обвинуваченим і потерпілим та роз'яснює спеціалістові його права і обов'язки. Про виконання слідчим цих вимог зазначається у протоколі слідчої дії. В разі відмови або ухилення спеціаліста від виконання своїх

обов'язків слідчий повідомляє про це адміністрацію підприємства, установи чи організації за місцем роботи спеціаліста або

громадську організацію для відповідного реагування.

№55 На думку Домбровського пізнання передує доказуванню, бо перш ніж викладати знання індивід повинен їх здобути ; різниця в судовому дослідженні пізнання і доказування має велике практичне і теоретичне значення. Оскільки тут проходить межа між двоиа видами дія-ті:криміналістичною і процесуальною.Крим-но- процесуальне доказування як дослідження- це поєднання практичних дій і мислення учасників цієї діяльності. Його елементами є збирання перевірка та оцінка доказів.отже доказ-ня в крим. Процесі полягає у збиранні доказів, їх закріплення перевірці відповідній оцінці.

№50 Залучення понятих у кримінальному процесі має на меті створення необхідних умов для об'єктивного та правильного провадження слідчих дій, засвідчення та закріплення доказів.

Ст. 127 КПК України передбачає обов'язкову участь не менше двох понятих при провадженні обшуку, виїмки, огляду, пред'явленні осіб та предметів для впізнання, відтворенні обстановки й обставин події, описі майна та освідуванні. Як поняті можуть бути викликані будь-які не заінтересовані у справі повнолітні громадяни. Не можуть бути понятими потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого та потерпілого, працівники органів дізнання та досудового слідства.Поняті зобов'язані: • бути присутніми під час провадження слідчої дії; • після закінчення слідчої дії засвідчити своїм підписом у протоколі факт, зміст та результати цієї дії; • не розголошувати без дозволу слідчого чи дізнавача дані, які стали відомі йому у зв'язку з виконанням своїх обов'язків (функції понятого).

Поняті мають право: робити зауваження і заяви з приводу проваджуваних з їх участю слідчих дій, які підлягають занесенню до протоколу;

• знайомитись з протоколом слідчої дії, проваджуваної з кучастю; • одержувати відшкодування витрат, пов'язаних з участю в кримінальній спразі, • на забезпечення особистої безпеки, Поняті несуть кримінальну відповідальність згідно зі Кримінального кодексу України за розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила дізнання чи досудове слідство, даних досудового слідства чи дізнання, якщо були попереджені в установленому законом порядку про обов'язок не розголошувати такі дані.

№52 , Суддя або народний засідатель не може брати участі в розгляді кримінальної справи: 1) якщо він є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем 2) якщо він брав участь у даній справі як свідок, експерт, спеціаліст, ,-1) якщо він під час досудового розслідування справи вирішував питання щодо проведення обшуку, виїмки 3) якщо він особисто або його родичі заінтересовані в результатах справи; Суддя, який брав участь у розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї справи в апеляційному чи касаційному порядку .При наявності обставин, передбачених статтями 54 і 55 цього , суддя і народний засідатель зобов'язані заявити самовідвід. На цих же підставах відвід судді або народному засідателю може бути заявлений прокурором, підсудним, захисником, а також потерпілим і його представником, цивільним позивачем і цивільним відповідачем або їх представниками. Заяви про відвід подаються до початку судового слідства. Пізніша заява про відвід допускається у випадках, коли підстава для відводу стала відома після початку судового слідства Відвід, заявлений судді або народному засідателю, вирішується іншими суддями без судді, якого відводять. Суддя, якого відводять, має право дати пояснення з приводу заявленого відводу. При рівності голосів суддя вважається відведеним Заява про відвід судді, який одноособово розглядає справу, подається у письмовому вигляді не менш як за три дні до судовогорозгляду справи. У випадках, коли відведено головуючого суду, а також при його

самовідводі слухання справи відкладається для заміни його іншим суддею або справа передається до вищестоящого суду для вирішенняпитання про її підсудність. В разі відводу народного засідателя останній заміняється іншим народним засідателем Правила, передбачені статтями 54 і 56 цього Кодексу, стосуються прокурора. Проте коли прокурор брав участь у проведенні досудового слідства в справі, у розгляді справи в суді першої інстанції в апеляційному чи касаційному порядку, то ці обставини не можуть бути підставою для відводу. Питання про відвід прокурора на досудовому слідстві вирішує вищестоящий прокурор, а в суді - суд, який розглядає справу Якщо справа розглядається суддею одноособово, він одноособово вирішує питання про відвід прокурора. Заява про відвід або самовідвід слідчого і особи, яка провадить дізнання, подається прокуророві, який розглядає і вирішує її протягом двадцяти чотирьох годин.

Слідчий і особа, яка провадить дізнання, підлягають відводу: 1) коли вони є потерпілими, свідками, цивільними позивачами, цивільними відповідачами або родичами кого-небудь з них, а також родичами обвинуваченого; 2) коли вони брали участь у справі як експерти, спеціалісти,

перекладачі, захисники або представники інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача; 3) коли вони або їх родичі заінтересовані в результатах справи;

4) при наявності інших обставин, які викликають сумнів у їх об'єктивності.

При наявності зазначених підстав слідчий і особа, яка провадить дізнання, повинні заявити самовідвід, не чекаючи заяви про відвід. За цими підставами відвід слідчому і особі, яка провадить дізнання, може бути заявлений обвинуваченим, потерпілим і його представником, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або їх представниками, а слідчому - і захисником.

№53 Законом України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві". Особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві, у разі наявності реальної загрози їх життю, здоров'ю, житлу чи майну мають право на забезпечення безпеки.Право на забезпечення безпеки за наявності відповідних підстав мають:особа, яка заявила до правоохоронного органу про злочин або в іншій формі брала участь у виявленні, запобіганні, припиненні і розкритті злочину чи сприяла цьому; потерпілий або його представник у кримінальній справі; 3) підозрюваний, обвинувачений, захисники і законні представники; цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином; свідок; експерт, спеціаліст, перекладач і понятий; члени сімей та близькі родичі осіб, перелічених у пунктах 1-6 цієї статті, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на учасників кримінального судочинства. Орган дізнання, слідчий, прокурор або суд, одержавши заяву чи повідомлення про загрозу безпеці особи, зазначеної у частині другій цієї статті, зобов'язані перевірити цю заяву (повідомлення) і в строк не більше ніж три доби, а у невідкладних випадках - негайно прийняти рішення про застосування або відмову в застосуванні заходів безпеки. Відповідно до свого рішення вони приймають мотивовану постанову чи ухвалу і передають її для виконання органу, на який покладено здійснення заходів безпеки. Ця постанова чи ухвала є обов'язковою для виконання зазначеними

органами. Орган, якому доручено здійснювати заходи безпеки, встановлює

перелік необхідних заходів і способів їх реалізації, керуючись при цьому конкретними обставинами і необхідністю усунення існуючої загрози. Про заходи безпеки, умови їх здійснення та правила

користування майном або документами, виданими з метою забезпечення безпеки, повідомляється особа, взята під захист. У разі наявності в заяві (повідомленні) про загрозу безпеці особи, зазначеної у частині другій цієї статті, відомостей про злочин орган дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя в порядку, передбаченому статтями 94, 98 і 99 цього Кодексу ( 1002-05 ), приймає рішення про порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи або про передачу заяви (повідомлення) за належністю. Про прийняте рішення заявнику негайно надсилається повідомлення. Орган, який здійснює заходи безпеки, письмово інформує орган дізнання, слідчого, прокурора, суд або суддю, у провадженні якого перебуває кримінальна справа, про вжиті заходи та їх результати.

№54 Крим-но-процесуальне доказування — це діяльність суб'єктів кримінального процесу по збиранню (формуванню), перевірці і оцінці доказів і їх процесуальних джерел, а також по формулюванню на цій основі певної тези (звинувачувального або виправдувального) і приведенню аргументів для його обгрунтування. По своїй суті доказування в кримінальному процесі є різновидом пізнання дійсності. Орган дізнання, слідчий, прокурор, суд (суддя) за допомогою вказаних в крим-но-процесуальному законі засобів і в порядку, передбаченому законом, повинні пізнати обставини такого явища дійсності, як злочин

Кримінально процесуальне доведення слід розглядати в двох аспектах:

1) доведення як дослідження фактичних обставин справи, тобто діяльність відповідних державних органів і учасників процесу по збиранню (формуванню), перевірці і оцінці доказів; 2) доведення як логічне обгрунтування певної тези, твердження (звинувачувального або виправдувального), виводів у справі.

Крим-но-процесуальне доведення як дослідженням є єдність практичних дій і мислення суб'єктів карно-процесуальної діяльності. Його елементами є збирання (формування), перевірка і оцінка доказів і їх джерел. У практичній діяльності ці елементи взаємозв'язані, тісно і нерозривно переплетені один з одним. Що стосується другого аспекту доведення, то його елементами є формулювання певної тези

На сьогодні не існує нормативно закріпленого поняття доказування, тому різні науковці трактують його по-різному. Зокрема, на думку Л.М. Лобойко кримінально-процесуальне доказування - це здійснювана в правових і логічних формах частина кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, що полягає у висуванні можливих версій щодо системи юридично значущих обставин кримінальної справи, у збиранні, перевірці та оцінці доказів за цими версіями, а також в обґрунтуванні на досудовому слідстві достовірного висновку про доведеність вини особи та його подальше обстоювання у судових стадіях процесу.

Л.Д. Удалова вважає, що доказування в кримінальному процесі - це здійснювана у встановленому законом порядку діяльність органів слідства, прокуратури, суду, особи, що проводить дізнання за участю інших суб'єктів процесу із збирання, перевірки та оцінки доказів та їх процесуальних джерел, а також формулювання на цій основі певних тез і наведення аргументів для їх обґрунтування.

Є.Г. Коваленко визначає процес доказування як формування, перевірка та оцінка доказів та їх процесуальних джерел, обґрунтування висновків з метою встановлення об'єктивної істини і прийняття на її основі правильного, законного і справедливого рішення.

Як бачимо, зазначені вище науковці включають в процес доказування збирання, перевірку та оцінку доказів, що проводиться органами дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду.

На думку М. Костіна поняття доказування можна визначити таким чином. Це -- діяльність у порушеній кримінальній 9справі судді, прокурора, слідчого, дізнавача, інших уповноважених кримінально-процесуальним законом суб'єктів, основу якої складають логічно-аналітичні операції з перевірки й оцінки сформованих доказів з метою встановлення підстав для кримінальної відповідальності і застосування покарання, захисту невинних осіб від необґрунтованого засудження, шляхом використання доказів для обґрунтування і мотивування відповідних процесуальних рішень. Вказаний науковець вважає, що збирання і практичні дії по перевірці доказів передують доказуванню, а їх результат слугує основою доказування. [14. C.36] Отже М. Костін виключає з поняття доказування збирання доказів і їх перевірки.

під доказуванням слід розуміти діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду по збиранню, перевірці та оцінці зібраних доказів та їх джерел та формування на їх основі відповідного висновку. Не можна починати процес доказування із оцінки доказів і відривати цей етап від самого збирання матеріалів, що стосуються справи.

• За своєю гносеологічною сутністю кримінально-процесуальне доказування є різновидом пізнання людиною дійсності. Тому в ньому застосовуються з урахуванням специфіки всі закони і категорії сучасної гносеології.

• Водночас кримінально-процесуальне доказування не є науковим в тому розумінні, що воно:

• 1) не ставить за мету пізнання закономірностей розвитку природи і суспільства (пізнавальну діяльність спрямовано на з'ясування обставин конкретного діяння);

• 2) не може тривати нескінченно, воно обмежене процесуальними строками;

• 3) здійснюється спеціальними суб'єктами за допомогою специфічних засобів, у визначеній кримінально-процесуальним законом формі.

• Однак кримінально-процесуальне доказування має багато спільного з науковим пізнанням, передусім з історичним, бо досліджуються події минулого. [7. C.116]

• Отже, на сьогодні немає законодавчо закріпленого поняття кримінально-процесуального доказування. Через це в кримінально-процесуальній літературі існують певні суперечності щодо цього. Вважаємо за необхідне включити в кримінально-процесуальний кодекс України норму, яка б закріпила дане поняття.

Кримінально-процесуальне доказування як досліджен¬ня — це поєднання практичних дій і мислення учасників кримінально-процесуальної діяльності. Його елементами є збирання, перевірка та оцінка доказів і їх джерел. На практиці ці елементи взаємопов'язані, тісно та нерозрив¬но переплітаються. їх виділяють з єдиного процесу доказування в наукових, педагогічних, нормотворчих та прак¬тичних цілях.

