Отже, на сьогоднішній лекції ми розглянемо такі питання:

1. Структурно-функціональна організація шкірної та рухової (пропріоцептивної чутливості) сенсорних систем.

2. Фізіологічні основи болю. Структурно-функціональна організація ноцицептивної (больової) та антиноцицептивної (протибольової) систем, рівні оброблення інформації та фізіологічна роль. Фізіологічні основи знеболювання.

3. Структурно-функціональна організація смакової та нюхової сенсорних систем, їхні рецепторні, провідникові та кіркові відділи, фізіологічна роль. Види смаків, механізм сприйняття. Класифікація запахів, теорії сприйняття.

1. Структурно-функціональна організація шкірної та рухової (пропріоцептивної чутливості) сенсорних систем.

Як і всі сенсорні системи, шкірна і рухова сенсорні системи складаються з 3-х основних відділів :

- рецепторного ( сприймає подразнення і перетворює його в нервових імпульс),

- провідникового відділу ( представлений периферичними нервами , що проводять імпульси до структур спинного і головного мозку),

- центрального відділу ( представленого підкірковими і кірковими нервовими центрами, що сприймають інформацію, аналізують її та синтезують відповідь, яка і передається до робочих органів0.

За допомогою сенсорних систем людина отримує інформацію про зміни в зовнішньому середовищі і адекватно реагує на них Саме це дозволяє організму зберегти життя і здоров`я.

Шкіра людини створює захисний покрив організму і відмежовує його від зовнішнього середовища. Крім цього, вона має величезну кількість нервових рецепторних закінчень і представляє велике рецепторне поле.

У людини рецепторна поверхня шкірного аналізатора величезна — від 1,4 до 2,1 м². У шкірі з волосяним покривом (90 % усієї поверхні) основним типом рецепторів вва­жають дотикові (тактильні) рецептори у вигляді вільних нервових закінчень уздовж дрібних судин чи волосяного фолікула. Ці рецептори забезпечують високу дотикову чутливість.

У решті шкірного покриву (10 %) — у дермі пальців кінцівок, на долонях, пі­дошвах, губах, язиці, статевих органах і сосках грудей розміщені некапсульовані дотикові нервові тільця (Мейснера), а та­кож глибше розміщені пластинчасті тіль­ця (Фатера-Пачіні) — рецеп­тори тиску й вібрації, які мають у людини розмір 0,5 — 0,7 мм

У шкірі і пов'язаних із нею структурах містяться:

• механорецептори,

• терморецептори,

• рецептори, що сприймають біль.

Вони не об'єднані в окремі органи чуття, а розсіяні по поверхні шкіри. Щільність розташування шкірних рецепторів нерівномірна. Тіла нейронів, що іннервують шкіру, лежать у чутливих гангліях (спінальні ганглії, ганглії голови).

Механорецепція (дотик)

Механорецепція (дотик) включає низку якостей, таких, як відчуття:

• тиску,

• дотику,

• вібрації,

• лоскоту.

Вважають, що для кожного виду відчут­тя існують свої рецептори.

У шкірі вони розташовані на різній глибині і в різних її структурних утвореннях.

Більшість рецепторів є вільними нерво­вими закінченнями чутливих нейронів, які позбавлені мієлінової оболон­ки. Частина з них розміщена в різноманітних капсулах. Кожен тип рецеп­торів шкіри відповідає переважно на свій специфічний подразник, до якого він найчутливіший. Однак деякі рецептори відповідають і на інші подразники, але чутливість до них є значно нижчою.

Тільця Мейснера є датчиками швидкості - подразнення сприймається лише під час руху об'єкта.

Розташовані вони в позбавленій волосяного покриву шкірі: на пальцях, долонях, губах, язику, статевих органах, сосках грудей. Швидкість сприймають також і вільні нервові закінчення, які зна­ходяться навколо волосяних цибулин.

Диски Меркеля сприймають інтенсивність (силу) тиску. Вони є як у покритій, так і в позбавленій волосся шкірі.

Тільця Фатера - Пачіні є рецепторами тиску і вібрації. Вони виявлені не тільки у шкірі, але й у сухожиллях та зв'язках. Відчуття вібрації виникає у результаті стимулів, які швидко змінюються.

У разі механічного впливу на шкіру, а отже, і на нервові закінчення відбувається деформація мембрани рецептора, що призводить до збільшення проникності мембрани для Na+.

Надходження цього іона зумовлює виникнення рецепторного потенціалу (РП), який має усі властивості місцевого потенціалу. Сумація потенціалу забезпечує виникнення ПД у сусідній перетяжці Ранв'є. Тільки після цього ПД поширюється до відповідних центрів нервової системи.

Серед механорецепторів є рецептори, що адаптуються швидко, і такі, що адаптуються повільно. Наприклад, завдяки вираженій адаптації шкірних рецепторів людина незабаром після одягання перестає відчувати на собі одяг. Але варто згадати про нього, як завдяки підвищенню чутли­вості рецепторів ми відразу починаємо відчувати її присутність.