38. Поняття і види спадкування

Після смерті громадянина його майнові права та обов'язки, а також деякі немайнові права (спадщина) переходять до інших осіб (спадкоємців). Такий перехід майна померлого до іншої особи або до інших осіб називається спадкуванням.

Умови та порядок спадкування регламентуються низкою цивільно-правових норм, що в сукупності становлять окремий цивільно-правовий інститут – спадкове право. Саме спадкове право визначає підстави спадкування, час і місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, особливості спадкування окремих видів майна, порядок і строки прийняття та відмови від спадщини, оформлення спадкових прав.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Законодавець надає громадянину право призначити спадкоємців особисто шляхом складання заповіту. Спадкування також можливе за законом у наступних випадках:

• заповіту немає;

• заповіт недійсний;

• до заповіту внесено лише частину майна;

• спадкоємець за заповітом помер до відкриття спадщини;

• спадкоємець відмовився від заповіту.

Майно, яке переходить у порядку спадкування, називається спадщиною. Серед майнових прав, що у складі спадкового майна переходять до спадкоємців, насамперед слід назвати право власності на різноманітне майно. Це право власності може бути на будинок, дачу, автомашину, заощадження, цінні папери, земельну ділянку, предмети домашньої обстановки та особистого вжитку, інші речі, які є об'єктом права власності громадян. До майнових прав, що входять до спадщини, належить не тільки право власності на майно, а й право вимоги, що випливає з укладених спадкоємцем договорів (наприклад, договору дарування, позики, договору зберігання, договору купівлі-продажу тощо).

Як зазначено вище, до складу спадкового майна входять і майнові обов'язки спадкодавця. Коли за життя спадкодавець мав борги, то вони також переходять після його смерті до спадкоємців. Але спадкоємці відповідають за боргами спадкодавця тільки в межах дійсної вартості майна, яке вони отримали у спадщину. Дійсна вартість спадщини визначається на момент її відкриття, а не на момент пред'явлення кредиторами вимог до спадкоємця.

Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:

• особисті немайнові права (ім'я, вчене звання, державні нагороди тощо);

• право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або установчими документами таких об'єднань;

• право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

• права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

• права та обов'язки як кредитора або боржника, якщо вони нерозривно пов'язані з особою померлого і у зв'язку з цим зобов'язання не може бути виконане іншою особою.

Відкриття спадщини – це настання певних обставин, за яких у відповідних осіб виникає право спадкоємства.

Цивільним кодексом України передбачені такі обставини, що викликають відкриття спадщини: 1) смерть особи; 2) оголошення особи судом такою, що померла.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, який вказаний у свідоцтві про смерть, виданий органами РАЦСу.

Коли спадщина відкривається внаслідок оголошення особи такою, що померла, часом відкриття спадщини вважається день, коли набрало законної сили рішення суду про оголошення особи такою, що померла.

Особливе значення для вирішення деяких питань, пов'язаних з порядком спадкування, має і точне визначення місця відкриття спадщини.

Так, нотаріальна контора за місцем відкриття спадщини вживає заходи: до охорони спадкового майна; за місцем відкриття спадщини спадкоємці подають до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, а нотаріальні контори видають спадкоємцям свідоцтва про право на спадщину; за місцем відкриття спадщини кредитори спадкодавця пред'являють претензії до спадкоємців.

Місцем відкриття спадщини вважається:

• останнє місце проживання спадкодавця;

• якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - - місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Місцем відкриття спадщини слід вважати певний населений пункт: те чи інше місто, село, селище, а також район, область або країну, де цей населений пункт знаходиться.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Спадкоємець – це особа, яка у випадку смерті тієї чи іншої особи набуває права одержати її спадкове майно.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Фізична особа може стати спадкоємцем незалежно від віку, статі, стану здоров'я тощо.

Отже, спадкоємцями можуть бути не тільки дієздатні, а й недієздатні громадяни. В останньому випадку відповідні дії, необхідні для прийняття спадщини, здійснюють їх законні представники – батьки, усиновлювачі, опікуни. Спадкоємцями можуть бути також іноземні громадяни та особи без громадянства. Юридичні особи, держава, територіальні громади можуть бути спадкоємцями лише за заповітом.

Цивільне законодавство встановлює суворі обмеження щодо спадкоємців. Зокрема, не мають права на спадкування ні за заповітом, ні за законом особи, які:

• умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя (це правило не стосується особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж визнає її своїм спадкоємцем);

• умисно перешкоджали здійсненню спадкодавцем своєї останньої волі при складенні заповіту і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих або у близьких їм осіб, або до збільшення їхньої частки у спадщині.

Не мають права на спадкування за законом:

• батьки після дітей, щодо яких вони позбавлені батьківських прав і не були відновлені у цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти, інші особи, які ухилялися від виконання покладених на них за законом обов'язків щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом;

• один після одного особи, шлюб між якими визнаний судом недійсним (якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за тим, хто пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до укладення шлюбу, суд може визнати право на спадкування щодо частки у майні того, хто помер, яке було нажите ними за час цього шлюбу).

За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, важку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Зазначені правила поширюються на будь-яких спадкоємців, у тому числі тих, які мають право на обов'язкову частку, а також осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.