- •1.Поняття національної та літературної мови. Ознаки літературної мови.
- •2.Українська мова як державна. Функції державної мови.
- •3.Поняття престижу мови, засоби його забезпечення
- •4.Мовне законодавство та мовна політика в Україні.
- •5.Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови.
- •6.Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування.
- •7.Основні ознаки функціональних стилів.
- •8.Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового та наукового стилів.
- •9.Поняття культури мови та культури мовлення.
- •10. Комунікативні ознаки культури мовлення.
- •11. Суржик як показник низької культури мовлення.
- •12. Нормативність і правильність мовлення.
- •13.Мовні норми та мовленнєвий етикет.
- •14. Поняття культури мови та культури мовлення.
- •15. Лексикологія як розділ мовознавчої науки. Слово як одиниця лексики.
- •16. Лексика української мови з погляду її походження.
- •17. Особливості лексичних засобів ділового мовлення.
- •18. Використання синонімів у ділових паперах.
- •19. Специфіка вживання омонімів.
- •20. Пароніми у діловому спілкуванні.
- •21. Мовні штампи та кліше у фаховому мовленні податківців, юристів, економістів.
- •22. Основи вчення про термін і термінологію: вихідні поняття і терміни.
- •23. Загальновживана лексика. Професійна лексика. Термінологія. Номенклатура.
- •24.Термінознавство та термінографія.
- •25. Джерела української термінології.
- •26. Класифікація термінологічних одиниць.
- •28.Спілкування як вид соціальної взаємодії. Функції спілкування.
- •29.Види і форми професійного спілкування.
- •30. Невербальні компоненти спілкування.
- •31. Публічний виступ як важливий засіб комунікації. Види публічного мовлення.
- •32. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій.
- •33.Способи впливу на людей під час безпосереднього спілкування.
- •34. Індивідуальні форми фахового спілкування;
- •35. Стратегія поведінки під час ділової бесіди;
- •36. Етикет телефонної розмови.
- •37. Форми колективного обговорення професійних проблем:
- •38. Мистецтво перемовин;
- •39. Збори, нарада як форми прийняття колективного рішення;
- •40. Правила ведення дискусії.
- •41.Основні поняття діловодства.
- •42. Критерії класифікації документів. Національний стандарт України.
- •43. Вимоги до укладання та оформлення документів.
- •44. Вимоги до тексту документа.
- •45. Переклад. Форми і види перекладу: буквальний, адекватний, реферативний,
- •46. Явище тавтології як особливого виду повтору.
- •47. Синонімічні засоби ділового мовлення. Евфемізми.
- •48. Поняття про мовні штампи і кліше.
- •49. Особливості вживання іменникових форм у ділових текстах.
- •50. Прикметник в офіційно-діловому стилі. Ступені порівняння прикметників.
- •51. Правила передачі цифрової інформації. Узгодження іменника з числівником.
- •52. Функціонування займенникових форм у діловому мовленні.
- •53. Особливості вживання службових частин мови в діловому стилі.
- •54. Загальні риси синтаксису в ділових паперах.
- •55. Мовні помилки, їх види.
- •56. Поняття про мовний етикет.
- •57. Різниця між мовою, мовленням, спілкуванням.
- •58. Поняття тексту, його структурна організація.
- •59. Правила ділового листування.
49. Особливості вживання іменникових форм у ділових текстах.
Якось студент поклав на стіл декана заяву, що починається так: У зв'язку з день народження брата... Та чому ж день, якщо логічним є питання: у зв'язку з чим? (не у зв’язку зі що?). Чуємо по радіо: у той же день прибув до міста Житомир (замість Житомира). Поступово розмовні варіанти проникають і в писемне мовлення, заявляють невластиві форми: статтів (замість статей), солдат (замість солдатів), знаннів (замість знань) тощо.
Є потреба нагадати, що українська мова належить до флективних мов , тобто мов, для яких властиве відмінювання, зміна закінчень за відмінками слів, що належать до певних частин мови — цей термін натякає на зміну форми слів залежно від значення, яке вони виражають. В українській мові розрізняють 7 відмінків в однині та множині: Називний — хто ? що? Родовий—кого? чого? Давальний — кому? чому? Знахідний — кого? що? Орудний—ким? чим? Місцевий — на (у) кому? на (у) чому? Кличний — хто? що?
що стосується кличного відмінка, вважається, що питання до нього не ставиться, що іменники у формі цього відмінка є поза синтаксичним зв'язком однак його давня історія доносить І смисловий зв'язок його з присудком. Кличний відмінок виражає звертання до особи в художньому стилі—і до іменників з предметним чи абстрактним значенням: дубе, лісе, долино, поезіє.
І. Давальний відмінок однини іменників II відміни
1. У давальному відмінку іменників чоловічого роду II відміни вживаються паралельні закінчення -ові, -еві (-єві) і -у -ю писати дядькові (дядьку). Для назв істот закінчення -ові, -еві (-єві) є найуживанішими.
2. Якщо в тексті поряд стоять кілька іменників чоловічого роду у формі давального відмінка однини, рекомендується вживати варіативні форми: Завтра начальникові головного управління Данилу Богдановичу Триндирівському виповнюється п'ятдесят (О. Мірошниченко).
3. Для іменників середнього роду типовим є закінчення -у (-ю). Іменникам із суфіксом -к-, які означають істот, властиві паралельні закінчення -ові і -у: ягнятк-ові (-у). Варіантні форми утворюють окремі іменники і назви неістот: серц-ю (-еві)
50. Прикметник в офіційно-діловому стилі. Ступені порівняння прикметників.
В українській мові розрізняють два ступені порівняння — виший і найвищий, які можуть виражатися простими (синтетичними) і складеними (аналітичними) формами. Ступені порівняння властиві тільки якісним прикметникам.
1. Виший ступінь порівняння
1. Проста форма вищого ступеня утворюється додаванням суфіксів -іш- або -ш- до основи чи кореня звичайного ступеня прикметника: надійний — надійніший, поганий — гірший.
2. Окремі прикметники утворюють паралельні форми вищого ступеня: тонший — тонкіший.
3. У розмовному і художньому мовленні прикметники вищого ступеня іноді вживаються в усіченій формі: А сонце, як і літом, радісно-блискуче, а небо — ще синіш.
4. Складена форма вищого ступеня утворюється поєднанням слів більш, менш і звичайної форми якісних прикметників: більш дошкульний, менш важливий.
5. В українській мові нормі відповідає вживання вищого ступеня порівняння з прийменником (від, за, порівняно з, проти) або зі сполучником (ніж, як).
Найуживанішими є стилістично нейтральні конструкції з прийменником від і сполучником ніж. Рідше вживаються конструкції із сполучником як, що також відзначаються стилістичною нейтральністю. Сполучення вищого ступеня порівняння з прийменниками за : проти характерне для розмовного мовлення. Науковим й офіційно-діловим стилями обмежене використання конструкцій з прийменником порівняно з.
II. Найвищий ступінь порівняння
Проста форма найвищого ступеня утворюється додаванням префікса най- до форми вищого ступеня: найдобріший, найсмачніший. Перед цим префіксом для підсилення якості вживаються частки як, що: якнайшвидший, щонайлегший.