1. За відношенням доказів до обставини, яка підлягає доказуванню:

• прямі (ті, які безпосередньо вказують на конкретну обставину або її відсутність, безпосередньо встановлюють або заперечують наявність події злочину, дають пряму, однозначну відповідь на запитання про те, хто вчинив злочин або ж вказують на те, що певна особа не могла його вчинити. Прикладом прямого доказу є показання свідка, який бачив, як обвинувачений ударив потерпілого палицею по голові);

• непрямі (вказують на окремі проміжні факти, на підставі яких встановлюються різні елементи головного факту. Вони також можуть вказувати на проміжні факти, які підтверджують предмет доказування в сукупності з іншими доказами. Прикладом таких доказів є показання свідка, який бачив у обвинуваченого речі, викрадені у потерпілого). Відмінність між прямими і непрямими доказами обуславливает необхідність існування правил користування непрямими доказами: 1) вони можуть бути покладені в основу виводу про доведеність відповідних фактів лише за умови, якщо представлені у вигляді певної сукупності;2) непрямі докази повинні знаходитися в органічному взаємозв'язку, вони повинні бути певною системою; 3) кожен непрямий доказ повинен знаходитися не у випадковому, а в причинному зв'язку з доводжуваним фактом;4) з системи непрямих доказів повинен витікати тільки один вивід — про доведеність того або іншого факту, що входить в предмет доведення.

2. Щодо обвинувачення, яке становить предмет розслідування і розгляду в певній справі докази поділяються на:

• • обвинувальні, тобто такі, які обґрунтовують, підтверджують обвинувачення, встановлюють наявність злочину, вчинення його обвинуваченим, а також обставини, які обтяжують його відповідальність;

• • виправдувальні, тобто такі, які спростовують або пом'якшують відповідальність обвинуваченого.

3. За особливостями відображення події злочину та за характером взаємодії з ним:

• • первинні, тобто докази, отримані з першоджерел, докази, які виникли безпосередньо в результаті розслідуваної події. Наприклад, показання свідка-очевидця, залишки крові, слід пальця руки на віконному склі тощо;

• • похідні, тобто такі, які являють собою результати вторинного відображення слідів злочину, що походять від первинних показових джерел інформації. Наприклад, відбитки слідів з місця події злочину, копія сліду знаряддя злому, виготовленого за допомогою спеціальної пасти, ксерокопія документу тощо.

4. За способом формування поділяються на:

• • особисті, тобто такі, які походять від людей, містяться в показаннях свідка, потерпілого, обвинуваченого, підозрюваного, протоколах слідчих і судових дій, висновок експерта. Загальним для різних груп особистих доказів є психічне сприйняття людиною і передача усно або письмово у мовній або в іншій формі відомостей, що мають значення для справи;

• • речові докази, тобто такі, які є об'єктами злочинних дій, знаряддя злочину, предмети, які зберегли на собі сліди злочину.

• Класифікують докази за різними ознаками, що обумовлено, в основному, різним їх значенням для кримінально-процесуального доказування.

Погляди різних вчених-процесуалістів стосовно класифікації доказів різні:

1. Відповідно до ст. 65, а також положень ст. 68, 72, 73, 74, 75, 78, 82, 83 КПК України можна назвати такі вісім видів доказів:

• показання свідка;

• показання потерпілого;

• показання підозрюваного;

• показання обвинуваченого;

• висновок експерта;

• речові докази;

• протоколи слідчих та судових дій;

• протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів;

• інші документи.

№62 Процес доказування – це шлях відтворення реальної картини події злочину, зясування її сутності і вироблення на підставі цього відповідних процесуальних рішень.Цей процес складається із комплексу процесуальних дій і відносин.складається з 5 елементів :

Збирання доказів — це здійснення суб'єктами доведення, в межах їх повноважень, процесуальних дій, направлених на виявлення, витребування, отримання і закріплення у встановленому законом порядку доказів. Ст. 66 УПК передбачає такі способи збирання доказів:

1) виробництво слідчих дій; 2) витребування предметів і документів; вимога проведення ревізій;3) представлення доказів учасникам процесу, а також будь-якими громадянами, підприємствами, установами і організаціями.Закон зобов'язує осіб, ведучих виробництво у кримінальній справі, проводити всесторонню і об'єктивну перевірку всіх зібраних у справі доказів. Жоден доказ, яким би переконливим і бездоганним воно не здавалося, не може бути покладене в основу виводів у справі без перевірки. Перевірці піддається як зміст доказів, так і доброякісність джерела.

Перевірка доказів проводиться шляхом аналізу змісту кожного доказу, його зіставлення з іншими наявними в справі доказами, виробництва нових і повторних слідчих дій.

Оцінка доказів — це розумова діяльність суб'єктів кримінального процесу, що має на меті визначення допустимості, относимое™, достовірності кожного доказу і достатності їх сукупності для встановлення обставин, що мають значення для правильного дозволу справи.Обов'язок доведення обставин досконалого злочину покладається на обличчя, що проводить дізнання, слідчого, прокурора, суд (суддю).Крім вказаних суб'єктів в процесі доведення можуть брати участь підозрюваний, обвинувачений, його захисник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач і їх представники. Та обгрунтування висновків у справі, до яких дійшли субєкти доказування.- це підтвердження правильності висновків рішення.

№63 Закон зобов'язує осіб, ведучих виробництво у кримінальній справі, проводити всесторонню і об'єктивну перевірку всіх зібраних у справі доказів. Жоден доказ, яким би переконливим і бездоганним воно не здавалося, не може бути покладене в основу виводів у справі без перевірки. Перевірці піддається як зміст доказів, так і доброякісність джерела.

Перевірка доказів проводиться шляхом аналізу змісту кожного доказу, його зіставлення з іншими наявними в справі доказами, виробництва нових і повторних слідчих дій

Збирання доказів — це здійснення суб'єктами доведення, в межах їх повноважень, процесуальних дій, направлених на виявлення, витребування, отримання і закріплення у встановленому законом порядку доказів. Ст. 66 УПК передбачає такі способи збирання доказів:

1) виробництво слідчих дій;

2) витребування предметів і документів; вимога проведення ревізій;

3) представлення доказів учасникам процесу, а також будь-якими громадянами, підприємствами, установами і організаціями.

Отже способами збирання доказів та їх джерел є слідчі та судові дії( допити, обшуки, огляди) та ін. процесуальні дії( вимога органів які ведуть процес предявити предмети і док-ти або провести ревізію), а також подання доказів з власної ініціативи учасниками процесу.Перелік таких дій є у КПК – затримання ідопит підозрюваного; допит свідка потерпілого обвинув-го і підсудного очна ставка, ексгумація, обшук, виїика призначення експертизи, відтворення обстановки.Предметом перевірки док-ів є встановлення достовірності інформації та визначення її допустимості.

№64 Кінозйомка, відеозапис можуть застосовуватися при проведенні огляду, обшуку, відтворенні обстановки і обставин події та при проведенні інших слідчих дій. Учасники слідчої дії повідомляються про застосування кінозйомки, відеозапису до початку цієї дії. Після зйомки, запису та виготовлення кінострічки, відеострічки вони демонструються всім учасникам слідчої дії, про що складається окремий протокол.

Процесуальне оформлення застосування кінозйомки, відеозапису і демонстрування кінострічки, відеострічки при проведенні іншої слідчої дії, пред'явленні матеріалів справи в зв'язку з закінченням досудового розслідування, а також під час судового розгляду провадиться відповідно до правил, передбачених статтею 85-1 цього Кодексу. Звукозапис може застосовуватися при допиті підозрюваного, обвинуваченого, свідка і потерпілого, очній ставці, пред'явленні для впізнання, відтворенні обстановки і обставин події та при проведенні інших слідчих дій під час досудового розслідування. При проведенні слідчих дій з застосуванням звукозапису про це повідомляються всі учасники слідчої дії до її початку. Фонограма повинна містити відомості та відбивати весь хід слідчої дії. Повторення спеціально для звукозапису будь-якої частини слідчої дії в ході її проведення не дозволяється.

№65,66 Доказами у кримінальній справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, що зробила це діяння, і інші обставини, що мають значення для правильного дозволу справи.Показання осіб, що брали участь в оперативно-розшукових заходах, особливо коли це супроводжувалося фіксацією деяких важливих обставин, зокрема на аудио і відеозаписах, дають слідч і суддям наочне і переконливе уявлення про події, що відбулися, дозволяють безпосередньо спостерігати окремі фрагменти вчиненого злочину. Нарешті, навіть при виявленні виконавців процесуальними засобами часто не вдається одержати інформацію про замовників злочину, організаторів і керівників злочинної групи боротьби з такого роду злочинами забезпечується тільки застосуванням поряд із процесуальними засобами (вони залишаються основними, саме вони складають зміст попереднього розслідування і судового розгляду справи) методів оперативно-розшукової діяльності. Використання таких методів дозволяє не обмежуватися тим, щоб тільки йти слідами злочинців, реагуючи на заяви й інші повідомлення про вчинений злочин, і вже після цього відшукувати докази. За допомогою різних оперативно-розшукових заходів, таких, зокрема, як спостереження, прослуховування телефонних переговорів, контроль поштових відправлень, телеграфних і інших повідомлень, оперативне впровадження в злочинні угруповання, використання при цьому необхідних технічних засобів, з'являється можливість проникати в злочинне середовище, більш-менш тривалий час підтримувати контакти з підозрюваними, відслідковувати й у визначеній мірі контролювати їхню діяльність.Тільки так може бути отримана інформація про склад, структуру злочинної групи, її зв'язках, планах і т.п. І якщо не вдасться запобігти злочинові, то відкривається можливість збору оперативної інформації, що дозволить до початку офіційного .

