Головний мозок

Інформація зі спинного мозку надходить до багатьох нейронів головно­го мозку:

• ретикулярної формації,

• центральної сірої речовини ядер се­реднього мозку,

• таламуса,

• гіпоталамуса,

• соматосенсорної ділянки кори ве­ликого мозку.

Проходячи через стовбур мозку, волокна, що проводять імпульси больо­вої чутливості, віддають колатералі до ядер ретикулярної формації. Рети­кулярні ноцицептивні ділянки виконують кілька функцій в організації больової рецепції:

а) завдяки численним зв'язкам ретикулярних нейронів аферентні ноцицептивні імпульси підсилюються і їх потік надходить до соматосенсорних та сусідніх відділів кори великого мозку;

б) через ретикулоталамічні шляхи імпульси надходять до інших структур - до ядер зорового горба, гіпота­ламуса, смугастого тіла та лімбічних відділів мозку.

Таламус серед усіх зазначених структур мозку є головним підкірковим центром больової чутливості (як і для інших видів рецепції). Йому нале­жить здатність грубої, нічим не пом'якшеної чутливості.

На відміну від цього, кора великого мозку здатна диференціювати сиг­нали тонкої чутливості, пом'якшувати і локалізувати відчуття болю. Найважливішим є те, що саме кора відіграє провідну роль у сприйнятті й усвідомленні болю. Тут виникає його суб'єктивна оцінка.

Гіпоталамічні структури через підключення лімбічних відділів мозку беруть участь в емоційному забарвленні больових відчуттів (страх, страж­дання, жах, розпач тощо). Через цей відділ підключаються і різноманітні автономні реакції.

Таким чином, відповідна реакція на біль є результатом складної взаємодії нейронних систем. У підсумку розвивається цілий комплекс ре­акцій організму у відповідь на больові подразнення.

Антиноцицептивні системи

Упродовж усього шляху перенесення інформації від больових рецеп­торів здійснюється контроль над нею. У результаті запускаються не тіль­ки механізми захисту, спрямовані на припинення подальшої дії больового стимулу, але й ті, що знижують проведення больових імпульсів на різних рівнях ЦНС, тобто антиноцицептивні (анальгетичні) системи мозку.

Антиноцицептивні системи мозку утворені групами нейронів або гумо­ральними механізмами, активація яких зумовлює пригнічення або повне виключення діяльності різних рівнів аферентних систем, що беруть участь у передаванні й обробці ноцицептивної інформації. Відбувається це шля­хом зміни чутливості до нейротрансмітера постсинаптичної мембрани ноцицептивного нейрона. У результаті, незважаючи на те що імпульси по ноцицептивних шляхах надходять до нейрона, збудження вони не викликають.

Нині відомо чотири види антиноцицептивних систем:

• дві нейронні,

• дві гормональні.

Нейронні системи

Нейронна опіатна система отримала свою назву у зв'язку з тим, що рецептори нейротрансмітерів її нейронів мають здатність взаємодіяти з фармакологічними препаратами, отриманими з опію.

Нейротрансмітери зазначених антиноцицептивних нейронів є ендорфіни та енкефаліни. Нейрони цієї системи локалізовані у різних відділах ЦНС. їхні аксони транспортують ендорфіни та енкефаліни до синапсів, які передають інформацію від больових рецепторів і блокують їх (повністю або частково).

Під час збудження нейрона гранул секретуються ендорфіни і потрапляють у щілину синапсів, які задіяні у проведенні больової інформації.

Взаємодія ендорфінів з опіатним рецептором постсинаптичної мембра­ни порушує чутливість до нейротрансмітера тих її рецепторів, які переда­ють больову інформацію. Такий же механізм знеболювання і в разі введен­ня екзогенного морфіну, що вступає у тривалу взаємодію з опіатними

рецепторами. Опіатні нейронні структури можуть бути задіяні через збуд­ження небольових рецепторів за умови ушкодження шкіри та інших діля­нок соми.

Щільність опіатних рецепторів у різних відділах ЦНС може відрізня­тися у 30-40 разів. Найбільша кількість їх локалізована у медіальних яд­рах таламуса, мигдалеподібному тілі, центральній сірій речовині середньо­го мозку, гіпоталамусі. Такі рецептори є в задніх рогах сірої речовини спинного мозку. Тобто вони виявлені у всіх підкіркових центрах, куди надходить ноцицептивна імпульсація.

Нейронна неопіашна система. До неї належать моноамінергічні структури, трансмітером яких є серотонін, норадреналін, дофамін. Аксони їх нейронів мають широкий вихід до синапсів ноцицептивних шляхів. Моноамінергічні нейрони не ма­ють типових синапсів, вони закінчуються численними гроноподібними розширеннями. Трансмітери, які тут виділяються, можуть впливати на всі нейрони, розташовані поблизу, створюючи гальмівний вплив на багато структур мозку, моноаміни гальмують також передачу ноцицептивної інформації.