№55 Доказування є опосередковане і неопосередковане пізнання стосовно обставин, що охоплюються передметом доказування.

Теорія пізнання має діалектичну природу: стверджує, що будь-яке пізнання здійснюється емпіричним, безпосереднім і раціональним шляхом, і водочас твердить, що пізнання може відбуватися опосередковано.

Процес пізнання і доказування сприймається безпосередньо. Знання про обставини і факти, що підлягають встановленню у справі і їх сутність здобуваються за допомогою визначених засобів, наділених передбаченою законом формою.

Для теорії пізнання і теорії доказіє існують єдині методологічні закономірності. Але водночас є характерні особливості: елементи наукового пізнання властиві кримінально-процесуальному пізнанню, але в ньому переважає практичне, а не теоретичне мислення. Дана ознака доказування має особливе значення і пронизує весь процес кримінального доказування.

Практичне пізнання у теорії доказів покликане виявити у конкретному явищі наявність або відсутність вже пізнаних сутностей. У теорії пізнання гносеологічна діяльність виходить від отримання знань про одиничне і до загального. В теорії доказів – навпаки.

Дані теорії відрізняються предметом: у теорії пізнання – безмежність, всі нові та існуючі сутності і закономірності між ними, а в теорії доказів – вже визначене коло об’єктів, що підлягають доказуванню в КС (межі предмету).

Теорія доказів як концепція процесуального пізнання являє собою специфічний різновид соціального пізнання, в результаті якого суб’єкт отримує специфічний тип соціального знання, обумовлений об’єктом пізнання і процесуальними засобами оволодіння ним. Дана специфіка обімовлюється гносеологічною і юридичною природою діяльності.

№56 Об'єктивна істина - мета доказування

Суперечливим у вітчизняній юридичній літературі є питання щодо мети доказування, здійснюваного у кримінальному процесі.

Традиційною є концепція, згідно з якою метою доказування є об'єктивна істина. Однак останнім часом ця концепція дещо похитнулася у зв'язку з появою концепції практичної достовірності, за якою метою доказування визнають достовірність знань, що дає можливість прийняти обґрунтоване рішення у кримінальній справі.

Противники об'єктивної істини стверджують, що:

- її сучасні прибічники обстоюють ідеологію інквізиційного кримінального процесу. З об'єктивною істиною тісно пов'язаний постулат про те, що жоден злочин не повинен залишатися нерозкритим, а винний - непокараним.

- вимога щодо встановлення об'єктивної істини є красивою на папері, але такою, що рідко реалізується на практиці.

Певна річ, концепція об'єктивної істини є вразливою як з теоретичного, так і з практичного погляду.

Теоретична вразливість цієї концепції полягає в тому, що вона дійсно виправдовує інквізиційну конструкцію процесу. Адже остання вимагає встановлення істини будь-якою ціною.

У практичному плані концепція об'єктивної істини є вразливою через те, що вона оперує абстрактними схемами, тоді як під час провадження у кримінальній справі треба керуватися прагматичними міркуваннями.

Істину визначають як відповідність знань дійсності. Однак досліджувана дійсність вже в минулому. Тому матеріальні та ідеальні сліди є лише фрагментами дійсності, які скласти докупи вдається не завжди. Окрім того необхідно, щоб знання про дійсність були об'єктивними.

Про об'єктивну істину в кримінальному процесі можна вести мову як про пізнавальний ідеал, якого треба прагнути, але не завжди досягають. Нормативно визначити мету доказування неможливо. Врегулювати можна тільки шлях до її досягнення, яким є процедура доказування.

О. Чучукало в своїй статті „Істина як мета доказування ” значну увагу приділяє розмежуванню понять „істина ”, „достовірність ” та „вірогідність ”. На його думку поняття істини та вірогідності не збігаються. Істина - відповідність нашого знання об'єктивній дійсності, а достовірність - це не тільки істинність, а й обґрунтованість цього знання. Будь-яка вірогідність істинна, але не будь-яка істина вірогідна. Інтуїтивна здогадка, гіпотеза, версія можуть бути істинні, але лише після їх обґрунтування, підтвердження певними доказами вони стають вірогідним знанням. Істина - це відповідність нашого знання дійсності, а обґрунтованість - відповідність його певним фактичним даним, які можуть бути як істинні, так і помилкові. Саме неспівпадання понять „істина ” та „вірогідність ” обумовило надання доказуванню у кримінальному процесі виразного пересвідчу вального характеру. В цій сфері діяльності істину не можна вважати досягнутою, доки вона необґрунтована.

