- •1.Поняття національної та літературної мови. Ознаки літературної мови.
- •2.Українська мова як державна. Функції державної мови.
- •3.Поняття престижу мови, засоби його забезпечення
- •4.Мовне законодавство та мовна політика в Україні.
- •5.Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови.
- •6.Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування.
- •7.Основні ознаки функціональних стилів.
- •8.Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового та наукового стилів.
- •9.Поняття культури мови та культури мовлення.
- •10. Комунікативні ознаки культури мовлення.
- •11. Суржик як показник низької культури мовлення.
- •12. Нормативність і правильність мовлення.
- •13.Мовні норми та мовленнєвий етикет.
- •14. Поняття культури мови та культури мовлення.
- •15. Лексикологія як розділ мовознавчої науки. Слово як одиниця лексики.
- •16. Лексика української мови з погляду її походження.
- •17. Особливості лексичних засобів ділового мовлення.
- •18. Використання синонімів у ділових паперах.
- •19. Специфіка вживання омонімів.
- •20. Пароніми у діловому спілкуванні.
- •21. Мовні штампи та кліше у фаховому мовленні податківців, юристів, економістів.
- •22. Основи вчення про термін і термінологію: вихідні поняття і терміни.
- •23. Загальновживана лексика. Професійна лексика. Термінологія. Номенклатура.
- •24.Термінознавство та термінографія.
- •25. Джерела української термінології.
- •26. Класифікація термінологічних одиниць.
- •28.Спілкування як вид соціальної взаємодії. Функції спілкування.
- •29.Види і форми професійного спілкування.
- •30. Невербальні компоненти спілкування.
- •31. Публічний виступ як важливий засіб комунікації. Види публічного мовлення.
- •32. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій.
- •33.Способи впливу на людей під час безпосереднього спілкування.
- •34. Індивідуальні форми фахового спілкування;
- •35. Стратегія поведінки під час ділової бесіди;
- •36. Етикет телефонної розмови.
- •37. Форми колективного обговорення професійних проблем:
- •38. Мистецтво перемовин;
- •39. Збори, нарада як форми прийняття колективного рішення;
- •40. Правила ведення дискусії.
- •41.Основні поняття діловодства.
- •42. Критерії класифікації документів. Національний стандарт України.
- •43. Вимоги до укладання та оформлення документів.
- •44. Вимоги до тексту документа.
- •45. Переклад. Форми і види перекладу: буквальний, адекватний, реферативний,
- •46. Явище тавтології як особливого виду повтору.
- •47. Синонімічні засоби ділового мовлення. Евфемізми.
- •48. Поняття про мовні штампи і кліше.
- •49. Особливості вживання іменникових форм у ділових текстах.
- •50. Прикметник в офіційно-діловому стилі. Ступені порівняння прикметників.
- •51. Правила передачі цифрової інформації. Узгодження іменника з числівником.
- •52. Функціонування займенникових форм у діловому мовленні.
- •53. Особливості вживання службових частин мови в діловому стилі.
- •54. Загальні риси синтаксису в ділових паперах.
- •55. Мовні помилки, їх види.
- •56. Поняття про мовний етикет.
- •57. Різниця між мовою, мовленням, спілкуванням.
- •58. Поняття тексту, його структурна організація.
- •59. Правила ділового листування.
46. Явище тавтології як особливого виду повтору.
Тавтологія — у риториці, використання повторювання або надлишковості у мові, коли одна частина висловлювання повністю або частково дублює зміст іншої.
Це може бути виявом недостатньої культури мови або спец. семант.-стилістичним засобом (фігура мови). Т. як мимовільне і небажане взаємодублювання слів у межах одного контексту трапляється при вживанні слів з непрозорою етимологією, переважно іншомовних
Тавтологію іноді вважають різновидом плеоназму, або називають «хибним плеоназмом» — тобто таким плеоназмом, який не є виправданим ані з логічної, ані з експресивної та стилістичної точки зору (наприклад, «більш тепліший» замість «тепліший», або «популярні шлягери», «відомі зірки естради», «одноголосний консенсус», «прайс-лист цін» та ін.). Здебільшого, вживання таких тавтологій є проявом недостатньої логічної та мовної грамотності.
Дублювати зміст можуть не тільки окремі слова, а й цілі речення або їх частини, наприклад: «…вони ведуть більш активне статеве життя і в результаті частіше займаються сексом».
