128. Інші цивільно-правові засоби захисту права власності

В окрему групу цивільно-правових засобів захисту права власності можна об'єднати ті з них, які не відносяться до речово-правових або зобов'язально-правових і випливають з різних інститутів цивільного права. Напр., правила про захист майнових прав власника, визнаного у встановленому порядку безвісно відсутнім або таким, що помер, у разі його явки (ст. 45, 48 ЦК), про захист інтересів сторін у разі визнання правочину недійсним (ст. 211-235 ЦК) і т.п. ЦК закріплює ще одну групу засобів захисту права власності - вимоги до органів держ.

влади і управління про захист інтересів власника від правомірного або неправомірного втручання (ст.393 ЦК). Сутність цих засобів полягає в тому, що вони спрямовані на забезпечення захисту інтересів власника у випадку їхнього порушення державою або її органами, що виступають як володільці владних повноважень, а не рівноправні суб'єкти майнових відносин. Тому тут мова, очевидно, має йти не про приватно-правовий (цивільно-правовий), а про публічно-правовий захист права власності. У залежності від характеру порушення інтересів власника держ.

органами засоби захисту можна розділити на дві групи: захист інтересів власника при порушенні їх на законних підставах (напр., при реквізиції, вилученні земельної ділянки, на якій знаходиться майно, що належить власнику, та ін.); захист права власності при неправомірному втручанні (напр., відповідальність державних органів за втручання в здійснення власником його правомочностей, відповідальність державних органів за видання актів, що порушують права власників).

129. ???

130.Стаття 393. Визнання незаконним правового акта, що порушує право власності

1. Позови до публічної влади, тобто вимоги до державних органів чи органів місцевого самоврядування, зазвичай, виділяють в окрему групу засобів захисту права власності. Це пов'язано з наділенням органів державної влади і управління особливими владними повноваженнями, унаслідок чого характер порушень прав власників із боку державних органів, а також зміст наданого захисту мають певну специфіку. Відповідачем за даними позовами виступає не держава як рівноправний учасник цивільних правовідносин, а держава як посідач владних прерогатив, наділений законодавчою ініціативою, що дає йому можливість впливати на розвиток цивільних правовідносин власності.

Наділена владними повноваженнями, держава має право втручатися в майнову сферу власника аж до вилучення майна. Тому необхідність захисту інтересів осіб, які здійснюють право власності, від перевищення повноважень державних органів, наділених правом представляти інтереси держави і виступати від її імені, має важливе значення. Цим цілям служать позови до органів державної влади і управління про визнання недійсним акта державного органу чи органу місцевого самоврядування, що порушує право власності. Причому оскаржені можуть бути як акти індивідуального, так і загальнонормативного характеру (колегіальні і одноособові), у результаті яких або порушені права власника, або створені перешкоди для здійснення власником його прав (див. ст. 21 та коментар до неї).

Підставами визнання недійсними зазначених актів є суперечність їх закону та іншим правовим актам. Порушення права власності в результаті прийняття цього акта служить лише причиною, що спонукала власника звернутися до суду. 2. Разом із вимогою визнати незаконним акт, який порушує право власності, особа, право якої порушено, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на повне відшкодування заподіяних йому збитків та відшкодування моральної шкоди. Збитки, заподіяні громадянину чи юридичній особі в результаті видання акта державного органу чи органу місцевого самоврядування, що не відповідає закону чи іншому правовому акту, підлягають відшкодуванню державою та муніципальним утворенням у повному обсязі, включаючи прямі доходи, реальний збиток і упущену вигоду (див. ст. ст. 22, 23 та коментар до них).

Стаття 393. Визнання незаконним правового акта, що порушує право власності

1. Стаття 16 ЦК передбачає право особи на звернення до суду з вимогою про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Позивачем за даним позовом може бути власник або титульний володілець, право власності (або інше титульне право) якого порушене виданням переліченими органами актів.

Характерною особливістю зазначеного засобу захисту є особливий склад осіб, які виступають відповідачами за даним позовом. Так, відповідно до ст. 393, ними можуть бути органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування.

Умовою для подання цього позову є невідповідність актів, прийнятих зазначеними органами, вимогам закону, а також порушення цими актами права власності або іншого титульного права. Незаконність може полягати як у невідповідності акта компетенції органу, який його прийняв, так і в безпосередньому порушенні права власності виданням такого акта.

адміністративний позов може, зокрема, містити вимоги про: скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень; зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії; зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій; стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю; виконання зупиненої чи невчиненої дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів регламентуються ст. 171 КАС. Так, правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів та розпоряджень Президента України, постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.

