53. Концепції неокласичного відродження.

Неокласичне відродження» — течія в економічній теорії, що виникає в 70-х роках XX ст. на базі ідеї про необхідність мінімізації державного втручання в економіку. д час затяжної екон кризи 60—70-х років економісти доходять висновку, що регулювання економіки натрапляє на спротив з боку її суб'єктів, їхню екон поведінку не можна спрямувати в потрібному напрямі з допомогою будь-яких важелів впливу; економічні рішення, які вони приймають, не є об'єктивно зумовленими. Пояснити це явище взявся Д. Мут, а згодом — Р. Лукас. Вони показали, що екон суб'єкти наперед прогнозують наслідки екон політики держави, яка пріоритетними вважає інтереси суспільства, а не індивідуальні інтереси, і намагаються вжити заходів, щоб це якнайменше позначалося на їхніх доходах. Завдяки цим намаганням екон політика урядів стає неефективною.

Школа монетаризму. Монетаризм – сучасний напрям екон теорії і політики, що обґрун-товує можливість регулювання економіки через зміну пропозиції грошей (кількості грошей в обігу), обмежуючи цим держ втручання в економіку. В основі концепції лежить сучасний варіант кількісної теорії грошей М. Фрідмена.

Фрідмен + Шварц аналізують 20 екон.циклів розвитку США – головною причиною всіх змін в економіці є гроші.

Довів, що із зростанням грош.маси в економіці повинні зростати сукупні витрати, бо ВНП залежіть від виробн.можливостей і зайнятості,враховуючи природний рівень безробіття.

Збільшення грошової маси збільшує лише загальн.рівень цін в економіці. => Держава повинна вести контроль за приростом грош.маси і утримувати її на рівні 3-5%/рік,незалежно від кон’юнктури. – « основне монетарне правило ».

Теорія «раціональних очікувань». її представники (Р. Лукас, Т. Сарджент, Н. Уоллес) намагаються сформулювати модель, яка формалізує суб'єктивну поведінку виробників та споживачів, прогнозуючи їхню реакцію на зміни політики та ринкової екон ситуації. Запере-чуючи необхідність державного втручання в економіку, вони спираються на тезу про типовість екон поведінки, яка врівноважує ситуацію і нівелює будь-які політичні рішення.

Прихильники теорії виділяють два підходи до оцінки очікувань: «адаптивні очікування» і «раціональні очікування». «Адаптивні очікування» спираються на колишній досвід: знання наслідків певних економічних дій, урахування колишніх помилок. На підставі «адаптивних очікувань» фірми пристосовуються до екон ситуації, виробляють стратегію поведінки. «Раціональні очікування» базуються на наукових прогнозах, що враховують функціонування реальної екон моделі: динаміку цін, витрат, рівень ставки процента, наслідки конкретної екон політики, вплив урядових рішень на макроекон показники тощо. Автором ідеї «раціон очікувань» є Дж. Мут, який 1956 р. сформулював цей постулат і відобразив його у побу-дованій ним моделі. Лише через десять років до цієї ідеї повернувся і використав її Р. Лукас

Теорія «економіки пропозиції». Заперечуючи використання політики стимулювання попиту, її представники — А. Лаффер, Р. Мандель, М. Фелдстайн, М. Боскін — доводять, що пропозиція є провідною категорією екон відносин і будь-яке суспільство виходить із можливостей пропонування, що визначаються ресурсними можливостями. Тому немає необхідності в держ втручанні, оскільки воно буде нівельоване очікуваннями та відповідною поведінкою суб'єктів, яка в кінцевому рахунку завжди визначатиметься їхніми можливостями. На відміну від кейнсіанців, які вважали, що попит породжує відповідну пропозицію, прихильники теорії висунули тезу про залежність сукупного попиту від сукупної пропозиції. Саме цю ідею було покладено в основу дебатів з проблем «економіки пропозиції», спрямованих на визначення напрямків стабілізації економіки.

За думкою А.Лаффера, зростання податків призводить до втрати підприємцями стимулів інвестування і, тим самим, провокують падіння виробництва, підрив фінансової бази оподаткування. Навпаки, зни­ження податків є достатньою умовою підвищення ініціативи підприємців у напрямку розширення інвестицій і економічного зро­стання. Внаслідок цього бюджетний дефіцит скорочується і ста­білізується інфляція. Уявлення про стимулюючий вплив зниження податків на інвестиційну діяльність теоретично обґрунтовується за допомогою відомої кривої Лаффера. Екон зміст кривої Лаффера - коли податковий прес переходить оптимальну межу, то надходження в бюджет спо­чатку зростають, а згодом починають зменшуватись. А.Лаффер доводить існування оптимального рівня податкової ставки на прибуток - 35%.