Гормональні системи

У ЦНС під час обробки ноцицептивної інформації беруть участь ще дві антиноцицептивні системи, що належать до ендокринної системи.

Гормональна опіатна система.

Аферентна імпульсація, стимульова­на ушкоджувальним подразником, досягає гіпоталамуса і зумовлює виділення гормону кортиколіберину. Під його впливом з гіпофіза звільня­ються АКТГ і поліпептид бета-ендорфін.

Ендорфін надходить у русло крові та спинномозкову рідину, переноситься до ноцицептивних нейронів і гальмує їх активність. Вважають, що активацією саме цієї системи зумов­лений ефект знеболювання у разі голковколювання.

Гормональна неопіатна система представлена гормоном нейрогіпофіза вазопресином. Цей пептид, з одного боку, є типовим гормоном, що виділяється у кров, а з іншого - через відростки вазопресинергічних нейронів він досягає нейронів, які беруть участь у сприйнятті болю, тобто є нейротрансмітером.

Рецептори до вазопресину виявлені в нейронах спинного мозку, таламусі, середньому мозку. Утворення його зростає під час стресу.

У природних умовах антиноцицептивні системи завжди знаходяться на певному рівні своєї активності, тобто трохи пригнічують больові центри. Коли діє больовий стимул, то насамперед пригнічується активність ней­ронів антиноцицептивних систем і тоді виникає відчуття болю. Але біль може викликати тільки зниження антиноцицептивного впливу, що спо­стерігається під час депресії (психогенний біль).

Усі зазначені анальгетичні структури і системи функціонують у комп­лексі. За їх допомогою пригнічується надмірна виразність негативних наслідків болю. Ці системи беруть участь у перебудові функцій найваж­ливіших систем організму під час розвитку ноцицептивних рефлексів, по­чинаючи від найпростіших захисних відповідей до складних емоційних і стресорних реакцій вищих відділів мозку. Активність антиноцицептивних систем піддається відповідному тренуванню, у результаті якого під час дії одного і того ж больового подразника людина може кричати від болю або приховувати його з посмішкою.

Пропріорецепція

Пропріоцептори (від лат. ргоргіиs — власний + рецептор), — це механорецептори опорно-рухової систе­ми організму, які надсилають до ЦНС інформацію про скорочення чи розтягання м'язів, а також про положення різних час­тий тіла одна відносно одної.

Пропріорецептори розміщені у м'язах, сухожилках, фасціях і суглобах. У м'язах є два типи спеціалізованих рецепторів:

• нервово-м'язові,

• нервово-сухожилкові вере­тена.

Ці рецептори реагують на подразнен­ня розтяганням і беруть участь у коорди­нації рухів як джерело інформації про етап рухового апарату.

Нервово-м^}язові веретена — це неве­ликі довгасті утвори, розміщені у товщі м'яза. Ці веретена розміщуються паралельно по­смугованим волокнам скелетного м'яза, то­му під час розтягання м'яза навантаження на веретена зростає, а при скороченні зни­жується.

Нервово-сухожилкові веретена (Гольд­жі) знаходяться в місці сполучення м'язо­вих волокон із сухожилками послідовно до м'язових волокон. Вони слабко реагу­ють на розтягання м'яза, проте збуджуються під час його скорочення, що і викликає їх розтягання.

Інформація від м'язових рецепторів прямує через висхідні шляхи спинного мозку до верхніх відділів ЦНС і бе­ре участь у кінестезії: створенні напівусвідомлюваного відчуття про стан скоро­чення м'язів тіла та його положення у про­сторі.

Суглобові рецептори. Цей термін по­ширюється практично на всі рецептори, роз­міщені в суглобовій капсулі. Вони реагують на положення суглоба у спокої, на зміни суглобового кута, беручи участь у системі зворотних зв'язків рухо­вого аналізатора.

Пропріоцептивні відчуття.

У стані притомності людина відчуває положення своїх кінцівок одна відносно одної. Вона знає, як рухаються її суглоби (пасивно чи активно). Це пропріоцептивні відчуття.

До неї відносять:

• відчуття положення,

• відчуття руху,

• відчуття сили,

• відчуття схеми тіла.

Одне з них — відчуття положення, коли без допомоги зору можна легко визначити положення своїх кінцівок та орієнтацію їхніх частин одна відносно одної. Відчут­тя положення є напівусвідомленим: воно усвідомлюється людиною лише тоді, коли вона звертає на це увагу, крім того, воно майже або зовсім не піддається адаптації.

Відчуття положення є досить точним: будь-яке положення однієї кінцівки мож­на точно відтворити (із заплющеними очи­ма) з іншого боку тіла; можна вказати паль­цем (не контролюючи це зором) на будь-яку точку поверхні тіла.

Пропріорецепція забезпечує також від­чуття руху, коли усвідомлюється напря­мок і швидкість переміщення суглоба (па­сивне чи активне).

Плечовий суглоб у цьому в 40 разів чут­ливіший за суглоби пальців руки. Проте оцінка активних рухів суглобів може бути ілюзорною: наприклад, симетричні рухи рук сприймаються неточно, одна рука пере­міщується далі чи швидше за другу.

Нарешті, пропріорецепція зумовлює відчуття сили, потрібної для руху чи під­тримання суглоба у певному етапі. Це від­чуття дещо ілюзорне, хоча й відрізняється значною точністю і відтворюваністю: роз­різняльна здатність краща у випадках зро­стання сили від малої до великої, ніж у зворотному порядку. У рецепції відчуття сили основну роль відіграють нервово-м'язові, меншу — нервово-сухожилкові вере­тена.

Пропріоцептивна імпульсація має значен­ня для формування схеми власного тіла — набутої здатності людини уявляти собі в будь-який момент і за будь-яких умов поло­ження різних частин свого тіла за відсут­ності зовнішньої сенсорної стимуляції.

Ця схема створюється в перші шість років жит­тя інтегративною оцінкою інформації, що надходить до ЦНС (подушка таламуса і кора великого мозку) від пропріоцепторів і ре­цепторів присінково-завиткового лабірин­ту. Схема тіла міцно фіксується в мозку, що є основною причиною відчуття фантом­ної кінцівки.