2.2. Реалізація права на інформацію з правовим режимом відкритого доступу.

Відповідно до Закону України «Про інформацію» будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом¹.

До основних видів відкритої інформації відносять масову, правову, екологічну, статистичну, соціологічну, довідково-енциклопедичну інформацію та інформацію про діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування.

Важливим є те, що доступ громадянина до відкритої інформації не може бути обмеженим; отримання громадянином відкритої інформації відбувається безоплатно; користування відкритою інформацію громадянин здійснює на свій розсуд; відмовляти в доступі до відкритої інформації за будь-якими причинами неможливо.

До категорії документованої інформації, доступ до якої обмежувати заборонено, відносяться:

•  законодавчі та інші нормативні акти, що встановлюють правовий статус органів державної влади, органів місцевого самоврядування, організацій, громадських об’єднань, а також права, свободи та обов’язки громадян, порядок їх реалізації;

•  документи, що містять інформацію про надзвичайні ситуації, екологічну, метеорологічну, демографічну, санітарно-епідеміологічну та іншу інформацію, необхідну для забезпечення безпечного функціонування населених пунктів, виробничих об’єктів, безпеки громадян та населення;

•  документи, що містять інформацію про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, про використання бюджетних коштів та інших державних та місцевих ресурсів, про стан економіки та потреб населення, за виключенням відомостей, віднесених до державної таємниці;

•  документи, що збираються у відкритих фондах бібліотек, архівів, інформаційних системах органів державної влади та місцевого самоврядування, громадських об’єднань, організацій, які являють суспільний інтерес або необхідні для реалізації прав, свобод та обов’язків громадян.

Матеріальна цінність відкритої інформації створюється, як правило, за рахунок бюджетних коштів, і право власності на інформацію належить народу України. Право отримувати, зберігати, використовувати відкриту інформацію не може бути обмежено. Громадяни України та юридичні особи мають право безкоштовно отримувати та використовувати відкриту інформацію для власних потреб.

Досить часто громадяни не використовують своє право на доступ до інформації особисто і безпосередньо. Але більшість з них користується засобами масової інформації – газетами, радіо, телебаченням тощо. Громадськість очікує від засобів масової інформації поінформованості про важливі справи, що відбуваються у суспільстві. Тому важливою передумовою доступу до інформації громадян є опублікування її у друкованих ЗМІ.

Роль преси у забезпеченні права громадян на доступ до інформації велика і є предметом наукових досліджень. Враховуючи значний вплив засобів масової інформації на суспільство, дослідники розкривають, наприклад, роль преси у правовому інформуванні громадян України, звертають увагу на сферу правового інформування як складовий елемент правової свідомості громадян, який впливає на рівень усвідомленості та правомірності поведінки, виконання людиною своїх громадянських обов’язків та можливість цивілізованого користування правами і свободами, а це значною мірою залежить від рівня її правової поінформованості.

Правове інформування ЗМІ визначають як інститут інформаційного права – сукупність норм, що регулюють систему заходів, що здійснюються засобами масової інформації стосовно поширення інформації про правову дійсність у державі, змістом якої є чинне законодавство і право, правова ідеологія, а також відомості про правові форми діяльності держави.

Закон України «Про інформацію» зазначає, що засоби масової інформації – засоби, призначені для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації.

Друковані засоби масової інформації – це періодичні друковані видання (преса) – газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем.

Відповідно до Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» преса – періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію¹.

Як правило, друковані ЗМІ забезпечують доступ до відкритої інформації. А, як відомо, обмеження права на одержання відкритої інформації забороняється законом.

Діяльність друкованих засобів масової інформації – це збирання, творення, редагування, підготовка інформації до друку та видання друкованих засобів масової інформації з метою її поширення серед читачів².

Свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань гарантуються Конституцією України і, відповідно до вищезгаданих законів, означають право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку відкриту за режимом доступу інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації.

Друковані засоби масової інформації є вільними. Забороняється створення та фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації. Не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються друкованими засобами масової інформації, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів з боку посадових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій або об’єднань громадян, крім випадків, коли посадова особа є автором поширюваної інформації чи дала інтерв’ю.

