13. Наведіть приклади помилок у спілкуванні, що породжені бар’єрами слухання, визначте вплив цих бар’єрів на ефективність взаємодії

Виділяють такі бар'єри слухання:1. Логічний бар'єр у комунікації виникає кожен раз, коли партнери розрізняються за особливостями розумової діяльності і не вважають за потрібне враховувати специфіку партнера по спілкуванню. Для адекватного розуміння інформації важливою є зустрічна розумова діяльність, активність одержувача інформації, що запускає механізм випереджаючого розуміння, прогнозування в мовленевій діяльності.2. Стилістичний бар'єр виникає тоді, коли форма комунікації та її зміст не відповідають одне одному, коли інформація передається мовою, яку на слух сприйняти досить важко; коли стиль повідомлення не відповідає змісту. Стиль - це співвідношення форми подання інформації до її змісту, звідси - подолання даного бар'єра пов'язано з відповідністю форми змісту. 3. Семантичний і лінгвістичний бар'єри виникають за розбіжності лінгвістичних словників мови, з повною значеннєвою інформацією; обмеженим лексиконом одного з партнерів і багатим - з іншого. Це також можуть бути соціальні, культурні, психологічні, національні, релігійні й ін. розходження.4. Фонетичний бар'єр створюється особливостями мовлення того, хто говорить. Щоб такого бар'єра не було, треба говорити виразно, досить голосно, уникаючи при цьому скоромовності. Фонетичні бар'єри виникають щоразу, коли темп і швидкість мовлення, якість дикції й вимови могли б бути кращими.

Чому ми не слухаємо:

1) не лише тому, що нам нецікаво, але і тому, що ми зайняті власними думками (щоб ефективніше відповісти, вразити співрозмовника).

2) емоційна неврівноваженість(можливо ми зайняті внутрішніми емоціями).

3) вражене самолюбство(неприємно слухати те, що робить замах на наш авторитет).

4) висловлення оцінок сказаному (не слухаємо тому, що вважаємо себе умнішими за інших, ми вже виставили їм оцінку).

5) втрата уваги до близьких людей (на них ми розслабляємося).

.

16. Запропонуйте прийоми рефлексивного слухання, які є ефективними в певній ситуації.

Рефлексивне слухання – це об’єктивний зворотний зв’язок з мовцям, використовувана як контроль точності сприйняття почутого. Завдяки рефлексивному слуханню можна встановити зворотний зв'язок із партнером, контролювати точність сприйнятої інформації. До прийомів рефлексивного слухання належать: уточнюючі запитання по ходу розмови, перефразування (коли акцент робити на змісті, ідеях висловленого, а не на настановах, почуттях партнера), резюмування (підсумовування основних ідей і почуттів, поєднання фрагментів розмови в одне ціле). Останнє особливо доцільне, коли у партнерів наявні розбіжності, неузгодженості, претензії чи проблеми.

10.Наведіть приклад конкретних сигналів невербальної комунікації та дайте їм інтерпретацію.

На думку І. Н. Горєлова та В. Ф. Єнгаличова, “протопоняття” з невербальними засобами комунікації складають фундамент розумної діяльності і достатньо складної сигналізації про неї. Без цього базису, як вважають вчені, не може бути сформована друга сигнальна система. У людини вона формується, у тварин – ні, але за певних умов (не в стаді приматів, а у співпраці з людиною) і у мавп-антропоїдів може виникнути і потреба у спілкуванні з людиною, і система спілкування, яку для них винаходить людина.

Резюмуючи цю дискусію, слід зазначити, що структурні взаємозв’язки мови і жеста, їх внутрішня, генетична єдність досить виразно можуть свідчити про їх філогенетичний взаємозв’язок.

Відомо, що міміка, жести як елементи невербального (англ. non-verbal– без використання слів) інформування є однією з перших візуальних, знакових систем, що засвоюється в онтогенезі. Найвагомішим аргументом на користь пріоритету невербальної мови над вербальною слугують дані, які свідчать про транскультурний характер основних мімічних картин, поз, наборів жестів, а також результати досліджень про риси жестикуляції і міміки, котрі виступають генетичними ознаками людини, наприклад уроджені способи вияву емоцій.

Спонтанна невербальна поведінка поступово доповнюється символічною мімікою, жестами, позами, використання яких грунтується на культурному, груповому, ситуативному погодженні і неможливе без попереднього навчання. Разом з тим, як відомо, не лише виражальні тілесні рухи послуговуються як невербальні засоби інформування, але й інші сигнали, серед яких – зовнішній вигляд людини взагалі, манери поводитися, особливості використовування речей і т.ін.

Невербальні повідомлення можуть бути закодовані за допомогою:

1) виражальних рухів тіла;

2) звукового оформлення мови (висота, гучність, швидкість, ритмічність і т.ін.);

3) певним чином організованого мікросередовища, що оточує людину (себто того простору, який індивід може контролювати або змінювати: від обстановки житла до відстані, якій він надає перевагу, розмовляючи з іншими);

4) використовування матеріальних предметів із символічним значенням (наприклад, подарунок до свята; занавішене вікно як умовний знак небезпеки; вишукані парфуми як індикатор певного іміджу).

Невербальні повідомлення, як зазначають дослідники, у чомусь аналогічні до усного чи писемного мовлення. Поняття “мова тіла”, що існує в літературі, відображує цю схожість вербальної і невербальної комунікації. За висловом Г. В. Колшанського, невербальні компоненти комунікації співіснують і узгоджуються з вербальними засобами “в силу єдиної біологічної організації людини”.

Незважаючи на абсолютну самостійність структури мови, її вивчення тісно пов’язане з дослідженням структури невербального компоненту, оскільки розгляд послідовностей мовленнєвих подій в цілому, був би неповним і неадекватним без урахування немовленнєвих ходів та інтеракцій.

Г. В. Колшанський, наприклад, вважає, що паралінгвістичні (від грец. префікса para– біля та лат. lingua– мова) засоби є “допоміжними способами мовного спілкування…”, а по відношенню до мови “суто надбудовчою системою, яка не зачіпає саму основу мовної системи”. Звідси термінологічна відмінність: лінгвістика – паралінгвістика.

Серед основних функцій невербальних компонентів лінгвісти виокремлюють (звісно, на різному підгрунті) наступні:

- емотивну функцію, пов’язану з емоціями говорящого;

- апелятивну функцію, розраховану на вплив адресата і регулюючу комунікацію;

- фатичну функцію, що служить для встановлення і підтримування комунікативного контакту.

В рамках аналізу дискурсу остання функція становить найбільший інтерес, оскільки вона забезпечує можливість регулювання розмови.

Звичайне спостереження підказує, що величезний корпус невербальних компонентів комунікації сприяє регулюванню цілої мовленнєвої події. Так, деякі невербальні компоненти є “метакомунікативними маркерами” мовленнєвої події: рукостискання, характерний погляд, зміна пози і т.ін. маркірують окремі фази мовленнєвого спілкування. Піднята догори рука може також означати зміну комунікативних ролей у певних умовах, а легке поплескування адресата по плечу може ініціювати передачу йому мовного кроку.