Не підлягають розгляду господарськими судами, зокрема, заяви про визнання недійсними:

- актів слідчих, судових і прокурорських органів, щодо яких чинним законодавством встановлено спеціальний порядок оскарження і зміни чи скасування;

- постанов спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю;

- різного роду листів, інформацій, роз'яснень і т. п., які надсилаються державними чи іншими органами на адресу підпорядкованих їм структур та ін. з приводу конкретних ситуацій;

Якщо ж справа підлягає розгляду господарським судом, то підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Якщо у зв'язку з внесенням змін до чинного законодавства оспорюваний акт перестав відповідати новим вимогам, його може бути визнано недійсним з моменту набрання чинності законодавчим актом, тобто лише на майбутнє.

У випадку визнання акта недійсним з моменту його прийняття особи, які на виконання такого акта здійснили певні дії (наприклад, передали майно, перерахували кошти та ін.), вправі звернутись з вимогою про відновлення первісного стану, якщо її не заявлено разом з вимогою про визнання акта недійсним.

2. Крім визнання недійсними актів, що порушують право власності, власник має право вимагати також відновлення становища, яке існувало до порушення права. Отже, зазначений засіб спрямований перш за все на відновлення порушеного права. Воно може полягати, зокрема, в поверненні незаконно вилученого майна. В тих випадках, коли повернути його неможливо, власник має право на відшкодування шкоди, завданої таким порушенням, причому як матеріальної, так і моральної.

Що ж до розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню, то відповідно до глави 82 ЦК, вона має бути відшкодована в повному обсязі державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.

131.

Стаття 396. Захист речових прав на чуже майно

1. Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Захист речових прав на чуже майно можна визначити як використання управомоченими особами цивільно-правових способів відновлення порушених, невизнаних чи оспорених прав з метою усунення перешкод у їх здійсненні.

Щодо способів захисту, які можуть використовуватись при захисті прав на чуже майно, необхідно відзначити, що всі вони можуть бути згруповані у три групи: 1) зобов'язально-правові (способи, які витікають із порушення не самого речового права, а з порушення умов зобов'язання, наприклад, позов про застосування наслідків нікчемного правочину); 2) речово-правові (віндикаційний та негаторний позови, а також позови про визнання права на чуже майно); 3) загальноцивілістичні способи захисту, передбачені ст. 16 ЦК України (припинення правовідношення, відшкодування моральної шкоди та інші). До таких також можна віднести способи які використовуються при захисті прав осіб, оголошених померлими чи захист прав на чуже майно у разі вилучення земельної ділянки для суспільних потреб.

З приводу застосування першої групи способів, потрібно відмітити, що їх поширення при захисті прав на чуже майно є доволі обмеженим, оскільки такі способи можуть бути застосовані до особи з якою управомочений суб'єкт (володілець, сервітуарій тощо) перебуває у зобов'язальних відносинах і предметом таких відносин виступає той самий предмет на який поширюється речове право. Речово-правові способи захисту застосовуються у порядку передбаченому ст. ст. 387 - 391 ЦК України. Щодо застосування віндикаційного позову, то управомочена особа вправі витребувати своє майно від особи, яка незаконно фактично володіє річчю. Позов про витребування майна, поданий до особи, яка раніше незаконно володіла майном і у якої воно на момент розгляду справи відсутнє, не може бути задоволений з огляду на той факт, що об'єктом віндикаційного позову може бути тільки те майно, яке існує в натурі на момент подання позову.

Питання про можливість повернення індивідуально-визначеної речі, яка зазнала змін, переробки, має вирішуватись залежно від характеру таких змін, їх істотності. Якщо майно змінило своє початкове господарське призначення настають наслідки, аналогічні до загибелі майна, тобто власник має право лише на відшкодування збитків. Якщо ж майно зберегло своє господарське призначення, то питання про зроблені поліпшення вирішується за правилами, передбаченими ЦК України.

Управомочена особа, право на чуже майно якої порушене також може звернутися з позовом про усунення будь-яких порушень свого права, не пов'язаних з неправомірним позбавленням володіння (негаторний позов).

При застосуванні усіх способів потрібно мати на увазі, що відповідні способи захисту застосовуються не власниками, які однак мають такі ж самі права щодо захисту як і власники майна. А тому, у вирішенні питання про те, хто з них може подати позов про захист права, слід виходити з обсягу правомочностей обох названих осіб. Якщо право володіння належить не власникові, то позов вправі подавати володілець майна. Власник може звернутися з таким позовом лише після припинення у володільця згаданого права на володіння.

Позови пов'язані з визнанням права на чуже майно чи усуненням перешкод у користуванні майном характеризуються тим, що підтвердженням наявності такого права можуть бути насамперед правовстановлюючі документи (свідоцтва, державні акти, договори тощо). Тільки за наявності останніх право може бути поновлене. У протилежному випадку суд може застосувати наслідки які передбачені до недотримання форми правочинів.

Речові права на чуже майно можуть захищатися і іншими способами, зокрема, шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення права на чужу річ, визнання недійсним акту органа державної влади чи місцевого самоврядування яким встановлено право на чужу річ тощо.