4. Валютні операції.
Валютні операції – це операції пов’язані з використанням валютних цінностей як засобу платежу в міжнародному обігу; це операції пов’язані з введенням, переказуванням, пересиланням (з ,на) не територію української валюти, цінностей.
Валютні операції
На здійснення валютних операцій НБУ видає господарським суб’єктам індивідуальні та генеральні ліцензії.
Генеральні ліцензії – видаються комерційним банкам та іншим фінансовим кредитним установам на весь період дії режиму валют, регулювання.
Індивідуальні ліцензії – видаються резидентам і не резидентам на здійснення разових валютних операцій на період, необхідний на здійснення таких операцій.
НБУ може встановлювати валютний норматив – обсяг середньомісячних валютних надходжень, який обмежую можливість отримання суб’єктами господарської діяльності ліцензій на здійснення торгівлі та надання послуг з оплатою в іноземній валюті.
5. Валюта і міжнародні розрахункові операції.
Міжнародні розрахунки – це система організації і регулювання платежів у сфері міжнародних економічних відносин. Здійснюються переважно у безготівковій формі.
Основними посередниками в міжнародних рахунках виступають банки між якими виникають кореспондентські відносини. На основі міжбанківських кореспондентських відносин здійснюється рух валюти між різними країнами.
Суб’єктами міжнародних операцій є експерти, імпортери і банки.
В основі міжнародних розрахунків лежить рух товарно-розпорядчих документів і операційне оформлення платежів.
Серед форм міжнародних розрахунків найпоширенішими є інкасо, банківський переказ, відкритий рахунок, акредитив, тощо.
Основними засобами платежу є векселі та чеки.
Вибір конкретних іноземних валют та форми розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами визначається за угодою сторін в умовах контракту.
Рекомендована література:
Гальчинський А.С. Теорія грошей. – К.: Основи, 1996.
2. Гроші та кредит: Підручник / За ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2001.
3. Гроші та кредит: Підручник / За ред. Б.С. Івасєва. – К.: КНЕУ, 1999.
4. Савлук М.І., Мороз А.М., Коряк А.М. Вступ до банківської справи. – К.: Лібра, 1998.
Кількісна теорія грошей
Класична кількісна теорія грошей.
Неокласичний варіант кількісної теорії грошей.
1. Класично – кількісна теорія грошей.
У світовій економічній науці чітко виділяються два підходи до вивчення теоретичних проблем грошей.
1. Абстрактна теорія грошей (номіналістична теорія,металістична теорія, державна теорія, функціональна теорія).
2. Прикладна теорія грошей (монетаристська теорія).
Класична кількісна теорія грошей сформувалася в 16 – 17 ст. і послужила методологічною основою всього подальшого розвитку монетаристської теорії, включаючи і сучасні її напрями.
Кількісна теорія грошей зародилася в 16ст. У цей час в Європі відбулося прискорене зростання загального рівня цін(революція цін) внаслідок якої середній рівень цін за період 1500-1600рр. зріс приблизно в 3-5 разів, і Фішер повністю залишився на позиціях класичної кількісної теорії і справедливо вважається одним з її представників.
2. Наприкінці 19ст – на початку 20ст з новою силою розгорілися дискусії навноло кількісної теорії грошей, що зумовлювалася об’єктивними обставинами:
-по перше- це високий рівень розвитку державно-монополістичногокапіталізму і поглиблення загальної кризи капіталізму, які спричинили активне втручення держав в економічне життя країн.
-по друге- сама монополістична економіка набула переважно грошово-кредитного характеру: гроші з простого посередника обміну перетворилися в ключову форму капіталу банків та інші фінансові інститути стали могутніми регуляторами суспільного виробництва, залежно від того я к прибічники кількісної теорії пояснюють механізм впливу маси грошей на сферу реальної економіки, виділяють кілька її напрямів:
1.Класична кількісна теорія.
2.Неокласична кількісна теорія.
3.Кейнсіанський напрям.
4.Сучасний монетаризм.
5.Кейнсіансько – монетаристський синтез.
Кількісна теорія грошей – це загальний методологічний підхід в економічній теорії,згідно з якими гроші впливають на економіку лише своєю кількістю , тому функціонування економічних систем вивчається у взаємозв’язку зі зміною маси грошей в обороті (кількісним фактором).