15. Поняття про дієслово як частину мови. Система дієслівних утворень. Поділ дієслів на дієвідміни. Категорія виду, перехідності / неперехідності, стану та їх взаємозв’язок.

Дієслово – повнозначна частина мови, що означає дію або стан як процес (загально категорійне значення процесуальності) і характеризується граматичними категоріями часу, виду, стану, способу, а також числа і роду.

Головною семантико-граматичною особливістю дієслів є те, що воно виступає носієм динамічної ознаки, тобто показує таку ознаку, яка характеризує об’єкт чи особи протягом певного відрізку часу, або відображає ту дію чи стан, які протікають у часі і пов’язані з особою, виконавцем дії чи носієм стану, тобто дію як процес (процесуальність).

Кат.часу – означає відношення дії до моменту мовлення.

Кат.виду – відношення дії до її внутрішньої межі.

Кат.особи – відношення дії до її виконавця.

Кат.способу – відношення дії до дійсності.

Кат.стану – відношення дії до суб’єкта як до активного чи пасивного діяча.

Кат.числа – властива всім дієсл., крім незмінюваних форм (інфінітив, дієприсл.).

Кат.роду – властива дієсл.мин.часу, умовного способу, дієприкм.

Дієслово-предикативний центр речення.

Групи Д.: означають конкретну дію; позначають переміщення в просторі; позначають фізичні, психічні, емоційні стани; вияв почуттів або ставлення; інтелектуальні діяльність; мовленнєва діяльність; звукові явища (шарудіти); процеси сприймання; зміни якості предмета.

Форми Д.:

• Інфінітив – називає дію, стан, процес і не вказує на час, спосіб та особу. Йому характерні дієслівні кат. (виду, стану, перехідності/не-. Утв. за доп. суф. –ти, ть.

• Особові, родові форми: мають граматичний показник особи (закінчення) і вживаються у теп. і мин.часі і в наказовому способі.

• Дієприкметник – кат.роду, іменна форма.

• Дієприслівник – незмінні форма.

• Безособові на –но, -то.

Дієслівні форми утворюютьяс від двох основ:

• основи інфінітива,яка визначається відкиданням суф. –ти: бігти, писати, працювати. Від основи інф. утв. форми мин.часу.

• основи теп.часу – Д. ставимо у формі теп.часу у 3-ій ос. мн., без закінчень -уть, -ють. Від основи теп.часу утв. особові форми теп.часу, наказ. способу, дієприкм., дієприсл.

За особовими закінченнями дієслова поділяють на дві дієвідміни:

• І дієвідміна – дієслова, що в 3-ій ос. мн. теп.часу мають закінчення -уть (-ють), в ін. - е: стверджують, дають, добувають, пишуть, друкують, будують, планують, замовляють, телефонують, закінчують.

• II дієвідміна – дієслова, що в 3-ій ос. мн. теп.часу мають закінчення -ать (-ять), в ін. – и: вчать, ставлять, роблять, вантажать, просять.

Поза дієвідмінами знаходяться атематичні дієслова.

Категорія виду виражає відношення дії, сттану, процесуальної ознаки до їх внутрішньої межі, тобто до її завершення. Ця кат. властива всім дієслівним формам. Кат.виду:

доконаний: Д. вказують на початок, кінець або одноразовість дії (тобто виражають обмежовану в часі ознаку) і відповідають на питання що зробити? Лише мин. чи майб.час.

недоконаний: Д. не вказують ні на початок, ні на кінець дії або ж означають повторювану дію (тобто виражають необмежену в часі дію, нереалізовану, тобто в процесі розгортання) і відповідають на питання що робити?

Щодо видових значень Д. бувають:

1.парновидові – ті, що утв. видову пару (мають тотожні лексичні значення): говорити-сказати, заробляти-заробити. Д. різних видів не утв. видову пару: летіти-злітати

2.двовидові – Д. з морфологічно не вираженою ознакою (розслідувати, мовити, наслідувати)

3.одновидові – Д., від яких не можна утв. Д. ін. виду: докон.виду (пообписувати, збагнути); недокон.виду (гребувати, гидувати).

