Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
экзамен гражданское.doc
Скачиваний:
7
Добавлен:
15.09.2019
Размер:
1.1 Mб
Скачать

109. Поняття права спільної власності

Право власності може належати як одній особі (роздільне право власності), так і кільком особам одночасно (спільне право власності).

Право спільної власності не поширюється на власність юри­дичної особи і членів трудового колективу юридичної особи. Адже відомо, що майно юридичної особи відокремлене від май­на держави чи іншого засновника юридичної особи, а також від майна працівників, які уклали трудовий договір з цією юридич­ною особою. Не можна вести мову про спільну власність і в тому випадку, коли одному власнику належить певна окрема частина якої-не-будь речі, наприклад рамка до картини, а іншому - сама картина. Не виникає також права спільної власності і в тому випадку, коли кілька осіб користуються річчю, право власності на яку на­лежить третій особі. Наприклад, землеволодільці користуються землею, яка належить державі.

Наведені приклади свідчать, що право спільної власності може виникнути лише тоді, коли кілька осіб набувають пра­ва власності на одну і ту ж річ або сукупність речей. Причому, кожний із співвласників має свою частину в праві на все спільне майно і ця частка стосується всього комплексу прав і обов´язків щодо цього майна.

Отже, право спільної власності - це право двох або більше осіб на один об´єкт.

До прийняття Закону України «Про власність» цивільне зако­нодавство обмежувало можливість набуття права спільної влас­ності.

Закон України «Про власність» зняв обмеження щодо ви­никнення права спільної власності. Згідно зі ст. З зазначеного Закону майно може належати на праві спільної власності грома­дянам, юридичним особам і державі.

Право спільної власності фізичних осіб може виникнути при створенні трудового господарства. У власності трудового госпо­дарства можуть бути: будь-яке мале підприємство у сфері побутового обслуговування, торгівлі, громадського харчування, в інших галузях, транспортні засоби, машини, інше майно, необ­хідне для ведення трудового господарства. Усе це може належа­ти на праві спільної приватної власності громадянам, які спіль­но ведуть трудове господарство.

Учасниками спільної власності трудового господарства мо­жуть бути й члени сім´ї, які спільно ведуть це господарство.

Цивільний Кодекс України передбачає дві правові форми об´єднання юридичних осіб, які обумовлюють виникнення спіль­ної власності:

1.  Спільна власність юридичних осіб виникає на підставі до­говору про спільну діяльність і має за мету внесення коштів або трудову участь в сумісній діяльності. Нові юридичні особи при цьому не створюються (1130, 1134 ЦК України).

2.  Юридичні особи створюють на свої кошти нові юридичні особи, в тому числі шляхом об´єднання. Ними можуть бути під­приємства, а також асоціації, спілки та інші об´єднання.

Крім загального визначення права спільної власності, можна дати визначення цього права в об´єктивному і суб´єктивному ро­зумінні. Право спільної власності в об´єктивному розумінні - це сукупність правових норм, що регулюють відносини, пов´язані з набуттям кількома особами права власності на конкретно виз­начене майно, а також закріплюють, охороняють і регулюють права цих осіб на володіння, користування і розпорядження цим майном.

У суб´єктивному розумінні право спільної власності є правом кількох осіб сумісно володіти, користуватися і розпоряджатися конкретно визначеним майном.

Закон України «Про власність» та інші джерела цивільного права розрізняють два види спільної власності: часткову і суміс­ну. Законодавством не встановлено вичерпного переліку підстав виникнення спільної часткової власності. Такими підставами можна вважати всі відомі законні підстави виникнення права власності. Водночас виникнення права спільної сумісної влас­ності може мати місце тільки в тому разі, якщо це прямо перед­бачено законом.

Існування інституту права спільної власності має велике значення. З його допомогою для громадян створюються кращі умови для задоволення матеріальних і соціально-культурних потреб, раціонального використання сімейного бюджету, зміцнення сімейно-трудових зв'язків і товариських взаємин, а також отримання трудових доходів.