52. Ведення пікетажної книжки

Пікетажне книжку, іноді звану пікетажні журналом, ведуть під час вимірювань при розбивці траси. Уздовж сторінки, посередині її, прокреслюють лінію, яка зображує випрямлену трасу. Всі подробиці з урахуванням масштабу показують від цієї прямої на тих відстанях, на яких вони знаходяться від траси в натурі. Повороти траси відзначають стрілками із зазначенням необхідних числових величин п з пояснювальними написами, що відносяться до самого кутку п до вписаною в нього кривої. Такий спосіб ведення пікетажной книжки дає подібне зображення подробиць тільки в межах прямих ділянок, а в місцях повороту траси веде до умовного і спотвореного зображення. Ведення пікетажной книжки на кшталт абрису теодолитной зйомки допускається тільки при частих поворотах траси, наприклад в гірській місцевості, де випрямлена зображення її може викликати непорозуміння.

53. Для розмічування на місцевості колової кривої треба визначити такі її

елементи (рис. 111.4.6):

1) кут повороту траси ©;

2)радіус колової кривої R;

3)довжину дотичних АВ = ВС = Т, які називають тангенсом;

4)довжину колової кривої ADC = К;

5)бісектрису BD = Б;

6)домір Д = 2Г-/Г.

54. Вздовж осі траси виконують розмічування пікетажу, суть якого полягає в

тому, що трасу поділяють мірною стрічкою або електронним тахеометром на

відрізки, горизонтальне прокладення кожного з яких становить 100 м.

Початкову й кінцеву точки кожного з цих відрізків називають пікетами. Пікети

нумерують від початку траси - ПКО, ПК1, ...ПКп. За такої нумерації номер

пікету відповідає кількості сотень метрів від початку траси до нього.

Кожний пікет закріплюють на місцевості кілочком, який забивають

врівень з поверхнею землі. Поряд з ним забивають ще один кілочок, який

називають "сторожок". Висота верха кілочка-сторожка над поверхнею Землі

15-20 см, його має бути видно здалеку. На затесаному, повернутому в бік пікету

боці сторожка пишуть номер пікету.

Під час розмічування пікетажу на осі траси позначають характерні точки

рельєфу (перегини, тобто місця зміни кута нахилу траси, урізи води рік та озер,

контури угідь тощо). В цих точках, що називаються плюсовими, на сторожках

пишуть номер попереднього пікету і віддаль від нього до плюсової точки:

наприклад, ПК2+40, де 40 м - це віддаль від заднього пікету Г1К2.

55. Контроль на станції технічного невілірування

Технічне нівелювання електронним нівеліром ведеться в основному ілк* їмо, як і оптичним. Але є деякі особливості.

1. У комплекті нівеліра є дві спеціальні рейки. На одному боці рейок на несено сантиметрові поділки, як на звичайних рейках, а на іншому – кодові штрихи.

Нівеліром можна працювати як в оптичному, так і в електронному режимі. В електронному режимі використовують рейки зі штрих кодовою шкалою.

2. Нівелір має декілька режимів роботи. Потрібно вибрати режим нівелювання, тобто режим вимірювання перевищень.

3. В електронному і в звичайному режимах можна використовувати тільки шкалу, нанесену на одному боці рейки. Тому для контролю на станції погрібно

імінити висоту нівеліра.

4. Нівелір в електронному режимі працює, коли довжина плечей непервищує 80 м, тому станції нівелювання будуть приблизно посередині між усіма пікетами.

5. Електронний нівелір автоматично вимірює віддалі від нівеліра до рейки. У уриалі нівелювання слід ввести додаткову графу і туди записувати довжини

плечей, які надалі можна використати для контролю довжини траси. Крім тог о, це і дає змогу об'єднати процес розмічування пікегажу з нівелюванням.

Перейдемо до послідовності роботи на станції. Підготувавши нівелір за допомогою сферичного рівня до роботи:

1. Наводять трубу на задню рейку. Добиваються чіткого зображення шкали рейки і вмикають прилад. Легко натискають клавішу ввімкнемня/вимкнення вимірювань. На дисплеї відобразиться Meas (вимірювання) через дві секунди з'являться результати вимірювань.

Зчитують з дисплея відлік рейки і записують в журнал. Зчитують віддалі до рейки і також записують в журнал.

2. Щоб уникнути похибки зчитування, ще раз зчитують відлік рейки та віддаль до рейки і ще раз записують у журнал.

3. Натиснувши клавішу ввімкнення/вимкнення вимірювань, закінчуючи вимірювання.

4. Наводять трубу на передню рейку. Знову легко натискають клавіш) ввімкнення/вимкнення вимірювань і повторюють усі дії, вказані в пункті 1.

5. Щоб уникнути похибки, повторюють усі дії, вказані в пункті 2.Перед переходом на наступну станцію вимикають нівелір.

Нагадаємо, що електронний нівелір може безпосередньо визначити не тільки перевищення, але й висоти точок. Для цього в пам'ять нівеліра вводять висоту початкового репера.

57. Сітка профілю повздовжнього нівелювання траси

Нівелювання поверхні - один із видів топографічного знімання, яке никонують на місцевості із слабовираженим рельєфом для складання великомасштабних планів. Нівелювання поверхні дає змогу точніше визначній висоти точок поверхні. Для отримання плану вузької смуги посередині ділянки (вздовж смуги)

розмічують магістраль. Перпендикулярно до магістралі за допомогою теодоліта і мірної стрічки розмічують поперечники на характерних точках рельєфу та пікетних точках. На поперечниках, як і на магістралі, закріпляють кілочками усі перегини рельєфу місцевості. До порядкового номера точки поперечника приєднують позначення пікетних і плюсових точок. Тоді легко з'ясувати, до якого поперечника та до

якої точки на магістралі відноситься точка. Крім того, ведуть зарис, на якому записують віддалі між точками на поперечниках.

Точки магістралі нівелюють, як звичайно під час поздовжнього технічного нівелювання. Нівелюють або кожний окремо поперечники, або одночасно два, або 5 більше. На показано одночасне нівелювання двох поперечників.

Важливо не порушити зв'язок з висотами пікетів та плюсових точок на магістралі. станції на позначено трикутниками і пронумеровано римськимицифрами. Відліки рейок записують у журнал нівелювання.

Під час нівелювання значних площ, у місцях майбутньої забудови міст,аеродромів та аеропортів тощо нівелювання площ зазвичай виконують у вершинах квадратів. У цьому разі точки, що нівелюють, розподіленірівномірно на всій площі. їх закріплюють на місцевості у вершинах квадратів.

Довжини сторін квадратів залежать від рельєфу та масштабу плану.

Для розмічування квадратів потрібно побудувати спочатку зовнішній полігон - великий квадрат або прямокутник. Для цього на місцевості

закріплюють точку 1 та напрямок 1-А (див. рис. III. 5.2), вздовж якого від точки 1 відкладають сталевою стрічкою довжини сторін квадратів і закріплюють точки 2, 3, 4, 5. Потім над точками 1 та 5 послідовно встановлюють теодоліт,

відкладають від напрямку 1-5 прямі кути і будують перпендикуляри до лінії 1-В (напрямки 1-В і 5-С відповідно). Потім на цих перпендикулярах відкладають

стрічкою довжини сторін квадратів від точок 1 і 5 і отримують точки б, в, г, д, е,

та точки б', в', г', д', е' відповідно.

Для контролю вимірюють лінію е-е', яка має дорівнювати лінії 1-5. Допускається розходження, не більше за 1:2000. Якщо ця умова не виконується,

уточнюють розмічування квадратів. Якщо ж умова виконується, то вершини великого квадрата (прямокутника) закріплюють ґрунтовими реперами, а всі інші вершини квадратів - кілочками.

Вершини квадратів всередині великого квадрата (прямокутника) можна розмінувати промірами з віхи на віху в

створах 2-2', 3-3', 4-4'. Контроль розмічування виконують за перпендикулярними створами (б-б', е-е', г-г', д-д'). Так,

наприклад, правильність розташування точки Зв в створі лінії 3-3', можна проконтролювати: ця точка також повинна

міститися у створі е-е'.

Тому розмічування вершин квадратів розташованих всередині зовнішнього квадрата (прямокутника), доцільно виконувати

одночасно двома теодолітами, а стрічкою лише контролювати розмічування.

Поряд » кілочком, яким закріплена вершина квадрата, забивають кілокеторожок, на якому роблять надпис, що позначає назви ліній, на перетині яких розміщена ця точка. Наприклад, 2в, Ад і т. д. Ці надписи і є назвами вершин квадратів.

Одночасно з побудовою квадратів та закріпленням їхніх вершин викопують знімання ситуації (переважно методом перпендикулярів). Отримані результати записують на зарисі.