44. Еволюція неокласичної теорії на початку хх ст.

Е. Чемберлін (1899-1967 рр.). Америк економіст. Головний твір: "Монополістична конкуренція. Реорієнтація теорії вартості" (1933р.). Основні ідеї: 1) пристосував неокласичну теорію ціноутворення до загальновідомих фактів підриву вільної конкуренції з боку монополій; 2) він пропонує регулювання ціни з огляду на інтереси споживачів товарів, а не власників факторів. Профспілки не повинні чинити надмірний тиск на п-ців, бо висока з/п – інфляція. Чим менше з/п, дешевші товари, тим багатші люди. 3) запропонував нетрадиційне для неокласиків вирішення проблем неповної зайнятості, не відмовляючись повністю від концепції екон невтручання; 4)Теорія монополістичної конкуренції - в процесі монополізації В виникає нове явище, не властиве ринк ситуаціям чистої К та чистої М. Воно є рез-том синтезу цих ситуацій і породжує монополістичну конкуренцію, яка відрізняється тим, що дає можливість контролювати як пропозицію, так і попит. Будує модель, за допомогою якої аналізує дії незалежних продавців однорідного продукту. Монополістична конкуренція - стан ринку, коли існує диференціація продукту, тобто товари різнорідні, але призначені для подібного, схожого використання. Диференціація продукту — це наявність у товарі одного з продавців істотної відмінної ознаки, яка приводить до надання переваги при купівлі продукту саме цього виробника Аналізує 3 напрямки МК: цінової. неціновий, рекламний. Цінова конкуренція. Монопольний прибуток – головна мета ринк стратегії виробника. Його максимізація досягається зменшенням обсягів В та підвищенням цін. Інструментами нецінової конкуренції є підвищення якості товарів, випуск нових моделей, досконалий дизайн, поліпшення умов обслуговуван-ня клієнті. Попит визначається не тільки при-бутками, інтересами та вподобаннями покупців – його організовують постачальники товарів. 5) в умовах вир-ва і продажу однорідного продукту при безлічі продавців і покупців рівноважна ціна визначається перетином кривої витрат вир-ва /пропозиція/ і кривої валового доходу /попиту/. Та варто тільки цей продукт урізноманітити, підприємець дістане можливість збільшувати свій доход через обмеження пропозиції.

Й. Шумпетер (1883-1950 рр.).Австр економіст, міністр фінансів Австр республіки. Гол твори: "Екон цикли", "Капіталізм, соціалізм, демократія", "Історія екон аналізу". Основні ідеї:

1) 1) вводить поняття «інновації» - це нововведення в галузі технології або організації виробництва. 2) вважає вихідним положенням екон системи чисту рівновагу, проводить чітку різницю між статичною рівновагою системи і її динамічним розвитком. 3) економічна динаміка ґрунтується на розповсюдженні нововведень у різних формах. Це виробництво нових товарів, застосування нових технологій і нової техніки, більш ефективне використання вже відомих матеріалів. 4) вважає, що виробництво не технічна, а економічна галузь діяльності. 5) Прибуток є винагородою за нововведення. Нові комбінації дозволяють знижувати виробничі витрати. 6) визначальну роль відіграють не конкуренція цін або якості, а конкуренція введення новітніх продуктів, нової технології, нових організаційний форм.

2) висунув план фінансової стабілізації на основі жорстких антиінфляційних заходів;

3) розробив теорію походження, функціонування і занепаду капіталізму на основі якої побудував ряд гіпотез про виробничий цикл, гроші, відсоток і ціни;

4) Динамічна концепція циклу, в якій циклічність розглядається як закономірність екон зростання, визнає рушійною силою піднесення масове інвестування в основний капітал, спричинене впровадженням інновацій.

5) розробив модель рівноваги, заснованої на понятті граничної корисності, яка примушує економічну людину балансувати між задоволеннями і стражданнями;

6) вважав, що причини загибелі капіталізму криються в образі думок людей, що визначають його культурну надбудову.

