Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Дипломна робота.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
14.09.2019
Размер:
573.44 Кб
Скачать

118

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………...4-7

РОЗДІЛ 1. Правове регулювання права на інформацію в Україні…………………………...........................................................................8

    1. Поняття та види інформації за сучасним українським законодавством…………………………………………………………………...8-15

    2. Правове регулювання права на інформацію…………………….16-22

РОЗДІЛ 2. Законодавчі режими використання інформації в Україні.....................................................................................................................23

2.1. Реалізація права на інформацію з обмеженим доступом……….23-41

2.2. Реалізація права на інформацію з правовим режимом відкритого доступу………………………………………………………………………......42-56

РОЗДІЛ 3. Гарантії реалізації права на інформацію ……….57

3.1. Національне законодавство, що гарантує право на доступ до інформації………………………………………………………………………57-64

3.2. Міжнародно-правові гарантії реалізації права на інформацію...65-73

РОЗДІЛ 4. Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях………………………………………………………………………74-84

ВИСНОВКИ………………………………………………………...85-87

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………….88-96

ДОДАТКИ…………………………………………………………..97-118

ВСТУП

Актуальність теми. Інформація виступає сьогодні основним об’єктом інформаційного суспільства і її роль сьогодні важко переоцінити. Відображаючи реальну дійсність, вона інтегрується в усі напрямки діяльності держави, суспільства, громадянина. З появою нових інформаційних технологій інформація стає постійним і необхідним атрибутом забезпечення діяльності держави, юридичних осіб, громадських організацій, окремих громадян.

Ми вступили в нову еру – інформаційний вік; в результаті глобальних процесів перейшли від індустріального до такого суспільства, при якому основним видом економічної діяльності стає виробництво, збереження та розповсюдження інформації. На сьогодні саме інформація є визначальним фактором розвитку економічної, технічної та наукової сфер людської діяльності.

Гарантоване Конституцією України право на інформацію стає дедалі важливим елементом існування демократичного суспільства. Адже процес розбудови правової держави в Україні безпосередньо пов'язаний з додержанням та належною реалізацією гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, громадянина, зокрема їх права на інформацію. Важливою і необхідною складовою механізму здійснення права на інформацію є гарантування доступу громадян до інформації, а також чітка правова регламентація виключних випадків його (доступу) обмеження. Неабиякого значення набуває проблематика реалізації права громадян на інформацію з огляду на формування в Україні громадянського суспільства, імплементацію концепції «відкритості» влади та інші суспільно-політичні процеси сучасності.

Вперше в Україні право на інформацію визначено у 1992 році. Закон України «Про інформацію»1 став фундаментом для прийняття інших нормативно-правових актів, що регулюють інформаційні відносини, та зародження інформаційної галузі законодавства. Тому вдосконалення інформаційного законодавства має бути поступовим (від інкорпорації до кодифікації), що сприятиме не тільки його зародженню, а й формуванню та розвитку. Необхідно визнати, що формування інформаційного законодавства на сьогодні потребує глибокого теоретичного розроблення.

Таким чином, спроби об’єднати і проаналізувати норми права, виявити і теоретично осмислити недоліки законодавчого регулювання реалізації права на інформацію, виробити і запропонувати шляхи реформування відповідного законодавства мають як теоретичне, так і практичне значення, що і визначило вибір теми дослідження.

Мета і завдання дослідження. Метою дипломної роботи є з’ясування правових засад реалізації права на інформацію в Україні.

Для досягнення цієї мети необхідно вирішити такі основні завдання:

 проаналізувати правове регулювання права на інформацію в Україні;

 дати визначення поняття «інформація» та визначити види інформації;

 провести аналіз законодавчого регулювання права на інформацію;

 дослідити правові режими реалізації права на інформацію в Україні;

 з’ясувати особливості реалізації права на інформацію з обмеженим доступом, а також особливості реалізації права на інформацію з відкритим доступом;

 визначити гарантії реалізації права на інформацію в Україні;

 здійснити порівняльний аналіз національного законодавства, що гарантує право на доступ до інформації та міжнародно-правових гарантій реалізації права на інформацію.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають в процесі реалізації права на інформацію в Україні.

Предметом дослідження є особливості реалізації права на інформацію.

Методи дослідження. Для досягнення визначеної мети і поставлених завдань було використано загальнонаукові (історичний, системний, аналізу і синтезу) і спеціальні (порівняльно-правовий, метод тлумачення правових норм) методи наукового пізнання.

