2. Історія розвитку монументально-пізнавального туризму.

Без минулого немає сьогодення. І майбутнього теж. Історія держави, рідного краю, яку ми вивчаємо, в тому числі завдяки збереженим пам'яткам культури, архітектури, археології, досить багата і різноманітна. Екскурсійна діяльність є не тільки захоплюючою подорожжю, але й пізнавальною, інколи навчальною лекцією. Пам'ятники, мовчазні свідки давно минулих днів, є дуже важливими об'єктами екскурсії і можуть розповісти чимало цікавого про людей, звичаї та події тієї чи іншої території. Тому пропоную розглянути основні історичні етапи створення пам’ятників та їх включення до різноманітних програм екскурсій.

З самого початку хочу сказати, що пам’ятники відігравали важливу роль у історії різних країн. Відразу можна згадати про Колосс Родоський (одне із колишніх Семи чудес світу), саме слава про велетенський пам’ятник збудований у бухті міста Родосу рознеслася по всьому світу і привабила мандрівників. Найбільш ранні із збережених, і до цих пір одні з найбільших скульптурних зображень створені в Древньому Єгипті. Яскравим прикладом може служити Мемфійський Сфінкс, що входить в комплекс Пірамід у Гізі, його й зараз можна віднести до одного із найвідвідуваніших меморіальних пам’яток світу.

В наступних століттях почали з’являтися перші повноцінні пам’ятники, тобто споруди, що несли у собі виключно меморіальну функцію. Такі пам’ятники вперше з’явилися в Стародавньому Римі. До них відносяться кінні статуї імператорів, меморіальні арки і колони. Перші ж статуї-пам'ятники з'явилися в Європі в епоху Відродження. Зразком таких пам'ятників служили давньоримські пам'ятники імператорам. [7]

В середині ХV ст.. італійські майстри, спираючись на давньоримську спадщину почали створювати чисто світські монументи (Коллеони у Венеції, бронза, 1479-88, відкритий в 1496, скульптор Андреа дель Верроккьо). В епоху бароко і класицизму створюються пам’ятники, що прославляють монархів чи полководців (П. Петру I, "Мідний вершник", в Петербурзі , бронза, 1768-78, відкритий в 1782, скульптор Е. М. Фальконе). В Україні, дані традиції прослідковуються на заході, особливо у Львові. Проте в нашій країні створювали в основному надгробні пам’ятники для померлих з багатих сімей. Пізніше у ХVІІ ст.. у Львові було створено школу скульпторів, при підтримці відомого українського скульптора Івана Георгія Пінзеля, твори якого збереглися у Львові, Бучачі, Тернополі. На східній Україні скульптура набула «дикого» значення, головним чином як декорація пишної архітектури козацького бароко. В музеї Харківського університету перед війною збереглася ікона, різьблена високим рельєфом, що представляла розп'яття, сцени страстей, Інші алегоричні персонажі і 12 апостолів вряд, і все це досить свіжої й артистичної праці. З дерева різали виносні хрести з рельєфно різаним розп'яттям та іншими сценами, але це більше відноситься до дрібної скульптури, що сусідить із сніцерстизом. У період пізнього класицизму, або ампіру, знову набули поширення архітектурні монументи, зазвичай присвячені військовим перемогам (арка на площі де Голля в Парижі, 1806-37, архітектор Ж. Ф. Шальгрена). У XVIII-XIX століттях все частіше споруджуються пам’ятники видатним громадським діячам і творчим особистостям (пам'ятники: І. А. Крилова в Ленінграді, бронза, 1848-55, скульптор П. К. Клод; І. В. Гете і Ф. Шиллеру у Веймарі, бронза, 1857, скульптор Е. Річель) Також виникають великі меморіальні споруди, наприклад набувають поширення тріумфальні арки (створюються за образом і подобою давньоримських). Всі пам’ятники, що були спорудженні у цих століттях мали величезну популярність як серед місцевих жителів, так і в приїжджих. Тому не дивно, що саме розвиток скульптурного мистецтва став одним із поштовхів до подорожей. Адже саме слава про неймовірні скульптури розносилася по світу і відображалася у щоденниках відомих мандрівників.[8]

