33. Порівняльна характеристика шкіл мікроекономічного аналізу (австрійська, американська, кембріджська, математична).

Історичні умови виникнення неокласицизму: 1)домінування ринків досконалої конкуренції та ринкових форм зв'язку між самостійними екон суб'єктами; 2)погіршення екон ситуації на початку 70-х років XX ст внаслідок надмірного втручання державив ринк процеси.

Особливості екон поглядів: 1) ідеалізація вільного конкурентного ринк механізму та визнання його виключної ролі у вирішенні екон проблем; 2) деідеологізація екон науки і пошук загальних, правильних для будь-якого суспільства законів і закономірностей; 3) акцент на дослідженні проблематики пропозиції і процесів на мікрорівні економіки; 4) визнання предметом екон науки проблем раціон. використання обмежених ресурсів у виробництві благ для задоволення людських потреб. Застосування методів: 1) граничного аналізу; 2) рівноважного підходу до аналізу екон явищ; 3)суб'єктивізму; 4) позитивізму; 5) моделювання.

Австрійська школа виникає в 70-ті роки 19-го ст. і отримує назву –"маржиналізм" /від англ.– граничний/. Відмітність основних положень маржиналізму від уявлень класиків була визнана як переворот в науці ("маржин революція"). Австрійська школа сформувала: 1) кардиналістський варіант теорії граничної корисності; 2) поставила питання про місце фактора часу в розвитку економіки. Її теоретичними принципами були суб'єктивний ідеалізм та тео­рія граничної кор-сті.

К. Менгер (1840‑1921 рр.). Головний твір: "Основи ПЕ".

1) В цій праці автор виклав власну теорію граничної корисності, в цій теорії було виділено фактори людської поведінки: 1. Інтенсивність споживання. 2. Рідкість еко блага.

2) В своїй теорії відмовився від аналізу впливу цін на величину граничної корисності.

3) С погляду Менгера ціни на ринку диктує попит а представником попиту є споживач.

4) У структурі блага вчений виокремлював: блага нижчого (першого) порядку, призначені для безпосереднього задоволення людських потреб; блага вищих (другого, третього і т.д.) порядків, призначені для опосередкованого задоволення людських потреб шляхом виробництва благ першого порядку.

Ф . Візер (1851‑1926)."Витоки і основні закони госп цінності".Він виклав теорію цінності. 1) Візер визначає цінність: а) Цінність товару формується суб’єктивним відношенням до нього людини б)Цінність визначається корисністю останньої одиниці блага, яка задовольняє найменшу людську потребу (гранична корисність) 2) верхня межа зміни ринкової ціни залежить від суб’єктивної оцінки корисності товару для споживання /покупця/; 3) гранична корисність блага, що споживається характеризується максимальною ціною яку покупець згоден платити за благо; 4) За Візером гранична корисність блага що споживається ГК має тенденцію до зниження з насиченням потреб людини певним благом.

Увівши в науковий вжиток поняття граничного продукту (споживчого блага, виробленого продуктивним благом, яке має найменшу граничну корисність), Ф. фон Візер сформулював "закон витрат виробництва" (закон Візера) згідно з яким гранична корисність граничного продукту зумовлює ціну продуктивного блага, витраченого на його виготовлення і відповідну частину витрат виробництва.

Концепції приватного госп порядку: Ф. Візер заперечував соц ідеал суспільної власності, за якої дуже швидко держава стала б єдиним власником усіх засобів виробництва. Учений був переконаний, що остання не в змозі так само ефективно управляти цими засобами вир-ва, як це робить приватна особа.

Ф. фон Візер виділив: 1) Загальне приписування, пов'язане із умовами, за яких різні споживачі блага виробляються з допомогою різних комбінацій одних і тих самих в виробничих факторів. 2) Специфічне приписування, пов'язане з умовами, за яких на виробництво певного продукту крім загальних благ використовується особливий, нетрадиційний ресурс.

З ім'ям Ф. Візера пов'язаний також перехід від кардиналістського (кількісного) до ординалістського (порядкового) виміру корисності), який став панівним серед маржиналістів.