За допомогою історичного методу визначено основні закономірності розвитку та законодавчого закріплення права на інформацію у процесі зародження та розвитку інформаційних відносин.

Застосування системного методу дає змогу досліджувати реалізацію права на інформацію, комплексно підійти до його основних складових, які нерозривно пов’язані між собою.

Узагальнення явищ і процесів, що супроводжують реалізацію права на інформацію, аналіз правових дефініцій і категорій правозастосовної практики здійснено за допомогою системного методу і методів аналізу та синтезу.

Завдяки порівняльно-правовому методу досліджено законодавство (правові норми) щодо гарантій реалізації права на інформацію зарубіжних країн та проведено порівняння з національним законодавством.

Для виявлення відповідності норм права суспільним відносинам застосовувався метод тлумачення правових норм.

Теоретичною основою дослідження були праці вітчизняних і російських вчених (крім названих) у галузі інформаційного права та інших юридичних наук, а саме: І. Арістова, К. Бєлякова, В. Брижка, В. Гавловського, О. Городова, І. Громико, А. Гуза, М. Демкова, В. Єгорова, С. Жука, О. Івченка, Р. Калюжного, Б. Кормича, В. Ліпкана, О. Логінова, А. Марущака, В. Наумова, О. Олійника, Є. Петрова, П. Рабіновича, Б. Романюка, А. Сергеєва, С. Стеценка, Ю. Тихомирова, М. Тищенка, М. Федотова, О. Харитонова, І. Чижа, В. Цимбалюка, М. Швеця, Ю. Шемшученка, В. Ярочкіна.

Емпіричну основу дослідження склали нормативно-правові акти України і зарубіжних країн, які регулюють загальні і спеціальні питання реалізації права на інформацію; існуюча практика застосування вказаних нормативно-правових актів як опублікована, так і зібрана самостійно; дослідження провідних учених-юристів у галузі інформаційного та цивільного права.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на основі аналізу новітнього законодавства України проведено комплексне дослідження правових питань, які стосуються правових засад реалізації права на інформацію, та запропоновано нове вирішення проблемних питань.

Структура роботи за планом складається зі вступу, чотирьох розділів, що включають шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

Розділ 1. Правове регулювання права на інформацію в україні

    1. Поняття та види інформації за сучасним українським законодавством.

Протягом усієї історії людства інформація розглядалася як важливий військовий, політичний, економічний, соціальний чинник, що значною мірою зумовлював розвиток держави, суспільства та особистості.

Володіти певною інформацією означало володіти певною цінністю суспільного характеру. Здатність індивідуумів збирати, накопичувати, трансформувати й передавати інформацію стала одним із головних чинників формування людини як соціальної істоти, що дав змогу передавати досвід і знання з покоління в покоління, ставши основою суспільного прогресу. Соціальна взаємодія окремих індивідуумів, соціальних груп та суспільства загалом ґрунтується передусім на процесі обміну інформацією. Так само й соціальне управління в будь-якому масштабі пов’язане з процесами збирання, оброблення та передавання інформації.

Та незважаючи на таке значення інформації для держави й суспільства, її проблеми, сутність, процеси збирання, оброблення, зберігання, передавання та розповсюдження вчені почали безпосередньо вивчати лише у XX ст. Інформація стала предметом окремої галузі науки – кібернетики (від грец. kybernetike - мистецтво управління), яка є наукою про загальні ознаки процесів і систем управління в технічних пристроях, живих організмах та людських організаціях1.

Проте, зазначимо, що певні аспекти суспільних відносин, пов’язаних інформацією, ста ли предметом правового регулювання набагато раніше, ніж почали розглядатися з наукового погляду. Є, наприклад, свідчення про наявність правової регламентації такого важливого інституту інформаційного права, як державна таємниця, ще в часи Давнього Єгипту, країни Шумерів та Ассирії (IV – III тисячоліття до н.е.).

Нині є багато визначень інформації. Це можна пояснити неоднозначністю самого поняття «інформація», а також тим, що представники різних галузей науки та практичної діяльності по-різному сприймають поняття інформації, що зумовлено специфічністю галузевих принципів і методів вивчення та використання інформації.

Термін «інформація» у перекладі з латинського informatio означає ознайомлення, викладення, роз’яснення. У загальному розумінні інформація – це певні відомості, сукупність певних даних, знань1.

З точки зору філософії, у понятті «інформація» необхідно розрізняти два аспекти. По-перше, це так звана структурна інформація, тобто міра організації або впорядкованості системи чи процесу, їх внутрішня характеристика. В іншому аспекті інформація безпосередньо пов’язана з процесом віддзеркалення як в матеріальному, так і в нематеріальному світі. Якщо предмет зазнає певних змін, що є результатом (віддзеркалення) впливу іншого предмета, то перший предмет стає носієм інформації про другий предмет2. Для неживої природи процес відображення має пасивний

характер, будучи простим механізмом констатації певних даних. Для об’єктів живої природи, передусім для людини, процес відображення має активний характер і пов'язаний не лише із сприйняттям інформації, але і з її аналізом та переробленням.

Засновником теорії інформації вважається К. Шеннон, який у своїй «Праці з теорії інформації та кібернетики» на початку 60-х років XX ст. виклав кількісно-математичні принципи інформації, вважаючи останню як «невизначеність, що скорочується»3. За такого підходу кількість інформації є зворотно-пропорційною невизначеності, що усувається за допомогою цієї інформації.

Інший основоположник кібернетики – Н. Вінер розглядав інформацію як специфічну субстанцію, стверджуючи, що «інформація – це і не матерія, і не енергія»1.

Його ідеї стали основою наукової концепції, яка розглядає інформацію як основу всього існуючого, першопричину всіх явищ і процесів. Так, І. Й. Юзвишин сформулював поняття інформації як «генералізаційно єдиної первинної субстанції Всесвіту». За цим підходом усі відносини між будь-якими об’єктами та елементами (від окремих атомів до галактик і Всесвіту в цілому) ґрунтуються на процесі обміну інформацією2. Отже, й сама інформація є головним ресурсом розвитку як у мікро-, так і в макросвіті, головним ресурсом розвитку людства.

Викладені вище трактування терміна «інформація» є насамперед елементами певних концептуальних підходів до універсального визначення інформації як певної субстанції та невід’ємного елемента будови світу.

Галузеві науки розглядають певні характеристики інформації, що є важливим саме для конкретної галузі знань. Так прихильники теорії інформаційної революції – американці Р. Кохане та Дж. Най поділяють інформацію, що обертається в сучасному світі на вільну інформацію, комерційну і стратегічну.

Вільною вони вважають інформацію, що розповсюджується безкоштовно, без будь-якої матеріальної компенсації: телебачення, радіомовлення, політична реклама, різні інформаційні акції, Інтернет тощо.

Комерційна інформація, тобто така, що виробляється з метою отримання прибутку у вигляді компенсації за її використання, набуває нині дедалі більшого поширення. Взагалі однією з ознак формування інформаційного суспільства є те, що інформація стала товаром, який має стратегічне значення для держави й суспільства.

Найбільш традиційним і звичним є третій тип інформації – стратегічна. Вона безпосередньо пов’язана з діяльністю держави і має такі самі давні коріння й історію, що й історія держави як правового та суспільно-політичного явища. Головною характеристикою стратегічної інформації виступає специфічний правовий режим її збирання, вироблення, зберігання та використання, а саме – режим таємності, який забезпечується силою державного примусу1.

Основним призначенням інформації є задоволення інформаційних потреб окремої людини, суспільства та держави. Саме людина є кінцевим споживачем будь-яких даних і відомостей і завдяки своєму мисленню здатна перетворювати сукупність даних на те, що вважається інформацією.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює питання інформаційних відносин в Україні, є Закон України «Про інформацію»2, у якому зазначено, що інформація – будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Цивільного кодексу України інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі3.

У Законі України «Про телекомунікації»4 дано дещо інше визначення поняття «інформація», яке значно розширює та конкретизує перелік форм подання інформації, яка може бути об’єктом правовідносин. Згідно зі статтею 1 цього Закону, інформація – це «відомості, подані у вигляді сигналів, знаків, звуків, рухомих або нерухомих зображень чи в інший спосіб».

Отже, визначені в законодавстві форми і способи подання інформації не є вичерпними, що дає змогу визначити інформацію як відомості, що були організовані в такій формі, документовані, передані або оголошені таким чином, що можуть бути сприйнятими іншою особою.

Кожна конкретна інформація має також певні індивідуальні характеристики, до яких насамперед належать її кількість, зміст, цінність та якість.

Кількість інформації може виражатися як у кількісних одиницях (сторінки, байти тощо), так і в відносному вимірі (наскільки інформація знімає невизначеність).

Зміст інформації – це конкретне значення даних і відомостей у тому контексті, в якому вона є зрозумілою для особи.

Цінність інформації характеризує її суспільне значення і може виражатися як у грошових одиницях, так і у відносному значенні (важлива, неважлива тощо).