З 2-ї половини XVІІІ ст. З ХІХ ст. великою популярністю користуються також пам’ятники літературним героям. Сама організація постановки пам’ятників істотно змінюється: якщо раніше питаннями спорудження пам’ятників відали виключно державні установи, то в ХІХ ст. окремі пам’ятники створюються на кошти, зібрані різними громадськими комітетами і комісіями (наприклад, пам'ятник А. С. Пушкіну в Москві, бронза, граніт, відкритий в 1880, скульптор А. М. Опєкушин, архітектор П. С. Богомолов). В Україні в ХІХ ст.. поширюється меморіальна скульптура, найвизначнішою пам’яткою є Личаківське кладовище у Львові.

У кінці ХІХ - початку ХХ ст.. виникає ряд гігантських монументів, що пригнічують своїми масштабами і відображають зростання імперіалістичних тенденцій (пам'ятник О. Бісмарку в Гамбурзі, камінь, 1901-1906, скульптор Х. Ледерер). Посилення суспільно-політичної ролі пролетаріату відбивається в монументальному мистецтві також (напр.., "Пам'ятник праці" в Брюсселі, бронза, з 1880-х рр.., Відкритий в 1930, скульптор К. Менье). У ХХ ст.. особливої актуальності набуває ідея архітектурних і архітектурно-скульптурних меморіальних споруд, як правило, присвячених пам'яті жертв 1-й і 2-й світових воєн. Трагічні події і героїчні звершення військових років послужили стимулом для створення ряду монументів, що долають стилістичний консерватизм та мають гостру експресивність, метаморфічну насиченість образів (Пам’ятник "Зруйноване місто" в Роттердамі, бронза, 1953, скульптор О. Цадкін; Пам’ятник героям Варшави ("Варшавська Ніке") у Варшаві, бронза, 1964, скульптор М. Кінцевий]. Інтенсивно розвивається новий тип необразотворчого монументального мистецтва, позбавленого алегоричних або портретних фігур і малих форм (Пам’ятник жертвам 2-ої світової війни 1939-45 в Мілані, нержавіюча сталь, пластмаса, 1948, колектив БПР). [9]

З перших років Радянської влади проблематика спорудження пам’ятників, наочно розкриває історію розвитку революційних ідей і передає пафос соціалістичної перебудови суспільства. Якщо ранні радянські пам’ятники найчастіше були невеликі за розмірами і за характером близькі станкової скульптури, то для монументів 1920-30-х рр.. типові рішення, що сприяють більш активному включенню пам’ятників в міський ансамбль або навколишню природу (пам'ятник В. І. Леніну на Земо-Авчальській ГЕС, бронза, граніт, 1927, скульптор І. Д. Шадра, архітектор С. Е. Чернишов), багатофігурні композиції, що пояснюють основну думку пам’ятника за допомогою додаткових образів (пам'ятник Т. Г. Шевченка в Харкові, бронза, граніт, відкритий в 1935, скульптор М. Г. Манізер, архітектор І. Г. Лангбард). Особливо широка програма спорудження пам’ятників, присвячених подвигу радянського народу у Великій Вітчизняній війні; поряд з численними меморіальними спорудами споруджені пам’ятники, що включають реальні предмети (танки, артилерійські гармати, літаки). Проте найбільш розвиненим жанром у скульптурі УССР повоєнної доби і досі є скульптурний портрет: масово продукувалися портрети «вождів» і «героїв», у яких «документально вірно» передавалися риси портретованих. Також створюються індивідуальні портрети (головно діячів науки, культури, мистецтва), такими скульпторами як: О. Ковальов (академіка В. Філатова, 1952 і Б. Хмельницького, 1954), Е. Фрідман (академіка Л. Булаховського, 1962), Галина Кальченко (1958-1975 створила цілу галерею портретів письменників, музик і мистців; цікавіші — Ванди Василевської, 1963, І. Кавалерідзе, 1967, Г. Косинки, 1969). В цих же роках було встановлено ювілейний пам'ятник п Т. Г. Шевченкові у Канаді в Палермо (1951, М. Вронського) і в Торонто (1961; М. Ковтуна).

