19. Назвіть критерії, яких повинен дотримуватись оратор, готуючи виступ перед аудиторією.

Підготовка до будь-якого ораторського монологу починається з визначення його теми і мети. Тему визначає або сам автор, або ті, хто запрошує його виголосити промову. Назва виступу повинна бути зрозумілою , чіткою , по можливості короткою. Вона повинна відбивати зміст промови і привертати увагу слухачів. Починаючи розробку тексту, необхідно визначити мету виступу. Оратор повинен ясно уявляти , якої реакції він домагається. Основні цілі публічного монологу - повідомлення і вплив. Оратор може поставити задачу інформувати слухачів, дати певні відомості . Чи він розраховує схвилювати аудиторію, сформувати у людей переконання, уявлення , що стануть мотивами їхньої поведінки , тобто закликає до якихось дій . Часто ці завдання перехрещуються, сполучаються в одному виступі. Свої прагнення і задачі варто повідомити слухачам.

Важливо оцінити склад майбутньої аудиторії. Хайнц Леммерман - автор підручника з риторики – закликає заздалегідь настроїтися на своїх слухачів, поставити себе на їхнє місце, «побачити речі їх очима». Необхідні дані про тих , на кого розрахована промова - це: освітній рівень, напрямок освіти (гуманітарна, технічна ...), пізнавальні інтереси, стать , вік, ставлення до теми і до оратора.Необхідно також з'ясувати чисельність аудиторії. Великою кількістю слухачів складніше керувати. У переважній більщості людина легковірна, схильна до знеособлювання, не здатна до критики, бачить усе у чорно - білих фарбах, реагує на емоції. Що більша аудиторія, то простіше, наочніше, образніше варто говорити. Знання своїх слухачів, «прицільна» підготовка промови здобувають особливе значення під час обговорення якогось важкого питання у вузькому колі фахівців, ділових людей.Варто довідатися, у якій обстановці буде проходити виступ - у залі, у кабінеті, є чи там кафедра, стіл, мікрофон ...Треба з'ясувати також, після яких інших промов планується ваш виступ. Адже кожна наступна промова повинна бути цікавішою за змістом і формою, ніж попередня.Підготовка письмового тексту має багато переваг. Написану промову можна перевіряти, виправляти; вона легше запам'ятовується і довше утримується в пам'яті. Писати треба на окремих аркушах, на одній стороні. Досвідчений оратор може обмежитися складанням тез, чи конспекту розгорнутого плану виступу.

Найвищий прояв майстерності публічного виступу - це контакт зі слухачами, тобто спільність психічного стану оратора й аудиторії. Це виникає на основі спільної розумової діяльності, подібних емоційних переживань.Щоб завоювати аудиторію, треба установити з нею і постійно підтримувати, зоровий контакт. Виступаючий звичайно повільно обводить поглядом слухачів.

Поза, жести, міміка - приналежність індивідуального стилю. Оратор повинен домогтися відчуття стійкості, рівноваги, легкості, рухливості і природності на трибуні, перед аудиторією. Вигляд людини, що тривалий час стоїть нерухомо, стомлює слухачів.

21. Охарактеризуйте прояви “я-стану » за теорією транзакційного аналізу е.Берна.

Берн критично ставиться до фрейдівського опису "психічної енергії" та "надання повноважень". Але сам мало просувається вперед: бракує головної концептуальної схеми. Стани "Я" відділені, але феноменологія їхнього зв'язку так і не з'ясована.

Загадка співіснування минулого, майбутнього і теперішнього в одній душі має бути розкритою в концепціях розвитку психічного. Але саме ідея розвитку була втрачена для Берна. Насамперед він не висвітлив супереч-ності попереднього шару психічного, щоб показати необхідність виникнення шару наступного. У психіці, дійсно, те, що було якосьсформовано, включе-но у взаємодію зі світом, з одного боку, має стереотип, щоб залишитися "навічно" у своїй структурі. З іншого боку, ця структура піддається впливу структур наступних і отримує від них певне забарвлення, водночас впли-ваючи на структури наступні. Виникають певні інтеграційні шари психічного, куди включаються всі події людського життя. Інтеграція є також субординація, що приводить до єдності. При порушенні такої єдності субординоване стає автономним у своєму значенні, і настає роздвоєння осо-бистості - або в мотиваційній боротьбі, або в патологічних ускладненнях.

Найголовнішим питанням у становленні психічного є виникнення інтеграційних ланок-мотивів між елементами досвіду. Цією ланкою стає вчинок, який забезпечує феноменологічний рух психічного, перехід від одного шару, який себе вичерпав, до іншого, який дає особистості нові мож-ливості діяти. Саме вчинкова структура дає можливість інтегрувати весь досвід людини, адже вчинок має свою цілеспрямованість та набір засобів для досягнення цілей. Патологія виникає тоді, коли людина застигає на якомусь одному моменті вчинку. Розгорнутість учинкової поведінки є її дос-коналість і зрілість, що має завершуватися рефлексією та наставлянням на подальші вчинки.

Саме вчинок є механізмом досконалої інтеграції індивідуального досвіду і може включати досвід інших людей. А таке включення є основою децентрації. Так здійснюється справжня трансакція, і людина підноситься над власним досвідом, охоплює досвід людства, стає вселюдськістю і лише в цьому разі може визнати вичерпаним своє життя. Отже, трансакційний аналіз становить собою теорію особистості і соціальної поведінки та використовується як засіб для психотерапії та більш широких соціальних змін.

Центральною для трансакційного аналізу є практика, відома як stroking-прийом, - процес стимулювання і сприяння пізнавальним актам інших людей. Взірці прийомів формують загальну тему в головних субсекціях трансакційного аналізу.

Особистісна структура постає у взаємовідношеннях Батьків, Дорослих і Дітей. Ці терміни не виступають у своєму загальному значенні, але позначають "Я-стани", зв'язані системи зовнішньої поведінки та внутрішніх процесів. Вони формуються з самого початку розвитку людини. Батьківський "Я-стан" основано на встановленні обмежень, заборон та на годуванні, що є вираженням головних функцій батьків. Дорослий уміщує в собі реальність перевірки і можливість імовірнісного підрахунку. Дитина є вираженням почуттів, творчості або пристосувань, які походять із досвіду. Трансакційний аналіз пропонує методи для досягнення балансу енергії між "Я-станами", що має бути суттєвим для благополуччя індивіда, сім'ї або організації.

Комунікація визначається Берном як серія стимулів і відповідей з боку "Я-станів". Трансакційний аналіз приділяє особливу увагу тим стимулам і відповідям, які трапляються на психологічному рівні, які завжди не вер-бальні та позасвідомі для суб'єктів - учасників комунікації.

Існують приховані трансакції, і можна вважати, що вони вирішують реальний результат психічної зміни. Стимули та відповіді є сильними засо-бами, які люди використовують для впливу одне на одного.

Ігри - найбільш оригінальне поняття в трансакційному аналізі - тлумачиться за умови регулярного використання прихованих трансакцій, що дають підставу з'ясувати чинники "програшів" кожного з учасників ситуації. Гравці виходять із психологічних ролей Переслідувача, Рятівника або Переможеного та утворюють напрям, рутинний для часової структури, передбачають збудження та уникнення інтимності. Вони можуть бути згру-повані, починаючи з нижчого рівня надокучливості до кримінальної по-ведінки та охоплення великої частини щоденної активності.

Аналіз почуттів сфокусовано на можливості репертуару гніву, страху, печалі та радості або таких почуттів, як провина, біль, сум чи заздрість, які складені з двох або більше базових чотирьох почуттів,

Аналіз сценарію перевіряє плани, створені ще в ранньому дитинстві під батьківським впливом і спрямовані на створення найбільш важливих аспектів життя. Вони полягають у виникненні міфів із повідомлень, отриманих щодо самості й світу, та входять в головні категорії ''переможця", успіху, "переможеного", які є толерантними, але незадовільними, "загубленого", який презентує проблеми різного рівня. Сценарії мають бути трансформовані через зміну рішення, яке заступає старі внутрішні обов'язки згідно з реалістичним і більш правильним світопоглядом.

Зміна сценарію, перехід від одного до іншого має вчинковий механізм і вчинковий характер: осягається ситуація як сукупність значень у новому її баченні; виникають нові мотиви, які долають наявне і кличуть до заповітної мети; реалізується дія, через яку людина входить у новий "Я-стан"; спрацьовує рефлексія - активна філософія життя.