Оперативно-розшукова діяльність - це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів

З використанням оперативно-розшукових заходів можуть бути отримані предмети, документи й відомості, які мають важливе інформаційне значення й можуть бути використані як докази з кримінальної справи після їхнього оформлення й перевірки в порядку передбаченому КПК.

Доказами з кримінальної справи переважно є ті фактичні дані, які зібрані самим слідчим, прокурором, суддею або судом у результаті їхньої процесуальної діяльності. Разом з тим, як докази використовуються й ті фактичні дані, які отримані в результаті ОРД оперативними підрозділами ОВС, СБУ, служби зовнішньої розвідки,Державна прикордонна служба,управління державної охорони, органів державної податкової служби, органів і установ Державного департаменту України з питань виконання покарань, розвідувального органу Міністерства оборони України -оперативними підрозділами інших правоохоронних відомств.

При проведенні такої діяльності можливе застосування технічних засобів з метою одержання й фіксації фактичних даних, які можуть бути використані як докази в кримінальному судочинстві. Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» (ст. 15) надає право спеціальним підрозділам ОВС і СБУ із санкції суду додатково використовувати спеціальні технічні засоби. Фактичними даними, отриманими й зафіксованими працівниками спеціальних підрозділів із застосуванням технічних засобів, можуть бути використані як докази в кримінальному судочинстві після їхньої перевірки в порядку, передбаченому в КПК.

Кримінально-процесуальне законодавство допускає використання як підставу для проведення деяких слідчих дій оперативну інформацію, отриману в процесі застосування оперативно-розшукових негласних методів, наприклад, контрольна закупівля товару, оперативна закупівля наркотичної сировини тощо.

Підставою для виклику свідка на допит можуть бути оперативні дані про те, що йому відомі факти, які стосуються даної кримінальної справи, або відомості про особу підозрювану або обвинувачувану або потерпілу.

Підставою для проведення таких слідчих дій, як обшук і виїмка, можуть бути достатні дані оперативної інформації, що знаряддя вчинення злочину, речі й цінності, добуті злочинним шляхом, а також інші предмети, що мають значення для встановлення істини у справі, заховані в зазначеному приміщенні або місці, чи в якої-небудь особи.

Підстава для затримання підозрюваного у вчиненні злочину може бути повідомлення про його місце укриття після розшуку, проведеного оперативними підрозділами. Інформація, отримана в результаті оперативно-розшукових заходів, дозволяє не тільки зробити невідкладні слідчі дії, але й вчасно й ретельно підготуватися до них, що забезпечить їхнє успішне виконання.

Використовуючи матеріали ОРД як приводи й підстави для порушення кримінальної справи й проведення невідкладних слідчих дій з метою одержання фактичних даних, які можуть бути доказами з кримінальної справи, необхідно дотримуватися вимог, що забезпечить ефективне досягнення завдань оперативно-розшукових заходів, для чого необхідно:

? дотримання законності;

? своєчасна реалізація інформації;

? підтримка взаємодії зі слідчим, органом дізнання, судом;

? забезпечення конспірації надходження інформації;

? раптово й наступально проводити оперативні й слідчі дії з виявлення й затримання злочинців, оформлення доказів.

Процесуальна діяльність і ОРД поєднуються при проведенні дізнання й досудового слідства, однак вони не повинні суперечити між собою. ОРД оперативних підрозділів повинна супроводжувати, забезпечувати процесуальну діяльність протягом усього досудового слідства й судового розгляду кримінальної справи. Оперативно-розшукова інформація не може підмінювати відомості, отримані процесуальним шляхом, особливо при прийнятті процесуальних рішень, а також неприпустима підміна слідчих дій оперативно-розшуковими заходами й навпаки.

№66 Оскільки мова йде про використання результатів оперативно-розшукової діяльності в розслідуванні злочинів і розгляді кримінальних справ судом, він повинно регулюватися як Законом про ОРД Діючий КПК України згадує про оперативно-розшукові міри лише в самому загальному виді в статтях, що регламентують діяльність органів дізнання, передбачаючи прийняття необхідних оперативно-розшукових мір з метою виявлення злочинів і осіб, що їх вчинили, і проведення пошукових дій з доручення слідчого

Органи й особи, що використовують оперативні дані в доказуванні, слідчий, прокурор, суд, не перевіряють проведені оперативно-розшукові заходи відповідно до відомчих нормативних актів. Необхідність у перевірці виникає лише в тому випадку, якщо виникнуть сумніви з приводу дотримання закону. Тоді може виявитися необхідною також перевірка і того, чи відповідають закону зазначені нормативні акти. Друга форма полягає в тому, що отримані шляхом проведення оперативно-розшукових заходів і представлені відповідними органами, дані про обставини, що підлягають встановленню в справі, використовуються відповідно до процесуального закону для формування доказів. У Законі передбачені і на практиці застосовуються дві форми використання в доказуванні по кримінальних справах даних, отриманих у результаті оперативно-розшукової діяльності. Результати цієї діяльності можуть бути використані для підготовки і здійснення слідчих і судових дій. Для правильного розуміння і застосування законодавства про використання в доказуванні результатів оперативно-розшукової діяльності істотне значення мають постанови Пленуму Верховного Суду України, зокрема: Постанова від 1 листопада 1996 р. № 9 «ро застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», а також Наказ Генерального прокурора України від 4 жовтня 1998 р. № 4 «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство»

№67 Засобами доказування (носіями фактичних даних) є:

1) пояснення зацікавленої особи. Так, командир військової частини після розгляду матеріалів розслідування справи про матеріальну відповідальність військовослужбовця зобов'язаний особисто провести бесіду з військовослужбовцем. Якщо вину його повністю доведено, то командир частини не пізніше 1 місяця видає наказ про притягнення до відповідальності;

2) матеріали-письмові докази: заяви сторін і додані до них документи , акти лідируючих суб'єктів, що закріплюють фактичні дані, письмові пояснення учасників;

3) усні пояснення учасників. Так, зокрема у ході засідання дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури за розсудом палати можуть бути заслухані повідомлення осіб, запрошених з ініціативи адвоката;4) відео- та звукозапис; 5)речові докази;6) висновки експертів;

7) протоколи процесуальних дій. Вони є носіями доказової інформації різного рівня: вони містять фактичні дані, що мають значення основних доказів, а також допоміжні докази. В якості останніх виступають дані про процедуру процесуальної дії, що дозволяє судити про достовірність закріплених висновків за результатами процесуальної дії. Доказове значення мають не тільки самі процесуальні документи, але й різні додатки до них.

Доказами, що використовуються органами державного, комунального і непублічного управління для встановлення істинності виниклої ситуації, варто вважати будь-які фактичні дані, що є засобом встановлення у визначеному законом порядку всіх необхідних обставин справи, що вимагає застосування норми права.

№68 .Цей процес складається із комплексу процесуальних дій і відносин.складається з 5 елементів :

— це здійснення суб'єктами доведення, в межах їх повноважень, процесуальних дій, направлених на виявлення, витребування, отримання і закріплення у встановленому законом порядку доказів. Ст. 66 УПК передбачає такі способи збирання доказів:

1) виробництво слідчих дій; 2) витребування предметів і документів; вимога проведення ревізій;3) представлення доказів учасникам процесу, а також будь-якими громадянами, підприємствами, установами і організаціями.Закон зобов'язує осіб, ведучих виробництво у кримінальній справі, проводити всесторонню і об'єктивну перевірку всіх зібраних у справі доказів. Жоден доказ, яким би переконливим і бездоганним воно не здавалося, не може бути покладене в основу виводів у справі без перевірки. Перевірці піддається як зміст доказів, так і доброякісність джерела.

Перевірка доказів проводиться шляхом аналізу змісту кожного доказу, його зіставлення з іншими наявними в справі доказами, виробництва нових і повторних слідчих дій.

Оцінка доказів — це розумова діяльність суб'єктів кримінального процесу, що має на меті визначення допустимості, относимое™, достовірності кожного доказу і достатності їх сукупності для встановлення обставин, що мають значення для правильного дозволу справи.Обов'язок доведення обставин досконалого злочину покладається на обличчя, що проводить дізнання, слідчого, прокурора, суд (суддю).Крім вказаних суб'єктів в процесі доведення можуть брати участь підозрюваний, обвинувачений, його захисник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач і їх представники. Та обгрунтування висновків у справі, до яких дійшли субєкти доказування.- це підтвердження правильності висновків рішення.

