32.Протестна поведінка. Види політичного протесту

Під протестом зазвичай розуміють відносно відкриту реакцію на суспільну ситуацію: іноді на підтримку, але зазвичай проти неї. У залежності від ставлення до нього з боку влади і політичного режиму протести бувають санкціоновані і несанкціоновані. Крайня форма соціального протесту може перерости в революцію

Політичний протест-протест, звернений до представників влади, мета якого - зміни політичної ситуації, найчастіше, аж до повної зміни політичного курсу та режиму.

Політичний протест — це виявлення негативного став­лення до політичної системи в цілому або до її окремих елементів, норм, цінностей у відкритій, демон­стративній формі. До форм політичного протесту відносять:

мітинги;

страйки;

демонстрації;

бойкоти;

тероризм;

політичний хеппенінг та ін.

В структурі політичної участі певне специфічне місце займають протестні форми поведінки. Взагалі, політичний протест – це вияв негативного ставлення до політичної системи в цілому, її окремих елементів, норм, цінностей та політичних рішень у відкрито демонстрованій формі. До протестних форм політичної участі відносять: мітинги, демонстрації, страйки, гнівні процесії, пікетування, масові та групові акції насильства і погромів. Визиваються ці різновиди протестної поведінки багатьма причинами, серед яких є одна визначальна, що має комплексний характер – депривація. Це стан соціального (індивідуального) незадоволення, що викликане реальним і болісним неспівпаданням між дійсним і очікуваним станом, до якого прагне суб’єкт політики. Тобто, депривація є розходженням між бажаннями, сподіваннями, очікуваннями людей і реальними можливостями їх задовольнити. Якщо таке розходження стає значним, а незадоволення набуває масового характеру, виникає мотивація участі в протестних діях. Чинниками, що посилюють депривацію, можуть стати економічні (занепад, різке зростання податків і цін); руйнування стандартів у переконаннях і соціальних нормах; втрата соціального статусу; невиправдані очікування тощо.

33.Базові соціологічні дослідження передвиборної ситуації

Програма соціологічного дослідження - це документ, що розкриває досліджувану (проблемну) ситуацію і процедуру її вивчення, в якому всебічно обґрунтовуються методологічні підходи й методичні заходи соціологічного дослідження. Програма містить відповідно дві частини - методологічну й методичну (процедурну)

Для сучасного суспільства проблема застосування передвиборчих технологій займає важливе місце, досить часто стаючи найважливішим чинником, що впливає на прихід до влади різних політичних сил. Це особливо актуально для сучасної України, де в останні роки склалася ситуація політичної нестабільності, що привела до того, що виборчі кампанії відбуваються досить часто.

Крім того, слід зазначити, що технології маніпулятивної спрямованості, що використовуються під час виборчих кампаній, доволі часто приводять до розколу країни за регіональною ознакою, сприяють виникненню соціальної напруги в країні, призводять до протистояння між прибічниками різних політичних сил. Так, наприклад, з метою мобілізувати електорат, різні політичні сили акцентують увагу на питаннях, що неоднозначно сприймаються у різних регіонах нашої країни.

При цьому проблема практичного застосування передвиборчих технологій і їх наслідків для життєдіяльності країни тісно пов'язана з дослідженням феномена електоральної поведінки, того, які фактори впливають на переваги виборців, яку роль в їхньому виборі грають цінності, установки індивіда і в якій мірі він є наслідком агітаційної роботи політичних сил. Проблема електоральної поведінки не тільки напряму стикається з основними питаннями сучасного соціологічного знання, але і є найважливішим елементом вивчення демократичних процесів у світі, перспектив розвитку вільного громадянського суспільства, попередження встановлення авторитарних і тоталітарних режимів і т.д. Сучасна українська демократія усе ще не є стійкою, навіть за найбільш оптимістичними оцінками; внутрішньополітичні процеси розвиваються настільки непередбачено, що питання виникають набагато частіше, ніж відповіді на них. Тим більше значимими стають динамічні характеристики, що описують політичні переваги громадян і їхню реакцію сприйняття основних елементів політичної реальності.

Політичні передвиборчі технології можна розділити на два основні типи: вивчаючі та регулюючі. Вивчаючі технології (дослідження передвиборчої ситуації, рейтингові дослідження тощо) спрямовані на вивчення існуючої ситуації та на вибір необхідної стратегії під час ведення передвиборчої кампанії. Регулюючі технології спрямовані на підвищення підтримки кандидата серед електорату.

Сучасний арсенал політтехнологій досить великий. Він регулярно поповнюється новинками політичного ринку, де замовниками виступають політики, а продавцями – політконсультанти. До таких технологій можна віднести наступні: поширення слухів і випуск анонімних листівок; «клонування» ЗМІ (фальсифікації друкованого видання, що має ярлик ангажованого конкурентом); публікація рейтингів кандидатів; технологія «зоряних списків»; «клонування кандидатів» (реєстрація у виборчому бюлетені кандидата з аналогічним прізвищем і схожими ініціалами, але конкурента, що займає рядок вище, з метою «роздрібнити» масив голосуючих у його підтримку).