17.Комунікативно зорієнтоване вивчення фонетики.

Дуже часто саме мовлення визначає успішність людини в суспільстві. Комунікативно зорієнтоване вивчення фонетики насамперед спрямоване на формування звукової культури мовлення. У процесі вивчення фонетики необхiдно показати дiтям, що звукове розмаїття української мови є її багатством i за вмiлого використання дозволяє досягти дуже сильних ефектiв. Важливо також показати дiтям естетичну роль фонетичних засобiв мови, фонетичну органiзацiю мовлення, розкрити умови його милозвучностi.

Отже, вивчення фонетики має здійснюватись у тiсному взаємозв‘язку з досягненням цiлей формування мовленнєвої діяльності учнів, зокрема в уснiй формi мовлення. Основою навчання слухати, читати говорити і писати є знання фонетики.

Отже, комунікативними стратегіями вивчення фонетики є: 1) усвiдомлення фонетичних особливостей українського мовлення; 2) осмислення учнями звукової організації українського мовлення, особливостей його звукового ладу; 3) розвиток мовленнєвого слуху в аспекті формування фонетичної виразності мовлення; 4) розвиток звукової культури мовлення школярів, його звукової організації, естетичності звукового ладу; 5) розвиток вміння говорити і читати, дотримуючись орфоепічних норм; 6) формування в учнів уміння додержуватися потрібної інтонації; 7) розвиток вмiння користуватися фонетичними засобами виразностi (сила звуку, його висота, темп, тембр); 8) формування правильної вимови в аспекті виховання звукової культури мовлення учнів;

Важливим методом комунікативно зорієнтованого вивчення фонетики є виразне читання. Саме цей метод чи не найбільше сприяє формуванню фонетичної виразності мовлення учнів.

Звернення до дидактичного матеріалу віршованої форми під час вивчення фонетики має принципове значення. Такі спостереження, як свідчить практика, активізують мовне чуття, мовний (фонетичний) слух, ритм, які слід розглядати як компоненти естетичного сприймання.

18.Комунікативно зорієнтоване вивчення лексики

Успішне розв’язання завдань мовленнєвого розвитку залежить передовсім від багатого лексичного запасу учнів, уміння користуватися словом для вираження певного змісту в аспекті вимог точності, багатства, виразності. мовлення та особливостей вияву мовних одиниць у мовленні.

Основу вивчення лексики має становити ознайомлення учнів з функціональною стороною слова та його комунікативними можливостями. У процесі роботи слід спиратися на співвідношення мови і мовлення, їх взаємозв’язок, на усвідомлення учнями ролі слова в мовленні. Отже, рівень засвоєння лексики, формування в учнів умінь використовувати лексичні одиниці у мовленні, якість мовленнєвого розвитку підвищується, якщо:

─ лексеми вивчаються на основі поєднання системно-описового, функціонально-стилістичного та функціонально-діяльнісного підходу;

─ учні вивчають функціонування лексичних одиниць у різних стилях мовлення і застосовують їх у власному мовленні;

─ осмислюється семантика лексичних одиниць, їх використання у текстах різних типів, стилів і жанрів мовлення відповідно до семантики;

─ розглядається функціонування лексичних одиниць у текстах-зразках і у власних висловлюваннях учнів, побудованих за поданим зразком;

─ використовуються міжпредметні та внутрішньопредметні зв’язки у вивченні лексики.

Лінгвістичний аспект вивчення лексики полягає в осмисленні лексеми як основної мовної одиниці, безпосередньо використовуваної у спілкуванні, в усвідомленні зв’язків між елементами лексико-семантичного рівня, у сприйнятті слова в єдності значення, у з’ясуванні використання слова у мовленні, функціонування його в різних типах і стилях мовлення, в осмисленому використанні лексеми у власному мовленні. Учні мають засвоїти статус слова у мові, основні ознаки, що відрізняють його від одиниць інших рівнів, особливості семантики, характер парадигматичних і синтагматичних зв’язків.

Уроки лексики дозволяють показати учням функцію слова, наявність у слова лексичного значення, роль багатозначності, зокрема переносного значення, омонімів, синонімів, антонімів в увиразненні тексту.