Вчення Й. Шумпетера є неортодоксальным передусім тому, що він відмовляється від рамок неокласичної порівняльної статики, від умовної моделі досконалої конкуренції, що веде до рівноваги і знищує прибуток, на користь динамічного підходу.

Д.Робінсон Теорія недосконалої конкуренції. Вона ставить собі на мету довести, що конкуренція за умов монополізації В видозмінюється, але зберігається. Категорія досконалої конкуренції є абстрактною моделлю, яка ідеалізує реальне становище на ринку.

Форми недосконала конкуренція : чиста монополія, монопсолія, олігополія та зв’язані з ними форми монополізації ринку. Ознаки недосконалої конкуренції: *Обмежена кількість вироб-ків і спож-чів продукції; *Недостатня прозорість ринку *Неоднорідна продукція

Чиста монополія — це ситуація, коли одна фірма є єдиним виробником (продавцем) продукту, у якого немає близьких замінників. Виникнення чистої монополії пов'язане з утворенням бар'єрів входження до галузі, монополією виробників сировини тощо. Фірма-монополіст отримує повний контроль над ціною. Враховуючи, що монополія не тільки ринкове явище, але й породження висококонцентрованого вир-ва, Дж. Робінсон вказувала на дію ефекту економії від масштабу. З розширенням вир-ва відбувається зниження рівня постійних витрат на одиницю продукції, що викликає економію сукупних витрат фірми.

Олігополія — ринковий стан, що характеризується невеликою кількістю потужних фірм-виробників зі значними обсягами виробництва (найтиповіша, найпоширеніша ситуація). У рез-ті там панує обмежена к-ть виробників однородного або взаємозамінного продукту. Це уможливлює контроль за ціноутворенням, збереження напівмонопольного становища, отримання надприбутку і дає змогу позбутись негативних для нагромадження капіталів наслідків конкуренції. Особливістю олігополії є взаємозалежність між фірмами, яка визначає специфіку ціноутворення — формуючи цінову політику, кожна з фірм галузі "приречена" враховувати поведінку та реакцію конкурентів. Цінова конкуренція в олігополії не припиняється, вона здійснюється за рахунок якісної модифікації товару, змни його функціональності, поліпшення реклами, запровадження нових форм торгівлі. 1 продукт може бути замінений іншим того самого виду, але вищого готунку, тобто дорожчим. Передумова виникнення олігополії і недосконалої конкуренції - концентрація В.

Монопсонія — тип ринк структури, що визначається існуванням монополії єдиного покупця певного товару. В умовах недосконалої конкуренції можлива ситуація, коли ринок розглядається не як сукупність величезної кількості конкуруючих між собою покупців, а як єдине об'єднання покупців. Цю ситуацію концентрації попиту, коли на ринку діє маса дрібних продавців і один-єдиний покупець, вона назвала монопсонією. Монопсоністом може виступати: держава, коли здійснює закупівлю продукції війс призна-чення за держзамовленнями; є велика корпорація, якщо вона нав'язує умови колективних договорів найманим працівникам і експлуатує працю; може стати потужна профспілка.

Теорії екон зростання аналізують чинники і процеси, що забезпечують його динаміку і стабільність, шляхи досягнення оптим співвідношення вир-ва, нагромадження і споживання, певні особливості відтворення, передусім його циклічний характер.

Теорія чинників розвитку: Сміт і Мальтус вважали, що чинники розвитку є праця, капітал і населення. Економікою керує нагромадження капіталу, а випуск продукції забезпечується 2 витратами – капітал і праця.

Теорія тривалої стабільності: цей стан досягається в моделі нагромадження капіталу, за якого рівні реальної з/п і % постійні, нагромаджеється велика кількість виробничих споруд і статкування при одночасному зростанні доходів.

Теорія технічних нововведень і зростаючого попиту: швидше збільшуються інвестиції у науку, створення нових технологій, удосконалення системи вир-ва зумовлюють зростання доходу на кожну одиницю виробничих витрат.

Теорія напряму інвестицій: виділяють переважні вкладення або в капітал, або в працю. Залежно від напрямку використання інвестицій розрізняють їх працезберігаючу або капіталозберігаючу форму.

Виробнича функція Кобба-Дугласа. Перший успішний досвід побудови виробничої функції, як рівняння регресії, на базі статистичних даних був отриманий амер ученими – математиком Д.Коббом і економістом П.Дуг­ласом в 1928 р. Запропонована ними функція спочатку мала вигляд: Y=ak^α L^{1- α}, де Y ‑обсяг випуску, K –величина виробн фондів (капітал), L –витрати праці, a>0, α>0 –числові параметри (масштабне число і показник еластичності).

Виробнича функція Коба — Дугласа має таку основну характеристику — за однакового процентного зростання факторів капіталу та праці зростання продукту відбувається на той самий процент. Так само при зростанні коефіцієнта А за незмінного обсягу праці та капіталу продукт зростає на ту саму величину. Ця властивість одержала назву постійної віддачі від масштабу виробництва.

Для обліку технічного прогресу у функцію Кобба-Дугласа вводять спеціальний множник. Завдяки своїй простоті і раціональності, ця функція широко застосовується до цих пір і отримала подальші узагальнення в різних напрямах.

Р. Солоу (23 серпня 1924 рр.). – амер економіст, лауреат Нобелівської премії з економіки 1987 р. Запропонував математичну модель, виражену системою диференціальних рівнянь, яка показувала залежність між збільшенням основного капіталу /заміщення праці капіталом/ і зростанням продукції на душу населення.

Характерні риси моделі Р. Солоу: *врахування 3 факторів: запасу капіталу (капітало-озброєності), *зростання населення та технологічного прогрессу; *визначення факторів короткострок дії (запас капіталу і зростання к-сті населення) та довгострок дії (технологічний прогрес); *надання пріоритетного значення не ↑ продукту як такого (У), а зростанню продуктивності праці (у = V / L); *визнання існування стійкого рівня капіталоозброєності k.

Замість фіксованого співвідношення капіталу та праці (К / L) Р. Солоу включив у свою модель лінійно-однорідну виробничу функцію Y = f(K, L). Розділивши обидві частини на L і позначивши дохід на одного працівника Y / L через у, а капіталоозброєність К / L через fe, одержимо: y=f(k). Передбачається, що населення зростає незмінним темпом л, а інвестиції становлять постійну частку доходу, що обумовлена нормою заощадження.

Формулювання рівняння звучить так: приріст капіталоозброєності 1 працівника = надлишку інвестицій над забезпеченням капітальними благами всіх додаткових працівників.

Перехід неокласичної екон теорії до дослідження умов і факторів екон зростання означав трансформацію традиційного статичного підходу в динамічний. Можливість існування стійкої динамічної рівноваги доводиться у праці Дж. Міда "Неокласична теорія екон зростання" (1961). Дж. Мід використав модифікований варіант функції Коба — Дугласа: У = аК + PL + р, де У — середньорічний темп зростання нац доходу, %; К — середньорічний темп зростання капіталу, %; L — середньорічний темп зростання праці, %; а, Р — частки капіталу і праці у нац доході; р — темп технічного прогресу, %.

Ця формула враховує як зростання застосовуваних обсягів праці й капіталу, що визначаються їх часткою у нац доході, так і темп технічного прогресу — якісних змін вирва.

Неокласичні моделі екон зростання використовувались як інструмент екон прогнозування та аналізу екон ефективності виробництва. Вони підтверджувалися реальними даними в умовах відносно рівномірного зростання обсягів вир-ва, бо тільки за такої передумови екстраполяція може надавати достовірні прогнози.

За допомогою моделі Солоу стало можливим дослідити вплив на екон зростання різних модифікацій виробничої функції, технічного прогресу, зміни норм заощаджень та оподаткування, а згодом — враховувати неоднорідність і "вік" капітальних благ та зміни грошової маси.