- •1.Поняття національної та літературної мови. Ознаки літературної мови.
- •2.Українська мова як державна. Функції державної мови.
- •3.Поняття престижу мови, засоби його забезпечення
- •4.Мовне законодавство та мовна політика в Україні.
- •5.Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови.
- •6.Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування.
- •7.Основні ознаки функціональних стилів.
- •8.Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового та наукового стилів.
- •9.Поняття культури мови та культури мовлення.
- •10. Комунікативні ознаки культури мовлення.
- •11. Суржик як показник низької культури мовлення.
- •12. Нормативність і правильність мовлення.
- •13.Мовні норми та мовленнєвий етикет.
- •14. Поняття культури мови та культури мовлення.
- •15. Лексикологія як розділ мовознавчої науки. Слово як одиниця лексики.
- •16. Лексика української мови з погляду її походження.
- •17. Особливості лексичних засобів ділового мовлення.
- •18. Використання синонімів у ділових паперах.
- •19. Специфіка вживання омонімів.
- •20. Пароніми у діловому спілкуванні.
- •21. Мовні штампи та кліше у фаховому мовленні податківців, юристів, економістів.
- •22. Основи вчення про термін і термінологію: вихідні поняття і терміни.
- •23. Загальновживана лексика. Професійна лексика. Термінологія. Номенклатура.
- •24.Термінознавство та термінографія.
- •25. Джерела української термінології.
- •26. Класифікація термінологічних одиниць.
- •28.Спілкування як вид соціальної взаємодії. Функції спілкування.
- •29.Види і форми професійного спілкування.
- •30. Невербальні компоненти спілкування.
- •31. Публічний виступ як важливий засіб комунікації. Види публічного мовлення.
- •32. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій.
- •33.Способи впливу на людей під час безпосереднього спілкування.
- •34. Індивідуальні форми фахового спілкування;
- •35. Стратегія поведінки під час ділової бесіди;
- •36. Етикет телефонної розмови.
- •37. Форми колективного обговорення професійних проблем:
- •38. Мистецтво перемовин;
- •39. Збори, нарада як форми прийняття колективного рішення;
- •40. Правила ведення дискусії.
- •41.Основні поняття діловодства.
- •42. Критерії класифікації документів. Національний стандарт України.
- •43. Вимоги до укладання та оформлення документів.
- •44. Вимоги до тексту документа.
- •45. Переклад. Форми і види перекладу: буквальний, адекватний, реферативний,
- •46. Явище тавтології як особливого виду повтору.
- •47. Синонімічні засоби ділового мовлення. Евфемізми.
- •48. Поняття про мовні штампи і кліше.
- •49. Особливості вживання іменникових форм у ділових текстах.
- •50. Прикметник в офіційно-діловому стилі. Ступені порівняння прикметників.
- •51. Правила передачі цифрової інформації. Узгодження іменника з числівником.
- •52. Функціонування займенникових форм у діловому мовленні.
- •53. Особливості вживання службових частин мови в діловому стилі.
- •54. Загальні риси синтаксису в ділових паперах.
- •55. Мовні помилки, їх види.
- •56. Поняття про мовний етикет.
- •57. Різниця між мовою, мовленням, спілкуванням.
- •58. Поняття тексту, його структурна організація.
- •59. Правила ділового листування.
25. Джерела української термінології.
Українська термінологія вже упродовж двох століть привертає до себе увагу багатьох учених, фахівців, ентузіастів національного відродження. Адже українська мова стоїть як рівноправна серед інших мов, і є цілком придатною для творення наукового стилю. Інша справа, що через історичні обставини та політичні спекуляції вона не завжди мала право вільно і беззастережно виконувати свої прямі функції, обслуговуючи різні сфери людського життя. Особливістю нашого часу, який межує не лише зі століттями, а й тисячоліттями, є те, що нарешті після багатьох років поневірянь та утисків українська мова знову зайняла своє достойне місце в усіх сферах життєдіяльності, і зокрема у науковій галузі. Поступово на державну мову перейшла освіта і переходить наука. Як писав колись І. Огієнко, "українська мова здатна бути мовою науки, як і всі інші мови…" Національна термінологія як складова частина наукової мови знаходиться на гребені свого третього національного відродження. На запити середньої і вищої освіти упродовж 1990-х років з'явилася низка термінологічних словників, які в тій чи іншій мірі заповнювали прогалину спеціальних назв і понять. Звичайно, не усі лексикографічні праці відповідали духові і завданням часу, але кожна з них по краплиночці додавала снаги нашій науковій мові, пробуджувала її від десятилітньої сонливості, заставила запрацювати на рівні найпрестижніших європейських мов, а може, й краща. За останні десять років з'явилося близько сотні різноманітних термінографічних праць різного статусу і ґатунку, які виходили у різних містах України. Крім словників, написано чимало роздумів з приводу термінологічної справи, які друкувалися як на сторінках періодики, так і на сторінках спеціальних журналів. Вийшло кілька підручників, посібників, монографій. Уся ця продукція є наслідком живого діалогу між фахівцями-ученими, спеціалістами різних сфер і філологами, що відбувається постійно на внутрішньовузівських і міжвузівських семінарах, термінологічних нарадах і конференціях як регіонального, державного, так і міжнародного рівня.
Дослідники української термінології намагаються осягнути тенденції розвитку сучасної спеціальної мови, виходячи зі столітніх національних традицій термінотворення. Дослідити походження термінів, їх співвідношення з поняттями в різні епохи розвитку науки, різноманітних сфер суспільного життя дають змогу словники історичних та народних термінів. Так, у Науково-дослідному центрі гуманітарних проблем Збройних сил України видано “Словник історичних зброєзнавчих термінів” (Київ, 2000) В.Г.Бережинського, укладений за матеріалами озброєння Київської Русі. У 1993 році вийшов словник військових термінів “Історія української зброї” авторства А.В.Панібудьласка і Б.І.Канцелярук, а в 1995 році – А.Бурячок, М.Демський, Б.Якимович опублікували “Російсько-український словник для військовиків”, який охоплює майже 32 тис. історичних та сучасних термінів.
Народні джерела української термінології зафіксовано у словниках Є.І.Шевченка “Народна деревообробка в Україні” (Київ, 1997), К.І.Матейко “Український народний одяг” (Київ, 1996), О.К.Данилюк “Словник народних географічних термінів Волині” (Луцьк, 1997).
90-і роки збагатили лексикографічну практику розкриття термінології шляхом створення ілюстративних словників, коли використання мистецтва художньої ілюстрації є засобом візуального відтворення й пізнання поняття. Цей принцип реалізовано в словниках з виноградарства, геральдики, гончарства, наприклад, в “Ілюстрованому словнику народної гончарської термінології Лівобережної України (Гетьманщина)” О.М.Пошивайло, підготовленому в 1993 році в Інституті мистецтвознавства, фольклористики й етнології ім. М.Рильського та Народному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному.