26. Класифікація термінологічних одиниць.

Головним об’єктом термінологічного планування є зовнішня форма терміна, яка, за словами Евґена Вюстера є конфіґурацією терміна, його фізичною формою. Вона протистоїть внутрішній формі, тобто буквальному значенню (яке слід відрізняти від семантичного значення терміна, його дефініції). Зовнішня форма складається з фонетичної форми (тобто вимови) та письмової форми, причому остання має пріоритет над фонетичною для інтернаціональних термінів. Зовнішня форма визначається не значенням, а походженням . Всі термінологічні одиниці можна поділити на дві великі катеґорії — однокомпонентні та багатокомпонентні. Однокомпонентні терміни складаються лише з однієї лексичної одиниці. До складу багатокомпонентних термінів входять кілька лексичних одиниць. Однокомпонентні та багатокомпонентні терміни характеризуються різними структурними ознаками, тому кожен з типів цих термінів досліджувався окремо один від одного.  Однокомпонентні терміни можуть бути таких типів: 1.    Абсолютні інтернаціоналізми, тобто терміни, утворені шляхом прямого запозичення зовнішньої форми при збереженні інтернаціонального значення.  2.    Квазіінтернаціоналізми з частковим пуризмом, тобто терміни, утворені шляхом прямого запозичення внутрішньої форми при різній (неінтернаціональній) зовнішній формі.  3.    Неінтернаціональні терміни, утворені шляхом описового перекладу без збереження іншомовної мотивації (повний пуризм).  4.    Неінтернаціональні запозичення, тобто терміни, утворені шляхом прямого неінтернаціонального запозичення зовнішньої форми без урахування інтернаціональної внутрішньої форми.  5.    Терміни — часткові інтернаціоналізми, утворені шляхом прямого запозичення зовнішньої форми, але з іншим суфіксом.  6.    Терміни — часткові інтернаціоналізми, утворені шляхом використання інтернаціонального слова для нового (неінтернаціонального) значення.  7.    Описові термінологічні словосполучення з використанням інтернаціонального елементу (за своєю природою це, радше, багатокомпонентні терміни, проте вони є еквівалентами однокомпонентних термінів, тому й розглядаються серед однокомпонентних).  8.    Національні елементи, що стали інтернаціоналізмами (окремий випадок абсолютних інтернаціоналізмів). 9.    Терміни, утворені шляхом прямого неінтернаціонального запозичення зовнішньої форми, але зі збереженням інтернаціональної внутрішньої форми (квазіінтернаціоналізми).  10.    Гібридні терміни, утворені з інтернаціонального елементу та елементу рідної мови (коренів, префіксів чи суфіксів).  11.    Терміни, утворені з іншомовного (неінтернаціонального) елементу (корінь, префікс, суфікс) та елементу рідної мови (внутримовні лексичні одиниці. Крім того, досліджувались також графічне оформлення однокомпонентних інтернаціональних та просто іншомовних термінів, зокрема до уваги бралися такі графічні відтінки: o    Іншомовні елементи з повним збереженням ориґінального написання (тільки для мов з латинською основою)  o    Іншомовні елементи з частковим збереженням ориґінального написання (тільки для мов з латинською основою)

o    Іншомовні елементи без збереження ориґінального написання (тільки для мов з латинською основою).  o    Іншомовні елементи зі штучним відтворенням ориґінальної форми.  o    Запозичення через посередництво третіх мов.  o    Інтернаціональні терміни з національним варіантом латинського суфіксу.  o    Інтернаціональні терміни з додаванням суфіксу рідної мови

Багатокомпонентні терміни можна розподілити залежно від наявності чи відсутності інтернаціональної внутрішньої форми, а також залежно від наявності чи відсутності інтернаціональних коренів. Інтернаціональність внутрішньої форми багатокомпонентних термінів полягає у спільності загальної схеми та наявності спільних складових частин, які можуть, у свою чергу, бути як інтернаціональними, так і національними. При цьому порядок слів, закінчення, спосіб поєднання компонентів (карбування одного слова шляхом складання основ чи утворення термінологічного словосполучення) та інші ознаки, що пояснюються особливостями граматичної будови тієї чи іншої мови, до уваги не беруться. Ступінь інтернаціональності зовнішньої форми визначається наявністю чи відсутністю інтернаціональних коренів. Отже, багатокомпонентні терміни залежно від ступеня їх інтернаціональності, можна розподілити за такими катеґоріями: A.    Терміни, утворені шляхом буквального перекладу інтернаціонального словосполучення, тобто прямого калькування інтернаціональної внутрішньої форми, з повним збереженням інтернаціональних коренів

1.    з додаванням національного компоненту B.    Терміни, утворені шляхом буквального перекладу інтернаціонального словосполучення, тобто прямого калькування інтернаціональної внутрішньої форми, з частковим збереженням інтернаціональних коренів

1.    з додаванням національного компоненту

2.    з вилученням деяких компонентів

C.    Терміни, утворені шляхом буквального перекладу інтернаціонального словосполучення, тобто прямого калькування інтернаціональної внутрішньої форми, без збереження інтернаціональних коренів

1.    з додаванням національного компоненту 2.    з вилученням деяких компонентів (у процесі дослідження таких термінів не спостерігалося).  D.    Терміни, утворені шляхом описового перекладу інтернаціонального словосполучення без збереження інтернаціональної внутрішньої форми, але з частковим збереженням інтернаціональних коренів

E.    Терміни, утворені шляхом описового перекладу інтернаціонального словосполучення без збереження інтернаціональної внутрішньої форми без збереження інтернаціональних коренів

27. Сучасні проблеми української термінології.

Сучасна українська термінологія практично не відрізняється від зафіксованої у радянських і теперішніх академічних словниках.

   На початку 90-х років минулого століття ніхто не сумнівався, що для утвердження державності треба відроджувати українську мову в усіх сферах суспільного життя. Саме тому, так важливо зайнятися доцільним переглядом термінологічного фонду української мови, випрацювати закони запозичень, відсіяти кальковані слова й загалом зайнятися стандартизацією.

      Існує п’ять підходів до упорядкування  термінологічного фонду української  мови:

     1) Формальний. Головним для нього є кількісний показник – якнайскоріше видання словника. Поквапливість у термінологічній справі не приносить користі – це в кращому випадку. У гіршому - розхитує терміносистему, подає неправильні орієнтири для користувачів. "Термінологія - це не поле для здобуття слави, для козакування. Це... натомість муравлина, забарна праця, найчастіше зовсім недооцінювана" (А.Вовк). 

     2) Етнографічний. Він ґрунтується на ідеї відродження національної термінології НТШ та Інституту Української Наукової Мови. Творці словників прагнуть повернути до сучасної української термінології майже всі терміни початку століття. 

     3) Консервативний. Його прихильники виступають за збереження української науково-технічної термінології такому вигляді, якого вона набула за радянського часу. Це так званий принцип "реальної мови". 

     4) Інтернаціональний. Для нього характерне введення до української науково-технічної термінології великої кількості запозичень із західноєвропейських мов, особливо з англійської. 

     5) Поміркований. Він передбачає упорядкування української науково-технічної термінології з урахуванням історичних, національних, політичних чинників і вироблення її оптимального варіанту.

Загалом, серед проблем української термінології можемо виділити такі пункти:

1) Проблема спадщини. Тобто чи варто повертати набуток минулих років, чи виходити з реального вживання тих чи інших термінів. Які терміни є застарілими, які менш вдалими ніж наступні.   2) Проблема запозичень. Чи доцільно запозичувати терміни з інших мов, чи маємо ми завжди шукати їм питомі відповідники. Запозичення на пряму чи з посередництвом інших мов.

3) Проблема перекладу термінів. Важливо, щоб переклад не перетворювався на сліпу кальку.

4) Словотворча проблема. Питання використовування власне українських словотвірних засобів, шукання ідеальних найлаконічніших форм.

5) Правописна проблема. Багато термінів запозичувалися в різні часи і тому опрацьовувались згідно різних правописних систем.

6) Проблема транслітерації.

7) Проблема синонімії. Ще Іван Огієнко: «краще мати хоч не зовсім досконалу термінологію, але одну, ніж гарних, але багато.»  8) І наостанок проблема культури наукової мови.    Проблема термінологічних запозичень з інших мов виходить за рамки власне мовної проблеми.

Інші мови, у т.ч. й українська, також мають потужні внутрішні ресурси для називання нових понять. Обвальна кількість запозичень у них - це найчастіше данина моді. Терміни, які сприймаються українцями як щось надзвичайно хитромудре, для американця – це, як звичайно, знайомі з дитинства слова (або їх корені): господар, загорожа, згода, вискочень тощо".

На даному етапі розвитку української науково-технічної термінології, та, зрештою, як і на попередніх етапах, теоретичні проблеми термінотворення розробляють насамперед науковці-техніки, а не філологи. Ця обставина визначає і підхід до розв'язання проблеми.