О. Бем‑Баверк (1851‑1919 рр.). "Основи теорії цінності господарських благ". Основні ідеї: Тут він виклав теорію ціни та теорію альтернативних витрат. Запропонував закон за яким гранична користь граничного продукту обумовлює ціну блага, що виробляється, а також витрат на його виробництво. Теорія ціни: 1) ціна блага формується в результаті конкуренції виробника і споживача як рівнодіюча їхніх суб’єктивних оцінок корисності; 2) витрати вир-ва визначають граничну вартість інших неграничних "споживацьких" продуктів, які виробляються із зазначеного блага); 3) ціна блага, що використовується визначається найменшою величиною його граничної корисності. Теорія альтернативних витрат: витрати виробництва продукту залежать від альтернативних можливостей, якими доводиться жертвувати заради виробництва;

Цінності набирають мат блага тоді, коли реальний запас мат благ цього роду настільки незначний, що для задоволення від­повідних потреб їх або не вистачає зовсім, або їх так мало, що пе­вна сума потреб має залишитись незадоволеною. І навпаки. Поняття цінності є вираженням зв'язку між сусп явищем ціни та індивідуально-психологічним явищем одиничної оцінки. Основа цінності – кор-сть блага. Він розрізняв 2 види корисності: просту (абстрактну) і каліфіковану (конк­ретну). Абстрактна розглядалася як кор-сть взагалі, що при­таманна мат благам, які є в достатній к-ті. Кор-сть од. блага в даному разі до уваги не бралася. Кваліфікованою кор-стю наділялися блага, запас яких обме­жений і зменшення його хоча б на 1-у од. негайно позначає­ться на добробуті індивіда.

Теорія розподілу австрійської школи відома під назвою «теорія приписування». Вона спирається на теорію 3-х факторів Ж. Сея, хоча фактори В вони назвали виробничими благами. Кожному виробничому благу — землі, праці і капіталу, — має бути «припи­сана» відповідна частина споживчих благ, що вироблені цими факторами. «Приписування» тре­ба здійснювати з урахуванням граничної кор-сті «виробни­чих благ», визначених граничною кор-стю вироблених з їхньою допомогою благ. Зар-пл робітника мусить бути меншою, ніж створювана цим робітником в-сть. Праця — це «благо майбутнього», бо вона створює продукт тільки через певний час, а внаслідок цього робіт­ник стає власником «майбутнього часу». Процент (прибуток) виникає у ре­з-ті впливу фактора часу на в-сть благ. Процент – рез-т «очікування» під-ця, а його джере­лом — різниця оцінок майбутніх і теперішніх госп благ. Відтак процент розглядався як «вічна» і «природна» категорія.

3 найхарактерніші методологічні особливості австр школи: по-1-е, ідеалістичне відобра­ження екон процесів і явищ; по-2-ге, використання в якос­ті головного об'єкта досл-ня, не сус-ого В, а індив госп-ва; по-3-є, визнання примату спож-­ня над В.

Американська школа розповсюджує принцип маржинального аналізу на фактори виробництва і створює теорію граничної продуктивності факторів.

Д. Б. Кларк (1847-1938 рр.). Головний твір: "Сутність економічної теорії. Розподіл багатства". Основні ідеї:

Фактори виробництва і гранична продуктивність:

1) На відміну від своїх попередників розглядав 4 фактори В: а)капіталу в грошах; б)капітальних благ (засобів виробництва і землі); в)підприємництва; г)праці робітників;

2) Участь кожного фактору у створені вартості визначається його граничною продуктивністю: величиною граничного продукту, під яким розуміється приріст продукції, одержаний в результаті збільшення використання даного фактору на одну одиницю при незмінній величіні застосування всіх інших факторів.

Закон зниження граничної продуктивності: при незмінному рівні знань і техніки послідовне зростання одного з виробничих факторів на одиницю і незмінності інших веде до зниження приросту продукції.

Особливістю концепції Кларка - його теорія розподілу бе­ре за вихідну точку не «витрати», не «вкладення» вироб-их фак­торів, а отримані від кожного фактора рез-ти.

Кларк не обійшов увагою і процес монополізації кап-ної ек-ки. Монополія має місце тоді, коли на-явний 1-оосібний контроль над ринком. Такий ви-падок є винят­ковим, а тому монополію трактує як тимчасове явище — і ви­значає як засіб грабунку сус-ва та гальмування прогресу.

Доходи: 1) Кожний фактор В хар-ся специфічною прод-стю і створює дохід, причому кожний власник отримує свою частку доходів від фактора, котрий йому належить. Так капітал забезпечує банкірові процент, капі­тальні блага породжують ренту, діяльність під-ця — під-кий прибуток, а праця гарантує робітнику зар-пл. Річ­ний дохід сус-ва розподіляв на 3 великі частини: за­гальну суму зар-пл, заг. суму %-ів і сукупний прибуток. 2) підприємець – новатор, який досягає зниження виробничих витрат на своєму підприємстві, і отримує за це додатковий доход /підприємницький прибуток/.

Економічна статики і динаміка:

Розробив власний метод. Він поділив ек-ну науку на 3 розділи: універсальну ек-ку; ек-ну статику; ек-ну динаміку. 1-а вивчає загальні універсальні з-ни розв-ку екон. явищ. 2-а аналізує їхню дію за умов перебування органі-зованого госп-ва у нерухомому стані, в якому виключа­ються будь-які зміни, тобто є постійними к-ть і соц-ний склад населення, маса капіталу, соц-на організація, техніка і по­треби населення. Статичний стан — це уявна модель для з'ясування умов рівноваги в «чистому вигляді». динаміка – пояснює причини порушення статики.Основними з-нами сус-ва він вважав статичні.

Заслуга Кларка - намагався знайти принцип роз­поділу доходу, критерій, який визначав би частку кожного фактора в продукті.

Концепцію спадної кор-сті переносить на ви­робничі фактори, замін-юючи теорію поведінки спож-ча, теорію спожив-чого попиту теорією вибору вироб-их факторів. Кожний під-ць прагне відшукати таку комбінацію факторів, яка забез­печує мінімум витрат і макси-мум доходів.

Теорія Кембриджської школи стала систематизацією та узагальненням ідей пізньої класики і австрійської школи. Започатковує неокласичний напрямок сучасної економічної думки.

А. Маршалл (1842-1924 рр.). Професор Кемб університету. Головний твір: "Принципи економікс" (1899р.). Основні ідеї: А. Маршалл запропонував замість понят­тя «ПЕ» поняття «економікс»— це наука, що вивчає людство в його повсякденному житті; вона розглядає ту частину індив або сусп дій, котра «якнайтісніше зв'язана з придбанням і спож-ням мат атрибутів добробуту».

Ціноутворення: У центрі наукових пошуків Маршалла — ціна продукту, яку він розглядав як найважливіший елемент ринкової ек-ки.

1) Пропонує компромісний варіант визначення ціни - витратами виробництва і граничною корисністю;

2) ціна, яку згоден заплатити споживач, визначається граничною корисністю;

3) ціна, яку призначає виробник, залежить від витрат виробництва;

4) Поєднує ці дві ціни в ціну рівноваги – максимальна ціна споживача і одночасно мінімальна ціна виробника;

5) ножиці Маршалла: “принцип витрат і принцип кінцевої корисності, без сумніву, є складовими частинами одного загального закону попиту і пропонування; кожний з них можна порівняти з одним із лез ножиць".

Вводить до наукового обігу терміни: а)Квазірента – прибуток, який одержується за рахунок використання особливого або унікального неприр (штучного) блага. б)Рента споживача – прибуток, який одержує споживач внаслідок того, що купує товари за ринковою ціною, ане за цінами попиту.

Закони віддачі факторів виробництва: Фактори В — земля, праця, ка­пітал і організаторські здібності — визначають ціну пропозиції. Розглядає механізм динаміки витрат виробництва в залежності від зміни масштабів випуску продукції і виводить закони: а)постійної віддачі; б)зростаючої віддачі; в)падуючої віддачі.

Короткий і довгий періоди в економіці: Вводять поняття короткого і довго періоду при урахуванні часових впливів на господарську діяльність.

Кількісна теорія грошей: M=k*p*y, (M ‑грошова маса; p ‑загальний рівень цін; y ‑обсяг ВВП; k ‑коефіцієнт, що відображає частку готівкових грошей на руках споживачів, які не вкладено в цінні папери і не витрачено на споживання).

Математична школа. Методологія: 1) будують свої теоретичні модулі на основі синтезу уявлень про граничну корисність, граничну продуктивність і теорію попиту та пропозиції. 2) використовується апарат математики і здійснюється перша спроба опису ринку конкуруючих товаровиробників як замкненої системи кількісних взаємозалежностей;

3) Математ. школою створюється теорія загал рівноваги і ординаліський варіант теорії граничної корисності.

В. Джевонс (1835-1882 рр.). Головний твір: "Теорія ПЕ". Основні ідеї:

1) предмет ПЕ – пошук шляхів максимізації корисності. "Насолода і страждання суть, без сумніву, 2 кінцеві основи екон розрахунку... Збільшити в макс ступені насолоду – така проблема ПЕ"; 2) гранична корисність не підлягає кількісному виміру, а лише проявляється у ринк цінах споживчих товарів, послуг і факторів вир-ва; 3) закон байдужості: "на одному і тому ж вільному ринку в один і той же момент не може існувати 2 різні ціни на один і той же вид продукції"; 4) рівновага споживача в обміні: MUx/MUy=Px/Py, де MUx,y ‑граничні корисності благ; Рх,у ‑ціни одиниці благ; 5) заг екон рівновага виражається рядом співвідношень, які пов'язують пропорції обміну, цін, граничної корисності і продуктивності;

6) умова рівноваги – "кількості обмінюваних товарів прямо пропорційні продуктивності витраченої праці і обернено пропорційні цінностям цих товарів і питомим витратам вир-ва так же, як і їх граничним корисностям"; 7)математична умова рівноваги:Qx/Qy=Wx/Wy=

MUx/MUy=Cx/Cy=Pzx/Pzy, де: Q‑кількість товару; W‑цінність одиниці товару; С ‑витрати на вироб-во одиниці товару; Рz ‑продуктивність праці у вироб-ві одиниці товару; х,у –товари.

Ф. Еджуорт (1845-1926 рр.). Професор економіки Оксфорд університету. Головний твір: "Математична психіка". Основні ідеї: 1) умова рівноваги виробника: зростання обсягів вир-ва вигідно продовжувати доти, доки граничний доход не вирівняється з граничними витратами; 2) математична умова виробника (MR=MC, де МR ‑граничний доход; МС ‑граничні витрати; 3) гранична норма заміщення /МRS/ одного блага іншим дорівнює відношенню граничних корисностей даних благ: MRSxy = MUx/MUy; 4) рівновага в обміні на товарних ринках: всі учасники обміну не сприймають ринкову ціну як дану, а здійснюють ряд заходів, намагаючись одержати макс вигоду від існування різних цін на одному і тому ж ринку. І чим більше суб'єктів діє в межах ринку, тим імовірніше, що ціна встановиться на єдиному рівні, який виражає єдину ринкову цінність даного блага. Ця закономірність отримала назву "теореми еквівалентності Еджуорта", в процесі доведення якої було висунуто поняття "контрактної кривої" і "кривої байдужості".

Л. Вальрас (1834-1910 рр.). Професор економіки Лозанс університету. Головний твір: "Елементи чистої ПЕ". Створив першу математичну модель загальної ринкової рівноваги:

1) передумови якої – вільна конкуренція; досконала інформація; миттєве пристосування цін до змін в ринк середовищі; жорстка технологія і технічний зв'язок між витратами факторів і випуском продукції;

2) Всі екон суб’єкти діляться на 2 групи: а/ власники виробничих послуг – продають фактори В і купують споживчі товари; б/ підприємці – продають товари і купують фактори В;

3) рівновага товарного ринку і ринку ресурсів – "це стан, за якого ефективний попит і пропозиція вироб. послуг є рівни­ми, існує постійна стійка ціна на ринку продуктів і продажна ціна продуктів = витратам, втіленим у вироб. по­слугах. Основні з-ни, що забезпечує рівновагу: 1) товари одного класу на ринку повинні мати тільки 1 ціну; 2) ціна товару зрівнює к-ть запропоновану і к-ть спо­живану; 3) ціна має забезпечувати макс задоволення і покупцеві, і продавцю.

В. Парето (1848-1923 рр.). Професор економіки Лозан університету. Головний твір: "Підручник ПЕ". Основні ідеї: Порядкове визначення гранична корисності: 1) гранична корисність не підлягає кількісному виміру; 2) споживач може лише визначити, чи приносить йому дана комбінація благ меншу, більшу чи таку ж величину корисності у порівнянні з іншою комбінацію цих благ; 3) крива байдужості описує однакові за порядком набори.

Теорія добробуту або теорія екон оптимуму - оптимальний розподіл екон ресурсів і благ, що виробляються. П'ять умов характеризують стан загальної екон рівноваги:

1) урівноважені за цінами граничні корисності рівні для всіх суб'єктів; 2) для будь-якого суб'єкта сума доходів дорівнює сумі витрат; 3) кількість товарів до встановлення рівноваги і після неї однакова; 4) ціни товарів дорівнюють витратам виробництва; 5) запас виробничих благ є величина дана і використовується повністю.

Удосконалюючи теорію загаль­ної екон рівноваги Вальраса, уточнив критерії стій­кої рівноваги, сформулював її умови, що отримали назву «оптимуму Парето»: рівновага – це екон стан, за якого неможливо поліпшити становище когось з учасників обміну, не по­гіршивши становища хоча б 1-о з них. Рівновага настає тоді, ко­ди діаметрально протилежні сили та бажання й усі численні пере­шкоди буде збалансовано.

Він зробив важливий соц висновок: для того щоб підняти рівень мінімального доходу або зменшити розрив у доходах, необхідно забезпечити прискорене збільшення багатства порівняно з к-тю населення. Отже, проблема поліпшення умов життя найбідніших верств населення є насамперед проблемою ство­рення багатства.

Моделі рівноваги (Вальрас):

1. Попит на і-тий кінцевий продукт є функція всіх цін:

де і=1...m

2. Пропанування j-того фактора залежить від системи цін:

де j=1..m

3. Ціна продукту дорівнює витратам в-ва:

де j=1..m

4. Попит на фактори в-ва дорівнює їч пропануванню:

де і=1...m

5. Оскільки при будь яких Р і, di, Sj, i Ij, які задовольняють умови 3 і 4, має місце: