56. Неомарксизм.

Намагання переглянути і доповнити класичну марксистську теорію, пристосувати її до нових явищ суспільного життя беруть свій початок ще з 20-х років XX ст. Такі спроби дістали в соц науці назву "неомарксизму".

Радикальна політекономія: 1) розвиває теорію екон експлуатації робітників і екон стагнації суспільства; 2) зосереджує увагу на соцо-екон проблемах, таких як взаємовідносини між спожива-чами і виробниками, загострення суперечностей між ними (П.Баран, П.Суїзі, Е.Мандел); 3) аналізує соц-екон проблеми впливу людини на зовн середовище, відчуження від процесу праці, дегуманізацію (Ч.Міллс, Г.Макрузе, Е.Фромм).

П.Суїзі. Досліджував монополістичну конкуренцію і обґрунтував "ламану" криву попиту для олігополії; запропонував інтерпретацію Марксистської теорії криз в розрізі "недостатнього споживання"; розглядав кейнс управління попитом як життєво важливий клапан для капіталізму.

Негативну соц сутність такого прагнення до тотальності було яскраво зображено в концепції "одномірного суспільства" та "одномірної людини" Г. Маркузе. Малюючи картини "одномірного суспільства", показуючи процеси інтегрування робітничого класу в існуючу систему, процеси формування суспільства без "опозиції", Г. Маркузе, на противагу багатьом своїм колегам по франкфуртській школі, не відмовляється від притаманної марксизму ідеї емансипації. На відміну від К. Маркса, Г. Маркузе вважав, що суб'єктом революційної ініціативи є не робітничий клас, а "аутсайдери": безробітні, студентство, національні меншини та інші маргінальні прошарки населення, які не підпали під раціоналізм західної культури, не інтегровані в систему. Вони, на думку Г. Маркузе, є прикладом діалектичного подолання раціоналізму західного типу культури, заперечення свідомості та психології "Homo faber", а також свідченням "великої відмови" і від капіталізму, і від соціалізму, спотворених тоталітарною системою влади.

Соціал-демократична теорія націлена на пошук шляхів розв'язання соціально-економічних суперечностей сучасного суспільства, через підвищення ефективності державного регулювання економіки та соціальної сфери. Розробляються механізми подолання суперечностей між працею та капіталом (К.Шумахер), вирішення екол проблем (Ф.Фартманн) та підвищення рівня соц забезпечення широких верств населення (Н.Вичорек, В.Майснер).

Ідеї: Баланс соц обєктивізму і справедливості; багатоманітніссть форм власності; суспільний контроль на місцевому рівну; соц допомога незахищених верств населення; створення умов для праці соц активних елементів; не виступають за докорінню інтернаціоналізацію, на відміну радикального напряму.

На відміну від «франкфуртської» версії «неомарксизма», інші його варіанти розвиваються в інших країнах, не були настільки жорстко «інстітуціоналізірованни» і не отримали такого систематичного тлумачення, яке забезпечувала Франкфуртська школа. У числі франц «неомарксистів» слід зазначити Анрі Лефевра, для якого «неомарксизм» був формою переходу від Марксизму-ленінізму до «лівому» радикалізму .

Що стосується американського «неомарксизма», то йому не вдалося досягти такого ступеня інституціоналізації, який досягла Франкфуртська школа, Він існував, як напрям розвитку сучасної амер суспільного життя. Однією з найбільш характерних рис амер «неомарксизма», є його чітко виражена соціологічна забарвлення. Цьому значною мірою сприяли Ч. Р. Міллс, А. В. Гаулднер, Л. Левенталь та ін Амер «неомарксизм» приділяє серйозну увагу проблематиці соціології культури. Про це свідчать роботи чи не всіх найвидатніших його представників. Сюди відноситься одна з найбільш відомих робіт Ч. Р. Міллса - «Соціологічна уява», яка являє собою щось на зразок інтел заповіту автора молодим соц дослідникам. У ній міститься не тільки критичний аналіз основних напрямків у соціологічній науці, а також позиції Міллса по основних проблемах суспільного розвитку, формується ряд найбільш важливих, на його думку завдань, що стоять як перед суспільством у цілому, так і перед соц науками і в першу чергу перед соціологією.

У центрі соціолог теорії Міллса - соціальна структура. Соц структуру він розглядає як «найбільш змістовну робочу одиницю, з якою має справу соц дослідники» Інше найважливіші поняття міллсовской соціальної теорії - «нація-держава». «Нація-держава» формують, різною мірою і в різних формах, «цивілізації» і континенти світу, стадії їх розвитку і ступінь їх зростання - основні проблеми світової історії.

Також Міллс говорить про «2 культурах» - культурі наукової та культурі гуманістичної. Наукова культура уособлюється в природничих науках, що ж до гуманістичної культури, будь то історія як наука або драма як мистецтво, будь то біографія, поезія чи фантастика, то її субстратом є література.