16. Категорія особи і числа дієслова. Повна і неповна особова парадигма. Безособові дієслова. Категорія часу і роду дієслова. Історія становлення форм минулого часу. Категорія способу дієслова.

За відношенням до кат.особи, дієслівні форми поділ. на особові та неособові (інфінітив, дієприкм., дієприсл., на –но, -то).

Особа – граматична словозмінна кат. Д., що означає відношення дії до її виконавця, тобто до суб’єкта з погляду мовця. Кат. особи вир. зв’язок процесуальної ознаки з її носієм у дієслівних формах теп., майб.часу дійсн. способу, наказ. способу.

Кат. особи тісно повяз. з кат. часу, способу, бо в них передусім спільний морфологічний засіб вираження – закінчення. Тісно повяз. з кат.числа, бо їх кваліфікують як одну – особово-числову.

Грамат.знач.дієслівної кат.особи:

1 особа – суб’єкт повідомлення – мовець;

2 особа – адресат повідомлення – співрозмовник, слухач;

3 особа – об’єкт повідомлення.

Дієслівні форми поділ.на особові та не особові. До особових належать форми Д. теп. і майб.часів дійсного способу (синтетичні форми) та форми наказового способу (аналітичні форми); у мин.часі, умовному способі – визначається тільки рід (кат.особи ці Д. не мають!).

Д., що мають усі особові форми – Д. повної особової парадигми. Неповна особова парадигма: 3 ос. – голова болить (одн.), ноги болять (мн.).

Неповна парадигма:

• звукові вияви (тьохкати, бекати)

• звуки довкілля (дзвеніти, рипіти)

• пов’язані з народженням істот (телитися)

• пов’язані з життям істот (жалити, кусатися)

• процеси в неживій природі (горіти, зріти).

Усі Д. повної та неповної особової парадигми – фенітні.

Безособові Д. – дія поза відношенням її до особи: смеркає, світає. Ознаки:

1-наз.дію, яка мислиться безвідносно до виконавця,

2-не мають при собі суб’єкта (підмета) у Н.в.,

3-вжив.у 3-ій ос.одн.теп.і майб.часу дійсного способу,

4-у формі сер.роду одн.мин.часу, а також умовного способу,

5-наз.явища природи, стани, значення необхідності чи буття: вечоріє, хочеться, морозить.

Семантичні групи:

1)стан природи:світає, дощить

2)фіз. чи псих. стан людини: морозить, нудить

3)успіх: везе, таланить, щастить

4)оцінка міри чи необхідності стану: бракує, стає

5)бажання: хочеться, бажається

Кат.числа Д. – словозмінна синтаксична категорія. Числові форми Д.узгодж.в реч.з формами числа ім.., опосередковано виражаючи кількість предметів, які є носіями граматичної ознаки.

3 бінарних протиставлення: 1,2,3 ос.одн. – 1,2,3 ос.мн.

Неповну парадигму мають Д., що вжив.лише в мн.:

1.неперехідні (префікс по-: повибігати, повиходити),

2.Д.із семантикою масової колективної дії (гуртуватися, юрбитися).

Кат.роду Д. – словозмінна, що властива Д. мин.часу, давноминулого часу, умовного способу. Родова форма Д. узгоджується з родовим значенням ім. чи займ.: вона писала. Кат.роду в особових Д. вир. за доп.афіксів (флексій - нульова, суфіксів –в,л): ніс, ходив, ходила, ходило.

Безособові Д. мин.часу та умовного способу вжив. в сер.роді: вечоріло б.

Кат.часу – одна з найменш досліджуваних. Термін ввів Глинський.

2 тенденції: 1- відокремлення кат.виду і часу; 2 – взаємозв’язок між кат виду і часу.

Виноградов вид. такі часові форми:

1. 4 форми минулого часу: мин.доконаний, мин.недоконаний, давноминулий, мин.час миттєвої мимовільної дії;

2. описова форма майб.часу

3. форма теп.часу

4. форма теп.-майб.доконаного виду

Потебня: час – відношення дії і стану до моменту мовлення і свідомої думки про них.

Кат.часу – одна з центральних власне дієслівних грам.кат, яка разом з кат.сособу передає осн.синтакс.кат реч. – предикативність.

Фоми кат.часу:

1. теп.час – виражає процесуальну ознаку, перебіг якої збігається з моментом мовлення: основа теп.часу + закінчення

І дієв.: одн.: 1 ос. –у (ю), 2 ос. –еш (єш), 3 ос. –е(є): несу, питаю; мн.: 1 ос. – ете (єте), 2 ос. --, 3 ос. – уть (ють): несете, питаєте.

ІІ дієв.: одн.: 1 ос. – у (ю), 2 ос. – иш (їш), 3 ос. – ить (їть): мовчу, стою; мн.: 1 ос. – имо (им) / їмо (їм), 2 ос. – ите (їте), 3 ос. – ать (ять): мовчимо, стоїмо.

2. мин.час – процесуальна ознака, що передує моментові мовлення: основа інфінітива + суфікс –в-, -л-, нульова морфема

чол.рід: осн.інф. + в: писав; +нульовий суф.: ніс)

жін., сер.рід, спільна форма мн.: осн.інф. + л: писала, писало, писали

3. давноминулий час: допоміжне Д. «бути» (у формі мин.часу) + повнозначне Д. (у мин.часі)

4. майб.час – вираж.процесуальних ознак, що реалізуються як дії або стани після моменту мовлення:

• докон.вид – дія, завершення якої передбачається в майб., хоча сама дія може відбув.в момент мовлення;

• недокон.вид:

• аналітична форма: буду (у формі майб.часу) + дієсл.недок.виду (інф.);

• синтетична форма: інф. + суфікс –м- + особово-числове закінчення (писатиму)

Кат.способу – граматична кат. Д., яка виражає відношення дії чи стану до дійсності, встановлюване мовцем як реальне або ірреальне. Реальним є відношення, за якого дія (стан) відбувалася, відбувається або відбудеться справді. Ірреальним наз.відношення, при якому дія або стан не відбуваються (у мин., теп., майб.часі), а лише мислиться мовцем як бажана або є можливою за певних умов.

Обов’язкова наявність мовця (суб’єкта).

Усі особові Д. мають кат.способу. інфінітив, дієприкм., дієприсл. її не мають.

Кат.способу склад.з к-кох грамем (3-5):

1. дійсний, умовний, наказовий

2. умовний, наказовий, спонукальний, бажальний.

Дійсний спосіб (індикатив) – грамема, що означає реальність дії у мин., теп., майб.часі. не має специфічних граматичних показників, тісно пов’язана з кат.часу і вираж.її грамат.засобами (закінчення, суфікс).

Умовний спосіб (кон’юктив) – грамема, яка означає передбачувану, можливу, бажану, але не реальну дію, дію ,яка може відбутися, але за певних умов. Не мають форм часу. Змін.за числами і родами. Утв.за доп. часток «б, би».

Наказовий спосіб (імператив) – виражає волевиявлення мовця, спонукання у вигляді наказу, побажання, пропонування, прохання, вимоги. Не мають кат.часу. Мають кат.особи і числа. Творяться від основ теп.часу: в одн. – 2 ос. (пиши; 3 ос.-хай пише), в мн. – 1(пишімо), 2 ос. (пишіте, 3 ос.-нехай пишуть).

Спонукальний спосіб – контамінація (поднання) умовного та наказового способів. Виражає бажану дію, яка може відбутися лише тоді, коли є воля співрозмовника. Утв.за доп.форм умовного способу, але має щнач.наказового способу: ти зробив би.

