29.Види і форми професійного спілкування.

Зміст професійного спілкування фахівців профілю полягає по-перше, у формуванні умінь та навичок професійного спілкування, грамотності письмової мови, яка є важливою у діловому листуванні, по-друге, в обміні інформацією між викладачем та студентом у навчальному процесі, по-третє, у змісті самої інформації, яка є головним чинником отримання і формування знань та умінь студентів. Було виявлено, що у професійному спілкуванні досить важливим є той обсяг відповідної інформації –своєчасної, достовірної, повної, зрозумілої - яка в сумі є корисною. Тільки корисна інформація може найбільш засвоюватися і запам’ятовуватися студентами і надалі використовуватися у повному обсязі в навчальній та професійній діяльності.

Професійне мовлення можна поділити на такі види:

1.Залежно від способу сприймання інформації:

-контактне (безпосереднє);

-дистанційне (телефонне, селекторне, за допомогою комп’ютера);

2.залежно від кількості учасників:

-діалогічне (бесіда з одним співрозмовником);

-монологічне (доповідь, промова, лекція);

-полілогічне (дискусія);

3.залежно від форми і ситуації спілкування:

-міжперсональне (нарада, колоквіум тощо);

-публічне (виступ на зборах, конференції тощо).

Міжперсональне професійне мовлення ( це засіб повсякденного спілкування двох або кількох людей під час виконання ними службових обов’язків.

Міжперсональне професійне спілкування найчастіше відбувається в таких ситуаціях:

-ділова нарада (інформаційна, директивна (інструктивна), оперативна (селекторна, телефонна, комп’ютерна), дискусійна, виробнича);

- ділова телефонна розмова;

-спілкування між співробітниками в колективі;

-спілкування керівника з підлеглим;

-приймання відвідувачів;

-ділова бесіда, переговори;

-анонімне спілкування (спілкування типу водій ( пасажир, продавець (покупець, лікар ( хворий тощо);

-пресконференція;

-інтерв’ю;

-допит;

-іспит.

30. Невербальні компоненти спілкування.

Неверба́льне спілкува́ння — вид спілкування, для якого характерне використання невербальної поведінки і невербальних комунікацій як головного засобу передавання інформації, організації взаємодії, формування образу, думки про партнера, здійснення впливу на іншу людину.

До таких засобів належить система знаків, які відрізняються від мовних способами та формою їх виявлення. У процесі взаємодії вербальні й невербальні засоби та компоненти можуть підсилювати або послаблювати дію один на одного. Мова невербального спілкування є мовою не лише жестів, а й почуттів. Люди використовують для комунікативного зв'язку цілу низку невербальних компонентів та засобів: погляди, міміку, пози, жести тощо.

Серед невербальних засобів та компонентів спілкування першою слід назвати оптико-кінетичну систему, що складається з жестів, міміки і пантоміміки, рухів тіла (кінесики). Далі виокремлюють па-ралінгвістичну та екстралінгвістичну системи. Паралінгвістична система — це вокалізації, тобто якості голосу, його діапазон, тональність. Екстралінгвістична система — це темп, паузи, різні вкраплення в мову (плач, сміх, кашель тощо). Традиційно вважалось, що ці види засобів є навколомовними прийомами, які доповнюють семантичне значущу інформацію. Зауважимо, що різні спеціалісти в термін "паралінгвістична та екстралінгвістична

комунікація" вкладають різний зміст.

Серед невербальних засобів особливою є система організації простору і часу спілкування — проксеміка. Ідеться про розміщення учасників зустрічі та доцільні, прийняті в різних ситуаціях і культурах часові характеристики різних форм спілкування, зокрема монологу та діалогу.

Нарешті, специфічною знаковою системою в невербальній комунікації є контакт очей, який є основним засобом візуального спілкування.

Невербальна комунікація нерідко слугує як для підсилення, так і для ослаблення семантичного значення слів. (Можна сказати: "Я прошу тебе йти у своїх справах" так, що голос і благальний вираз очей говоритимуть протилежне.) Ці дані перебувають у руслі так званого лінгвоцентризму, що передбачає вивчення будь-яких видів комунікації на зразок людського

мовлення. Вважається, що його основи заклав відомий лінгвіст Е. Бенвеніст. Він пише: "...всі інші системи комунікації — графічні, жестові, візуальні і т. ін. — є похідними від мови і передбачають її існування».

Невербальна комунікація виокремилась у самостійний науковий напрямок нещодавно — у

50-ті роки XX ст. Водночас слід зазначити, що позитивний практичний досвід, наукові спостереження та узагальнення з цієї проблеми описано в багатьох працях минулого (у риториці, хірології, антропології). Усім знайома фізіогноміка як учення про розпізнавання

характеру людини за її зовнішністю.