33. Обовязкові резервні вимоги як інструмент грошово-кредитної політики

Вперше норми банківських резервів були введені в США в 1863 р. - за півсторіччя до створення ФРС.

Мінімальні резервні вимоги виконують дві основні функції: створюють умови для поточного регулювання банківської ліквідності, представляючи собою інструмент "жорсткого регулювання", і одночасно є обмежувачем кредитної емісії.

Норма мінімальних резервних вимог встановлюється в законодавчому порядку. Механізм використання резервних вимог достатньо диференційований по країнах як у кількісному, так і в якісному відношенні:

1) неоднакова "база" обов'язкових резервів, що знаходить прояв у установленні вимог до різних частин балансу - активів або пасивів банків. Найбільш поширеною формою встановлення резервних вимог є визначення норми як відсотка від зобов'язань. При цьому вимоги можуть установлюватися до загальної суми пасивів або до їхніх окремих статей.

2) норми обов'язкових резервів диференціюються по окремих видах депозитів, що обумовлено розмежуванням по ступені "грошовитості" різноманітних компонентів грошової маси. Як правило, на депозити до запитання встановлюється більш висока норма резервних вимог у порівнянні з нормами по термінових і ощадних депозитах.

3) найбільше прийнятними активами, використовуваними для встановлення резервних вимог, є високоліквідні кошти. Якісний склад цих коштів різний - це можуть бути наявні кошти в касах , найбільш ліквідні види активів, державні ЦП, а в деяких країнах - іноземна валюта на рахунках ЦБ.

4) механізм застосування резервних вимог передбачає розміщення в центральному банку депозитів комерційних банків на рівні, установлюваному як середній за визначений період. Як правило, розрахунковий період складає 1 місяць.

5) велике значення в практику застосування резервних вимог має можливість заліку або переносу надлишку або дефіциту обов'язкових резервів із поточного періоду на такий, що підвищує гнучкість регулюючих мір. Існують також можливості варіювання розрахункового періоду і періоду збереження.

6) норми обов'язкових резервних вимог мають верхню межу, розміри якої залежать від видів зобов'язань, їхнього розміру, а також статусу резидентства банку. Наприклад, у Німеччині по вкладах до запитання (1 місяць) розмір мінімальних резервів не повинний перевищувати 30 %, по термінових зобов'язаннях (від 1 місяця до 4 років) - 20 %, по ощадних вкладах - 10 %. У той же час у відношенні зобов'язань банків-нерезидентів Бундесбанк може встановлювати ставку 100 % на приріст банківських депозитів.

7) норми резервних вимог, установлювані на вклади в іноземній валюті, значно нижче норм, застосовуваних до зобов'язань у національній валюті, а найчастіше вклади в іноземній валюті не підлягають урахуванню при розрахунку мінімальних резервів.

8) розмір норм мінімальних резервів може також залежати від виду кредитного інституту, що найбільше часто зустрічається в країнах, що розвиваються. Так, на Філіппінах для сільськогосподарських банків норми обов'язкових резервів установлені на більш високому рівні, чим для інших видів банків.

9) у деяких країнах установлення більш високих норм обов'язкових вимог носить штрафний характер - у Японії, наприклад, в окремі роки високі норми встановлювалися у випадку перевищення обсягів депозитів установленого рівня.

10) частота припустимих змін. З одного боку, частий перегляд норм мінімальних резервних вимог робить даний інструмент грошово-кредитної політики більш гнучким і діючим. З іншого боку, часті зміни рівня норми можуть спричинити за собою небажані наслідки, значні витрати адаптації для банківської системи, перебування її в стані безупинного стресу.

Політика встановлення мінімальних резервних вимог у якості ефективного інструмента грошово-кредитного регулювання в останні роки помітно утратила своє значення. Все більшу роль починає грати такий інструмент грошово-кредитного регулювання, як операції на відкритому ринку. Оскільки політика обов’язкових резервів є прямим методом монетарної політики, її більше використовуються в слабо розвинених країнах для більш ручного регулювання фінансової сфери.

Останнім часом в Україні мінімальні резервні вимоги встановлюються наступним чином: за строковими коштами ЮО і ФО в іноземній валюті – 4%, за коштами ФО і ЮО поточними в ін. валюті – 7% , за коштами, які залучені від банків-нерезидентів і компаній нерезидентів – 2%. В національній валюті – 0%. Починаючи з 2010 року ці кошти резервуються в повній сумі на окремому рахунку в НБУ. Сума обов’язкових резервів протягом 2010 року протягом травня-грудня коливалась в розмірах 7-9 млрд грн. В цьому ж році НБУ за залишками резервованих коштів на окремому рахунку нараховував 30% від облікової ставки.