Друковані засоби масової інформації в Україні не можуть бути використані для: поширення відомостей, що становлять державну або іншу передбачену законодавством таємницю, що стосуються лікарської таємниці; грошових вкладів, прибутків від підприємницької діяльності; усиновлення(удочеріння); листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, крім випадків передбачених законодавством; закликів до захоплення влади, насильницької зміни конституційного ладу або територіальної цілісності України; пропаганди війни, насильства та жорстокості; розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі; розповсюдження порнографії, а також з метою вчинення терористичних актів та інших кримінально караних діянь.

Забороняється використання друкованих засобів масової інформації для:

1. втручання в особисте життя громадян, посягання на їх честь і гідність;

2. розголошення будь-якої інформації, яка може призвести до вказання на особу неповнолітнього правопорушника без його згоди і згоди його представника.

Друковані засоби масової інформації в Україні видаються державною мовою, а також іншими мовами. Стиль і лексика друкованих засобів масової інформації мусять відповідати загальновизнаним етично-моральним нормам. Вживання лайливих і брутальних слів не допускається.

Правові, економічні, організаційні засади державної підтримки засобів масової інформації та соціального захисту журналістів визначає Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»¹. Зазначений закон розповсюджується не лише на пресу та її журналістів, а й на інші засоби масової інформації (на теле- і радіомовні організації, інформаційні агентства).

Норми державної підтримки застосовуються до всіх засобів масової інформації, які діють відповідно до Конституції України, незалежно від їх ідеологічного і політичного спрямування та від форм власності.

Норми Закону «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» поширюються також на телерадіоцентри та підприємства поліграфії і зв’язку тією мірою, наскільки вони забезпечують діяльність цих засобів масової інформації.

Не застосовуються норми державної підтримки до ЗМІ: рекламного характеру; еротичного характеру; заснованих за участю юридичних або фізичних осіб, до сфери діяльності яких входять виробництво та постачання паперу, поліграфічного обладнання, технічних засобів мовлення; заснованих в Україні міжнародними організаціями або за участю юридичних або фізичних осіб інших держав, осіб без громадянства; у яких понад 50 відсотків загального обсягу випуску становлять матеріали зарубіжних засобів масової інформації.

В Україні в інформаційній сфері функціонують суб’єкти всіх форм власності. Засоби масової інформації та підприємства різних форм власності, які забезпечують інформаційну діяльність, є рівноправними.

Порядок всебічного і об’єктивного висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації і захисту їх від монопольного впливу органів тієї чи іншої гілки державної влади або органів місцевого самоврядування, є складовою частиною законодавства України про інформацію і визначається Законом України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації»².

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах коштів, передбачених у державному або місцевих бюджетах на висвітлення їх діяльності, формують замовлення засобам масової інформації на:

 створення спеціальних звітів і репортажів про важливі події, що відбуваються в державі, про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

 проведення прямих теле- і радіотрансляцій про їх діяльність;

 організацію систематичних (проблемних, тематичних) теле- і радіопередач та сторінок (рубрик) у друкованих засобах масової інформації;

 створення та поширення інформації, авторських матеріалів про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування роз’яснювального характеру;

 запис і зберігання відео- і аудіоматеріалів про висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Видатки на фінансування засобів масової інформації щодо висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування передбачаються у Державному бюджеті України та в місцевих бюджетах окремо.

Аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.

Законодавство України про телебачення і радіомовлення складається з Конституції України, Закону України «Про інформацію», Закону України «Про телебачення і радіомовлення», законів України «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України», «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», «Про телекомунікації», «Про радіо частотний ресурс України», міжнародних договорів, згада на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Закон України «Про телебачення і радіомовлення»¹ регулює відносини, що виникають у сфері телебачення та радіомовлення на території України, визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних питань.

Державну політику щодо телебачення і радіомовлення, законодавчі основи її реалізації, гарантії соціального і правового захисту працівників цієї сфери визначає Верховна Рада України. Забезпечує реалізацію державної політики щодо телебачення і радіомовлення, координує діяльність міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади у цій сфері Кабінет Міністрів України.

Єдиним органом державного регулювання діяльності у сфері телебачення і радіомовлення незалежно від способу розповсюдження телерадіопрограм і передач є Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення – спеціальний конституційний, постійно діючий позавідомчий центральний орган.

Основними засобами забезпечення доступу громадян до інформації є діяльність Національної телекомпанії України та Національної радіокомпанії України.

Головною метою діяльності Телекомпанії є забезпечення прав громадян на свободу думки і слова, на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, відкрите і вільне обговорення суспільних питань, а також розроблення і реалізація програмної політики, що відповідає національним інтересам України, створення конкурентоспроможної інформаційної продукції та забезпечення входження України у світовий інформаційний простір.

Телекомпанія проводить свою діяльність шляхом отримання, збирання, оброблення, підготовки, створення, використання, зберігання інформації та здійснення телетрансляції на загальнонаціональних каналах мовлення на всю територію України та зарубіжні країни.

До основних завдань Телекомпанії належать: оперативне інформування телеглядачів про суспільно-політичні, інші події в Україні та закордоном, про надзвичайні ситуації, що становлять загрозу життю чи здоров’ю населення; розповсюдження офіційних повідомлень про найважливіші події політичного та економічного життя, суспільні процеси в Україні та закордоном; висвітлення діяльності Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України; висвітлення діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади, судів загальної юрисдикції та Конституційного Суду, важливих фактів діяльності органів місцевого самоврядування; надання у встановленому законодавством порядку ефірного часу для ведення передвиборної агітації; створення та розповсюдження економічних, публіцистичних, культурно-освітніх, медико-гігієнічних, художньо-мистецьких, навчальних, розважальних, спортивних програм, а також для дітей та юнацтва; сприяння зміцненню міжнародних зв’язків України, зростанню її авторитету в світі.

Головною метою діяльності Радіокомпанії є забезпечення права громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, вільне обговорення суспільних питань, реалізація програмної політики, що відповідає національним інтересам України, створення конкурентоспроможної інформаційної продукції та забезпечення входження України у світовий інформаційний простір.

Основними завданнями Радіокомпанії, як і Національної телекомпанії України, є: оперативне інформування радіослухачів про суспільно-політичні та інші події в Україні і за кордоном, про надзвичайні ситуації, що становлять загрозу життю чи здоров’ю населення; розповсюдження офіційних повідомлень про найважливіші події політичного і економічного життя в Україні та за кордоном, роз’яснення рішень органів державної влади; висвітлення діяльності Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України; взаємодія з виробниками радіопрограм на території України і за її межами, сприяння розвитку ефірних, проводових і кабельних мереж, участь у формуванні ринку аудіовізуальної продукції, трансляція радіопрограм на територію інших країн; трансляція міжнародних культурних, політичних, економічних і спортивних подій, участь у проведенні міжнародних радіо- і телевізійних конкурсів і фестивалів; комплектування, зберігання та використання державного фонду аудіо продукції, включаючи відбір, визначення конкретних строків і умов тривалого зберігання радіопрограм, які становлять значну художню, історичну та культурну цінність тощо.

Наступним найбільш поширеним після телебачення і радіомовлення засобом доступу громадян до інформації є інформаційні агентства. Закон України «Про інформаційні агентства» визначає, що інформаційне агентство – це зареєстрований як юридична особа суб’єкт інформаційної діяльності, що діє з метою надання інформаційних послуг¹.

Зазначений закон також встановляє, що забороняється цензура інформації, поширюваної інформаційними агентствами.

Продукція інформаційного агентства – це матеріалізований результат його діяльності, призначений для розповсюдження з метою задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб, держави. Продукція інформаційного агентства є його власністю, якщо інше не передбачено законодавством. Право власності на неї охороняється чинним законодавством України. Основними видами продукції інформаційних агентств є: електронна, друкована, фото- , кіно- , аудіо- та відеопродукція.

Інформаційні агентства мають право на випуск продукції, яка передбачена їх статутними документами, та іншої інформаційної продукції, не забороненої чинним законодавством України.

Засобами комунікації є засоби розповсюдження продукції інформаційних агентств, такі як: друковані та екранні видання; радіо; телебачення (кабельне, супутникове, глобальне); електричний та електронний зв'язок (телеграф, телефон, телефакс); комп’ютерні мережі; інші телекомунікації. Інформаційні агентства мають переважне право використання засобів телекомунікації.