Д. можуть означати дію, яка переходить або не переходить на інший предмет. Залежно від цього вони поділяються на перехідні і неперехідні. В основі цього поділу лежать семантико-синтаксичні ознаки. Наявність об’єкта дії при Д. залежить від його семантики. Отже, можна сказати, що це лексико-синтаксична кат., оск.спирається на значення та валентні ознаки слова. Городенська наз. цю кат. морфолого-словотвірно-синтаксичною. Русанівський наголошує на тому, що цю кат.слід розглядати як морфологічну, вона тісно пов’язана з кат.стану, яка виявл. в морфологічних і синтаксичних формах. Словотвірна – бо має словотвірні маркери (суф. ні, а, и, ува, постфікс ся).

Якщо дія, позначувана Д., вимагає прямого об’єкта дії, то Д. є перехідним. Перехідне Д. вимагає, щоб після нього стояв ім. у З.в. без прийм.: збирати квіти, читати книжку.

Перехідними вваж. Д., що мають залежний ім. у Р.в. але за умов:

1)коли Д. вжив. із запереченням: не приніс води;

2)коли дія переходить на частину предмета, а не на весь предмет – родовий партитивний: насипати солі, випити молока;

3)коли паралельні форми (у Р. і З.в.): шукати брід/броду.

Групи перехідних Д.:

• інтелектуальні діяльність (мислити, мовити);

• конкретна і фізична дія (мити, шити, розбити);

• переміщення (нести)

Неперехідні Д. означають дію, що не переходить на об’єкт: фізичні та психічні стани людини (сумувати, мерзнути), стани довкол. середовища (світає, зеленіти, дзвеніти).

Від перехідних можуть утв. неперехідні Д. за допомогою постфікса –ся-: умивати-умиватися.

Кат.стану – граматична кат., що виражає відношення дії від об’єкта до суб’єкту. 2 погляди на кат.стану:

1. властива не всім Д., а лише перехідним, оск.вони передбачають наявність не лише суб’єкта дії, а й об’єкта. Мають також Д., утв.від неперехідних за доп. –ся. 3 значення: активний, пасивний, зворотно-середній (дія, що зосереджена на суб’єкті, який одночасно є і об’єктом дії): дитина вмивається

2. загально дієслівна кат.: будує – будується.

Неперехідні Д. мають активний стан, а перехідні – активний і пасивний стан.

Активний стан Д. – Д., шо означають дію, спрямовану від її носія, вираженого в реченні називним відмінком, на предмет, названий знахідним відмінком без прийменника: вітер жене хмари. Мають зворотні Д. з –ся, який виконує словотвірну ф-цію.

Пасивний стан Д. – Д., що означають дію, спрямовану на предмет, виражений у реченні називним відмінком (підмет), від її носія, названого орудним відмінком (додаток без прийм.). Утв.від неперехідного Д. за доп. –ся, що має граматичну ф-цію.

3 предикативні форми пасивного стану:

1)пасивна форма Д., яка утв. за доп. –ся від Д. недокон. виду дійсного способу

2)пасивні дієприкм., утв. від Д. докон. і недокон. виду: дослідити – досліджувати

3)віддієприкм. форми на –но, -то: дослідити – досліджено

Зворотно-середній стан (зворотні Д.): Д.вир.дію суб’єкта, що не переходить на самостійний об’єкт, а зворотно спрямовується на самого діяча чи додатково характеризує його через неназваний об’єкт: дитина взуваються (взуває себе), собака кусається (може вкусити когось). Групи:

1. власне зворотні – дія спрямовується на сам діючий об’єкт: умивається

2. непрямо-зворотні – дія суб’єкта для себе: готуватися, збиратися

3. загально-зворотні – стан суб’єкта: сердитися

4. взаємно-зворотні – 2 субєкти, які є водночас і об’єктами дії: цілуватися

5. безоб’єктні – поза об’єктом дії: голка колиться

6. пасивно-якісні – властивість предмета, що підпадає впливові дії ін..предмета: скло б’ється, залазо гнеться.