Доказування в кримінальному судочинстві як різновид процесу пізнання є діяльністю розумовою, що протікає відповідно до законів логіки, у визначених логічних фор¬мах. Але, разом з цим, це є і практична діяльність, що суворо регламентована процесуальним законом. Розглянемо докладніше елементи доказування.

Збирання доказів полягає у їх виявленні особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором і судом, а та¬кож у поданні доказів учасниками процесу, підприємства¬ми, установами, організаціями і громадянами (ч. 1 ст. 66 КПК). Збирання доказів провадиться, головним чином, на стадії досудового слідства, однак суд з власної ініціативи або за клопотанням учасників процесу може доповнити матеріали досудового слідства.

Закріплення доказів, виявлених особою, яка прова¬дить дізнання, слідчим, прокурором та судом проводить¬ся лише тими способами і в тих формах, що встановлені КПК. Правильне закріплення доказів і суворе додержан¬ня норм, встановлених КПК, забезпечують як зберіган¬ня доказів, так і можливість їх перевірки і відповідної оцінки.

Наступним елементом доказування є перевірка доказів, тобто всі зібрані по справі докази повинна об'єктивно пе¬ревірити особа, яка провадить дізнання - слідчий, проку¬рор і суд. Перевірка (дослідження) доказів провадиться шляхом їх аналізу, зіставлення з іншими доказами, а та¬кож шляхом проведення додаткових слідчих чи судових дій з метою відшукання нових доказів, підтвердження або навпаки, спростування доказів, вже зібраних по справі. Крім того, перевірка доказів провадиться з метою з'ясу¬вання питання про їх достовірність.

Найважливішим елементом процесу доказування є оцінка доказів. Оцінити докази — означає визначити їх силу, переконливість, придатність. Отже, оцінка доказів — це розумова діяльність, що здійснюється в логічних фор¬мах зі встановлення достовірності чи недостовірності до¬казів, зібраних по справі, і визначення їх значення для вирішення даної справи. Оцінка доказів як один з етапів доказування відбувається на всіх стадіях кримінального процесу. Оцінка доказів регламентується ст. 67 КПК, в якій зазначено, що суд, прокурор, слідчий, особа, яка про¬вадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукуп¬ності, керуючись законом. Оцінивши всі наявні в справі засоби доказування і всі встановлені ними фактичні дані, особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд доходять певних висновків по справі. Висновки ці можуть бути різними за своїм характером і змістом, достовірними і недостовірними. Достовірність — це більш-менш обґрунтоване припущення про винність обвинуваченого, а недо¬стовірний висновок — це категоричне твердження про винність, що випливає з усіх наявних у справі доказів. Недостовірність має місце там, де правильність висновку викликає обґрунтований, такий, що випливає з обставин справи, сумнів, і тому можливі й інші його рішення. Тому виносити вирок при недостовірних висновках про винність підсудного недопустимо. Достовірним є такий висновок, щодо правильності якого не виникає сумнівів, є єдино мож¬ливим у даній справі й виключає будь-яке інше її вирі¬шення, тобто відповідає об'єктивній істині.

Отже, отримання остаточних висновків по суті справи і оцінка їх як достовірних і недостовірних є кінцевим мо¬ментом доказування у кожній окремій справі. Щодо предмета доказування, то в літературі існує кілька визначень цього питання. Коло фактів, що підлягають дос¬лідженню і встановленню в кримінальній справі для її пра¬вильного вирішення, називають предметом доказування.

№69 Показання свідків – це б-я обставини,що підлягають встановленню у справі,в тому числі про особу обвинуваченого і потерпілого та про взаємини з ними

Показання свідків є найбільш поширеним джерелом доказів. Відповідно до ч.1 ст.68 КПК України свідком у справі може бути будь-яка особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, які відносяться до справи. Свідок може бути допитаний про обставини, які підлягають встановленню по даній справі, в тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного, та його взаємовідносини з ними. Для свідка дача правдивих показань щодо відомих йому обставин справи є обов'язком, а не правом. За дачу завідомо неправдивих показань свідок несе кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України.

Хоч свідок - це, як правило, особа, незаінтересована в результатах справи, однак показання свідків мають бути належним чином перевірені та оцінені. При цьому слід враховувати обставини, які можуть вплинути на достовірність таких показань. Зокрема, слід враховувати умови формування показань, особливості особистості свідка, його відношення до справи та до учасників процесу.

Слід пам'ятати, що і добросовісні свідки можуть помилятися. На виникнення таких помилок можуть впливати як об'єктивні (погане освітлення, несприятливі погодні умови, давність сприйняття події злочину), так і суб'єктивні фактори(поганий слух чи зір). Не можна не визнавати той факт, що свідок може бути заінтересованим в результатах справи, по якій він дає показання, в силу бажання приховати свій власний злочин, в силу почуття помсти до обвинуваченого тощо.

Згідно з ч.3 ст. 68 КПК України не можуть бути доказами дані, повідомлені свідком, джерело яких невідоме. Якщо ж показання свідка базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані.

Кримінально-процесуальний кодекс України не встановлює вікових рамок для осіб, які можуть бути свідками. Тому слід вважати, що і неповнолітні особи можуть бути допитані в якості свідків. Проте при допиті неповнолітнього слід пам'ятати, що діти завжди схильні до фантазій та легко починають вірити в те, чого не було під впливом інших осіб (наприклад, батьків дитини). Тому, оцінюючи показання малолітніх свідків, треба враховувати ці елементи, інакше неможливо правильно оцінити такі дані. Крім того, неповнолітній свідок не несе кримінальної відповідальності за дачу завідомо неправдивих покарань. Це також слід враховувати при оцінці показань неповнолітнього свідка.

Ст.168 КПК України визначає правила допиту неповнолітнього свідка. Вказана стаття, зокрема, визначає, що допит неповнолітнього свідка віком до 14 років, а за розсудом слідчого - віком до 16 років проводиться за участі педагога, а при необхідності - лікаря, батьків чи інших законних представників неповнолітнього.

Не можуть бути допитані як свідки:

1) адвокати та інші фахівці в галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, нотаріуси, лікарі, психологи, священнослужителі - з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості;

2) захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, представник потерпілого, позивача, відповідача - про обставини, які стали їм відомі при наданні юридичної допомоги підзахисним або довірителям;

3) особи, які згідно з висновком судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них;

4) свідок, який відповідно до закону дає показання під псевдонімом, - щодо дійсних даних про його особу;

5) особа, яка має відомості про дійсні дані про свідка, який дає показання під псевдонімом.

Крім того законом визначено коло осіб, які можуть відмовитися давати показання як свідки і при цьому вони не нестимуть кримінальної відповідальності. До таких осіб відносяться члени сім'ї, близькі родичі, усиновлені, усиновителі підозрюваного, обвинуваченого, підсудного; особа, яка своїми показаннями викривала б себе, членів сім'ї, близьких родичів, усиновленого, усиновителя у вчиненні злочину.

Правом дипломатичної недоторканності користуються на території України дипломатичні представники, а також працівники дипломатичних представництв. Дані особи можуть відмовитися давати показання.

Таким чином, можна виділити кілька особливостей, притаманних такому джерелу доказів, як показання свідків. Це, по-перше, те, що показання свідків даються лише в усній формі, хоча закріплюються вони в протоколах слідчих та судових дій. По-друге, закон не обмежує коло осіб, які можуть бути свідками в справі., зазначаючи в ст.68 КПК України, що як свідок може бути викликана будь-яка особа. Разом з тим в КПК України чітко визначений перелік осіб, які не можуть бути допитані як свідки. Немає в кримінально-процесуальному законі і вікових обмежень щодо осіб, які можуть бути свідками. Проте певні особливості має допит неповнолітнього свідка. І, нарешті, показання свідка - це обов'язок, а не право особи, за невиконання якого передбачена кримінальна відповідальність. У раазі незявлення-застосування приводу або грошового стягнення до ½ з/п.

№70 Потерпілий зобов'язаний з'явитися за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду. Потерпілий може бути допитаний про обставини, які підлягають встановленню по даній справі, в тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного, та його взаємовідносини з ними. Не можуть бути доказами повідомлені потерпілим дані, джерело яких невідоме. Якщо потерпілий не з'явиться без поважних причин, орган дізнання, слідчий, прокурор або суд мають право застосувати привід. За злісне ухилення від явки до суду, до органів досудового слідства або дізнання потерпілий несе відповідальність відповідно за частиною 1 статті 185-3 або статтею 185-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а за дачу завідомо неправдивих показань - за статтею 384 Кримінального Кодексу України.