Слід зазначити, що зауваження вище зазначеного автора є доречними. Адже в процесі доказування всі рішення по справі повинні бути обґрунтованими, інакше висновок може бути далеким від об'єктивного. Тому метою доказування має бути не лише істина, а саме достовірність отриманих доказів.

№57 Особливості предмета доказування в кримінальному процесі

В кримінально-процесуальній літературі існують різні визначення предмета доказування.

• На думку М.М. Міхєєнка, В.Т. Нора, В.П. Шибіко предмет доказування в кримінальному процесі - це така сукупність передбачених кримінально-процесуальним законом обставин, установлення яких необхідно для вирішення заяв і повідомлень про злочини, кримінальної справи в цілому або судової справи у стадії виконання вироку, а також для прийняття процесуальних профілактичних заходів у справі. [8. C.132]

• На думку А.П. Рижакова предмет доказування - це повний перелік обставин, які в обов'язковому порядку підлягають встановленню і підтвердженню (їх наявність або відсутність) з використанням доказів по кожній кримінальній справі.

• Є.Г. Коваленко визначає предмет доказування як коло фактів, що підлягають дослідженню і встановленню в кримінальній справі для її правильного вирішення.

• Л.Д. Удалова також визначає предмет доказування як коло обставин, що підлягають доказуванню і встановленню в конкретній кримінальній справі з метою її правильного вирішення.

• Як бачимо, поняття предмета доказування у процесуальній літературі визначається більш-менш однаково. Під ним прийнято розуміти сукупність фактів та обставин, які підлягають встановленню у кожній кримінальній справі для правильного вирішення питань матеріального і процесуального права.

• Стаття 64 КПК України дає перелік обставин, які підлягають доказуванню при провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді. До них КПК відносить:

• 1) подію злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);

• 2) винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину;

• 3) обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання;

• 4) харктер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.

• Міхєєнко, крім того, відносить до предмета доказування причини та умови, які сприяли вчиненню злочину (ст.23 КПК)

• Певні особливості предмет доказування має при провадженні в справах про злочини неповнолітніх (ст.433 КПК України), в справах про діяння неосудних або обмежено осудних осіб (ст. 417 КПК України), а також при вирішенні судом питань про застосування заходів медичного характеру (ст. 420 КПК України).

• Зокрема, при провадженні в справах про злочини неповнолітніх, крім обставин, зазначених у статті 64 КПК України, необхідно також з'ясувати вік неповнолітнього, стан здоров'я та загального розвитку неповнолітнього, характеристику особи неповнолітнього, умови життя та виховання неповнолітнього, обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього, наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність. (ст.433 КПК України)

• У справах про застосування примусових заходів медичного характеру судом вирішуються такі питання: чи мало місце суспільно небезпечне діяння, з приводу якого порушена справа; чи вчинено це діяння особою, щодо якої розглядається справа; чи вчинила особа зазначене діяння в стані неосудності або обмеженої осудності, чи захворіла вона після вчинення злочину на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання; чи слід застосовувати до цієї особи заходи медичного характеру і якщо слід, то які саме.

• Окреслений в статті 23 і 64 КПК України предмет доказування є загальним і обов'язковим для всіх кримінальних справ. Розглянемо кожний із елементів, що складають предмет доказування окремо. Серед обставин, які підлягають доказуванню в кримінальній справі, повинні бути встановлені насамперед ті, що стосуються події злочину. В ч.1 ст.64 КПК України конкретизуються обставини, які саме мають бути тут досліджені. Це час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину. Слід зазначити, що час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину підлягають встановленню і підтвердженню по кожній кримінальній справі незалежно від того, чи мають ці обставини значення для кваліфікації суспільно небезпечного діяння чи ні.

• Час - це не лише тільки, в який день і о котрій годині вчинено злочин, але й те, скільки років в цей день і годину було тому, хто його вчинив, а отже, який матеріальний закон тоді діяв. Від встановлення цих обставин може залежати вирішення питання про те, чи досяг обвинувачений до моменту вчинення злочину віку, з настанням якого можливо притягнути його до кримінальної відповідальності, а також (при зміні законодавства, наприклад, при введенні в дію нового кримінального кодексу) для вирішення питання про те, який кримінальний закон по даній справі повинен застосовуватися.

