2. Співвідношення приватного та цивільного права

Зберігається і загальний розподіл права на приватне і публічне. Їх відмінність спочиває на принципову різницю приватних і публічних інтересів, що лягли в основу їх первісної диференціації, проведеної ще в Юстиніанових Дигестах. За словами найвизначнішого давньоримського юриста Ульпіана, публічне право належить до положення римської держави, приватне відноситься до користі окремих осіб.

Співвідношення та розмежування приватного та публічного права завжди уявлялося непростою проблемою. Справа в тому, що в сфері приватного права законодавець нерідко змушений використовувати загальнообов'язкові, імперативні правила, в тому числі заборони, обмежуючи самостійність та ініціативу учасників регульованих відносин. Наприклад, у цивільному законодавстві встановлюється обов'язок державної реєстрації всіх юридичних осіб або угод з нерухомістю, відсутність якої тягне і відсутність відповідного юридичного результату (виникнення юридичної особи або появи, припинення або зміни прав на нерухомість). З іншого боку, у сфері публічного права іноді може застосовуватися судовий порядок захисту, зокрема, деяких інтересів громадян, що властиво частноправовому регулюванню.

Проте наявність таких правил не усуває необхідності встановлення чіткого розрізнення приватного та публічного права, бо відносини, включаються в ту або іншу сферу, набувають різний правовий режим. Попытки выявить критерии разграничения этих сфер предпринимались как отечественными, так и зарубежными учеными-юристами на протяжении не одного века. Врешті-решт стало очевидним, що ця відмінність полягає у характері та способах впливу права на регульовані відносини, обумовленого самою природою останніх. Ясно, наприклад, що відносини в галузі державного управління не можуть будуватися на принципах свободи і самостійності учасників, бо за самим своїм характером вимагають централізованого впливу та ієрархічної підпорядкованості учасників. Но ясно и то, что многие отношения, складывающиеся в экономике, и прежде всего отношения товарообмена (т.е. рынка), напротив, нуждаются в предоставлении их участникам максимальной (хотя, разумеется, и не безграничной) свободы, стимулирующей их инициативу и предприимчивость

Слід підкреслити, що і по суті необхідне в ряді випадків взаємовплив і взаємодія приватного і публічного права не веде до змішання цих двох принципово різних підходів. Так, цивільне процесуальне право, що відноситься до публічно-правовій сфері, під впливом приватноправових почав різко посилює змагальний характер процесу у спорах між підприємцями, широко допускаючи тут також застосування спеціальної (недержавної) форми розгляду. Проте в цілому процесуальний порядок, безумовно, зберігає властивий йому публічно-правовий характер. Приватне і публічне право в усіх розвинених правопорядках продовжують існувати як дві самостійні, незалежні гілки правового регулювання, як два різних типи правового впливу на суспільні відносини.

3. Значення римського права для формування цивільного права України

Ідеями римського права сповнена сучасна теорія цивільного права, цивільного процесу, підприємницького права, міжнародного приватного права тощо. Тому для того, щоб досконало вивчити перелічені вище галузі права, необхідно знати римське право.

У римському праві закріплено розуміння права як системи загальнообов'язкових правових норм, санкціонованих людьми на благо собі, тому право — це інститут захисту населення.

У римському праві вперше знайшов відображення поділ норм права на публічне та приватне.

Римське право вперше в історії людства розробило критерії для оцінки правової поведінки людини, сформулювало особливу правову культуру відносин між людьми.

У римському праві вперше сформувались юридична термінологія і понятійний апарат, наука про право.

У договірному праві яскраво відбилися основні особливості та переваги римського права, про які частково вже було сказано вище. Але оскільки рамки цієї роботи не дозволяють охопити все різноманіття договірних відносин в Стародавньому Римі, то видається доцільним дослідити лише найбільш характерні і цікаві проблеми в сфері основних положень договірного права римлян.

Договір у системі римського права Римські юристи виділяли дві найбільші галузі римського права: публічне (ius publicum) і приватне (ius privatum) право. За основу розподілу було взято характер захищаються інтересів. Класичний юрист Ульпіан вказував на те, що публічне право захищає інтереси держави. (4) У зв'язку з тим, що держава є носієм суверенної влади (5), можна говорити про нерівність суб'єктів публічних правовідносин, а, отже, і про імперативний характер регулювання.

Римське приватне право поділялося на кілька основних інститутів: сімейне право, спадкове право, речове право і зобов'язальне право.