42. Розподіл спадкового майна

Поділ спадщини здійснюється після прийняття спадщини спадкоємцями, тому учасниками правочину про поділ можуть бути лише спадкоємці, які прийняли спадщину.

Поділ спадщини є не обов’язковим (факультативним) етапом розвитку спадкових правовідносин. Поділ спадщини застосовується лише у разі бажання спадкоємців одержати спадщину в натурі в особисту приватну власність або одержати грошову компенсацію. Це можливо, наприклад, якщо спадкодавець у заповіті зробив розпорядження щодо переходу до спадкоємців майна без чіткої вказівки, до кого з них яке конкретне майно переходить, у разі надходження до спадщини неподільного майна тощо.

ЦК України не містить окремих загальних вимог щодо форми правочину про поділ спадщини між спадкоємцями, тому він має підпорядкуватися загальним вимогам кодексу щодо форми правочинів. Спеціальні норми наведено лише у частинах 2 та 3 ст.1267 ЦК України, які стосуються спадкоємців за законом і за змістом яких угода про поділ може бути усна (якщо предметом поділу є рухоме майно) і письмова (якщо предметом поділу є нерухоме майно). Таким чином, можливі випадки укладання угоди про поділ в усній формі. Разом з тим, навряд чи можна припустити, що укладання угоди про поділ усно відповідатиме інтересам спадкоємців. З цих міркувань ознайомлення із змістом Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, переконує в тому, що практично такі угоди укладаються письмово і є підставами для подальшого оформлення свідоцтв про право на спадщину.

За загальним правилом, частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець сам не розподілив спадщину між ними. Але існує інша, спеціальна, норма, яка дещо відкориговує зазначене правило – ст.1267 ЦК України. В ній вказується, що спадкоємці мають право відступити від рівності часток на свій розсуд. При цьому закон не зазначає тих меж, до яких спадкоємці за законом можуть відступити від розміру спадкових часток. Але така норма може бути використана одним із спадкоємців як елемент тиску на інших (особливо на престарілих, осіб з фізичними вадами та інших осіб, які не можуть повною мірою захищати свої права). Тому варто було б встановити ту межу, понад яку спадкоємці не мають права поділяти спадщину на свій розсуд.

Слід звернути увагу також на ст. 1280 ЦК України «Перерозподіл спадщини», в якій йдеться зокрема про таке:

1. Якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними.

Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації.

2. Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію.

43. Поняття і значення шлюбу

Сімейне право – це сукупність норм права, які регулюють сімейні особисті немайнові та пов’язані з ними майнові відносини фізичних осіб, що виникають із шлюбу й належності до сім’ї.

Основними джерелами сімейного права є Конституція України та Сімейний кодекс України, прийнятий 10 січня 2001року і який набрав чинності з 1 січня 2004 р.

Шлюбом є сімейний союз жінки і чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Таке законодавче визначення шлюбу важливе з огляду на правові наслідки, оскільки за новим законом проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу (так званий “цивільний шлюб”), не дає законних підстав для подружніх прав та обов'язків між ними.

Сімейне законодавство не визнає підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя внаслідок релігійного обряду шлюбу - наприклад, вінчання. Виняток зроблено для випадків, коли такий релігійний обряд відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану.