11. Суть міжнародного кредиту та основні його види. Особливості міжнародного комерційного і банківського кредитів.

Міжнародний кредит – це рух і функціонування позичкового капіталу між країнами. Кредитні відносини існують не тільки всередині кожної країни, а й між державами як одна з форм міжнародного руху капіталів.

Банки надають експортні та фінансові міжнародні креди¬ти. Експортний кредит надається банком країни-експортера банку країни-імпортера (чи безпосередньо імпортеру) для кредитування зовнішньоторговельних угод. Особливістю екс¬портного кредиту є його "зв'язаний" характер: позичальник зобов'язаний використовувати дану позику тільки для купівлі товарів у країні кредитора. Фінансовий кредит дає змогу імпортеру здійснювати купівлю товарів на ринку будь-якої іншої країни. Зрозуміло, що фін. кредит створює більш вигідні умови для імпортерів товарів. Експортер кредитує імпортера у формі виставлення переказного векселя-трати. Імпортер кредитує експортера при оплаті товарів авансом (при попередній оплаті). Банки можуть відкривати кредитні лінії для іноземних постачальників на оплату закуплених товарів (послуг) або проведення робіт. Розрізняють міжнародні кредитні лінії загального призначення та спеціальні. Кредитні лінії загаль¬ного призначення відкриваються на певну суму і дозволяють кредитувати різних імпортерів у країні, що отримала даний кредит. Механізм спеціальних (або проектних) кредитних ліній передбачає кредитування певних конкретних інвести¬ційних проектів. У міжнародній торгівлі досить широко використовується механізм акцептно-рамбурсного кредиту, який поєднує в собі кредитну і гарантійну операції. За своїм змістом такий вид кредиту передбачає: по-перше, акцепт банком векселів експортера; по-друге, переведення (рамбурсування) суми век¬селя імпортером банку-акцептанту. Банк надає гарантію на користь клієнта на певну суму шляхом акцепту виставлених на даний банк переказних векселів (трат). Банки беруть за такий акцепт певну винагороду з імпортера. Поширеним механізмом міжнародного банківського кре¬диту є форфейтування. За своїм економічним змістом форфейтинг озна¬чає надання певних прав в обмін на здійснення платежу. В банківській практиці механізм цієї кредитної операції по¬в'язаний з купівлею на певний строк на заздалегідь вста¬новлених умовах векселів та інших боргових і платіжних документів. Банк — покупець вимог бере на себе комерційні ризики, що пов'язані із неплатоспроможністю імпортера, без права регресу (обороту) цих документів на попереднього влас¬ника. Тим самим експортна угода із кредитної перетворюєть¬ся в розрахункову, що є безумовно вигідним для експортера. У міжнародній торгівлі використовується механізм кредитування на компенсаційних засадах. У цьому випадку погашення кредиту здійснюється не грішми (валютою), а поставками продукції підприємств (фірм), збудованих й об¬ладнаних за рахунок одержаної позики. Умови кредиту, що надається на компенсаційних засадах, є привабливими, на-сам¬перед, для країн, що розвиваються. Важливим інструментом євро-пейського кредитного рин¬ку (ринку єврокредитів) є механізм роловерного кредиту¬вання. На основі цього механізму надається довгостроковий кредит з періодично змінюваною ставкою відсотка. Це озна¬чає, по суті, періодичне "перекредитування" кредиту. Ме¬ханізм роловерного кредиту передбачає поділ договірного кредитного строку на більш короткі періоди (3—6 місяців) і встановлення твердої відсоткової ставки тільки для першо¬го періоду. Для кожного наступного періоду відсоткова став¬ка коригується з урахуванням зміни кон'юнктури ринку, валютних курсів, цін тощо.

12. Економічна суть кредитної системи, її складові та їх загальна характеристика.

Кредитна система – це сукупність кредитно-розрахункових відносин та кредитно-фінансових інститутів, які забезпечують кредитування у відповідних формах.

Базовою ланкою кредитної системи на якій ґрунтується вся діяльність пов’язана з кредитно-фінансовим обслуговуванням господарства є комерційні банки. Комерційні банки – багатопрофільні кредитні установи, що здійснюють операції з різних секторах ринку позичкових капіталів обслуговуючи підприємства всіх галузей економіки та населення. Види діяльності комерційних банків: приймання депозитів від фізичних і юридичних осіб; кредитування підприємств і населення; організація та здійснення розрахунків і платежів у господарстві; випуск кредитних знарядь обігу. Принципи діяльності: прибутковість; дешевше купити – дорожче продати (спекулятивний принцип); комерційний банк – це ринкове підприємство, але ризикувати воно повинно в межах свого капіталу. Функції комерційних банків: посередництво у кредитуванні; посередництво у платежах і розрахунках між господарюючими суб’єктами;посередництво в купівлі-продажу цінних паперів та іноземної валюти; функція стимулювання нагромадження в економіці. Структурна перебудова в економіці повинна здійснюватись за рахунок власних грошових коштів. Класифікація комерційних банків: за формою власності (акціонерні, колективні, змішані або державні); за територіальною ознакою (регіональні, екстериторіальні або загальнонаціональні); за розмірами (малі, середні, крупні); за строком надання кредиту (коротко-, середньо-, довгострокові); за наявності філії, представництва.

Сучасний банк – це універсальне фінансове п-во, яке здійснює професійне управління ресурсами суспільства в їх грошовому виразі, виконує відповідні специфічні функції в ек-ці на законній підставі та під юриздикцією державних органів, які забезпечують контроль та регулювання банк. д-сті.

Згідно з ЗУ Про банки і банківську діяльність Банківська система України складається з Національного банку України та комерційних банків, що створені і діють на території України відповідно до чинного законодавства.

Національний банк України є банком верхнього рівня та виконує функції типові для ЦБ розвинутих Європейських країн, тобто: виступає емічійним та розрахунковим центром держави, являється наглядовим органом, банком банків та банком урядів.

13. Центральні (національні) банки, їх походження, призначення та функції. НБУ як головна ланка національної кредитної системи.

Банк – це особлива установа, що акумулює тимчасово-вільні грошові кошти, надає їх у кредит, здійснює розрахунок та інші фінансові операції.

НБУ виступає першорівневим елементом банківської системи, регулює її д-сть в межах повноважень, а також несе відповідальність перед суспільством за функціонування банківської системи. Д-сть НБУ регулюється ЗУ Про НБУ. НБУ являється державною власністю. НБУ має статутний капітал, який сформований за рах. держ. коштів у розмірі 10млн.грн. Вищим органом управління НБУ є рада НБУ. Головне завдання ради полягає в розробці та контролі за здійсненням Основних засад грош.-кред. політики України. Рада НБУ складається з 14 членів, одна половина з яких призначається Президентом Укр.., а ін.. ВРУ з метою врахування інтересів законодавчої та виконавчої гілок влади. Основним керівним органом є Правління НБУ. Правління НБУ забезпечує виконання грош-кред. політики, здійснює безпосереднє управління д-сті НБУ. На чолі Правління знах. Голова НБУ, який призначається ВРУ за поданням Президента Укр.. строком на 5років. Голова несе одноосібну відповідальність за д-стю НБУ перед ВРУ та Президентом. Організаційна структура НБУ: центральний апарат НБУ (понад 20 департаментів); установи НБУ (Малиновська фабрика банкнотного паперу, Банкнотно-монетний двір, Державна скарбниця України, Центральне сховище, Центрально-розрахункова палата України); територіальні управління НБУ. Функції банків: 1. мобілізація тимчасово-вільних коштів і перетворення їх в капітал – здійснюється за допомогою акумулювання грошових доходів і заощаджень у вигляді певних видів депозитів. Вкладник відповідно отримує депозитний відсоток. 2. кредитування п-в, д-ви та населення. 3. випуск кредитних засобів обігу 4. здійснюють розрахунки та платежі в господарстві 5. емісійна засновницька д-сть або інвестиційна д-сть банку – випуск певних видів ЦП (акції, облігації) та їх розміщення. 6. консультування, надання ЕК. та фін. інформації своїм клієнтам.