• Спосіб вчинення злочину - це система будь-яких дій (бездіянь), що стали причиною настання злочинного результату. Виявлені компетентними органами ознаки, що характеризують спосіб, дозволяють відмежувати один злочин від іншого. Саме спосіб вчинення злочину відрізняє крадіжку від грабежу і розбою.

• Зміст поняття „інші обставини вчинення злочину ” для різних злочинів може бути різним. Тим не менш до таких фактів прийнято відносити:

• • суспільну небезпечність діяння;

• • протиправність;

• • засоби і предмети вчинення злочину;

• • дані про потерпілого від злочину, а іноді і про характер його дій;

• • застосовані обвинуваченим засоби приховання злочину і подібні обставини.

• Вимога закону про те, що підлягають доказуванню винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину, передбачає необхідність установлення суб'єкта і суб'єктивної сторони злочину (умисел чи необережність, їх форми, мотив, мета)

• Слід встановити, чи скоїв обвинувачений діяння, яке вимінюється йому в вину; прізвище обвинуваченого, його ім'я та по-батькові, рік та місце народження, національність, освіту та інші дані про нього, які дозволяють безперечно завірити дану особу.

• Коли вже доказаний факт вчинення діяння конкретною особою, необхідно з'ясувати, чи діяла вона при цьому умисно чи необережно, яка форма умислу чи необережності.

• Важливе кримінально-процесуальне значення мають мотиви і мета злочину. Тому їх наявність, конкретний зміст і направленість повинні бути неодмінно доказані.

• У випадках, коли за обставинами справи виникають сумніви в психічному стані обвинуваченого, в його здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними, підлягає доказуванню його осудність.

• При доказуванні обставин, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого, необхідно встановити всі обставини, які пом'якшують, обтяжують чи виключають кримінальну відповідальність.

• Стаття 66 КК України визначає обставини, які пом'якшують покарання. До них, зокрема відносяться: з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину; добровільне відшкодування завданого збитку чи заподіяної шкоди; вчинення злочину неповнолітнім; вчинення злочину жінкою в стані вагітності; вчинення злочину внаслідок збігу тяжких обставин; вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову та іншу залежність тощо.

• Стаття 67 КК України визначає обставини, які обтяжують покарання. До них відносять: вчинення злочину особою повторно та рецидив злочину; вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою; вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату та інші.

• Всі обставини, закріплені в статтях 66-67 КК України характеризують особливості злочину: його суб'єкт, суб'єктивну сторону, об'єкт чи об'єктивну сторону. Всі ці обставини мають важливе значення для справи. Тому вони обов'язково підлягають доказуванню.

• Стаття 23 КПК України зазначає, що при провадженні дізнання, досудового слідства і судового розгляду кримінальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані виявляти причини і умови, які сприяли вчиненню злочину. Це є досить суттєвим елементом предмету доказування, оскільки такі причини та умови можуть вплинути на ступінь та характер відповідальності, а їх не встановлення може потягнути відміну вироку. Крім того, виявлення причин та умов вчинення злочину може бути корисним для проведення профілактики злочинності та застосування заходів боротьби зі злочинністю.

• Отже, предметом доказування у кримінальній справі є ряд обставин, які підлягають встановленню. Правильне, повне і точне їх вияснення та дослідження є запорукою правильної кваліфікації злочину та призначення тієї міри покарання, якій підлягає конкретна особа, обвинувачена у даному злочині.

№58 З предметом доведення тісно пов'язано поняття меж доведення обставин кримінальної справи

Під межами доказування слід розуміти необхідну і достатню сукупність доказів, зібраних по справі, які забезпечують правильне її вирішення. Якщо поняття предмету доказування виражає, що повин¬но бути з'ясовано, встановлено по справі, то поняття меж доказування виражає кордони, обсяг і глибину досліджен¬ня всіх істотних обставин справи. Правильне встановлен¬ня меж доказування передбачає:

а) забезпечення з необхідною повнотою з'ясування об¬ставин, що складають предмет доказування;

