Особливості формування експериментальних вмінь і навичок учнів.

Експериментальні вміння формуються при виконанні експериментальних демонстрацій, фронтальних, позакласних і домашніх дослідів, експериментальних задач і завдань, при спостереженні , екскурсіях та під час виконання лабораторних робіт. Існують такі етапи формування експериментальних умінь: 1. Постановка завдання. 2. Вибір об’єкта дослідження. 3. Реалізація плану дослідження. 4. Підбиття висновків та аналіз отриманих результатів.

Якщо учень самостійно може подолати четвертий етап, тоді можна судити про досягнення певного рівня експериментальних умінь. Перевіряючи експериментальні уміння під час захисту лабораторних робіт, розв’язуванні експериментальних завдань, захисті практикумів, потрібно використовувати завдання і запитання різних рівнів складності. Це дасть змогу точніше виявляти рівень знань окремого учня. Починати бажано з найнижчого рівня, щоб позитивні відповіді на прості запитання підвищували самооцінку школярів і надавали їм впевненості при відповіді на складніші запитання.

Білет №28

Гравітаційне поле

1. Визнання сил тяжіння між тілами у вільному просторі ставило питання про природу і механізм передавання такої взаємодії. Початкові уявлення про можливість передавання дії як такої без матеріального посередника у вигляді магічних миттєвих впливів у науковому пізнанні світу були визнані безпідставними.

За сучасними поглядами з кожним об'єктом речовини з масою М пов'язаний інший вид матерії — гравітаційне поле, яке залежить від маси й конфігурації тіла. Саме одним із проявів поля є його силова дія на інше тіло масою т, розміщене в будь-якій точці поля; звичайно, пробне тіло своїм полем справлятиме силову дію на перше тіло.

Тепер відомо, що, крім силової дії, поле тяжіння обумовлює зміни фізичних і геометричних властивостей вільного простору. Зокрема, якщо у вільному від речовини просторі найкоротшою відстанню між двома точками є пряма; плин часу в усіх точках його однаковий; промені світла прямолінійні, то в просторі поблизу масивного тіла буде інша картина — найкоротшою відстанню між двома точками буде деяка крива, вигляд і розміри якої залежатимуть від маси тіла і відстані від нього до розглядуваних точок; світло, як і раніше, поширюється по найкоротшій відстані між двома точками, але тепер уже світлові промені викривляються; плин часу поблизу масивних тіл сповільнюється.

Поле тяжіння реально існує незалежно від нашої свідомості, має специфічні властивості, які достовірно виявляються різними способами, є видом матерії.

2. Для кількісної характеристики гравітаційного поля найбільш зручною є величина обумовленої силової дії поля на внесене в нього пробне тіло; її називають напруженістю.

Напруженість — вектор, який чисельно дорівнює силі дії поля, розрахованій на одиницю маси пробного тіла в заданій точці, (1)

Взявши до уваги вираз сили за законом тяжіння, для поля точкового тіла з масою М знаходимо (2)

де — радіус-вектор, напрямлений від матірного тіла М до заданої точки поля; знак мінус вказує на те, що вектор напруженості, колінеарний з вектором сили тяжіння, завжди напрямлений протилежно до радіус-вектора. Вектор напруженості поля за напрямом збігається з напрямом сили тяжіння.

Гравітаційні поля і їх напруженості підлягають принципу суперпозиції (накладання). Сумарна напруженість кількох полів у заданій точці дорівнює векторній сумі напруженостей всіх полів, зокрема, (3)