Якість інформації визначає, наскільки вона здатна задовольнити інформаційні потреби суб’єктів інформаційних відносин, і характеризується такими критеріями, як повнота, достовірність, цілісність тощо.

В українському законодавстві є кілька підстав для класифікації інформації залежно від режиму доступу, галузі та виду інформації.

Найбільш розгалуженою і деталізованою є визначена нормами статей 11-19 Закону України «Про інформацію»1 класифікація інформації за видами. Відповідно до ст. 10 цього закону розрізняють такі види інформації за змістом:

  • інформація про фізичну особу;

  • інформація довідково-енциклопедичного характеру;

  • інформація про стан довкілля (екологічна інформація);

  • інформація про товар (роботу, послугу);

  • науково-технічна інформація;

  • податкова інформація;

  • правова інформація;

  • статистична інформація;

  • соціологічна інформація;

  • інші види інформації.

До інформації про фізичну особу (персональні дані) належать відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Інформацією довідково-енциклопедичного характеру є систематизовані, документовані, публічно оголошені або іншим чином поширені відомості про суспільне, державне життя та навколишнє природне середовище.

Інформацією про стан довкілля (екологічна інформація) є відомості та/або дані про: стан складових довкілля та його компоненти, включаючи генетично модифіковані організми, та взаємодію між цими складовими; фактори, що впливають або можуть впливати на складові довкілля (речовини, енергія, шум і випромінювання, угоди в галузі навколишнього природного середовища, політику, законодавство, плани і програми); стан здоров’я та безпеку людей, умови життя людей, стан об’єктів культури і споруд тією мірою, якою на них впливає або може вплинути стан складових довкілля; інші відомості та/або дані.

Під інформацією про товар (роботу, послугу) розуміють відомості та/або дані, які розкривають кількісні, якісні та інші характеристики товару (роботи, послуг).

Науково-технічна інформація являє собою будь які відомості та/або дані про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображенні в електронному варіанті.

Під податковою інформацією слід розуміти сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

До правової інформації відносять будь-які відомості про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.

Статистичною інформацією є документована інформація, що дає кількісну характеристику масових явищ та процесів, які відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя суспільства.

До соціологічної інформації належать будь-які документовані відомості про ставлення до окремих осіб, подій, явищ, процесів, фактів тощо.

Виноградова Г. В. виділяє також адміністративну інформацію (являє собою офіційні документовані дані, що дають кількісну характеристику явищ та процесів, що відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя і збираються, використовуються, поширюються та зберігаються органами державної влади, місцевого самоврядування, юридичними особами з метою виконання адміністративних завдань, що належать до їх компетенції); масову інформацію (публічно поширювану друковану та аудіовізуальну інформацію); інформацію про діяльність державних органів влади та органів місцевого самоврядування1.

Окремі науковці класифікують інформацію з урахуванням різноманітних критеріїв, зокрема, у залежності від джерела її отримання, кола питань, що нею розглядаються, джерела її передачі і надходження, конкретного змісту, форми передачі тощо.

З метою визначення інформації як самостійного об’єкта цивільного права, визначення товарності інформації та зобов’язальних відносин з приводу неї, пропонують таку класифікацію інформації:

  • приватноправового характеру – публічно-правового;

  • обігоздатна – необігоздатна;

  • загальнодоступна – нерозкрита (з обмеженим доступом);

  • приватна – офіційна;

  • для комерційного використання – для вільного, звичайного, наукового, освітянського використання1.

Залежно від суб’єкта досліджують аналітичну, прогнозну, довідкову, ознайомлювальну та рекомендаційну інформацію.

Іноді визначають такий тип інформації як комп’ютерна інформація: «відомості про об’єктивний світ і процеси, що відбуваються в ньому, цілісність, конфіденційність і доступність яких забезпечується за допомогою комп’ютерної техніки та які мають власника і ціну»2. Комп’ютерна інформація – якісно новий етап в організації інформаційних відносин, головна цінність якої полягає в швидкості і надійності одержання. Водночас вона потребує вміння, навичок її застосування. Це свідчить про існуючу потребу підвищення комп’ютерної грамотності учасників інформаційних відносин.

За режимом доступу інформація поділяється на:

  1. відкриту інформацію;

  2. інформацію з обмеженим доступом.

Таким чином, можна зробити висновок, що інформація є найважливішим фактором суспільного розвитку, адже без отримання інформації у різних її проявах та формах не можлива еволюція людини, розвиток суспільства і держави.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.