б) використання з цією метою лише допустимих доказів, причому в обсязі, необхідному для достовірних висновків у справі.Межі доведення характеризують кількісну сторону процесу доведення. Неправильне визначення меж доведення у справі може спричинити звуження або необгрунтоване розширення процесу доведення. Звуження меж доведення приводить до того, що деякі обставини, що входять в предмету доведення, залишаються недостатньо дослідженими із-за пропусків в доказовому матеріалі. Необгрунтоване розширення меж доведення приводить до невиправданого нагромадження доказової інформації, яка не має відношення до справи.Вони є індивід-ми у кожній кримін-й справі Але головне щоб вони забезпечували законність і обгрунтованість рішень.межі доказ-ня на досудовому слідстві і в судовому розгляді крим. Справи можуть не збігатися внаслідок: -необх-ті перевірки у стадії судового розгляду нових версій; неоднаковості визначення предмета доказ-ня; різниці в оцінці належності допустимості , достовірності та достатності доказів.

В юридичній літературі поширена думка що предмет і межі доказування співвідно¬сяться між собою як мета і засіб їх досягнення. Оскільки предмет доказування і вимога закону про все¬бічне, повне й об'єктивне дослідження всіх обставин справи (ст. 22 КПК) однакові як для стадії досудового слідства, так і для стадії судового розгляду, то і межі доказування на цих стадіях повинні бути однаковими. Але через по¬шуковий, дослідницький характер процесуальної діяль¬ності на цих стадіях, а також невірне або неточне визна¬чення меж доказування, ці межі в них фактично можуть і не збігатися. Вони можуть бути ширше на досудовому слідстві, аніж у суді, і навпаки, вони можуть бути ширше в суді, а не на досудовому слідстві.

№59 Доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються: показаннями свідка, показаннями потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами. Під фактичними даними слід розуміти не самі факти, а відомості про них. Факти — це події, явища дійсності, які не можна залучити до справи. Тому в процесі доведення у кримінальній справі слідчий, особа, що проводить дізнання, прокурор, суддя, суд оперує відомостями про події і явища дійсності, зафіксованими в свідченнях допитаних осіб, документах і інших джерелах доказів. Навіть при безпосередньому сприйнятті слідчим або суддею фактів і обставин в ході виробництва слідчих і судових дій (огляду, огляду і т. п.) вони зрештою оперують не цими фактами, а тільки відомостями про них. Тільки ті фактичні дані, які отримані з джерел, вказаних в ч. 2 ст. 65 УПК, можуть бути доказами в кримінальному судочинстві. Викладене свідчить про те, що доказ у кримінальній справі виступає в єдності свого змісту (фактичні дані про обставини, що входять в предмет доведення) і процесуальної форми .

Обов'язок доказування в кримінальному процесі закон повністю покладає на суд, прокурора, слідчого та особу, яка провадить дізнання. Вони зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи (ч.1 ст.22 КПК), тобто зібрати, перевірити й оцінити всю необхідну сукупність доказів і їх джерел і прийняти на цій підставі законне, обґрунтоване й справедливе рішення. Закон категорично забороняє їм перекладати свій обов'язок доказування на обвинуваченого (ч.2 ст.22 КПК). Звичайно, ця заборона поширюється також на захисника обвинуваченого й підозрюваного, їх законних представників, на захисника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників. Вони теж є суб'єктами доказування, але на відміну від суду, судді, прокурора, слідчого, особи, яка провадить дізнання, органу дізнання і начальника слідчого відділу мають право, але не зобов'язані брати участь у доказуванні, тобто збиранні, перевірці та оцінці доказів, висувати певні твердження на захист своїх законних інтересів і аргументувати їх.

Доказ в логіці: доказ - це логічна операція обґрунтування істинності якого-небудь судження за допомогою інших істинних і пов'язаних з ним суджень. Доказ складається з 3 елементів: 1) тези (судження, істинність якого обґрунтовують у процесі аргументації); 2) аргументів (доводів або відстав доказу - це вихідні теоретичні чи фактичні положення, за допомогою яких обґрунтовують тезу) і 3) демонстрації (це логічний зв'язок між аргументом і тезою). Докази в розумінні логіки застосовується напр., при обґрунтуванні процесуальних рішень (постанов, вироків, ухвал). У процесуальних джерелах містяться відомості про факти, обставини справи; вони є носіями, сховищем доказів. Тільки ті відомості, які є у вказаних джерелах, допустимо використовувати в кримінальному процесі як докази. Неправильно вважати джерелом доказів свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, експертів, авторів процесуальних та інших документів. Доки доказова інформація, яку мають певні особи, не одержана від них і не зафіксована в передбаченій КПК формі, не викладена у висновку експерта, в документі, доказів не має, а отже, і їх джерел, які повинні знаходитись у справі. Перелічених же осіб точніше було б називати носіями можливої доказової інформації.

