2.2.Використання туристичних ресурсів Бойківщини в межах Закарпатської області.

Як згадувалась раніше, на території закарпатської Бойківщини є надзвичайно багато туристичних ресурсів. Всі три райони – Міжгірський, Великоберезнянський та Воловецький – насичені не тільки природними ресурсами, а історико – культурними. Туристичні організації в межах цих районів роблять все можливо щоб правильно та максимально вигідно використати все, що дала їм природа та створили вмілі руки людини. [5, 43c.]

На території Великоберезнянського району Набуває розвитку готельний, кемпінговий та банковий бізнес. Розвиткові банкового, готельного, кемпінгового бізнесу сприяє відкриття у 1995 році державного митного переходу «Малий Березний» на кордоні з Словаччиною. Пожвавився взаємний обмін товарами, налагодилися спільні виробництва і партнерства.

У 1866 році у центрі Великого Березного було закладено парк площею 2,5 га. Реліктові дерева були висаджені у 1906—1910 рр. за сприяння голови окружкому Івана Блажовського. Понад 250 рідкісних видів дерев ростуть у цьому екзотичному рукотворному пам'ятнику природи. Зокрема тут збереглися такі екзоти, як гінкго дволопатне, псевдотсуга Мензіса, тсуга канадська, туя гігантська, черешчатий та скелястий дуби. Деякі дерева знаходяться під загрозою зникнення, а сам парк вимагає благоустрою. [5, 44c.]

Ще у 1908 році Угорське міністерство землеробства створило неподалік сіл Стужиця і Тихий резервати букових пралісів «Стужиця» (площею 331,8 га) і «Тиха» (площею 14,9 га). На початку 20 ст. у селах району були притулки для туристів, а в Ужку на базі мінеральних джерел діяли два санаторії з 30 купальнями, військова лікарня і 5 вілл на 60 ліжок. Під час першої світової війни усе було зруйноване. Однак і в часи буржуазної Чехословаччини вчені вивчали природу району, проводили тут різні досліди. [15]

Надзвичайно мальовничі краєвиди, унікальні праліси дозволили значну територію навколо села Стужиця оголосити частиною міжнародного (Словаччина, Польща, Україна) біосферного заповідника «Східні Карпати». Вчені, екологи закладали тут дослідні проби, намагалися захистити від людського втручання букові праліси на горах Кременець та Яворник. У 1995 році завдяки зусиллям вчених і екологів краю територія біосферного заповідника була оголошена ландшафтним парком «Стужиця». Тут працювали представники Корпусу Миру США, та проводили семінари вчені-природодослідники багатьох зарубіжних країн. Найбільший науковий інтерес представляють для сучасних біологів збережені у природному середовищі унікальні червоні лишайники, яких дуже мало на планеті і які давно занесені у Червону Книгу. [5, 45c.]

У вересні 1999 року територію ландшафтного парку було збільшено до 39,125 тис. кв. кілометрів, а Указом Президента України надано статус Національного природоохоронного парку. Тепер Ужанський національний природний парк справжня лабораторія дослідників Карпатських лісів. Тут проектується розвиток екотуризму, у якому зацікавлені і словацька та польська сторони.

Чудові зони відпочинку знаходяться вздовж річок Уж та Лютянка, хребта гори Яворник та біля гірських потоків. [15]

У районі чимало архітектурних пам'ятників. Найбільшу цінність мають дерев'яні церкви і храми — Миколаївський у селі Гусний (1655 р.), Миколаївський у с. Вишка (1700 р.), Покровський у с. Кострина (1761 р.), Предтеченський у с. Сухий (1769 р.), Василівський у с. Сіль(1777 р.), Миколаївський у с. Чорноголова (1794 р.) та Ганни у с. Буківцеве (1791 р.). Усі вони є зразками бойківської школи дерев'яної монументальної архітектури, прикрашені різьбою та орнаментами. Окремо пам'ятниками архітектури оголошено дзвіниці Ужоцького Михайлівського, Гусненського Миколаївського та Чорноголівського Миколаївського храмів. [5, 46c.]

Найвідомішим археологічним пам'ятником Великоберезнянщини є рештки найбільшого в Європі Княгинянського метеориту, який випав на околицях сіл Княгиня та Сіль у 1866 році. Зразки його знаходяться в обласному краєзнавчому музеї, а також музеях Відня та Москви. Біля села Княгиня є карстові печери, які могли б зацікавити туристів. [15]

Багатий на традиції народних ремесел і мистецтв край не має районного краєзнавчого музею, хоча такий до 70-х років діяв на громадських засадах. Чимало цікавих експонатів, що могли б заповнити зали справжнього музею, зберігається у школах, у кімнатах чи кутках народознавства. Найбагатший і зі знанням справи оформлений такий міні-музей у Великоберезнянській ЗОШ І-ІІІ ступеня. Тут виставлені зразки народного одягу минулих століть, старовинні знаряддя праці, картини художника Йосипа Бокшая з колишнього іконостаса великоберезнянського греко-католицького храму та інші предмети минувшини.

У Воловецькому районі краса верховин, цілющість гірського повітря і нині слугують індустрії туризму. Лікувально-оздоровчі комплекси «Плай» у Воловці, «Форель» — у Жденієві, «Пікуй» — у Біласовиці, туристична база «Думка» та пансіонат «Смерічка» у селі Гукливий та готель «Плай» в смт Воловець одночасно можуть прийняти понад 650 відпочиваючих. Вже понад десяток літ основний контингент приїжджаючих на оздоровлення — це жителі регіону, ураженого радіацією чорнобильського лиха. [5, 48c.]

Відпочиваючих, а також спортсменів приваблюють у «засніжені гори» які оснащені канатно-буксирувальними підйомниками на схилах біля ЛОК «Форель» у Жденієві, ЛОК «Пікуй» у Біласовиці та поблизу села Подобовець Міжгірського району.

Туризм і екскурсії є найкращим видом активного відпочинку. Цим і може потішити багата історико – культурна спадщина Міжгірського району. На території району нараховується 14 старовинних церков — пам'яток архітектури. Всі вони побудовані в період XVIII—XIX століть. Найстаріша з них — Миколаївська церква та дзвіниця в с. Подобовець. Вона побудована в 1751 році. У Введенській церкві (1759 р.) в с. Розтока збереглися фрагменти іконостасу XVIІ століття, а ікона Благовіщення датується 1709 роком.

Серед інших слід виділити церкву Різдва (1780 рік) в с. Пилипець, Миколаївську церкву та дзвіницю в с. Присліп, Святодухівську церкву та дзвіницю в с. Колочава. [19]

До історично-архітектурних пам'яток слід віднести і Лінію Арпада. Це оборонна споруда часів другої світової війни, значна частина якої збереглася в межах Тереблянської долини району.

Також обов’язково варто звернути на ще одне диво природи закарпатської Бойківщини – Кам’янецький водоспад. [20]

Кам'яне́цький водоспа́д — каскадний водоспад в Українських Карпатах (масив Внутрішні Горгани). Розташований у Міжгірському районі Закарпатської області, в межах Національного парку «Синевир».

Кам'янецький водоспад розташований на лісовому потічку, що стікає східним схилом гори Кам'янки (1578 м) і впадає в річку Тереблю. Висота перепаду води найбільшого каскаду — бл. 6 м, висота над рівнем моря — бл. 600 м.

Водоспад легкодоступний, бо розташований при автодорозі між селами Синевир та Синевирська Поляна. [20]