48. Загальна характеристика ідей неолібералізму.

Неолібералізм — напрям в екон науці та практиці управління госп діяльністю, при-хильники якого відстоюють принцип саморегулювання господарства, вільного від надмірної регламентації. Неолібералізм прийшов на зміну старому екон лібералізму 30-х років XX ст., причиною краху якого стала екон криза 1929—1933 рр. Він увібрав у себе такі основні ознаки класичного лібералізму: обстоювання ідей прир порядку та прир прав; підтримка політики вільної торгівлі; заперечення будь-якого розширення держрегулювання; захист конкурентних принципів господарювання; обстоювання ідеї індив свободи на основі захисту і заохочення прив власності на засоби вир-ва; розвиток автономного місцевого самоврядування та добровільних організацій на противагу зростанню впливу центр органів влади. Основні принципи: 1) предмет дослідження – переважно інституц проблеми; 2) макроекон підхід до аналізу екон дійсності; 3) ідея індивідуальної свободи на основі приватної власності та помірного впливу держави на інституціональні основи конкуренції.

Англійська школа неолібералізму характеризується найбільшим використанням основних принципів неокласицизму. Найдокладніше англійський теоретичний варіант неолібералізму, що базується на абсолютному індивідуалізмі, опрацьовано Ф. Хайєком (1899—1992). Ідеї: 1) концепція про спонтанний характер ринкового порядку, заснованого на індивідуальній свободі. Спонтанний характер ринкового порядку означає, що будь-яке втручання у нього може лише підірвати механізм ринку і паралізувати госп систему загалом. Більше того, будь-який свідомий контроль над госп життям, будь-яка екон політика в принципі неможлива, оскільки вона не в змозі врахувати і використати необхідні для її успішної реалізації масиви знань, і може мати руйнівні наслідки для економіки 2) Хайєк захищає право максим свободи лю­дини як визначальну складову спонтанного екон порядку. 3) Конкуренція - багато­гранне явище, котре має кілька рівнів. Система приватної власності - головна умова екон свободи й конкуренції. Доки контроль над власністю розподілено між багатьма, незалежними один від одного, суб'єктами, доти ніхто, у тім числі й держава, не матиме над ними абсолютної влади. 4) Екон концепцію Хайєка побудовано на принципі екон свободи та невтручання держави в економіку. Функція держави - охороні прир соц порядку - свободи конкуренції, свободи монополії, свободи вибору, свободи розвитку. Екон роль держави полягає в перерозподілі тих засобів, які надано їй у розпорядження. Він рішуче виступає проти бюджетних методів втручання, що призводять до дефіциту, про­ти розширювальної грош політики з метою фінансування дер­ж витрат. Хайєк наполягає на обмеженні впливу держави на грошову сферу, а як потужний засіб впливу на економіку пропонує скасувати приватну монополію держави на випуск грошей. 5) Теорія ділового циклу Хайєка грунтується на постулаті, що ціни на товари в період екон піднесення зростають швидше, ніж з/п, у зв'язку з чим реальна з/п зменшуєть­ся. Це створює умови для зростання зайнятості: підприємці відда­ють перевагу суб'єктивному фактору, замінюючи машини й механі­зми робочою силою. Попит на інвестиційні ресурси знижується, що призводить до спаду вир-ва. 6) Усі члени су­с-ва мають отримувати лише зароблені дохо-ди, а не очікувати допомоги від сус-ва. Соц нерівність є закономірним явищем, яке спри-яє розвиткові суспільства. У сус--ві відбувається спонтанний відбір за ознаками життєздатності. Будь-яка форма розподілу доходів є справедливою, якщо вона сприяє розвитку вир-ва.

Німецька школа. Його часто називають «ордолібералізмом» за назвою щорічного видання фрейбурз школи - журналу «Ор­до»1. Методологія цієї школи була особливою: згідно з нею, свідоме формування суспільства може здійснюватись державою через вплив на сусп свідомість. Ця методологія покладалась в основу багатьох екон учень і знайшла відображення в неоліберальних теоріях, особливо в «теорії порядків», яку в найвичерпнішій формі було сформульовано В. Ойкеном (1891—1950). Німец економіст, викладач Фрайбурз універси-тету. Основні ідеї: 1) Екон система повинна мати "господарський порядок", під яким розуміє а/свободу конкуренції, що забезпечує ефективність ринкової системи; б/вільні ціни як регулюючий інструмент в умовах конкуренції-сигнал рівня обмеженості ресурсів і важіль їх перерозподілу між галузями виробництва; в/"державні проблеми" - стабільність грошей, вільний доступ до ринків, гарантії приватної власності, сталість і послідовність екон політики; 2) "Ідеальний тип" — це, власне, те саме, що й абстрактні екон категорії класичної школи, тобто екон, господарські форми, узяті в чистому вигляді, які різняться між собою способом управління. В. Ойкен виділяє "централізованокероване господарство" та "мінове господарство". Основу його вчення становить аналіз елементарних госп. форм — поділу праці, власності, механізму координації домашніх господарств, підприємств, екон інститутів держави та інших. Централізовано-кероване господарство а/ індивідуальне – рабовласницька латифундія, феодальне помістя; б/централізовано-адміністративне – плановий соціалізм, командна економіка нацизму; " 3)Неоліберальна модель представила 3 наріжні принципи теорії ладу (устрою): Принцип індивідуальної свободи: Принцип сильної держави: Принцип системності в екон політиці

4)В. Репке та О. Рюстов ще в 20-х pp. вивчали проблеми суспільного ладу. Він розробляє концепцію «ринкового господарства». Під ринковим госп-вом він розуміє такий господарський порядок, основу якого становить ринковий механізм, заснований на приватній власності. Засади ринкового господарства має охороняти держава. Вона повинна сприяти підтримуванню госп порядку, за якого спрацьовували б економічні стимули до праці та стихійно визначались би пропорції виробництва.

5) Розвиток неоліберальної теорії вільного ринкового господарства зв'язується також з ім'ям А. Мюллера-Армака, який уперше сфор­мулював ідею створення «соціально-ринкової» економіки - такої екон системи, у межах котрої «принцип свободи ринку по­єднується з принципом соціальної рівності»', коли досягнення рин­кового господарства доступні для всіх членів суспільства. Економі­чна політика держави має полягати в тім, що вона оберігатиме конкуренцію та забезпечуватиме вирівнювання доходів громадян за допомогою раціональної фіскальної політики. Це була теорія «3 шляху» розвитку,

6) В 1957р. на з’їзді Християнсько-демократичного союзу Л.Ерхард проголосив початок нового етапу розв-ку “соц ринкового госп-ва”. Він підкрес-лив, що І етап, тобто пошук найліпшого “природного екон порядку”, завершився утвердженням “сформлваного сус-ва”, яке досягло високого рівня добробуту та ек-ної стабільності.

Школа монетаризму. Монетаризм – сучасний напрям екон теорії і політики, що обґрун-товує можливість регулювання економіки через зміну пропозиції грошей (кількості грошей в обігу), обмежуючи цим держ втручання в економіку. В основі концепції лежить сучасний варіант кількісної теорії грошей М. Фрідмена. Основні ідеї. Монетарна концепція державного регулювання: 1) головною і вирішальною причиною всіх змін в економіці с гроші. Адже М.Фрідмен спільно зі А.Шварц проаналізував 20 екон циклів у США і помітив як зміни в грошовій масі на декілька місяців передують змінам ВВП на всіх стадіях екон циклу;

2) Виходячи з того, що гроші формують рівень цін в еко­номіці, а значить і номінальний ВНП, довів, що у рівнянні кількісної теорії грошей (M*V=P*Y) швидкість обігу грошей (V) стабільна і залежить від звичок людей у використанні гро­ш активів і структури грош ринку. Таким чином, із зростанням грош маси в економіці повинні зростати су­купні витрати (р*у). Далі було доведено, що Y також стабільний, оскільки ВНП залежить від виробничих можливостей і зайнятості з урахуванням прир рівня безробіття. 3) Уведення категорії природний рівень безробіття, під яким розуміється брак циклічного безробіття, задає стабільність па­раметрам зайнятості. Отже, збільшення грошової маси (М), не впливаючи на ВНП, збільшує лише заг рівень цін в еко­номіці. Основне монетарне правило: держава повинна вести контроль за при­ростом грош маси і утримувати її на рівні 3-5% на рік неза­лежно від кон'юнктури.

Французька школа неолібералізму (дирижизму), як і всі інші, що належали до цієї течії, також спиралась на теоретичні засади, запропоновані як неокласиками, так і представниками альтернативного напрямку. Щоправда, неокласичні ідеї, які було покладено в основу нац теоретичної моделі неолібералізму, мали певні особливості. Франц лібералізм відображався в працях Ж. Рюефа, Л. Армана та Ф. Перру, де йдеться про особливості розвитку францї економіки та їх відображення у французькій ПЕ.

Узагальненого вигляду франц неоліберальна модель сусп розвитку набуває в працях М. Алле (н. 1911), який формулює її, виходячи не лише з нац особливостей розвитку, а й з глобальни його умов. Алле пропонує форми, синтезовані ним самим із категорій ринкової економіки та планового управління. Крім того, на державу покладається низка інших економічних функцій. У такий спосіб активну роль держави в економіці ця теорія поєднує з охоронною функцією.

Теорію локальних ринків. Саме категорія «економіка ринків», запроваджена Алле, дає йому можливість здійснити такий синтез. Модель Алле передбачає трактування суспільного госп-ва як сукупності локальних ринків, для яких характерні власні замкнуті системи ціноутворення. Це система ринків для різних товарів, причому однаковий товар може продаватися і купуватися на різних ринках. У ній немає єдиного набору цін, акти ринкового обміну відбуваються не всі відразу, а безперервно. Вчений допускає множинність ринків та велику кількість систем цін як відображення реальної зміни до екон оптимуму. Загальноекон рівновага залежить від співвідношення попиту і пропозиції грош маси, тоді як рівновага на локальному ринку — від співвідношення попиту і пропозиції товарів. Отже, екон рівновагу всієї системи зумовлює стан окремих локальних ринків. Причини коливання загального рівня цін вчений вбачав у функціонуванні грошової сфери, тому він робить висновок, що циклічне коливання має грош природу. На грошовому ринку відсоток встановлюється як ціна використання грошей, що перебувають в обігу, а на ринку капіталів — як ціна використання капіталу. Він наполягав на жорсткому регулюванні державою грошової маси та ставки відсотка.

Школа економіки пропонування. Економічна теорія пропозиції, яка доповнила собою монетарні форми й методи регулювання економіки, також залишалась у межах нео-консервативних пріоритетів. Вона була створена після кризи 1974 — 1975 рр. і по суті стала основою "рейганоміки". Розробники та прихильники теорії пропозиції — економісти Артур Лаффер, Р. Манделл, П. Робертс, журналісти Дж. Гілдер і Дж. Ванніскі, конгресменДж. Кемп — визначили основні елементи екон політики держави відповідно до концепції економіки пропозиції: орієнтованість екон політики на виробництво, пропозицію; зниження податків (з метою вивільнення частини прибутків для інвестування; скорочення витрат, передусім у соц сфері; регулювання пропозиції грошової маси.

1) Підтримує монетарну концепцію і вважає, що основними причи­нами інфляційних процесів є: а)високі ставки податків; б)дії держави, що викликають неочікувані коливання витрат ви­робництва (фінансові санкції, пільги, зміна правил регулювання).

2) Основний шлях до зростання вир-ва вони вбачали в стимулюванні праці, заощаджень та інвестицій. Основним джерелом інвестицій є заощадження.

3)  За думкою А.Лаффера, зростання податків призводить до втрати підприємцями стимулів інвестування і, тим самим, провокують падіння виробництва, підрив фінансової бази оподаткування. Навпаки, зни­ження податків є достатньою умовою підвищення ініціативи підприємців у напрямку розширення інвестицій і економічного зро­стання. Внаслідок цього бюджетний дефіцит скорочується і ста­білізується інфляція. Уявлення про стимулюючий вплив зниження податків на інвестиційну діяльність теоретично обґрунтовується за допомогою відомої кривої Лаффера. Екон зміст кривої Лаффера - коли податковий прес переходить оптимальну межу, то надходження в бюджет спо­чатку зростають, а згодом починають зменшуватись. А.Лаффер доводить існування оптимального рівня податкової ставки на прибуток - 35%.

Школа раціональних очікувань. її представники (Р. Лукас, Т. Сарджент, Н. Уоллес) намагаються сформулювати модель, яка формалізує суб'єктивну поведінку виробників та споживачів, прогнозуючи їхню реакцію на зміни політики та ринкової екон ситуації. Заперечуючи необхідність держ втручання в економіку, вони спираються на тезу про типовість екон поведінки, яка врівноважує ситуацію і нівелює будь-які політичні рішення.

Прихильники теорії виділяють 2 підходи до оцінки очікувань: «адаптивні очікування» і «раціональні очікування». «Адаптивні очікування» спираються на колишній досвід: знання наслідків певних економічних дій, урахування колишніх помилок. На підставі «адаптивних очікувань» фірми пристосовуються до екон ситуації, виробляють стратегію поведінки. «Раціональні очікування» базуються на наукових прогнозах, що враховують функціонування реальної екон моделі: динаміку цін, витрат, рівень ставки процента, наслідки конкретної екон політики, вплив урядових рішень на макроекон показники тощо.

Загальновизнаним автором ідеї «раціональних очікувань», відпо­відно до якої очікування визнають раціональними, якщо вони збіга­ються з прогнозом, отриманим на підставі аналізу моделі, уважають Дж. Мута, який сформулював 1965 р. цей постулат і відобразив його в побудованій ним моделі. Лише через 10 років до цієї ідеї по­вернувся і використав її Р. Лукас. . 1975 p. T. Сарджент та Н. Уоллес у спільному дослідженні довели, виходячи з цієї теорії, також і неефективність активної фіскальної та грошової кейнсіанської політики, що підтверджувало висновки школи про нейтральність грошей та недоцільність кон'юнктурної політики.