№60 Поняття доказу в кримінальному процесі є нормативно закріпленим.КПК України зазначає, що доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно-небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

В юридичній літературі усталеною є думка про те, що ознаками доказів є належність, допустимість, достовірність та достатність.

Допустимість доказів означає правову придатність їх для використання в кримінальному процесі як аргументів у доказування.

Допустимість доказів означає, що:

• фактичні дані мають бути одержані уповноваженим на це суб'єктом (державним органом або особою, яка веде процес);

• фактичні дані мають бути одержані з відомого, перевіреного та незабороненого законом джерела;

• фактичні дані мають бути одержані у встановленому законом порядку з дотриманням процесуальної форми;

• фактичні дані мають бути належно закріплені та засвідчені.

Допустимість доказу має бути визначена, як правило, в момент його подання для розгляду. Однак доказове значення деяких фактичних даних слід з'ясовувати раніше, ніж їх буде досліджено як докази.

Після визначення недопустимості фактичних даних як доказів можна вже далі не перевіряти і не оцінювати їх належність, достовірність та достатність.

Належність - спроможність фактичних даних надавати інформацію щодо обставин, які входять в предмет доказування, служити аргументами в процесі встановлення об'єктивної істини.

Вирішення питання про належність доказів потребує з'ясування двох моментів:

чи входять факти, для встановлення яких вилучаються і досліджуються відповідні фактичні дані в предмет доказування;

чи спроможні фактичні дані, які являють собою зміст доказових матеріалів, з урахуванням їх інформаційного значення, встановлювати відповідні обставини предмета доказування;

Отже, належність доказу визначають залежно від того, яке значення для справи мають відомості, що він містить. Всі докази, що стосуються місця, часу, способу, особи, яка вчинила злочин, мають вважатися належними.

Достовірність - це можливість застосування фактичних даних у процесі доказування з погляду знання про джерела, обставини, методи їх утворення і отримання в контексті використання у справі інших матеріалів.

Етапи визначення достовірності фактичних даних:

1. Визначення достовірності джерела. Наприклад, досліджуючи показання свідка, слід взяти до уваги:

• його суспільне положення, тобто ціну, яку він може сплатити за неправду;

• факт попереднього засудження за неправдиві свідчення;

• стан свідка в момент сприйняття події;

• його зацікавленість у вирішенні справи.

2. Визначення достовірності методу отримання фактичних даних. Під час дослідження:

• протоколу огляду місця події - треба взяти до уваги освітлення, за якого здійснювався огляд;

• висновку експерта - характеристики застосованої ним методики аналізу.

3. Визначення достовірності з урахуванням інших матеріалів справ. Наприклад, показання одного свідка, що заслуговує на довіру, суперечать показанням обвинуваченого і висновку експерта.

Отже, достовірність доказів означає відповідність їх змісту тим реальним факторам, що існували в дійсності. Достовірність передбачає відомість та перевіреність як самого джерела, способу одержання фактичних даних, так і надійність носія доказів та засобів фіксації доказів. Забороняється використовувати в доказуванні інформацію, джерело якої невідоме. Тобто така вимога до доказів як достовірність забезпечує використання в доказуванні не будь-яких відомостей, а тільки перевірених та правдивих.

Достатність доказів - можливість суду чи органів кримінального переслідування покласти їх сукупність або ж один із них в основу процесуального рішення. Ця ознака доказів застосовується лише до певної їх сукупності. Що визнання обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є у справі.

Недостатність доказів має такі наслідки:

• відмову від процесуального рішення, яке передбачалося прийняти (наприклад, про притягнення як обвинуваченого)

• прийняття протилежного рішення (наприклад, виправдувального вироку);

• скасування раніше прийнятого рішення (наприклад, рішення про арешт);

№61 В кримінальному процесі докази класифікуються за такими критеріями: