Вступ

Кожна фірма, починаючи свою діяльність, зобов'язана чітко представ­ляти потребу на перспективу у фінансових, трудових і інтелектуальних ре­сурсах, джерела їхнього одержання, а також уміти точно розраховувати ефективність використання наявних засобів у процесі роботи своєї фірми. У ринковій економіці підприємці не можуть домогтися стабільного успі­ху, якщо не будуть чітко й ефективно планувати свою діяльність, постійно збирати й акумулювати інформацію як про стан цільових ринків, положенні на них конкурентів, так і про власні перспективи і можливості. Суть планування проявляється в конкретизації цілей розвитку всієї фірми та кожного підрозділу окремо на певний період; визначенні госпо­дарських завдань, засобів їх досягнення, термінів та послідовності реалі­зації; виявлення матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, які не­обхідні для вирішення поставлених завдань. Призначення планування як функції управління поля­гає в намаганні завчасно врахувати за можливістю всі внутрішні та зовнішні фактори, що забезпечують сприятливі умови для нормального функціону­вання і розвитку підприємств. Воно передбачає розробку комплексу за­ходів, які визначають послідовність досягнення конкретних цілей з ураху­ванням можливостей найефективнішого використання ресурсів кожним виробничим підрозділом і всією фірмою. Тому планування повинно забез­печити взаємоув'язку між окремими структурними підрозділами фірми, які включають всю технологічну ланку: наукові дослідження і розробки, виробництво та збут. Ця діяльність опирається на виявлення та прогнозу­вання споживчого попиту, аналіз й оцінку наявних ресурсів та перспектив розвитку господарської кон'юнктури. Звідси випливає необхідність зв'яз­ку планування з маркетингом та контролем з метою постійного коригуван­ня показників виробництва і збут слідом за змінами попиту на ринку .

У залежності від змісту, мети і завдань виділяють такі форми плану­вання та види планів:

1. Форми планування в залежності від тривалості планового періоду:

- перспективне планування (прогнозування);

- середньострокове планування;

- поточне (бюджетне, оперативне) планування.

2. Види планів:

а) в залежності від змісту господарської діяльності — плани науково-дослідницьких та дослідницько-конструкторських робіт; виробництва і збуту; матеріально-технічного постачання; фінансовий план;

б) в залежності від організаційної структури підприємства (фірми) — плани виробничої дільниці; плани дочірньої компанії.

Планування — це початковий етап управління. Однак це є не єдиний акт, а процес, який триває до завершення комплексу операцій, що плану­ються. В системі перспективного планування в залежності від методології і мети розрізняють довгострокове і стратегічне планування.В системі довгострокового планування використовується метод екстраполяції, тобто використання результатів показників минулого періоду і на основі визначення оптимістичної мети поширення декількох завищених показників на майбутній період, розраховуючи на те, що май­бутнє буде краще, ніж минуле.

Системи довгострокового планування застосовують в 70-80 відсотків найбільших японських корпорацій, які організують планування таким чи­ном:: вибираються 5-10 ключових стратегій і навколо них формують політику довгострокового розвитку; одночасно приймаються середньострокові плани для об'єднання стратегій в єдине ціле і ув'язки з розподілом ресурсів; вище керівництво визначає мету кожному підрозділу, а підрозділ роз­робляє кількісні плани досягнення цієї мети "знизу—доверху" .

Середньострокові плани найчастіше охоплюють п'ятирічний строк, оскільки він найбільш точно відповідає періоду оновлення виробничого апарату та асортименту продукції. В цих планах формуються основні зав­дання на встановлений період, наприклад, виробнича стратегія фірми в цілому і кожного підрозділу (реконструкція та розширення виробничих потужностей, освоєння нової продукції і розширення асортименту); стратегія збуту; фінансова стратегія; кадрова політика; визначення обсягу та структури необхідних ресурсів і форм матеріально-технічного постачан­ня з урахуванням внутріфірмової спеціалізації та кооперування виробниц­тва. Середньострокові плани передбачають розробку в певній послідовності заходів, які спрямовані на досягнення мети, визначеної дов­гостроковою програмою розвитку.

1.Види планів, їх класифікація.

В нинішніх умовах господарювання всі учасники ринко­вих відносин самостійно здійснюють планування своєї діяльно­сті на основі ринкового попиту, раціонального використання наявних ресурсів, прагнення отримати максимальну величину прибутку. При цьому в практичній діяльності підприємство ви­користовує різні види планів.

За об'єктами планування розрізняють наступні види планів:

• план виробництва (номенклатура, асортимент та кіль­кість продукції, що виготовляється в натуральних та вартісних показниках, виробнича потужність, трудомі­сткість виробничої програми);

• план товарообороту (структура та обсяги реалізації то­варів);

• план продажу (визначення можливих обсягів продажу, формування портфелю замовлень, освоєння нових ви­дів продукції);

• фінансовий план (баланс доходів та витрат, план гро­шових надходжень);

• план з праці та персоналу (продуктивність праці, чисе­льність персоналу);

• план матеріально-технічного забезпечення (потреба в матеріалах, паливі, обладнанні);

• план витрат (собівартість, калькуляція, кошторис);

• план інвестицій (обсяги та джерела інвестиційних ко­штів за напрямами інвестицій, зведений план інвести­цій).

В залежності від тривалості планового періоду плани поділяються на:

• довгострокові (перспективні);

• середньострокові;

• короткострокові (поточні).

Довгостроковий (перспективний) план передбачає визна­чення стратегії розвитку підприємства стосовно всіх напрямів його діяльності на період більше 5 років.

Середньостроковий план - це деталізація довгострокового плану для перших років діяльності підприємства на період від 1 до 5 років.

Поточний план - це планування діяльності підприємства за всіма напрямами на короткі періоди (рік, квартал, місяць, ти­ждень, доба). Короткострокові плани містять у собі конкретні заходи щодо досягнення цілей (визначених у довгострокових планах) та використання необхідних для цього ресурсів підпри­ємства.

За змістом планових рішень плани поділяють:

• стратегічні;

• тактичні;

• оперативно-календарні;

• бізнес-плани.

Стратегічний план визначає основні напрями розвитку підприємства на довготривалу перспективу. У рамках стратегіч­ного планування приймають рішення стосовно розширення біз­несової діяльності, розробки та впровадження заходів для задо­волення ринкового попиту, ринків збуту, партнерських взаємо­відносин.

Таким чином, основна ознака стратегічного планування - пошук нових можливостей діяльності та розвитку підприємства, створення потенціалу для адаптації до динамічних змін внутрі­шніх та зовнішніх умов його існування. Саме для цього під час стратегічного планування підприємство визначає цілі та розроб­ляє засоби їх досягнення.

Тактичний план - розробка плану економічного та соціаль­ного розвитку підприємства на короткостроковий або середньост- роковий період. Тактичні плани конкретизують та доповнюють стратегічні. Так, якщо стратегічні плани окреслюють місію, відпо­відні їй цілі діяльності підприємства, загальні засоби та заходи їх досягнення, то тактичні - визначають сукупність конкретних дій та засобів для досягнення намічених цілей. Тактичне планування до­зволяє реалізувати додаткові резерви, які сприятимуть збільшенню обсягів виробництва, зниженню витрат, підвищенню якості проду­кції, росту продуктивності праці тощо.

Оперативно-календарний план деталізує показники так­тичного плану для організації планомірної та ритмічної роботи всього підприємства та його структурних підрозділів протягом короткого проміжку часу (день, тиждень, місяць). У процесі оперативно-календарного планування визначається час вико­нання окремих операцій виробничого процесу, оперативної під­готовки виробництва, а також передбачаються заходи щодо кон­тролю, матеріально-технічного забезпечення виробництва, збуту продукції. План містить календарне погодження виробничого процесу між структурними підрозділами, в якому враховуються послідовність та параметри технологічного процесу.

Оперативне планування здійснюється в масштабі всього підприємства як цехове (міжцехове), а для окремих цехів - у розрізі дільниць і робочих місць (внутрішньоцехове).

Міжцеховий оперативний план забезпечує скоординовану діяльність між цехами підприємства згідно з послідовністю тех­нологічних процесів (заготівельних, обробних, складальних) та з урахуванням цехових функцій - основні, допоміжні, обслугову­ючі, побічні. Головним завданням міжцехового оперативного планування має бути забезпечення ритмічної роботи всіх цехів, запобігання виникнення «вузьких місць», погодження номенк­латури заготівель, деталей, вузлів та термінів їхнього пересу­вання між цехами (виробництвами).

Внутрішньоцеховий оперативний план включає розробку календарних планів виробництва для дільниць та контроль за їх виконанням, розподіл робіт за робочими місцями, оперативне регулювання виробничих процесів.

Бізнес-план необхідний для оцінки доцільності здійснення то­го чи іншого виду діяльності. У ньому викладено суть, напрями та способи реалізації підприємницької ідеї; надана оцінка ринковим, виробничим, організаційним та фінансовим аспектам майбутнього бізнесу. Бізнес-план розробляється для обгрунтування:

• вибору нових видів діяльності;

• можливості залучення інвестицій, отримання кредитів;

• пропозицій для створення спільних підприємств;

• доцільності в отриманні підтримки держави.

При ринковій системі господарювання він виконує дві ва­жливі функції:

• зовнішню (ознайомлення зацікавлених осіб із сутністю та ефективністю реалізації нової підприємницької ідеї);

• внутрішню (конкретизація заходів та засобів для реалі­зації підприємницького проекту).