Найбільш очевидною тавтологія виглядає у словосполученнях, де дублюється один корінь (наприклад, «масляне масло») або корені різномовного походження з аналогічним змістом («пам'ятний сувенір», «народний фольклор»), але у деяких випадках такі слова насправді використовуються у дещо різних значеннях і не повністю дублюють зміст один одного. Наприклад, у словосполученнях «чорне чорнило» чи «біла білизна» повторюються корені, але не значення, оскільки чорнило буває не тільки чорним, а білизна — не тільки білою. Буквальне значення латинського слова «республіка» (res publica) — «справа народна», однак словосполучення «Народна Республіка» здебільшого не сприймається як тавтологічне.
Тавтологічні конструкції входять також до експресивно-стилістичних плеоназмів, які активно використовуються в образній народній та художній мові: «плакати гіркими сльозами», «думу думати», «гори воно вогнем».
Використання повторів чи часткове дублювання змісту, яке покращує стиль або робить висловлювання більш чітким і зрозумілим, зазвичай не характеризується як тавтологія, хоча і використовує для передачі змісту надлишкові засоби. Іноді дублювання змісту використовується для того, щоб підсилити або зробити наголос на певному аспекті висловлювання: наприклад, подарунок за визначенням є безкоштовним, але дуже часто говорять «безкоштовний подарунок», щоб наголосити, що немає жодних прихованих зобов'язань, фінансових або будь-яких інших.
47. Синонімічні засоби ділового мовлення. Евфемізми.
Синоніми – слова тотожні або близькі за значенням, але відрізняються один від одного за звучанням, значеннєвими відтінками, емоційними забарвленнями, сферою вживання та здатністю поєднуватись із іншими словами. Синонімія – одне з цікавих мовних явищ, яке безпосередньо пов'язане з багатством і різноманітністю словникового складу мови.
Точність і виразність змісту документа часто залежить від того, наскільки правильно і доречно дібрані слова. Багатство синонімії дає можливість вибрати найточніше для даного контексту слово, уникнути неоднозначного тлумачення висловлення та зберегти нейтральний тон.
Синоніми за своїм значенням об'єднуються у синонімічні ряди, до яких входять слова однієї частини мови. У синонімічному ряді є головне слово – воно стилістично нейтральне: говорити, казати, мовити, розмовляти, шепотіти, бубоніти; допитати, вивідати, дістати відомості.
Розрізняють: лексичні синоніми – такі, що мають відмінності у значенні: відкривати – відчиняти, громадський – суспільний, розглядати – аналізувати.
Серед лексичних виділяються стилістичні синоніми: говорити – балакати, жінка – дружина, йти – крокувати, родина – сім'я; семантичні – що мають відмінні значення: білет – квиток, робітник – працівник – співробітник, замісник – заступник, збірник – збірка – зібрання, положення – стан – становище, відносини – стосунки, відношення – ставлення, скоро – швидко, тепер – нині – сьогодні – зараз, авторитет – престиж.
Саме незнання синонімічних можливостей мови призводить до появи багатьох помилок у діловому стилі. Наприклад, у діловому стилі досить часто вживаються синоніми: робітник /людина, що працює на промисловому підприємстві/; працівник – ширше поняття, ніж робітник /газетний працівник, науковий працівник, торгівельний працівник, соціальний працівник/; співробітник – компонент назви посади /старший науковий співробітник/.
Багатство синонімії дає можливість вибрати найточніше для даного контексту слово, уникнути неоднозначного тлумачення висловлення та зберегти нейтральний тон. При складанні документів потрібно зважати на такі правила функціонування синонімів:
1) не допускається взаємодія абсолютних синонімів;
2) слова слід використовувати з точним урахуванням відтінків значень.
Досить активно у діловому мовленні вживають евфемізми – описові вислови, які пом'якшено передають те чи інше висловлення.
евфемізми – описові вислови, які пом'якшено передають те чи інше висловлення. Так, наприклад, у такому офіційному документі як некролог, не вживається слово помер. Його заміняють висловами: пішов від нас, наша наука втратила, перестало битися серце. Якщо слово має надто емоційний характер, то воно замінюється нейтральним. Так, у протоколах до слів п'яний, п'яниця, пиятика добирають описові звороти: у нетверезому стані, під дією алкоголю, у стані сп'яніння.
