23. Суб'єкти прав на винаходи, промислові зразки, корисні моделі

Автором будь-якого результату творчої праці може бути громадянин України, громадянин будь-якої іншої держави або особа без громадянства, тобто це завжди буде фізична особа, незалежно від віку.

Суб'єктом права на винахід, корисну модель чи промисловий зразок можуть бути як автори результату, так і його правонаступники - будь-які фізичні і юридичні особи, яким автор передав своє суб'єктивне майнове право на результати творчої праці. Правонаступниками можуть бути спадкоємці або інші особи, держава. Наприклад, власником патенту може стати Фонд винахідників України.

Суб'єктами зазначених прав можуть бути будь-які фізичні чи юридичні особи, до яких суб'єктивне право авторів переходить за договором або за заповітом. Але слід пам'ятати, що при переході суб'єктивних прав автора до інших осіб в усіх випадках за автором залишаються його особисті немайнові права.

Винахід, корисна модель чи промисловий зразок можуть бути створені не одним автором, а спільною творчою працею кількох співавторів. У цьому разі складаються відносини, які називають співавторством. Відносини між співавторами визначаються угодою між ними.

Чинне законодавство про винаходи, корисні моделі та промислові зразки містить норми, відповідно до яких право на одержання патенту має роботодавець, якщо винахід, корисну модель чи промисловий зразок створено у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи дорученням роботодавця, за умови, що трудовим договором (контрактом) не передбачено інше. Роботодавець повинен укласти письмовий договір з автором і за його умовами видати винагороду автору відповідно до економічної цінності винаходу, корисної моделі чи промислового зразка та інші вигоди, одержані роботодавцем від використання зазначених об'єктів промислової власності. У свою чергу винахідник корисної моделі або винаходу чи автор промислового зразка повинен подати роботодавцеві письмове повідомлення про досягнутий ним результат творчої праці з описом, що розкриває сутність винаходу, корисної моделі чи промислового зразка настільки повно і ясно, що робить можливим його використання.

24. Право на знаки для товарів та послуг

З переходом України до ринкової економіки різко зросла потреба в правовому регулюванні відносин у галузі індивідуалізації як учасників цивільного обігу, так і товарів, і послуг, що наповнює ринок. 15 грудня 1993 р. було прийнято Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг". Інтереси розвитку підприємництва сприяли тому, що інститути про комерційне найменування, торговельну марку і географічне зазначення були детально врегульовані також у Цивільному кодексі України.

Підприємницька діяльність надзвичайно різноманітна. Багато товариств і установ виробляють одну й ту ж продукцію, надають одні й ті ж послуги, але не однакових якості та рівня. Споживачеві часом непросто відрізнити товар одного підприємця від такого ж товару, що виробляється іншим виробником, послуги одного підприємця від послуг іншого. Саме тут споживачеві допомагають правові засоби індивідуалізації товарів, послуг і самих виробників, посередників та ін. Проте в сучасних умовах ринкової економіки одних знаків для товарів і послуг уже замало. Виникла необхідність розрізняти виробників, що надають послуги такого ж роду. Тому і виник такий засіб розрізнення виробників, як їх назва, найменування, фірма. Склалися певні цивільно-правові інститути – право на комерційне найменування та торговельну марку, завданням яких є індивідуалізація виробників з метою захисту їх ділової репутації від неправомірних посягань третіх осіб.

Часто на якісні характеристики товару впливають і природні властивості географічного району, місця виготовлення товару, що, безумовно, впливає на попит на товар. Тому виникла необхідність розрізняти деякі товари також за місцем їх виробництва. Так з'явився ще один цивільно-правовий інститут – право інтелектуальної власності на географічне зазначення.

Таким чином, склалася група із трьох цивільно-правових інститутів, завданням яких є індивідуалізація учасників цивільного обігу, товарів і послуг: право на комерційне найменування; право на торговельну марку; право на географічне зазначення.

Право на комерційне найменування полягає в тому, що комерційна особа, яка його використовує і зареєструвала в установленому порядку, має виключне право на його використання. Це означає, що володілець комерційного найменування має право забороняти іншим особам використовувати фірмове найменування на товарах, упаковці, в рекламі, проспектах, рахунках, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках та іншій документації, пов'язаній з його діяльністю, а також при демонстрації товарів на виставках і ярмарках, які проводяться на території України чи іншим чином. Комерційне найменування володілець може також використовувати в товарних знаках, які належать цьому володільцю.

Споживач повинен точно знати, хто виробник того чи іншого товару, хто надає ті чи інші послуги, чим характеризується той чи інший товар (послуга), який товар вигідніше придбати, які послуги вирізняються вищою якістю тощо. Тут споживачеві й допомагають знаки для товарів і послуг (більш усталений термін – торговельна марка).

Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація, придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами.

Правова охорона торговельної марки посвідчується свідоцтвом, в якому міститься перелік товарів і послуг, що позначаються зареєстрованим знаком. Строк чинності свідоцтва – 10 років від дати державної реєстрації. Він може бути продовжений Держпатентом України за клопотанням володільця свідоцтва щоразу на 10 років.

Свідоцтво надає його власнику виключне право користування і розпорядження знаком на свій розсуд. Торговельна марка може бути використана у будь-який спосіб, що не суперечить чинному законодавству.

Окрім основних факторів, які впливають на якісні характеристики вироблення товару, значну роль можуть відігравати певні властивості того чи іншого географічного району. Це можуть бути різноманітні фактори – вода, повітря, ґрунти, кліматичні, гідрологічні та інші умови.

Цивільний кодекс України визначає, що обсяг правової охорони географічного зазначення визначається характеристиками товару (послуги) і межами географічного місця його (її) походження, зафіксованими державною реєстрацією права інтелектуальної власності на географічне зазначення. Географічне місце – це будь-який географічний об'єкт із офіційно визначеними межами, зокрема країна, регіон як частина країни, населений пункт, місцевість тощо.

Право користування найменуванням місця походження товару на підставі державної реєстрації може бути надано за такої умови: виробник товару знаходиться в тому ж географічному місці й виробляє товар з тими ж властивостями, які визначені у свідоцтві про реєстрацію. Реєстрації підлягає тільки кваліфіковане зазначення товарів, яке складається із двох видів: назва походження товару і географічне зазначення походження товару.