31. Характеристика прямих інструментів монетарної політики (регулювання рівня процентних ставок, регулювання приросту кредитів, портфельні обмеження), їх застосування в Україні

Інструменти грошово-кредитної політики — це такі регулятивні заходи (прийоми, методи), які перебувають у повному розпорядженні центрального банку, безпосередньо ним контролюються і використання яких впливає на цільові орієнтири грошово-кредитної політики. Інструменти прямого впливу є ефективними лише в коротко­строковому плані, як засіб запобігання надмірній кредитній емісії.

За характером впливу на грошовий ринок інструменти грошово-кредитної політики поділяються на інструменти прямої дії (адміністративні) та опосередкованої, непрямої дії (ринкові).

Інструменти прямої дії — це регулятивні заходи центрального банку, що мають форму обмежень, лімітів, директив. Вони спрямовані на обмеження сфери діяльності комерційних банків, зокрема визначають або обмежують ціни (процентні ставки) чи обсяги (кредитів). Яскравим прикладом застосування інструментів прямої дії є встановлення центральним банком для комерційних банків «кредитних стель», тобто обмежень на обсяг кредитних вкладень.

До найважливіших прямих інструментів можна віднести:

- регулювання величини процентних ставок за кредитами і депозитами;

- регулювання кількісних параметрів кредитів, що надаються суб'єктам

господарювання;

- встановлення "стелі" кредиту центрального банку, що надається урядові та банкам

- регулювання портфеля активів комерційних банків; - обмеження споживчого кредиту;

- обмеження на відкриття філій та відділень; селективна кредитна політика.

Прямі інструменти застосовуються в разі, коли важелі впливу не приносять потрібних результатів, або тоді, коли досягнення цілей монетарної політики з використанням лише ринкових інструментів значно уповільнюється. Прямі інструменти монетарної політики досить часто застосовуються у випадках, коли середовище використання ринкових важелів є недосконалим або не існує взагалі. Незважаючи на те, що прямі інструменти грошово-кредитної політики дають можливість вирішити чимало проблем у національній економіці, вони мають незначну дієвість в умовах глобалізації світової економіки. Використання таких важелів протягом тривалого часу призводить до розбалансованості макроекономічних процесів.

Прямі інструменти посідають певне місце у практиці центральних банків розвинених країн, а також знайшли широке застосування у країнах, що розвиваються.

Пряме регулювання процентних ставок передбачає обмеження центральним банком чи урядом розміру верхніх меж відсоткових ставок за кредитами, що призводить до збільшення попиту на кредитні ресурси банків. Низькі відсоткові ставки стимулюють інвестиції та сприяють підвищенню ділової активності.

Проте останніми роками центральні банки політику лімітування верхнього рівня відсоткових ставок за кредитами і депозитами застосовують дедалі рідше, оскільки вигоди від використання цього методу регулювання дієві лише протягом короткого періоду, а негативні наслідки є значними.

Зокрема, низькі відсоткові ставки за депозитами викликають розміщення вільних ресурсів не на банківських депозитах, а в інших формах (купівля іноземної валюти, нерухомості, товарів тривалого користування, банківських металів тощо). Це не дає змоги використовувати їх для фінансування інвестиційних проектів.

Ще одним адміністративним інструментом, що застосовується центральними банками, є "кредитні стелі" тобто граничні суми кредитування. За їх застосування комерційні банки змушені утримувати певну частину залучених депозитів у вигляді невикористаних резервів, що для них є невигідним. Мета застосування цього інструмента полягає у стримуванні надмірної кредитної експансії.

Важливе місце в прямому регулюванні грошово-кредитної сфери посідає селективна кредитна політика (спеціальне кредитування окремих галузей економіки), яка особливо активно використовується у країнах, що розвиваються. Селективна кредитна політика застосовується у країнах з недостатньо розвиненим фінансовим ринком.

Використання методів прямого регулювання грошового обігу найбільш поширене у країнах із перехідною економікою, оскільки механізми непрямого впливу у них ще не набули достатнього поширення. Адміністративні методи дають необхідний ефект у випадках їх використання поряд із заходами опосередкованого впливу на систему грошового обігу. Однак активне застосування прямих інструментів є дійовим лише протягом короткого періоду. За тривалого застосування їхня дієвість знижується.