Бажальний спосіб – виражає волевиявлення мовця про бажану дію (процес, стан), але він не спрямовує його на співрозмовника, щоб він виконав цю дію, а лише повідомляє цю дію. Показник: інф. + чатка «би»: насіяти б квітів, поїзати б до моря.

17. Дієприкметник як дієслівна форма. Творення активних і пасивних дієприкметників та їх словозміна. Дієприслівник як форма дієслова. Граматичні категорії дієприслівників. Характеристика дієслівних форм на –но, -то

Дієприкметник — особлива форма дієслова, що виражає ознаку за дією або станом і поєднує в собі граматичні особливості дієслова і прикметника. Він виражає ознаку предмета за виконуваною ним дією або тією дією, яка на нього спрямована. Із дієслівних граматичних ознак дієприкметник має вид — доконаний або недоконаний та час — теперішній або минулий. Вид дієприкметника залежить від того дієслова, від якого він утворений. 

Активні дієприкметники виражають ознаку за дією, яку виконує пояснюваний іменник. Н.: атакуючий загін, дозрілий плід. Пасивні дієприкметники виражають ознаку за дією, яку над пояснюваним іменником виконує хтось інший. Н.: розв'язана задача, пошитий костюм. Активні дієприкметники теп.ч. в укр.. мові не існують. Утворені від основи теперішнього часу дієслів недоконаного виду(форма третьої особи множини без закінчення) за допомогою суфіксів: для дієслів І дієвідміни -уч- (-юч-), для дієслів II дієвідміни — -ач- (-яч-) словоформи: Ріж[уть] + уч(ий) → ріжучий, леж[ать] + ач(ий) → лежачий. Активні дієприкметники мин. ч. утворюються від основи неозначеної форми (відкидання від інфінітива кінцевого -ти-) тільки неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л-: дозрі[ти] + л[ий] → дозрілий. Активні дієприкметники бувають доконаного (погасле) й недоконаного (працюючий, співаючий) видів.

Пасивні дієприкметники утворюються від основи неозначеної форми перехідних дієслів(минулого часу — від дієслів доконаного виду, теперішнього — від дієслів недоконаного виду) за допомогою суфіксів -н-, -ен- -т виконати + н(ий) → виконаний, пошити + т(ий) → пошитий. Українській мові властиві утворені від пасивних дієприкметників форми на -но, -то: відзначено, здобуто, наказано. Це — незмінні слова, які виконують роль головного члена в безособових реченнях (у них немає підмета): Хай буде вік прожито як належить (Л. Костенко). Речення з пасивними дієприкметниками і з формами на -но, -то часто близькі за змістом (синонімічні): Н.: Поле було зоране ще восени. — Поле було зорано ще восени. Різниця ж у тому, що дієприкметник вказує на ознаку за дією, а безособова форма на -но, -то — на результат дії. Зверніть увагу! кінцеве -О в цих формах є не закінченням, а суфіксом.

Дієприслівник – це незмінна дієслівна форма, яка об’єднує в собі ознаки дієслова і прислівника. Він вказує на додаткову дію і пояснює основну, виражену дієсловом Н.: Він ішов собі, похнюпившись, тихо ногу за ногою посилаючи. Виділенні слова виражають стан, який супроводжує основну дію ішов.

Граматичні категорії дієприслівників:

1. перехідність: перехідні (беручи (що?); неперехідні: співаючи, ідучи.;

2. вид: доконаний (взувши, перепочивши); недоконаний (думаючи, ведучи);

3. час: минулий (сказавши, бігши), теперішній (киваючи, стежачи).

Творення дієприслівника: Теп.час (від основи теп.ч. перехідних і неперехідних дієслів за доп. суфіксів –учи (сь), -ючи (сь), -ачи (сь), -ячи (сь) Н.: пишуть-пишучи). Мин.ч. (від форми чол..р. мин.ч. як перехідних, так і неперехідних дієслів док.виду за доп. суфіксів –ши (сь)Н.: написав-написавши).