Свідчення потерпілого — це повідомлення особою, якій злочином заподіяна фізична, моральна або майнова шкода, відомостей про відомі йому обставини, що підлягають встановленню у справі, зроблене і зафіксоване у встановленому законом порядку під час допиту.Надавати свідчення — це право потерпілого, але не його обов'язок. якщо він вже погодився давати показання, то має говорити лише правду, в противному ж випадку він підлягає кримінальній відповідальності за ст. 384 КК України, про що повідомляється перед допитом. Звинувачення не може бути обгрунтоване суперечливими свідченнями потерпілого, які не підтверджені іншими доказами, а також які були наслідком помилкового сприйняття потерпілим подій і фактів, зокрема, через стан сп'яніння, відчуття страху і тому подібне, або підозр потерпілого, виниклих на грунті особистих неприязних відносин із звинуваченим або підозрюваним.Показання потерпілого підлягають ретельній перевірці та оцінці в сукупності з усіма обставинами справи. Специфікою оцінки показань потерпілого являється врахування слідчим емоційного навантаження, яка завжди наявна в показаннях потерпілого. Потерпілий іноді заінтересований в перебільшенні розміру завданої йому шкоди і результатах кримінальної справи. Окрім того, слід враховувати, що з моменту закінчення досудового слідства потерпілому, на відміну від свідка, стають відомі всі матеріали справи.

№71 Підозрюваний вправі давати показання з приводу обставин, що стали підставою для його затримання або застосування запобіжного заходу, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин по справі. Показання підозрюваного підлягають перевірці. Визнання підозрюваним своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі.

Свідчення підозрюваного — це повідомлення особою, затриманою за підозрою в скоєнні злочину, або особою, до якої застосований запобіжний захід до винесення ухвали про притягнення як обвинуваченого, відомостей з приводу відомих йому обставин скоєння злочину, в якому воно підозрюється, зробленого під час допиту у встановленому законом порядку. Надавати свідчення і відповідати на питання — це право, а не обов'язок підозрюваного За відмову від дачі свідчень і за дачу свідомо помилкових свідчень вони ніякої відповідальності не несуть. Домагатися їх свідчень (як і інших допитуваних осіб) шляхом насильства, погроз і інших незаконних мір заборонено.

Різновидами показань підозрюваного є обмова, само обмова та алібі.

• Самообмова - це показання підозрюваного, в яких він зізнається у вчиненні злочину, якого в дійсності не вчиняв, у більш тяжкому злочині, ніж учинив насправді, або ж бере на себе всю вину за вчинений злочин, хоч у дійсності він є груповим, чи перебільшує свою роль у вчиненні злочину порівняно з тим, якою вона є насправді. Мотивами самообмови можуть бути несприятливий для підозрюваного збіг обставин, стан пригніченості, втрата віри в справедливість і об'єктивність слідчого і суду, бажання виручити інших осіб, бути покарним за менш тяжкий злочин порівняно з вчиненим, сховатись на деякий час від слідства і суду в місцях позбавлення волі, якщо він розшукується за обвинуваченням у вчиненні тяжкого злочину, погроза і підкуп з боку дійсних злочинців і співучасників, незаконні засоби ведення розслідування, юридична необізнаність, кругова порука, „солідарність ” злочинців, бажання неповнолітнього злочинця заслужити схвалення більш досвідчених і сильних злочинців, свого оточення тощо.

• Обмова - це такі показання підозрюваного, в яких він викриває (правдиво чи неправдиво) інших осіб (це можуть бути співучасники або ж сторонні особи) у вчиненні інкримінованого йому або іншого злочину. Мотивами обмови є бажання уникнути відповідальності або применшити свою вину, помста, бажання сприяти розкриттю злочину, заслужити прихильність працівників міліції і слідчих або ж незаконний вплив з їх боку.

• Алібі - це твердження підозрюваного чи обвинуваченого про те, що він не міг бути виконавцем інкримінованого злочину, бо в момент його вчинення був в іншому місці. Обов'язок перевірки алібі лежить на органі дізнання, слідчому, прокуророві та судді.

Таким чином, слід пам'ятати, що підозрюваний - це той учасник кримінального процесу, доля якого вирішується. Він є заінтересованою особою і прагнутиме, як правило в будь-який спосіб виправдати себе. Це слід враховувати при оцінці його показань. Разом з тим, вина підозрюваного ще не є доведеною, тому не можна ставитись до нього як до такого і не брати до уваги жодних його слів.

№75 Закон України «Про судову експертизу» визначає поняття судової експертизи як дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що знаходиться у провадженні органів дізнання, попереднього слідства чи суду.

В експертних установах України проводяться види експертиз (класифікація за галузями знань), які передбачені Ін-струкцією про призначення та проведення судової експертизи, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 р. № 53/5, а саме:

криміналістична (почеркознавча, авторознавча, технічна експертиза? документів, фототехнічна, технічна експертиза мате-ріалів і засобів відеозвукозапису, портретна, трасологічна, баліс-тична, вибухових пристроїв, вибухових речовин і продуктів ви-буху, матеріалів і речовин);

ґрунтознавча;

біологічна;

інженерно-технічна (автотехнічна, транспортно-трасологічна, пожежно-технічна, будівельно-технічна);

економічна, у т. ч. бухгалтерська;

товарознавча, у т. ч. автотоварознавча;

комп’ютерної техніки та програмних продуктів;

психологічна.

З розвитком науки, появою нових технологій, зміною соціаль-них умов життя суспільства галузі дослідження судової експер-тизи поступово розширюються.

Єдиної класифікації судових експертиз ані в теорії, ані на практиці поки що немає. Первинною є експертиза, під час проведення якої об’єкт досліджується? вперше. Проведення первинної експертизи перед-бачає виконання всіх потрібних заходів для підготовки та прийняття рішень щодо об’єкта експертизи. Первинна експертиза є основним видом експертизи.

Основною є експертиза, яка повністю вирішує всі завдання, поставлені перед нею відносно справи, що розслідується.

Багатооб’єктні та складні за своєю методикою експертизи, а також різноманітні дослідження відносно одного і того самого речового доказу — це комплекс різних за своїм предметом екс-пертиз, і їх не слід ототожнювати з комплексними експертизами.

Отже, за організаційними ознаками судові експертизи поділя-ють на:

• первинні;

• повторні;

• основні;

• додаткові.

За процесуальними ознаками судові експертизи поділяються на:

однопредметні;?

комісійні;?

комплексні.?

Крім того, судову експертизу класифікують:

• за місцем проведення:

експертизи, які проводяться в експертних установах;

експертизи, які проводяться в неекспертних установах.

№73 Алібі — це твердження підозрюваного або обвинуваченого про те, що вони не могли скоїти інкримінований ним злочин, оскільки у момент його здійснення знаходилися у іншому місці.

Свідчення підозрюваного і звинуваченого, як і інші докази в кримінальному процесі, підлягають перевірці шляхом аналізу їх змісту, зіставлення з іншими наявними в справі доказами, виробництва слідчих дій (очної ставки, відтворення обстановки і обставин події і ін звинуваченого проти інших підозрюваних, обвинувачених і інших осіб, які направлені на пом'якшення їх власної провини.

.Обов"язок перевірки алібі лежить на органі дізнання, слідчому, прокуророві та судді. підозрюваний та обвинувачений, їхні захисники мають право, але не зобов"язані наводити докази на підтвердження алібі.Якщо заяву обвинуваченого, підсудного про алібі не спростовано, кримінальну справу повинно бути закрито, а суд першої інстанці повинен постановити виправдувальний вирок.при оцінці показань обвинуваченого слід враховувати, зокрема, що показання обвинуваченого, дані на досудовому слідстві, від яких він відмовився згодом, не підтверджені в судовому засіданні іншими доказами, не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку. Показання обвинуваченого, який викриває іншу особу, підлягають ретельній і критичній перевірці. Слід особливо критично ставитись до показань одного обвинуваченого проти іншого, що спрямовані на усунення чи пом"якшення власної вини. Обвинувачення не може вважатись доведеним, якщо воно грунтується тільки на обмові іншого обвинуваченого, заінтересованого в результатах справи, не підкріпленої іншими вагомими доказами. Це стосується й оцінки показань підозрюваного.

потерпілий, підозрюваний, обвинувачений - активні учасники кримінального процесу. Їхні показання мають важливе значення не тільки для встановлення істини у справі, вони є засобом захисту їхніх прав і законних інтересів.Визнання обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі

№74 Висновок експерта — це представлені за дорученням органів дізнання, досудового слідства або суду у встановленому законом порядку мотивовані виводи особи, що володіє спеціальними пізнаннями в науці, техніці, мистецтві або ремеслі, про обставини, що мають значення для справи, отримані в результаті проведеного ним дослідження із застосуванням цих пізнань.

Експертиза призначається у випадках, коли для вирішенняпевних питань при провадженні в справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання Як експерт може бути викликана будь-яка особа, що має необхідні знання для дачі висновку з досліджуваних питань.Питання, які ставляться експертові, і його висновок по них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність. У разі необхідності в справі може бути призначено декількох експертів, які дають загальний висновок. Коли експерти не дійшли згоди, то кожний з них складає свій висновок окремо. Висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов'язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.. Не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого або які раніше були ревізорами в справі. Предметом дослідження, результати якого відображають у висновку експерта, є поставлені посадовою особою, котра веде процес, питання, для вирішення яких потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Якщо питиння,поставлене перед експертом,виходить за межі його компетенції або надані йому матеріали недостатньо для дачі висновку,він у пис формі повідомляє орган,про неможливість дати висновок.

Експерт зобовязаний зявитися за викликом і дати правильний висновок на поставлене п-ня. За злісне ухилення від явки-адмін відпов,за дачу завідомо неправдивого висновку або за відмову від виконання покладених на нього обов без поважних причин-крим відпов.

№72 Показання обвинуваченого.Обвинувачений вправі давати показання по пред'явленому йому обвинуваченню, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин у справі і доказів, що є в справі. в тому числі й такі, в яких він визнає себе винним, підлягають перевірці. Визнання обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі.

Свідчення обвинуваченого — це повідомлення особою, відносно якої винесена ухвала про притягнення як обвинуваченого, відомостей по суті пред'явленого звинувачення, інших відомих йому обставинах і наявних в справі доказів, зроблене під час допиту у встановленому законом порядку Надавати свідчення і відповідати на питання — це право, а не обов'язок звинуваченого. За відмову від дачі свідчень і за дачу свідомо помилкових свідчень вони ніякої відповідальності не несуть. Домагатися їх свідчень (як і інших допитуваних осіб) шляхом насильства, погроз і інших незаконних мір заборонено

Даючи показання, обвинувачений або повідомляє, що насправді вчинив певний злочин, або, навпаки, заперечує те, що він брав участь у скоєнні даного злочину. В залежності від цього відрізняють два види показань обвинуваченого: визнання вини і заперечення вини. Іноді показання обвинуваченого в одній своїй частині містять визнання, а в іншій - заперечення вини. Такі показання називають частковим визнанням обвинуваченим своєї вини.

Різновидами показань обвинуваченого, як і підозрюваного, є обмова, самообмова та алібі. По відношенню до обвинуваченого ці поняття вживаються в тому ж розумінні, що й щодо підозрюваного.

Оцінка показань обвинуваченого відбувається на загальних підставах у відповідності зі ст.67 КПК України. Особливість показань обвинуваченого як засобу доказування полягає в тому, що воно походить від особи, безпосередньо заінтересованої в результатах справи. Тому кожне показання обвинуваченого має бути особливо уважно розглянуте і глибоко проаналізоване шляхом ретельного зіставлення його з усіма іншими обставинами справи і з доказами, що є у справі. Це однаково стосується як тих показань, в яких обвинувачений заперечує свою вину, так і тих, де він визнає себе винним у вчиненні злочину.

№76 Експертиза призначається обов'язково:

1) для встановлення причин смерті;2) для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень; 3) для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого при наявності в справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності; 4) для встановлення статевої зрілості потерпілої в справах про злочини, передбачені статтею 155 Кримінального кодексу України;

5) для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність і якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

Окрім зазначених у ст.76 КПК випадків, практика визнає за необхідне проведення експертизи також для: • встановлення наявності венеричних захворювань чи СНІДу; • встановлення факту підробки грошових знаків; • встановлення факту статевого контакту у справах про зґвалтування; • встановлення факту народження дитини живою чи мертвою;

• визначення складу наркотичних речовин;

• з'ясування питання про те, чи є зброєю, боєприпасами або вибуховими речовинами предмети, які винний викрав, незаконно носив, зберігав, виготовив або збув; • визначення вартості державного або громадського майна при його викраденні, знищенні або пошкодженні, якщо відсутні роздрібні ціни на це майно;

• визначення необхідності застосування примусових заходів медичного характеру щодо обвинуваченого.

№77 Висновок експерта — це представлені за дорученням органів дізнання, досудового слідства або суду у встановленому законом порядку мотивовані виводи особи, що володіє спеціальними пізнаннями в науці, техніці, мистецтві або ремеслі, про обставини, що мають значення для справи, отримані в результаті проведеного ним дослідження із застосуванням цих пізнань.

Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність. У разі потреби у справі може бути призначене декілька експертів, які дають загальний висновок. Якщо експерти не прийшли до згоди, то кожен з них складає свій висновок окремо Висновок експерта, як і всякий інший доказ, не має заздалегідь встановленої сили і підлягає перевірці і оцінці особою, що проводить дізнання, слідчим; прокурором, судом на внутрішнє переконання, засноване на всесторонньому, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. Висновок експерта для осіб, ведучих виробництво у кримінальній справі, не обов'язково, але незгода з ним повинна бути мотивоване у відповідних ухвалі, визначенні, вироку Якщо висновок експерта буде визнаний необгрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або інакше викликати сумніви в його правильності, може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові або іншим експертам

Висновки експерта можуть бути:

1) категоричні – позитивний чи негативний – в якому дається однозначна відповідь на поставлені перед експертом запитання, що винесена за наслідками проведення досліджень

2) вірогідні (ймовірні) – засвідчують неможливість експерта відповідати на запитання, поставлені перед ним, при наявності вихідних даних. Не може бути прямим доказом і на ньому не може грунтуватися судове рішення. Вірогідні висновки експерта не можуть бути покладені в основу вироку.

3) умовні – формуються різні категоричні висновки залежно від того, які фактичні дані покладені в обгрунтування висновків, будуть доказуватись у судовому засіданні.

№78 Речовими доказами є

• предмети, які були знаряддям скоєння злочину,

• зберегли на собі сліди злочину,

• були об'єктом злочинних дій,

• гроші, цінності або інші речі, нажиті злочинним шляхом,

• інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і викривання винних або для спростування звинувачення або пом'якшення відповідальності

Речові докази повинні бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, детально описані в протоколі огляду і залучені до справи ухвалою особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора або визначенням суду

Предмети, які зберегли на собі сліди рук, ніг, зубів, одягу, крові, фарби, мікрочасток і так далі, є поширеним видом речових доказів. Оскільки у багатьох випадках матеріальні сліди неможливо відокремити від поверхні, на якій вони знаходяться, ці сліди вилучаються разом з предметами, на яких вони відбиті, а коли це неможливо — виготовляються їх копії, зліпки. Серед інших предметів, які визнаються речовими доказами, можна виділити продукти злочинної діяльності (фальшиві гроші, підроблені документи і тому подібне).

Істотною властивістю речових доказів є їх незамінність.

Не можуть бути речовими доказами зразки для порівняльних експертних досліджень оскільки вони не є незамінними. Виготовлені із сліду, який неможливо вилучити з місця події, обшуку і залучити до справи в оригіналі, зліпки, відтиснення, копії є похідними речовими доказами.

Знаряддями скоєння злочину можуть бути різні предмети, які мають певне призначення у сфері побутової, господарської, медичної, військової і іншій діяльності (ніж, викрутка, отрутохімікати, зброя і тому подібне), спеціально виготовлені або ж пристосовані для скоєння конкретного злочину (відмичка, кастет, фінка і тому подібне). Предмети, які можуть бути речовими доказами, виявляються при огляді місця події, обшуку, виїмці та провадженні деяких інших слідчих дій. Їх можуть принести також до слідчих органів, прокурора чи суду підозрюваний, обвинувачений, потерпілий та інші учасники процесу, будь-які громадяни. Речові докази зберігаються до набрання вироком законної сили або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали про закриття справи. Речові докази зберігаються при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, досудового слідства і в суді або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації. В окремих випадках речові докази можуть бути до вирішення справи в суді повернуті їх володільцям, якщо це можливо без шкоди для успішного провадження в справі. Речові докази, які можуть швидко зіпсуватися і які не можуть бути повернуті володільцеві, негайно здаються відповідним державним або кооперативним організаціям для реалізації. Коли потім виникає необхідність у поверненні речових доказів, то організації, які їх одержали, повертають взамін такі самі речі або сплачують їх вартість за державними цінами, що існують в момент повернення. Питання про речові докази вирішується вироком, ухвалою чи постановою суду або постановою органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи, при цьому:

• 1) знаряддя злочину, що належать обвинуваченому, конфіскують;

• 2) речі, вилучені з обігу, передають відповідним установам або знищують;

• 3) речі, які не мають ніякої цінності та не можуть бути використані, знищують, а якщо заінтересовані особи просять про це, - передають їм;

• 4) гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, передають у дохід держави;

• 5) гроші, цінності та інші речі, які були об'єктом злочинних дій, повертають їх законним володільцям, а якщо їх не встановлено, то докази переходять у власність держави.

Спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується в порядку цивільного судочинства.

Отже, речові докази - це предмети реальної дійсності. Вони реально існують, а тому доказуванню підлягає лише встановлення їх причетності до справи. При цьому доказове значення має форма, а не зміст речового доказу.

№79 Предмети, які можуть бути речовими доказами, виявляються при огляді місця події, обшуку, виїмці, представляються учасниками процесу і будь-якими громадянами. У протоколі відповідної слідчої дії необхідно вказати, де, коли, у кого, за яких обставин був виявлений предмет. Якщо предмет представлений учасниками процесу або іншими громадянами, повинен складатися протокол ухвалення представленого предмету, в якому відбиваються пояснення особи про його походження, зберігання, відношення до справи.Речові докази повинні бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, детально описані в протоколі огляду і залучені до справи ухвалою особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора або визначенням суду Речові докази зберігаються до вступу вироку до законної сили або до закінчення терміну оскарження ухвали або визначення про припинення справи.Речові докази зберігаються при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, досудового слідства і в суді або ж передаються на зберігання відповідному підприємству, установі або організації При передачі справи від одного органу дізнання або досудового слідства в іншій, напрямі справи прокуророві або до суду, а рівно при передачі справи з одного суду в іншій речові докази передаються разом із справою В окремих випадках речові докази можуть бути до розгляду справи в суді повернені їх власникові, якщо це можливо без збитку для успішного виробництва у справі

Документи — речові докази мають зберігатися весь час при справі, а заінтересованим особам, підприємствам, установам і організаціям за їх клопотанням видають копії.

У тих випадках, якщо виникає спір про право власності на пред¬мети, які є речовими доказами, їх зберігають, поки набере законної сили рішення суду, винесене з цього спору в порядку цивільного судочинства.

Речові докази, що можуть швидко зіпсуватися і які не можна повернути володільцеві, негайно здають відповідним державним або кооперативним організаціям для реалізації. Якщо згодом виникне потреба повернути речові докази, то організації, які їх одержали, повертають взамін такі самі речі або сплачують їх вартість за дер¬жавними цінами, що є на момент повернення.

Питання про речові докази вирішується вироком, ухвалою чи постановою суду або постановою органу дізнання, слідчого, про¬курора про закриття справи, при цьому:

1) знаряддя злочину, що належать обвинуваченому, конфіскують;

2) речі, вилучені з обігу, передають відповідним установам або знищують;

3) речі, які не мають ніякої цінності та не можуть бути вико¬ристані, знищують, а якщо заінтересовані особи просять про це, — передають їм;

4) гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, передають у дохід держави;

5) гроші, цінності та інші речі, які були об'єктом злочинних дій, повертають їх законним володільцям, а якщо їх не встановлено, то докази переходять у власність держави.

№80 Відповідно до КПК протоколи слідчих і судових дій, в яких підтверджуються обставини і факти, що мають значення для дозволу справи, складені і оформлені в передбаченому крим-процес-суальным законом порядку, є джерелом доказів. Протокол — це документ про проведення слідчих і судових дій, про їх зміст і результати

Джерелом доказів служать протоколи всіх слідчих дій, окрім допитів потерпілих, свідків, підозрюваних і звинувачених. Протоколи допитів — це засіб фіксації свідчень вказаних осіб, які безпосередньо і є самостійним джерелом доказів (ч.2 Не є джерелом доказів і протокол допиту експерта (ст. 201 УПК), оскільки зафіксовані в нім свідчення лише роз'яснюють або доповнюють його висновок.

Доказами є протоколи тих слідчих дій, які проведені на стадії попереднього розслідування і вже не проводитимуться в суді

Протоколи судових дій — це протокол розпорядливого засідання суду, судового засідання суду першої інстанції і засідань Пленуму Верховного Суду України

До протоколів слідчих дій можуть бути залучені фотознімки, матеріали звукозапису, кінозйомок, відеозапису, плани, схеми, зліпки і інші матеріали, що пояснюють їх зміст.

Результати застосування технічних засобів при виробництві слідчих і судових дій є додатками до протоколу. Вони можуть мати доказове значення тільки за наявності протоколу, в якому відбиті умови і порядок застосування технічних засобів.

Протоколи слідчих і судових дій - це письмові акти, в яких особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор і суд фіксують порядок, хід і результати проведених ними слідчих дій. До таких дій за КПК України належать огляд, освідування, виїмка, обшук, пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки та обставин події.

• Протоколи слідчих і судових дій є джерелом доказів при додержанні двох умов:

1) якщо вони складені і оформлені в порядку передбаченому КПК України;

2) якщо в них підтверджуються обставини і факти, що мають значення для справи.

Перевірка і оцінка протоколів слідчих і судових дій, не зважаючи на те, що вони складені посадовими особами, здійснюється на тих самих підставах, що й усі інші види джерел доказів, оскільки не виключено, що в них можуть міститися перекручування, помилки та неточності. Протокол слідчої дії зачитується всім особам, що брали участь у проведенні слідчої дії, при цьому їх роз'яснюється їх право робити зауваження. Зазначені особи можуть ознайомитися з протоколом особисто. Вставки і поправки повинні бути застережені в протоколі перед підписами.

Протокол підписують особа, яка провадила слідчу дію, поняті, якщо вони були присутні, та інші особи, які були присутні або брали участь у проведенні цієї дії.

Коли особа, що брала участь в проведенні слідчої дії, відмовиться підписати протокол, то це зазначається в протоколі і стверджується підписом особи, яка провадила слідчу дію.

Протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів - це письмові акти, складені органами, уповноваженими здійснювати оперативно-розшукову діяльність, в яких відображається її факт, зміст і результати.

• Згідно з п.2 ст.10 Закону України „Про оперативно-розшукову діяльність ” матеріали оперативно-розшукової діяльності використовуються для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі.

КПК України та ЗУ „Про оперативно-розшукову діяльність ” не містять спеціальних норм, які б встановлювали вимоги до протоколів з відповідними додатками до них, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, що підлягають використанню як джерело фактичних даних у кримінальному судочинстві, та до порядку їх складання.

• До протоколу може бути додано матеріальні носії інформації, які пояснюють його зміст Це можуть бути фотознімки, матеріали звукозапису, кінозйомок, відеозапису, плани, схеми, зліпки та інші матеріали.

• Протоколи оперативно-розшукових заходів та додатки до них оцінюють за загальним правилом оцінки доказів. Особливості полягають в тому, що орган дізнання, слідчий, прокурор чи суд повинні з'ясувати:

• • чи відповідають оперативно-розшукові заходи цілям і завданням оперативно-розшукової діяльності.;

• • чи уповноваженим на те суб'єктом оперативно-розшукової діяльності проведено оперативно-розшукові заходи;

• • чи передбаченими законом заходами отримано матеріали оперативно-розшукових заходів;

• • чи передбачено законом підстави для проведення оперативно-розшукових заходів;

• • чи у встановленому порядку проведено оперативно-розшукові заходи.

• • Чи у встановленому законом порядку оформлено результати оперативно-розшукових заходів.

• На сьогодні існує думка, що результати оперативно-розшукової діяльності не є доказами, а між пізнавальним процесом у оперативно-розшуковій діяльності та кримінально-процесуальній діяльності існують принципові відмінності. Тому оперативно-розшукову діяльність ні за яких умов не можна розглядати як складову частину регламентованого законом процесу доказування. Вона в цілому має допоміжний, підсобний характер стосовно доказування. Найважливіше її завдання - вказати, де і як шукати джерела фактичних даних процесуальним шляхом або ж встановити можливі джерела збирання фактичних даних, які в подальшому набудуть форми доказів, і тим самим допомогти обранню ефективних шляхів розкриття і попередження злочинів, вибрати та своєчасно провести найбільш ефективні слідчі дії.

• Слід погодитися з такою позицією. Хоча в ст.65 КПК України і вказано, що доказами є фактичні дані, які можуть встановлюватися в тому числі і протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів та іншими документами, однак це не означає, що всі матеріали ОРД мають використовуватись як докази. Тут слід враховувати те, чи можуть вони мати доказове значення, виходячи з позицій належності до справи, допустимості та достовірності. Слідчий має забезпечити використання в доказуванні лише достовірних даних і лише тих, які здобуті законним шляхом, з додержанням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини.

• Крім того, не можуть використовуватись як докази показання оперативного працівника про факти, які стали йому відомі від інформаторів або інших конфіденційних, негласних джерел, а також інформація отримана за винагороду. Оскільки достовірність такої інформації сумнівна, а перевірка практично неможлива. Більше того, в кримінально-процесуальному законі є норма, яка вказує, що не можуть бути доказами дані, повідомлені свідком, джерело яких невідоме.

Отже, як бачимо, використання в процесі доказування даних, отриманих в результаті оперативно-розшукової діяльності, має багато особливостей. Не можна вважати всі результати ОРД доказами, однак це не означає, що такі матеріали взагалі не можуть використовуватись в доказуванні у кримінальних справах. Ті фактичні дані, джерело та спосіб отримання яких є законними та відомими, а самі фактичні дані достовірними, можна використовувати як докази в кримінальному процесі. Однак, більшість даних, отриманих в результаті оперативно-розшукової діяльності, мають допоміжний характер в процесі доказування.

№81 Документи є джерелом доказів, якщо в них викладені або засвідчені обставини, що мають значення для справи У КПК мова йде про документах як джерелах доказів би широкому розумінні. Тому в кримінальному процесі документом може бути не тільки предмет, на якому з допомогою письмових знаків (букв, ієрогліфів, нот, цифр) викладені або засвідчені обставини, що мають значення для справи, але і предмет, на якому такі відомості зафіксовані за допомогою звуку або зображення (фото—, видео-, фото—, кінодокументи, малюнки, карти, схеми, креслення, перфокарти, дискети і тому подібне). Для віднесення предмету до документа не має значення матеріал, з якого він виготовлений, спосіб його створення і те, яким умовним кодом виражений його зміст.

Документи можуть бути офіційними (витікаючими від державних органів або посадових осіб) і неофіційними (особисті листи і тому подібне). Офіційні документи повинні мати всі необхідні реквізити (дату, підпис, друк, штамп і тому подібне). Неофіційні документи перевіряються, як правило, шляхом допиту їх автора.

Документи можуть бути первинними (оригінали) і похідними (копії). Бажано, щоб в матеріалах кримінальної справи фігурував оригінал документа, а не його копія. За способом фіксації відомостей документи можуть бути: письмовими - на папері (довідки, характеристики, листи); електронні - інформацію в яких зафіксовано у вигляді електронних даних, ураховуючи обов'язкові реквізити документа.

Документи, в яких викладені або засвідчені обставини, що мають значення для справи, залучаються до матеріалів кримінальної справи без винесення якої-небудь ухвали органом дізнання, досудового слідства, прокурором і судом.Доказове значення має зміст, а не форма документів. Якщо ж документи важливі для справи іншими властивостями: зовнішнім виглядом, часом і местомом їх виявлення, матеріалом, з якого вони .изготовлены, слідами підробок і тому подібне, тобто мають ознаки речового доказу, то на них розповсюджуються .

Документи є джерелом доказів, якщо в них викладені або посвідчені обставини, які мають значення для кримінальної справи.Документи повинні відповідати критеріям допустимості, тому вони повинні відповідати таким вимогам:

• • документ повинен містити відомості про фактичні обставини, що мають значення для справи;

• • наявність даних про те, яким чином документ потрапив до матеріалів справи;

• • дотримано вимог щодо реквізитів службових документів;

• • наявність посилань на джерело повідомлення, на назву нормативного акта, номер і дату архівного документа, та на осіб, від яких отримано дані;

• Якщо немає хоча б однієї із цих ознак, документ втрачає доказове значення, адже є сумніви у достовірності фактів, що в ньому містяться.

Не є джерелами доказів документи, походження яких не встановлено (анонімний лист, записник невстановленого власника).

У тих випадках, коли документи були, наприклад, знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину, були об'єктом злочинних дій, є продуктом злочинної діяльності, вони являють собою речові докази.

• Під час оцінки документів, зокрема завірених, звертається увага на їх походження, наявність у посадових осіб або державних органів, організацій права на видачу відповідних документів, відповідність форми і змісту документа встановленим правилам.

• Встановлення достовірності документа здійснюється шляхом аналізу змісту документа і порівняння його з іншими доказами.

№82 Перевірка та оцінка документів здійснюється щодо дотримання умов та вимог допустимості.Документ, який відповідає вимогам допустимості, що забезпечується такими умовами:

• він містить відомості про фактичні обставини, що мають значення для справи;

• наявність даних про те, яким чином документ потрапив доматеріалів справи;

• дотримано вимоги щодо реквізитів службових документів;

• наявність посилань на джерело повідомлення, на назву нормативного акта, номер і дату архівного документа, та на осіб, відяких отримано дані.

Якщо немає хоча б однієї із цих ознак, документ втрачає доказове значення, адже є сумніви у достовірності фактів, що в ньому містяться.

Не є джерелом доказів документ, походження якого не встановлено (анонімний лист, записник невстановленого власника).

Розмежування документів від речових доказів проводять за ознаками:

- особливості методів дослідження

- замінюваність документів та незаміність речових доказів

- стихійний характер формування речових доказів та штучний характер виникнення документів

- значущість для справи змісту (у документів), або слідів на них, обставин їх утворення, зміни, переміщення або виявлення.

№83 Процесуальні документи – акти, що складаються суб’єктами кримінального процесу, в яких відбувається хід, зміст процесуальної діяльності. Вони мають бути законними, обґрунтованими, мотивованими, справедливими, логічними, відповідним чином оформлені.

Законність означає, що складений процесуальний документ повинен строго відповідати правовим нормам, на основі яких він прийнятий. Процесуальний акт визнається законним, якщо: його прийняття передбачено КПК, якщо він винесений компетентним органом чи особою; постановлений при додержанні умов, зазначених в законі; його постановлення відповідає процесуальній формі, позначено послідовністю винесення процесуальних актів.

Обґрунтованість означає, що висновки і рішення по ньому мають ґрунтуватись на сукупності фактів, на достатніх доказах, які б в обов'язковому порядку охоплювали всі істотні обставини справи і відбивали реальну дійсність.

Вмотивованість акта — це наявність в ньому не тільки опису діяння, події, обставин, а й посилання на докази, аналіз, відповідні пояснення.

Справедливість є філософським поняття і дуже важко об’єктивно судити про справедливість, але можна зазначити, що справедливість в першу чергу передбачає певне співвідношення між діянням і відплатою (злочином і покаранням за нього). Еквівалентність відплати діянню — обов'язкова вимога справедливості.

Логічність — послідовність, відсутність суперечностей. Процесуальний акт повинен бути викладений у чіткій логічній послідовності: кожна наступна його частина повинна бути продовженням попередньої і закономірно випливати із неї. Логічність виключає суперечливість, непослідовність викладення, нечіткість висновків і рішень.

А також: істинності змісту, зрозумілості, своєчасності.

Процесуальні документи повинні бути належно оформлені, чітко, ясно, грамотно викладені, відрізнятися високою культурою виконання, мовою, тобто загальноприйнятою юридичною термінологією, офіційно-діловим стилем, який передбачає лаконізм, стандартні звороти, однаковість мовних засобів.

Процесуальні документи мають єдину типову структуру, яка складається з таких елементів: назва документа, вступна частина, описова частина, заключна частина, додатки.

Процесуальні рішення—усні чи пис визначення,уповн на це державних органів,які є субєктима крим процесу щодо подальшого руху крим справи,закріплюють те,що відображено в матеріалах справи,за допомогою яких сторони по справі набувають прав і обов. Ознаки: 1. Приймається державним органом, уповноваженим на це, як учасник кримінального процесу (органи дізнання, слідчий, прокурор, суддя) 2. Письмове процесуальне рішення обов’язково викладається у встановленій формі, передбачених для окремих рішень (постанов, ухвал ,вироків). 3. Надають права, покладають на суб’єктів відповідні обов'язки, які передбачені кримінально-процесуальним законодавством.

В залежності від стадії, процесуальні документи поділяються на : слідчі, судові;

В залежності від характеру: протоколи, рішення, інші документи.

По відношенню до виявлення і закріплення доказів — акти слідчо-процесуальні, які не є слідчими.Процесуальні (не слідчі) акти можуть бути оперативно-виконавчими (повістки, постанови про призначення експертизи та ін.), такими, що встановлюють процесуальне становище особи (постанови про визнання потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем), мати на меті забезпечення прав особи (протоколи ознайомлення з матеріалами справи), запобігання правопорушенням (подання) і т.д.

За методою отримання інформації, доказів, необхідних для складання процесуальних документів, слідчі дії можна поділити на: а) розпитування (протоколи допитів, очних ставок); б) спостереження, експеримент, моделювання (протоколи оглядів, обшуків, освідування); в) поєднання розпитування, спостереження і супроводжуючих методів (пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки і обставин події).

Передбачаються також слідчі дії, у проведенні яких беруть участь: а) прокурор, б) спеціалісти, в) поняті та інші особи

3. За процесуальним значенням існують основні і допоміжні акти. Основні становлять підсумок певної діяльності. Як правило, ними закінчуються стадії судочинства (постанова про закриття справи, обвинувальний висновок, вирок і т,д.). В них можуть вирішуватися і другорядні питання (наприклад, у вироку вирішується питання про речові докази).Допоміжні акти, хоча і не е підсумковими в справі, але також є дуже важливими, оскільки вони забезпечують законне і обгрунтоване прийняття основного рішення, дають можливість учасникам процесу здійснювати свої права тощо. Вони завжди передують прийняттю основного рішення і можуть бути як початковими (протокол-заява), так і проміжними, які приймаються по ходу руху кримінальної справи (допити, арешти, огляди, експертизи і т.д.).

Залежно від екстреності проведення слідчі дії бувають невідкладними (ст. 104 КПК) і наступними.

4. За імперативністю прийняття це обов'язкові й факультативні акти. Обов'язкові — це ті з них, які завжди складаються з додержанням безумовної вимоги законодавця по будь-якій справі чи по певній категорії справ. Особливе місце в цьому числі займає акт порушення кримінальної справи (постанова чи ухвала). Без цього документа кримінальна справа, по суті, відсутня. Факультативні — це документи, які складаються не по усіх справах (огляди, приводи, обшуки та ін.).

5. По суб'єктах прийняття вирізняються колегіальні й одноособові акти. Колегіальним органом в даному випадку виступає суд, носієм прав і обов'язків якого є всі члени судової колегії, а право прийняття рішення належить судові, як колегіальному органу. Під час попереднього розслідування рішення приймаються одноособово слідчим, начальником слідчого підрозділу, органом дізнання, особою, яка проводить дізнання, прокурором. Такий порядок обумовлено специфікою виявлення і викриття осіб, які вчинили злочин, необхідністю оперативних і рішучих дій при нерозголошенні отриманих даних.

6. За місцем опрацювання ці документи, складаються в службових приміщеннях органів розслідування, прокуратури, суду і за їх межами.

7. За юридичного силою акти поділяються на ті, які набрали і не набрали чинності.

Рішення, що набрали чинності негайно виконуються після закінчення строку на Їх оскарження чи опротестування, якщо інше не передбачено законом.

8. За касаційним оскарженням і опротестуванням є акти, які оскаржуються і опротестовуються, тільки опротестовуються, не оскаржуються і не опротестовуються.

Оскарженню і опротестуванню підлягають акти, не пов'язані з вироком: окрема ухвала, ухвала про накладення штрафу на особу, яка порушила порядок в залі засідання суду, про порушення кримінальної справи щодо нової особи, про закриття кримінальної справи, постанови судді і ухвали суду про відмову в порушенні кримінальної справи.

Деякі процесуальні акти не оскаржуються, але можуть бути опротестовані прокурором: це постанови, ухвали про віддання до суду, про повернення справи на додаткове розслідування, про порушення кримінальної справи за новим обвинуваченням. Всі судові акти, які набрали чинності, у випадках їх незаконності можуть бути опротестовані порядком нагляду.

№84

Процесуальні рішення—усні чи пис визначення,уповн на це державних органів,які є субєктима крим процесу щодо подальшого руху крим справи,закріплюють те,що відображено в матеріалах справи,за допомогою яких сторони по справі набувають прав і обов.

В кримінальному судочинстві існує понад 20 різних видів процесуальних документів: це постанови, протоколи, ухвали, подання, обвинувальні висновки, вироки, скарги, протести, вказівки, повістки, зобов'язання, повідомлення, доручення, заперечення, клопотання, заяви, пояснення, описи тощо.

Кожен вид процесуального документа незалежно від розповсюдження має свій зміст, значення, структуру.

Постанова - це рішення органу дізнання, слідчого, прокурора, одноособове судді, президії суду, Пленуму Верховного Суду України. Шляхом винесення постанови порушуються кримінальні справи, притягуються особи як обвинувачені, застосовуються запобіжні заходи, призначаються експертизи, припиняються і закриваються справи і т. п. Своїми постановами прокурори скасовують незаконні рішення органів розслідування. У постанові зазначається місце і час її складання,пос особи,що виносять постанову,її прізвище,справа,в якій провадиться слідство,і обгрунтування принятого рішення, а також ст КПК на підставі якої прийнято рішення. Вона складається з 3 частин: встановлююча, описово-мотивувальна, резолютивна.Встановлююча – дані про найменування документа, місце, час його скл.,посада,звання,класний чин,ПІБ особи, що винесла постанову, на підставі чого винесена постанова.

Мотивувальна – вст..на момент ухв.рішення факт.обст.злочину, мотиви ухв.рішення, нормативно-правові основи складання документа з почиланням на конкретні норми, передбачені КПК

Резулютивна містить дані про рух кримінальної справи,наділення учасників процесу визначеним процесуальним статусом, необхідність проведення слідчої дії ,застосування примусових заходів.

Протокол документ, пов'язаний з проведенням слідчих і судових дій, про їх зміст і наслідки.

Загальні реквізити протоколів слідчих дій визначені ст. 85 КПК.

Протоколами оформляються допити, фіксуються і засвідчуються певні факти, обставини, описується хід дії, яка проводиться: огляд, обшук, виїмка, впізнання та ін.

Самостійну групу становлять протоколи провадження слідчих дій під час досудового слідства і дізнання,в судових засіданнях суду 1інстанції та апеляційної інстанції. В протоколах не можна використовувати формулювання оцінного характеру, робити висновки, які вимагають спеціальних знань. Протоколи слідчих і судових дій, складені і оформлені в установленому законом порядку, є джерелами доказів, оскільки в них підтверджуються обставини і факти, які мають значення для вирішення справи

Протокол судового засідання є основним засобом фіксації перебігу судового розгляду справи. Повинен бути виготовлений не пізніше 7 діб з дня закінчення судового розгляду справи. Підписується головуючим і секретарем судового засідання. Продовження строків його підписання але не більше ніж 14 діб.

Обвинувальний висновок - підсумковий документ, попереднього розслідування, який додається до справи при направленні її до суду. В ньому орган розслідування і прокурор остаточно формулюють своє ставлення до винності обвинуваченого у вчиненому злочині. Визнання вини тут відбувається на рівні обвинувачення і не більше. Питання про винність чи невинність остаточно буде вирішувати суд першої інстанції. Обвинувальний висновок це єдиний документ, складений на попередньому слідстві, який в обов'язковому порядку оголошується в суді. В цьому плані обвинувальний висновок відіграє велику суспільно-політичну і виховну роль.

Ухвали - це всі рішення (крім вироку), які постановив суд першої апеляційної і касаційної інстанції в судових засіданнях в колегіальному складі.

Рішення у вигляді ухвали - це завжди судовий акт, постановлений судом колегіальне. Вони виносяться з усіх питань, які вирішує суд під час судового розгляду:

Ш про направлення справи за підсудністю;

Ш віддання обвинуваченого до суду;

Ш повернення справи на додаткове розслідування;

Ш про закриття справи;

Ш застосування примусових заходів медичного характеру та ін.

Складаються вони із вступної, мотивувальної і резолютивної частин і, винесені під час судового розгляду, підлягають оголошенню.Ухвали, як й інші судові рішення, що набрали чинності, є обов'язковими на усій території України для усіх державних і громадських організацій, підприємств, установ, службових осіб і громадян (ст. 403 КПК).

Вирок - рішення суду першої інстанції про винність чи невинність, відданої до суду особи Своєрідність вироку полягає в тому, що він відноситься не тільки до теперішнього часу, а й водночас звернений у минуле і майбутнє, оскільки в ньому реконструюються події, що мали місце в минулому, а покаранням, призначеним судом, прогнозується на майбутнє досягнення певна мети - виправлення і перевиховання засуджених.Серед усіх процесуальних актів вирок посідає особливе місце, як документ виняткового значення. Тільки за вироком суду особа визнається винною і піддається кримінальному покаранню.

Вирок постановляється іменем (ім'ям) України

Цивільний позов у кримінальному процесі — це вимога потерпілої особи, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, її повноважного представника або в її інтересах прокурора до підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного або осіб, які несуть майнову відповідальність за його дії, про відшкодування цієї шкоди, яка заявлена органу дізнання, слідчому, прокурору, судді (суду) по кримінальній справі до початку судового слідства.

ознаки позову, зокрема:

1) хто має право пред'явити позов (особа, що зазнала матеріальних збитків від злочину, її повноважний представник, у встановлених законом випадках прокурор);

2) хто несе відповідальність за завдану шкоду (обвинувачений або особи, які несуть згідно із законом майнову відповідальність за його дії);

3) кому може бути заявлено вимогу про відшкодування збитків (органам, що ведуть провадження по кримінальній справі);

4) хто і в якому порядку розглядає (суд спільно з кримінальною справою, тобто в порядку кримінального судочинства).

Органи і посадові особи, які склали кримінально-процесуальні акти, за загальним правилом, не мають права Їх скасовувати чи змінювати.Як правило, не підлягають скасуванню уже виконані рішення органів попереднього розслідування. Винятками можуть бути, наприклад, застосування запобіжного заходу, накладення арешту на майно.Судові акти за скаргами чи протестами можуть бути скасовані чи змінені вищестоящими судовими інстанціями.

Процесуальні рішення розділяють на:

Якими встановлюються і закріплюються докази чи обставини справи (протокол огляду, постанова про залучення до справи речових доказів)

Якими сторони набувають прав, обов'язків (протокол затримання підозрюваного)

Згідно з якими кримінальна справа проходить стадії кримінального процесу (постанова про порушення справи, обвинувальний висновок, вирок, постанова касаційної, апеляційної інстанції.