- •1.Поняття національної та літературної мови. Ознаки літературної мови.
- •2.Українська мова як державна. Функції державної мови.
- •3.Поняття престижу мови, засоби його забезпечення
- •4.Мовне законодавство та мовна політика в Україні.
- •5.Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови.
- •6.Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування.
- •7.Основні ознаки функціональних стилів.
- •8.Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового та наукового стилів.
- •9.Поняття культури мови та культури мовлення.
- •10. Комунікативні ознаки культури мовлення.
- •11. Суржик як показник низької культури мовлення.
- •12. Нормативність і правильність мовлення.
- •13.Мовні норми та мовленнєвий етикет.
- •14. Поняття культури мови та культури мовлення.
- •15. Лексикологія як розділ мовознавчої науки. Слово як одиниця лексики.
- •16. Лексика української мови з погляду її походження.
- •17. Особливості лексичних засобів ділового мовлення.
- •18. Використання синонімів у ділових паперах.
- •19. Специфіка вживання омонімів.
- •20. Пароніми у діловому спілкуванні.
- •21. Мовні штампи та кліше у фаховому мовленні податківців, юристів, економістів.
- •22. Основи вчення про термін і термінологію: вихідні поняття і терміни.
- •23. Загальновживана лексика. Професійна лексика. Термінологія. Номенклатура.
- •24.Термінознавство та термінографія.
- •25. Джерела української термінології.
- •26. Класифікація термінологічних одиниць.
- •28.Спілкування як вид соціальної взаємодії. Функції спілкування.
- •29.Види і форми професійного спілкування.
- •30. Невербальні компоненти спілкування.
- •31. Публічний виступ як важливий засіб комунікації. Види публічного мовлення.
- •32. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій.
- •33.Способи впливу на людей під час безпосереднього спілкування.
- •34. Індивідуальні форми фахового спілкування;
- •35. Стратегія поведінки під час ділової бесіди;
- •36. Етикет телефонної розмови.
- •37. Форми колективного обговорення професійних проблем:
- •38. Мистецтво перемовин;
- •39. Збори, нарада як форми прийняття колективного рішення;
- •40. Правила ведення дискусії.
- •41.Основні поняття діловодства.
- •42. Критерії класифікації документів. Національний стандарт України.
- •43. Вимоги до укладання та оформлення документів.
- •44. Вимоги до тексту документа.
- •45. Переклад. Форми і види перекладу: буквальний, адекватний, реферативний,
- •46. Явище тавтології як особливого виду повтору.
- •47. Синонімічні засоби ділового мовлення. Евфемізми.
- •48. Поняття про мовні штампи і кліше.
- •49. Особливості вживання іменникових форм у ділових текстах.
- •50. Прикметник в офіційно-діловому стилі. Ступені порівняння прикметників.
- •51. Правила передачі цифрової інформації. Узгодження іменника з числівником.
- •52. Функціонування займенникових форм у діловому мовленні.
- •53. Особливості вживання службових частин мови в діловому стилі.
- •54. Загальні риси синтаксису в ділових паперах.
- •55. Мовні помилки, їх види.
- •56. Поняття про мовний етикет.
- •57. Різниця між мовою, мовленням, спілкуванням.
- •58. Поняття тексту, його структурна організація.
- •59. Правила ділового листування.
12. Нормативність і правильність мовлення.
Нормативність або правильність мовлення — одна з визначальних ознак мовленнєвої культури. Мовлення нормативне, якщо воно відповідає нормам української мови.
Найголовнішою особливістю, ознакою мовленнєвої культури є нормативність мовлення, бо в ній знаходить свій вияв визначальна сутність, ознака всенародної літературної мови і мовлення окремої особи, сформоване у кожного вміння всебічно користуватись мовою в її соціально усвідомлених і усталених формах, кожна з яких має статус літературної норми.
Мовна норма в «Українській мові. Енциклопедії» витлумачується як сукупність мовних засобів, що відповідають системі мови й сприймаються її носіями як зразок суспільного спілкування у певний період «розвитку мови і суспільства», як головна категорія культури мови і «важливе поняття загальної теорії мови». Мовець опановує мовні норми в їхньому повному й масовому вияві впродовж усього життя — переважно наслідуванням мовленнєвої практики інших. Наприклад, дитина без спеціального навчання переймає вміння говорити від батьків, родичів, друзів, товаришів, знайомих. Щоб усвідомити і якнайповніше користуватись мовними нормами, кожен має спеціально навчатись. Мовна норма — це завжди певний конкретний факт мовленнєвої поведінки мовців. Кожна з мовних і мовленнєвих норм завжди співвідносна з певними мовними одиницями — фонетичними, семантичними, граматичними, стилістичними. На цьому ґрунтується класифЬ кація мовних норм на фонетичні (і фонологічні), орфоепічні, лексичні, фразеологічні, граматичні (морфемно- словотвірні, морфологічні, синтаксичні), орфографічні, пунктуаційні, стилістичні. Окрема мовна норма — це окреме, тільки одне усталене явище в мові, зокрема кожне із закріплених за словом лексичних й граматичних значень, будь-яка усталена структура членів речення і речень. Вияв окремої мовної норми полягає в дотриманні й реалізації в усному й писемному мовленні певної історично усталеної одиниці літературної мови. Вся сукупність мовних норм характеризується всією сукупністю мовних правил. Окрема мовна норма усвідомлюється через окреме мовне правило, тобто через її окремий опис, вйЗНачення
Нормою у мові здебільшого є те, що стало надбанням усіх носіїв літературної мови. Норма мови — одне з усталених явищ культури мовлення. Статус мовної норми неоднаковий. Чим ширше певне мовне явище використовується і усталюється писемно, тим очевидніша його нормативність, тим менше така мовна одиниця стає об’єктом для різних оцінок, кваліфікацій.
Нормативність становить спеціальну й визначальну ознаку літературної мови, оскільки мовні норми полягають у дотриманні всіх реалій, явищ літературної мови. У своєму найтиповішому вияві мовні норми єдині і обов’язкові для всіх користувачів літературною мовою. Цим вони відрізняються від «діалектних норм», які територіально обмежені, менш усталені функціонально,
помітно стихійні, бо їх дотримуються мешканці тільки частини національної території. Норми літературної мови мають всенародно-освітній статус, підлягають таким оцінкам, як правильно чи неправильно, логічно, точно, образно, етично та ін. Чим більша кількість мов- дав дотримується мовних норм, тим більше вони стають усенародно звичними. Явища діалектного мовлення з багатьох соціальних і власне мовних причин лягають в основу формування літературної мови. Наприклад, усне мовлення Середньої Наддніпрянщини стало підґрунтям сучасної української літературної мови.