Окрему численну групу монументальної скульптури в Україні складають не персоніфіковані пам'ятники і меморіальні ансамблі, присвячені історичним подіям, жертвам війни, ювілейним датам тощо, виконувані групами скульпторів і архітекторів, через що втрачалися індивідуальні прикмети окремих митців.

Наприкінці XX - початку XXI століття поширення набули невеликі, «камерні» пам'ятники-статуї. Часто вони виконані в натуральну величину і встановлені не на постаменті, а прямо на рівні вулиці. [10]

Окремо хочу виділити, такий напрям монументального мистецтва ХХІ ст.. як пам’ятники-жарти, статуї-протести і сміливі дизайнерські експерименти, що прикрашають вулиці, парки та площі міст світу. Такі скульптури не несуть функції увічнення пам’яті, під час їх створення скульптори не обмежували себе ніякими формальностям, тому такі скульптури досить часто піднімають настрій і є дуже популярними й цікавими, що сприяє їхньому включенню в екскурсійні маршрути. (Світофорне дерево, Лондон; Велетенський паук, Більбао, Іспанія; Обручки, Ванкувер, Канада; Крокодил з’їдає капіталіста, Нью-Йорк і т.д.).[11]

Переглядаючи сторінки історії розвитку скульптурного мистецтва та розвитку туризму, можна зробити висновок, що з самого початку історії людства пам’ятники відігравали величезну роль для розвитку туризму. В багатьох випадках саме вони були поштовхом до поодиноких подорожей в Стародавньому Єгипті та Римі. Неймовірні для того часу витвори людства замальовували чи записували про них різноманітні подорожуючі й слава про дивовижні пам’ятники розходилася по всьому світу. Пізніше почали з’являтися пам’ятники, в яких було відображено важливі історичні події чи відомі діячі, тому не дивно, що в кожну екскурсію містом включають саме монументальні об’єкти. Проте, як нам відомо, з ХV – початку ХІХ ст.. туризм не розвивався і не носив масового характеру.

Після Другої Великої Вітчизняної війни, коли пізнавальний туризм став масовим явищем то в екскурсійні маршрути відразу почали включати пам’ятники, для того, щоб наочно розповісти про історію розвитку держави. А монументи якнайкраще висвітлюють різноманітні історичні етапи та скульптури різноманітних відомих діячів. При чому туристи, що їхали за кордон хотіли побачити не тільки архітектуру міста, а й розвиток різноманітних видів мистецтва. Крім того в кінці ХХ ст.. почали споруджувати цілі скульптурні парки, які також користуються великою цікавістю у туристів (парк міфологічних скульптур у Лаосі)

Окремо слід сказати про використання пам’ятників створених в ХХІ ст.. Пам’ятники-жарти досить часто використовуються у екскурсіях містом для того, щоб розважити екскурсантів та підняти їм настрій. Деякі з них, як найкумедніші та найнеймовірніші відомі у всьому світі, включені в окремі туристичні тури та маршрути.

Пам'ятники, мовчазні свідки давно минулих днів, є дуже важливими об'єктами екскурсії і можуть розповісти чимало цікавого про людей, звичаї та події тієї чи іншої території. Як ми вже переконалися, їх використання у туризмі просліджується на всіх історичних етапах, а різноманітність пам’ятників робить їх актуальними об’єктами у програмах екскурсій.