27. Емісійні операції нбу

Емісія — вливання грошових коштів у грошовий потік (обіг). Здебільшого використовується при фінансуванні (інвестуванні) підприємства. Державою використовується у разі недостачі грошових коштів в національному обігу або при заміні старої валюти

Емісійні операції (які являють собою як випуск в обіг коштів, так і вилучення їх з обігу) є суттю діяльності центрального банку. Усе, що робить центральний банк, так або інакше пов'язано з такими операціями. Здійснюючі емісійні операції, центральний банк намагається забезпечити таку кількість грошей в обігу, яка необхідна для обслуговування процесу обміну товарами та послугами в економіці.

Обсяг емісії коштів розраховується на підставі прогнозних показників розвитку економіки: обсягу валового внутрішнього продукту, інфляції, параметрів бюджету та ін. Центральні банки не кредитують Уряд для покриття бюджетного дефіциту, оскільки такі гроші не матимуть відповідного товарного покриття і призведуть до зростання цін.

Випуск коштів здійснюється через валютний, фондовий та кредитний канали і забезпечується отриманням Національним банком еквівалентного обсягу іноземної валюти або ліквідних фінансових інструментів, завдяки чому за потреби через ці ж канали відбувається вилучення коштів з обігу.

• Через валютний канал гроші випускаються/вилучаються шляхом здійснення Національним банком України операцій з купівлі/продажу іноземної валюти на міжбанківському ринку.

• Через фондовий канал кошти випускаються/вилучаються шляхом здійснення Національним банком України операцій з купівлі/продажу на відкритому ринку державних цінних паперів.

• Через кредитний канал кошти випускаються шляхом здійснення Національним банком підтримки ліквідності банків через механізми рефінансування. При цьому кошти випускаються на зворотній основі під відповідне забезпечення (яке надається Національному банку в заставу) та на визначений термін (від 1 до 365 днів в залежності від інструменту рефінансування), після якого повертаються до Національного банку і вилучаються з обігу.

Порядок здійснення емісійно-касової роботи в установах Національного банку України визначений в «Інструкції з організації емісійно-касової роботи в установах банків України» від 7 липня 1994 р. та змін і доповнень до неї.

Для реалізації емісійної функції Національний банк України створює резервні фонди банкнот і монет у Центральному сховищі. Резервні фонди банкнот і монет перебувають у віданні виключно Національного банку України і можуть витрачатися або поповнюватися лише на підставі письмових розпоряджень Управління організації роботи з готівкою департаменту готівково-грошового обігу.

28. Режим валютних курсів. Основи їх визначення. Позитивні й негативні наслідки їх застосування. Роль нбу в регулюванні валютних курсів.

Валютний курс - співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для об­міну валют при здійсненні валютних та інших еконо­мічних операцій.

Як переконує світовий досвід. Центральні банки застосову­ють такі види режимів валютних курсів: 1)  фіксований валютний курс; 2) "вільно плаваючий " курс; 3)  "регульований плаваючий " валютний курс; 4) систему множинних валютних курсів; 5)  подвійний валютний курс.

Фіксований валютний курс - це офіційно встановлене Цент­ральним банком фіксоване співвідношення між національною грошовою одиницею та валютою іншої країни. Фіксований курс встановлюється на основі таких показників, як співвідношен­ня цін у даній країні з цінами країн головних торговельних партнерів, рівень валютних резервів, стан торговельного ба­лансу тощо.

Фіксований валютний курс є найсприятливішим за умови внутрішніх кризових ситуацій у нестабільній економіці. Він забезпечує нижчі темпи інфляції та досить стабільні умови для зовнішньоекономічної діяльності, бо створює можливість прогнозувати розвиток ситуації в країні.

Фіксований курс дає змогу досягти і певних макроекономічних показників. Теоретично обмінна вартість національної гро­шової одиниці може бути розрахована у такий спосіб, щоб забезпечити стабілізацію будь-якого макроекономічного по­казника: попиту на гроші, сукупного попиту, індексу імпорт­них цін тощо.

Одним із головних питань, які стоять перед Центральним банком при встановленні фіксованого валютного курсу, є по­шук певного міжнародного стандарту, на який буде зорієнто­вана вартість національної грошової одиниці. Як правило, кур­си національних валют перебувають у жорсткій відповідності до долара США. Режим фіксованих валютних курсів був уведений після Дру­гої світової війни згідно з Бреттон-Вудськими угодами. Після краху в 1970-х роках Бреттон-Вудської системи більшість країн перейшла від режиму фіксованих валютних курсів до плаваю­чих валютних курсів.

Вільно плаваючий курс — це співвідношення між національ­ною грошовою одиницею та валютами інших країн, яке скла­дається залежно від попиту і пропозиції валют на валютному ринку країни.

Плаваючі курси частіше використовуються в країнах із роз­виненою ринковою економікою та високим рівнем доходу. Для успішного застосування плаваючого курсу необхідні економіч­на і політична стабільність держави, відсутність або незначні темпи інфляції, що досягається проведенням жорсткої монетар­ної та фіскальної політики. Водночас за вільного "плавання" валютних курсів зовнішні фактори меншою мірою впливають на стан національної економіки, оскільки плаваючий валют­ний курс вирівнює попит і пропозицію на іноземну валюту (змінюючись сам, але не змінюючи розміру валютних резервів). Отже, у разі використання плаваючого валютного курсу рух іноземної валюти не впливає на грошову базу, і Центральному банку можна проводити власну грошово-кредитну політику, передбачаючи, що це не вплине значною мірою на стан платіж­ного балансу.

Регульоване плавання валют. Цей режим характеризується тим, що у процесі встановлення валютного курсу на валютному рин­ку відчутний вплив Центрального банку країни, який вирівнює різкі короткострокові, а іноді й середньострокові коливання курсу з метою зробити його передбачуваним і таким, що сти­мулює зовнішню торгівлю. У цьому разі необхідні значні резер­ви валюти і міцна матеріальна база для прогнозування курсу, а також зростає роль фіскальної та монетарної політики щодо підтримування низького рівня інфляції національної грошової одиниці. У 1997 р. в Україні був встановлений режим "регульо­ваного плаваючого" курсу, зокрема визначений "валютний ко­ридор". Валютний коридор - можливе мінімальне та макси­мальне відхилення офіційного курсу національної грошової оди­ниці щодо іноземних валют. В Україні встановлювався валют­ний коридор як максимальне та мінімальне відхилення гривні Щодо долара США, яке визначалося урядом та Національним банком України.

Така система дає змогу уникати різких коливань курсу націо­нальної грошової одиниці за умови, що економічна політика, яка здійснюється в країні, не протидіє зростанню інфляції.

Системи валютних курсів у країнах, що розвиваються, часто характеризуються одночасним розмаїттям валютних курсів, кож­ний із яких використовується для певних цілей. Ці режими називають системами множинних валютних курсів. Множинні ва­лютні курси можуть бути:

-               валютними курсами, які безпосередньо контролюються або фіксуються урядом;

-               вільними ринковими курсами, встановленими під впливом по­питу і пропозиції.

Режими множинних курсів виникають тоді, коли для купівлі та продажу валюти існує більше як один курс або коли курси купівлі та продажу різняться більше як на 2 % (менша різниця між курсами купівлі та продажу слугує для покриття вартості здійснення операцій з іноземною валютою і не передбачає при­сутності множинних курсів).

Множинні валютні курси використовуються урядами країн, що розвиваються, як засіб для отримання доходів. Доходи ви­никають під час продажу Центральним банком іноземної валю­ти імпортерам за ціною (курс пролажу Центрального банку), що значно перевищує ціну, за якою він купує іноземну валюту в експортерів (курс купівлі Центрального банку).

Система множинних валютних курсів має як позитивні, так і негативні аспекти. Вона найприйнятніша для країн, які роб­лять перші кроки у напрямку ринкової системи курсоутворення та конвертованості національної грошової одиниці. Однак тривале використання цієї системи може негативно вплинути на ефективність процесу відтворення, оскільки поступово нагромаджуються негативні тенденції в розподілі ресурсів, а також змінюється структура цін.

Регулювання валютних курсів. Механізм валютного регулювання в Україні включає сукупність методів, що використовує Національний банк, Міністерство фінансів, органи валютного контролю.

Повноваження НБУ в сфері валютного регулювання:

1. Розробка сумісно з КМУ платіжного балансу України.

2. Розробка сумісно з правітельством основних напрямів валютної політики.

3. Встановлення курсу національної валюти.

4. Визначення структури валютного ринка України, умов торгівлі на ньому іноземною валютою.

5. Визначення порядку переводів, ввозу та вивозу іноземної валюти в України та за її границі.

6. Встановлення порядку відкриття резидентами рахунків в іноземних банках.

7. Нагромадження та використання валютних резервів з метою забезпечення сталості національної грошової одиниці.

8. Визначення форм статистичної звітності відносно проведення валютних операцій.

9. Участь в визначенні ліміту зовнішнього боргу.

Головними методами регулювання валютного курсу є валютна інтервенція та дисконтна політика.

Валютна інтервенція - це пряме втручання центрального банку або казначейства у валютний ринок. Вона зводиться до купівлі та продажу центральним банком або казначейством інвалюти. Центральний банк купує інвалюту, коли її пропозиція надмірна та курс низький, і продає, коли курс інвалюти високий. Таким способом обмежуються коливання курсу національної валюти.

Облікова (дисконтна) політика центрального банку полягає в цілеспрямованому підвищенні чи зниженні облікової ставки та відповідній зміні ставки депозитного та позичкового процента. Якщо процентні ставки збільшуються, то зменшується маса національних грошей в обороті, знижується відплив вільних капіталів за кордон, зростає приплив іноземної валюти (вільних капіталів) з-за кордону. Все це сприяє зростанню курсу національної валюти, зміцненню її позицій на валютному ринку. При зниженні облікової ставки весь процес впливу на валютний ринок відбувається у зворотному напрямі.

Методами валютного регулювання, що використовуються традиційно, є девальвація та ревальвація - зниження та підвищення валютного курсу. Причинами їх є інфляція та неврівноваженість платіжного балансу, розрив між купівельною спроможністю національних, Девальвація національної валюти сприяє підвищенню конкурентоспроможності національного виробництва, посиленню торговельних позицій країни на світовому ринку та стимулюванню експорту. Разом з тим політика девальвації може негативно впливати на позиції імпортерів, бо їм доведеться купувати інвалюту за вищим курсом. Це може спровокувати зростання цін на імпортні товари.

Якщо ціллю курсової політики визнається підвищення обмінного курсу, то вона називається політикою ревальвації. Ця політика стимулює розвиток імпорту, оскільки імпортери для своїх платежів за кордоном купуватимуть інвалюту за нижчим курсом.

Буде збільшуватися пропозиція на товарних ринках, що позитивно впливатиме на стабільність цін. Скорочуватимуться виробничі витрати на підприємствах з великим споживанням імпортованих енергії, сировини, матеріалів, комплектуючих.