Державним інформаційним агентствам надається першочергове право перед іншими інформаційними агентствами на використання засобів комунікації для розповсюдження інформації, яка має особливе значення для держави і суспільства.

Інформаційні агентства України, незалежно від їх виду, на договірних засадах збирають, обробляють, створюють, готують до поширення офіційну інформацію про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, випускають та розповсюджують інформаційну продукцію про діяльність цих органів. Державні інформаційні агентства систематично інформують громадськість про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, перебування вищих посадових осіб у робочих поїздках по Україні, а також про візити офіційних державних делегацій і вищих посадових осіб в інші країни, прийом офіційних зарубіжних делегацій і посадових осіб інших держав.

На вимогу Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України, Голови Верховного Суду України та Голови Конституційного Суду державні інформаційні агентства зобов’язані передавати тексти їх екстрених виступів та заяв з важливих питань державного життя.

Закон України «Про бібліотеки і бібліотечну справу»¹ визначає статус бібліотек, правові та організаційні засади діяльності бібліотек і бібліотечної справи в Україні, гарантує право на вільний доступ до інформації, знань, залучення до цінностей національної та світової культури, науки та освіти, що зберігаються в бібліотеках.

Бібліотечна справа – галузь інформаційної, культурної, освітньої діяльності суспільства, що включає створення і розвиток мережі бібліотек, формування та обробку бібліотечних фондів, організацію бібліотечного, інформаційного та довідково-бібліографічного обслуговування користувачів бібліотек, підготовку бібліотечних кадрів, наукове та методичне забезпечення розвитку бібліотек.

Громадяни України не залежно від статі, віку, національності, освіти, соціального походження, політичних та релігійних переконань, місця проживання мають право на бібліотечне обслуговування, яке може бути у формі:

 абонемента (у тому числі міжбібліотечного);

 системи читальних залів;

 дистанційного обслуговування засобами телекомунікації;

 бібліотечних пунктів;

 пересувних бібліотек.

Громадяни України, підприємства, установи, організації мають право вільного вибору бібліотек відповідно до своїх потреб.

Права громадян України, підприємств, установ, організацій на бібліотечне обслуговування забезпечуються створенням мережі бібліотек та різноманітністю їх видів, безкоштовністю основних бібліотечних послуг.

Доступ до документів та надання бібліотечних послуг користувачам бібліотек здійснюються з додержанням вимог щодо забезпечення охорони державної таємниці, забезпечення зберігання фондів бібліотек, а також відповідно до статутів (положень) бібліотек, правил користування бібліотеками.

Користувачі бібліотек мають право:

 безоплатно користуватися інформацією про склад бібліотечних фондів через довідково-пошуковий апарат (крім комерційних баз даних);

 безоплатно отримувати консультаційну допомогу в пошуку та виборі джерел інформації;

 безоплатно отримувати у тимчасове користування документи із фондів бібліотеки;

 одержувати документи або їх копії по міжбібліотечному абонементу;

 одержувати інформацію з інших бібліотек, користуючись каналами зв’язку;

 користуватися іншими видами послуг, у тому числі на платній основі;

 брати участь у роботі бібліотечних рад.

Користувачі бібліотек з вадами зору мають право на одержання документів на спеціальних носіях інформації через мережу спеціалізованих та інших загальнодоступних бібліотек.

Користувачі бібліотек дитячого та юнацького віку мають право на бібліотечне обслуговування у загальнодоступних та спеціалізованих бібліотеках.

Користувачі бібліотек зобов’язані:

1. дотримуватися правил користування бібліотеками;

2. замінювати втрачені (пошкоджені) документи, одержані з фондів бібліотек, рівноцінними або відшкодовувати їхню ринкову вартість у розмірах, встановлених правилами користування бібліотекою.

Загалом, основою державної політики в галузі бібліотечної справи є реалізація прав громадян на бібліотечне обслуговування, забезпечення загальнодоступності до інформації та культурних цінностей, що збираються, зберігаються та надаються у тимчасове користування бібліотеками.

Використання бібліотеками відомостей про користувачів бібліотеки та їх інтереси з будь-якою метою, крім наукової, без їх згоди не допускається.

Стаття 15 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» визначає порядок доступу до документів Національного архівного фонду.

Національний архівний фонд – це сукупність архівних документів, що відображають історію духовного і матеріального життя українського народу та інших народів, мають культурну цінність і є надбанням української нації¹.

Громадяни України мають право користуватися документами Національного архівного фонду або їх копіями на підставі особистої заяви і документа, що посвідчує особу. Особи, які користуються документами Національного архівного фонду за службовим завданням, подають документ, що підтверджує їх повноваження. Про відмову в доступі до документів Національного архівного фонду користувачеві повідомляється письмово із зазначенням вичерпних підстав.

Архів зберігає документи Національного архівного фонду в особливому режимі, що забезпечує їх збереженість і збереженість інформації, що міститься в них, цілісність упорядкованих документальних комплексів (архівних фондів, архівних колекцій, архівних зібрань тощо), доступність їх для користувачів. Для цього архів веде комплектування, здійснює заходи щодо забезпечення збереженості документів, створює і вдосконалює довідковий апарат, забезпечує умови для користування документами, задовольняє інформаційні запити органів державної влади, інших юридичних осіб, забезпечує реалізацію конституційних прав фізичних осіб щодо одержання архівної інформації, з власної ініціативи здійснює використання архівної інформації в державних та суспільних інтересах, а також регулює доступ до документів, що спеціально охороняються законодавством.

Основними формами використання відомостей, що містяться в документах архіву, є:

 ініціативне інформування архівом органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб про склад і зміст документів Національного архівного фонду;

 надання документної інформації за запитом органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб;

 виконання звернень громадян, у тому числі іноземних та осіб без громадянства, з метою підтвердження або відновлення їх прав;

 надання копій або оригіналів документів для користування у секторі користування (читальному залі) архіву;

 видавання документів у тимчасове використання за межами архіву;

експонування документів або їх копій на виставках;

 публікація документів та оприлюднення інформації, що міститься у них, у засобах масової інформації, у тому числі електронних;

 демонстрація документів і/або оприлюднення архівної інформації під час проведення інформаційних заходів.

Розвиток національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет, забезпечення широкого доступу до цієї мережі громадян та юридичних осіб усіх форм власності в Україні, належне представлення в ній національних інформаційних ресурсів є одним із пріоритетних напрямів державної політики в сфері інформатизації, задоволення конституційних прав громадян на інформацію, побудови відкритого демократичного суспільства, розвитку підприємництва. Відповідно до Закону України «Про телекомунікації» Інтернет – це всесвітня інформаційна система загального доступу, яка логічно зв’язана глобальним адресним простором та базується на Інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами¹.

В Україні поступово нарощується система нормативно-правових актів, спрямованих на регулювання такого засобу доступу громадян до інформації як Інтернет. Це зокрема, Указ Президента України від 31 липня 2000 року № 928 «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні», Постанова Кабінету Міністрів України від 4 січня 2002 року № 3 «Про порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади», Розпорядження Голови Верховної Ради України від 24 травня 2001 року № 462 «Про затвердження Положення про Веб-сайт Верховної Ради України у глобальній мережі Інтернет» та інші нормативно-правові акти.

Важливим нормативно-правовим актом у зазначеній сфері є Порядок надання інформаційних та інших послуг з використанням електронної інформаційної системи «Електронний Уряд», затверджений Наказом Державного комітету зв’язку та інформатизації України від 15 серпня 2003 року № 149, який визначає процедуру надання органами виконавчої влади інформаційних та інших послуг громадянам і юридичним особам з використанням електронної інформаційної системи «Електронний Уряд».

Женевська «Декларація принципів «Побудова інформаційного суспільства – глобальне завдання в новому тисячолітті» від 12 грудня 2003 року визначає, що Інтернет перетворився в публічний ресурс глобального масштабу, і управління його використанням повинне стати одним з основних питань порядку денного інформаційного суспільства. Управління використанням Інтернет на міжнародному рівні необхідно здійснювати на багатобічній, прозорій і демократичній основі при повномасштабній участі органів державного управління, приватного сектора, громадянського суспільства й міжнародних організацій. Зазначене управління має забезпечувати справедливий розподіл ресурсів, сприяти доступу для всіх, гарантувати стабільне й захищене функціонування Інтернет з урахуванням багатомовності.